З того, що Ви тут пишете, мені хочеться Вас обняти, пожаліти і дати вихідний день або декілька вихідних, не знаю, але я дуже-дуже розумію і навіть собі уявляю, Вашу ситуацію в сім'ї. А, Ви пробували, поговорити з чоловіком про Ваше сімейне життя, про проблеми, про мрії, плани на майбутнє? Взагалі, хоч про щось з ним говорите?
Ги, ти думаєш мій мене після того з короваєм зустрічав і чаєм? Ні, фиркав, дувся, вигадував якісь ревнощі і до поїздки, і після. Але мені то в принципі було по-барабану - бо мені потрібна була та поїздка, дуже, мене тоді не зупинив би град, вітер і колапс громадського транспорту, не те що невдоволений вираз обличчя чоловіка І він то прекрасно знає. Ну і, зазвичай, коли я лишаю Влада на чоловіка він теж не сильно радіє, а коли я кажу "я хочу потрапити туди-то і туди-то о 18:00 і тобі, певно, доведеться прийти з роботи швидше і забрати В з садка" то теж може розказувати що "в мене робота, я не можу". Часом дісно не може,часом просто лінується і в підсумку дааалеко не всі свої плани і хотілки я можу втілити, але якщо є речі які от мені ТРЕБАКАПЕЦЬ (навіть якщо комусь зі сторони вони 100 разів здаватимуться дурницями) то я цього доб"юся. І оточуючі (не тільки муж) можуть фиркати, дутися, розказувати що я порося невдячне, горемать і т.д, психувати скільки їм влізе, але є речі, що стосуються МОГО комфорту, якими я не поступлюся. Ну і, звісно, навіть коли після повернення мене зустрічають немитим посудом і часом навіть скандалом: "він мене вже дістав, ти його не виховуєш, він мене не слухається" але я віііідпочила, то вдихаю глибоко, кажу щось типу: "дякую що дали мені можливість вибратися, мені було дуже важливо, цікаво, я відпочила, шкода що ви тут воюєте" і, звісно, "тато маладЄц, свою частину завдання на сьогодні виконав, цьом-цьом-цьом" тепер, якщо хоче, може з чистою совістю іти пити пиво . У мене теж свої "пунктики" - останні роки півтора ми скрізь (в гості до баби\ в Київ \влітку на озеро) їздимо лише вдвох з Владом. Чоловікові все "не виходить", я спершу бісилася щоразу, але для себе я вирішила, що мені важливіше поїхати, ніж злитися, дутися, вмовляти чоловіка і не поїхати в підсумку нікому. Навіть на закиди родичів: "ай-яй-яй, що ж у вас за сім"я що ви разом не їздите?" вже реагую не моргнувши оком: "чоловік на роботі, він не зміг приїхати, ми приїхали - от і радійте", хоч сама і розумію, що міг таки їхати, йому просто не настільки хотілося цього щоб владнати-посунути свої справи. Але нерви собі псувати через це я не буду - я хочу їхати, чоловіка попереджаю заздалегідь: "на Василя ми їдемо до баби, мені б дуже хотілося щоб ти теж з нами цього разу поїхав", так - прекрасно, ні - то ні, надіюся наступного разу вийде. При тому я не стогну потім, не притикаю і не розказую чоловіку що мені було важко їхати вдвох з Владом (бо це був мій вибір), тверезо оцінюю свої сили (не тягаю від свекрухи сумки з продуктами, попри її вмовляння і беру В окреме місце в поїзді чи автобусі хоч часом жаба і давить переплачувати тих 100-200 грн, але так значно комфортніше ), бо мені не треба вдавати з себе героя, я роблю рівно те, що мені хочеться і рівно в тій мірі в якій воно мені комфортне.
Це вже такий малий список.... Я не хочу жити , коли мені ігнорують мож треба, не те що моє хочу. Я не можу з ним домовитися. Я думала що двоє людей, які не ненавидять один одног зможуть домовитися, але не завжди. Я вже майстер довбаних компромісів.
@Orman, не можу процитувати. "береш і ідеш" - я так зрозуміла нема на то грошей, а по доброму чоловік не дасть. @HOPIC , чоловік таким став як діти народились ?
@HOPIC, можу тільки поспівчувати. Мені таке ставлення до найближчої людини взагалі в голові не вкладається. Ну, але якщо хочете залишитися з ним, рецепт незмінний: піднімати самооцінку і від того вже спокійно ставити на місце. Звичайно, коли вас постійно колупають з того нічого не вийде. Не знаю віку молодшої дитини, але як маєте можливість, то пошвидше виходьте на роботу. Ковток свіжого повітря, власні гроші, інші люди, які інакше вас оцінюють додадуть впевненості, і справа піде. Щиро бажаю удачі.
Мені так виглядає, що ви в постійній напрузі біля чоловіка, не можете бути собою. А від тої напруги може відчуватись якась нервозність. Попробуйте розслабитись. Будьте собою і не реагуйте на всі колкості, зауваження і т.д. От уявіть собі, що в вас є захист/кокон/куля і ті зауваження як мячики відбиваються від того захисту
а ти сама свої потреби не ігноруєш? але отак чесно? Може, варто почати з цього? Я коли відчуваю що мені треба відпочити - відпочиваю і мені начхати що вся підлога в крихтах, Влад 2 дні їсть вівсянку і булки, а чоловік яєшню (і те що бурчить при цьому "нащо я женився" теж ). Стараюся не зловживати, але таке час від часу буває - і всі попереджені що "я устал". Потім коли "попустить" - і вареників наліплю, і срачі розберу, але робити через силу без КРАЙНЬОЇ потреби не буду. Важко мені сьогодні везти малого на гурток, не вдалося перепоручити це чоловіку - значить не повезу і не буду робити це через силу. Я наразі ще не вмію тримати отой постійний рівень енергії і час від часу мушу "випасти з життя" на день-другий щоб вичухатися. Але вже значно краще починає вдаватися не брати на себе понад міру. Якщо отак глянути дуже критично, то направду є досить мало речей які "треба зробити, бо інакше світ завалиться". Може, час від часу треба вилежатися-вилінуватися поки організм не виснажився остаточно і не вклав сам себе відпочивати на лікарняне ліжко? Як там в рекламі "і нехай весь світ почекає"
@HOPIC я психолог щось практичне порадив чи не встиг? Ти дуже напрягаєшся. І шкода тебе в цій всій каламуті, але й зрозуміти до кінця не можу. Чоловік непробивний до того типу бесіди, який є зараз. Ну хай він 1000 раз редиска, але ж страждаєш ти, а не він. Мусиш десь набратися мужності і вміння говорити спокійно, коротко, але завжди(!), коли відчуваєш потребу. І не треба на нього кричати. І не треба боятися пояснювати (чи гордитися пояснювати, бо оте "я вже не бачила сенсу пояснювати, що дорога погана і я пройтися хочу" - ну то гордість, загорнута в інфантилізм). Якщо ти плануєш "в горі, в радості і доки смерть не розлучить", то рухайся по трошки в напрямку твердості до його вибриків. Я ще від своєї найменшої дитини навилася класної штуки (нам не тільки чоловіки видаються по потребах, діти теж). Вона така дитина, що її нереально насварити, а тим більше образити (ну можна, звісно, але то треба бути ідіоткою, щоб старатися образити 2-річну дитину). Вона як щось чудить і я сварю, то відповідає настільки щиро і прямо, що я вже й розбиратися не хочу. "Хто розлив воду?" "Ну та мама, та Меляся розлила. Троськи необеєзьна буля". "Мелася, чого ти в те болото лізла?" "Та бо мені твеба там пльойти, а там больото". "Мелася, що ти робиш на столі?" "Сидзю. А ти не бацис?" І я останнім часом помітила за собою, що копіюю ту манеру з чоловіком. Він як злиться, я говорю просто факти і правду. І його то якось відразу обламує. В нього пропадає бажання звинувачувати, бо я визнаю, що зробила якусь лажу, але виправдовуватися навіть не починаю. В дрібницях дуже помічне, спробуй.
Так дає ніби гроші щомісяця. Я правильно розумію? @HOPIC --- дописи об"єднано, Apr 4, 2018 --- І з усього (мені) так виглядає, що Надя розлучатись не планує. Тому нема на то ради - треба це все розгрібати і йти до щасливого майбутнього. Вже тут писали багато розумних і практичних порад. Тепер би тільки їх застосувати.
Ну та з тої всьо писанини, до мене дійшло, що я не можу домовитися з чоловіком . Ні по чесному, ні фактами, ні хочу, ні криком...плакати не буду пробувати навіть. Піду подивлюся на людей, прспостерфгаю за дітьми, а вдруг? Я канєш можу сказати що мені різко стало на щось більше треба грошей, але статті витрат дуже чіткі, ніякі там "на хату" в загальному. З моїх так, я можу щось пробувати, але маю добре подумати і не кожен тренінг навіть з опису і відгуків вартісна штука.
Нє ну чекай, якщо ти з того всього тільки це побачила, то звиняй. Які тренінги? Куди тренінги? Нащо тренінги? Гроші чоловік дає? Тобі цих грошей досить? Нє, ну грошей ніколи не досить, але так по-хорошому.
Мій чоловік ДУЖЕ любить говорити і багато. Звичайно, малюється картинка ідеальна, але потім - зараз в нас все погано, мені потрібно...чому в нас такі діти....весь світ котиться....я помітив, що люди..... плани на майбутнє - давай купимо хату подалі від львова, ти будеш тримати город, козу, робити сир і пекти хліб, а я буду ходити на роботу. Ти ж любеш то всьо, правда? Ну люблю, але не так. Досягнення останнього тижня, персонально моє - ти мені купиш "жучка" правда? Ну, коли ми будемо мати свою хату? Тут місця паркуватися зовсім нема, а там гараж на 2 машини зробимо... а що, козу та, а жучка нє? --- дописи об"єднано, Apr 4, 2018 --- Я про йдеш і їдеш там кулись чи ще щось там. Якщо лишати все як є, тоді так. Будь який рух - витрати на няню - тоді нє. --- дописи об"єднано, Apr 4, 2018 --- Хотіла структурувати , прописати, порахувати що хочу , що маю, ну навіть стосовно здоровя, часу, бажань.. Але дякую, щось більше не хочеться.
І останнє. Плакати ти не хочеш, панчохи не хочеш, сковорідкою (умовною) не хочеш. А як ти хочеш? Пігулки чарівної нема. Сам він не зміниться без копання, бо йому і так добре. Ну от ти пишеш про "жучка", і сама собі наперед відмовляєш. "Тут нема де ставити". Та найдеться де ставити, якщо жінці треба.
Я не проти просто спокійного. Встиг. Тому я не зовсім жаліюся, але інколи хижо від того, що бачу, бо тепер бачу питання моїх цінностей в тій всій каламуні, а не зпгально - мені зле --- дописи об"єднано, Apr 4, 2018 --- Чесно. Якби ми працювали разом і треба було щось зробити, сльози панчохи і сковорідки не підходять. Це той мінімум, який я хочу. --- дописи об"єднано, Apr 4, 2018 --- Я ще ні разу не їздила на 1 машині, тому дуже хотіти другу от прям вже, не знаю...
А Вам дається право голосу? Чоловік реагує на те, що говорите Ви? Бо в мене таке враження, що він абстрагувався, і живе в своєму світі і з своїми амбіціями, щоб було тільки так, як захоче він, а якщо його план дій порушується, то падає в нерви і т.д.
Мулька цієї осені була - я старший за тебе, що ти там знаєш. Звичайно реагує на мої слова - ти не розумієш, що ти насправді хочеш, можеш, маєш...ти можеш більше, краще, ліпше провести свій день. Та і поки він не виговориться, він мене не чує, а потім я сил не маю... я вже його просила піти кудись..не знаю...на пиво з друзями, і так обговорювати чого світ котиться в дупу і всі навколо все роблять неправильно, але поки не дуже вдало. Що там мої проблеми порівняно з цим всім, не ходи, не роби, забий, нащо малим то, чого тобі туди.
Ага, Вам, треба на роботу. Знаю, що малі діти. Не вже, але, щось підшуковуйте собі. І просто менше звертайте увагу на його бздури і більше робіть те, що потрібно Вам. Це звичайно, якщо хочете з ним жити, і якщо хочете, хоча щось змінити. А інакше, то хіба змиритися.
@HOPIC може я помиляюся, але ви дуже багато на себе берете. Розслабтеся трохи. Не обов’язково в хаті має бути перше, друге і компот. Чи там прибрано як в готелі. У вас не обов’язково щодня має бути хатня робота. Ви цілком можете собі дозволити забити. Надя любить Надю, розумієте? З чоловіком вашим мені більше не понятно ніж понятно, тому щиро вам можу порадити єдине - виховуйте в собі здоровий пофігізм на його балачки і моралі. Вас це так близько ранити не має. Бо я вас читаю, таке враження, що таки чоловік центр вашого всесвіту, ви з ним ні зжитись, ні змиритись не можете, але він все рівно у вашій голові головний. Посуньте його трохи на периферію. Не щоб йому щось там доказати. У власному сприйнятті, в першу чергу.
