Надь спробуй мріяти, і не думати що ти одна не зможеш і тд.. Деколи стаються неймовірні речі. не думай що я можу. а що я хочу.
В мене мама домогосподиня після 12 років офісної роботи. Тільки обєми господарства такі, що вона нещаслива. По стану здоровя, по несумісності бажань з реаліями власних вмінь та навичок. Якби нічого аж аж такого: 15 курей (годує, чистить, рубає батько), 15 сот ділянка (збирати хвою, три квітника), 1 сот городу та теплички для себе (помідорки, огірки, зелень, полуниці), дім, подвіря підмести раз би в місяць... В її віці бабуся ганяла по 2 га городів, класична господарка (свині, кози, пташечки, кролі періодично, сади, сінокоси). Хата. На канікулах я. Була щаслива. Я не кажу, що це правильно! Бо бабуля себе тим загнала до інсульту. Так от, щастя нема у мами. Бо чоловік (рідко) як скаже, що вона не може, не вміє... і все. Горе і роздуми, колупання на місяці. І відчуття власної негідності все життя. Хоббі.. є люди, яким їхнє хоббі радості не дає. От радять знайти хоббі - ок. Але ж потрібне буває шукаєш, шукаєш. І ніби займаєшся хоббі - тільки щастя нема . І тоді ще "класно", коли хоббі стає обовязком. А взагалі щастя.. воно таке і глобальне і в моментах одночасно. Взяти тих же дітей. Я іноді, таке враження, що з розуму ззійду в тих клопотах. А потім хтось з них щось таке зробить: посміхнеться, обніме, подякує, послухається - і щастя аж накриває , ніби і не відпускало. І з чоловіком таке буває. Часом, думаю, ну по-дурному же робить, неправильно, неефективно, чому це я винна, знову забув/зарізнивмя/купив не те.... Але взагальному, кохання - це таке щастя Просто ділюсь досвідом
знов не можу зрозуміти. Одній людині важко з чим? По конкретному питанню. Ти хотіла б жити в селі, але чоловік не хоче? Чи в чому тяжкість?
І мені якось так буде. Я пропрацювала все дитинство моїх дітей, щоб на зрілі роки на все плюнути і почати нову кар*єру. Так. Самій з тим всім дуже важко дати раду. Тому і писалось by @Orman вище про оточення. Зустріньтесь з будь-ким з форуму, поговоріть, виговоріться, пожалійтесь а потім починайте щось робити. Я сама дуже довго нила... дуже довго. Потім почала щось робити. Це були кроки ліліпута, але ліліпутними кроками як той Мюнхаузен за косу з болота себе витягую.
Знаєте анектод про єврея і козу? Прийшов єврей до равина і жаліється: "Хата мала, дітей повно, жінка кричить" Равин каже: "Купи козу" "Та куди ту козу, як і без неї місця нема" "А ти купи козу" Через деякий час знов приходить: "Купив козу! Та то так зле, вона в хаті стоїть, місця ще менше, годувати нема чим" "Продай козу" "Я вже раз послухав і стало гірше" "А ти продай козу" Через певний час: "Равине, я продав козу! Яке то щастя! Місця повно, їсти є, жінка спокійніша стала!" Часом треба купити козу. Тим більше, якщо коза в принципі подобається.
треба взагалі її періодично купувати.. А ще інколи добре купувати лотерейний квиток.. це теж є такий анекдот, якщо що. І то не лиш форумлянці, а так 99% людей ( на правильність відсотку я не претендую). Я ,особисто,для чоловіка маю все якусь"козу" на підхваті . І коли" дорога родина"заводить пісню - "тащовонатам в містіможеробити" або "нікорови, нісвиней, німоргівполя", то я кажу,що ми маємо козу. І до чоловіка така - "правда??".Частенько в відповідь - "ага, така класна коза!" Але бувають і промахи - "яка коза?? нема в нас кози.." тоді --"значить тре купити ! " ( і афігєвші очі чоловіка.Але в його родині всі знають, що я вмію "виплітати,як небіжка ногами")
у @HOPIC ситуація складна тим, що "кіз" вистачає в житті. Їй справді дуже багато довелося пережити. Інша річ - ставлення до себе. Тому що коли сама собі все забороняєш, економиш на собі, живеш в режимі "потерпіти", то "потерпіння" накопичується до такої міри, що в якийсь момент все це мусить вибухнути. Тим часом оточуючі звикають, що "ти ж потерпиш". А згодом і зовсім перестають розуміти, що ти - терпиш, бо ти ж завжди так поводишся. В момент, коли все стає нестерпно, почути, що причина в тобі самій - це, звичайно, торба. Але якщо не плутати відповідальність і провину, і повірити, що змінити можливо все, що справді хочеш змінити, - все не так стрьомно.
Ну чому, він не зовсім проти. Якщо б відповідало його критеріям, тоді ок. Але село, то не місто. Там є робота. І та робота не язиком чесати. І я в курсі, що можна когось попросити, але не можна просити постійно. Я не можу викликати майстра, щоб поміняти фільтр, бо це принижує його як чоловіка, але і сам не робить, бо не любить. А тепер уявіть собі хату коли якої кожен день робота..і яку треба робити хоть трохи, інакше зимою на роботу не виїдеш, наприклад. Але так як це була моя мрія, то за той сніг прийдеться віддуватися/вислуховувати мені. Ми квартиру купили, і ніби разом хотіли і вибирали і з пістолетом над ним не стояла, але ще нічого доброго я про неї не чула, хіба нарікання, вона мені подобається, а йому хіба нерви, бо ж відповідальність, не подзвониш до господині і не скажеш - центральний кран прорвало, робіть щось, всьо самим приходиться. досвід наявний не надто настроює на таке.
В село ще майстра попробуй викличи. Хіба на своїй машині привезеш і завезеш. І то, ще буде думати і вимагати подвійної оплати, бо за той час міг би на кілька викликів у Львові з'їздити. Якщо чоловік не дуже до господарки, та ще й прагне економити, то питання не на часі, НМСД. Один бензин щодня скільки винесе, вже не кажу щоб ту хату і подвір'я підтримувати у належному стані.
Ну а як в його світі виглядає ведення домашнього господарства, якщо сам не робить, майстра кликати не дає. Хто це все має робити?
цю глупість мусив або він сказати слово у слово, або якщо це "додумується з контексту", - то це ДУЖЕ шкідливе додумування. Абсолютно нормальні два рішення: робити самому/самій, або купити послугу. Абсолютно нормально - забути про щось, чим не користуєшся. Зламалось вдома щось ,чим не користуєшся. Той, хто користується, - страждає. Той, хто користується ,має нагадати тому, хто не користується. Нормальні речі. "Мав/мала би займатись", "Мав/мала би пам'ятати" тощо - те, про що нерідко жаліються, але насправді ніхто нічого не мав і всі ми люди. Якщо чоловік прямо каже: я не зроблю і не замовлю, роби що хочеш - це одне. Якщо не вміємо домовитись про те, як організувати солюшн - це інше то таке саме "Як, ти не вмієш вишивати?" "Як, ти не любиш готувати?" "Як, ти ніколи не пробувала шити?" Ні. Не цікавить. Не хочу і не робитиму. Все куплю (якщо мені нагадають). Так, собі куплю без нагадувань. І якби хотілось заламувати руки про мою безсердечність до інших, то приводів безліч. У мене навіть діти знають, що грошей мені ніколи не шкода, але я ніколи нічого не пам'ятаю купити - поки не записати або не купити одразу, проходячи повз магазин.
Зате чітко проводиться лінія за яку не варто лізти, навіть дорогій родині не те, що вже там добрим сусідам і цьоткам. Все зрозуміло. Самому й не дуже хочеться, але внутрішній встид не дає признати, що викликавши майстра чоловіча гідність не відвалиться. Нормальний хлоп. Що робити Вам? Або сказати - ну то будемо без фільтра, раз ти так вважаєш, і відпустити, або сказати - мені твоя чоловіча гідність важлива, навіть дуже. Вибачай, але майстра я викличу. А не даш на те грошей, то не гнівайся якщо не буде обіду і вечері. Вибачай, але я так мушу зробити, бо воно для мене і дітей дуже важливе. Головне без наїздів.
Та я от лише про Катрусю знаю і вже розумію, що то не кожному вдасться вийти з цілими нервами і спокійним серцем з тої ситуації. Але я таки хочу Надю трохи "поштурхати". Бо маю приклад своєї мами, яка пережила просто цілий віз бід і неприємностей, і я її щиро шкодую через те все. Але ж біда, бо коли нарешті все налагодилося, вона постійно чекає біди і шукає винних. І знаходить, причому на рівному місці. Їй все вічно не так, постійно купа відмазок, щоб щось зробити чи просто помовчати і нічого не робити. Всі погані, всі їй щось винні, на всіх вона життя поклала, а вони невдячні. І то так отруює життя, наприклад, мені (хай я буду егоїстка, але часами не витримую безпідставних звинувачень і "а могла би сама здогадатися, що мама хоче отако і мамі треба отово". І при тому пояснити - та яке, та то ж не царське діло). А в Наді теж діти ростуть, і з часом весь отой напряг перейде з чоловіка на них. І не кажіть мені, що ні-ні-ні, бо це все не спеціально виходить. Тому я тут в позиції "бігом думай про себе і роби, як тобі зручно!". Ти можеш! Викликаєш і ставиш перед фактом! Не хоче платити - на вечерю картопля 3 дні, бо гроші пішли на майстра.
Ой, та звичайно що він сказав. Ми вже стільки розмов мали...він не любить сторонніх людей в хаті.. Чоловік приїхав з роботи, коли я таки кликала до дрібного ремонту по хаті і ходив за ним слід в слід. Нічого не робив, просто стояв поруч. Він не проти зробити раз. І стати того має навічно, принаймі на років 25, якщо це стосується чогось технічно-хатнього або хоч на місяців 6-7, якщо довкола хати. В моїх батьків хата, я бачу як він поводиться. Хай гниє, забий, за псом прибирати треба? Недавно поступила пропозиція від нього посадити дерева, новий сад. Я так питаю, ну ми у львові, а ти будеш приїжджати їх обрізати? Та нащо їх обрізати.. Будеш приїжджати щепити, накривати на зиму? Твої батьки на місці.. Так то ти садиш дерева чи як? Ну я посаджу, а хай вони доглядають, збирають фрукти і продають (я їм прямий дохід в руки даю), он ти літом комптоти крутити будеш.. Я такого не підходу не підтримую, що так і сказала - як берешся і твої - тоді їздити і дивитися, я нікого просити то робити не буду, вони тобі не зобов'язані
слухай. мож він досвіду набирався? не знав як. от і дивився.. я б казала хай садить) і на дн подарувала книгу про догляд))
Сверлити стіни він вміє. В нас тих книг по чому хоч як .....ну почитає, ну знає...але то ж треба робити, щепити, дивитися чи прищепилося, чи не хворе і тд і тп. То не зовсім на кожен день, але нудно і віддача не зразу
Так не планує розвивати. Планує запхати в землю а потім приїхати взяти готовий комптом і яблука на зиму. То ж дерева, за ними воопше не треба доглядати, а навіть то що треба, можуть зрьбити мої батьки, вони ж на місці, їм не складно Я можу штурхати, чого ж нє...а воно мені треба? Я хочу того саду? Але ж мені боліти буде, батьки не залізні ще і туди, то просто нічого більше мінімуму не зроблять, і з того не вийде то що мало бути. А потім чому у світі всьо не так виходить, як плануєш.