ОМГ пора вводити нове правило. Жодних сферичних коней у вакуумі. Прийшла форумлянка з конкретною своєю ситуацією, яка і так туманна, а вже підключили загальнотеоретичну психопорадню і чужих людей. Не треба нас збивати, ми самі зіб'ємося.
Жертвой считается тот, кто пострадал от каких-то обстоятельств или чьих-то действий. Человека сбила машина - он жертва ДТП. Это - объективное положение вещей. Но в практической психологии Жертва - не объективное положение вещей, а нечто субъективное, а именно выбранная роль и внутреннее состояние человека. Какие черты и основные признаки этого состояния? Самые яркие, очевидные и заметные, это: жалобы и описание проблем, обвинения и оправдания (комплекс страдания); опущенные плечики и несчастные глаза, состояние "Я ничего не могу" (состояние беспомощности) и отказ от ответственности, перекладывание ответственности (безответственность). Наверняка каждый встречал тех, на чью долю постоянно выпадает множество проблем — от мелких неудач до серьезных несчастий. Такие люди постоянно рассказывают о неприятностях, преследующих их день ото дня, — они ищут поддержки, словно говоря: «Посмотри, как мне не повезло, пожалей меня!» Подобная модель поведения называется синдромом жертвы. Синдром жертвы впсихологии понимается как состояние человека, при котором он ищет виноватых в своих неудачах, оправдывая себя и обвиняя окружающих в плохом обращении. Позиция Жертвы суммирует в себе негатив, деструктив и безответственность. В легкой ситуацииЖертва может быть вполне активна (например, обвиняя и мстя), в трудной ситуации опускает руки, демонстрирует беспомощность. Состояние Жертвы - это страх, детский сад, беспомощность, желание обвинить окружающих Це з трьох перших попавшихся різних ресурсів
Ні-ні мова не про таких "жертв" була. Там жертва яку кожен день переїжджають котком асфальтовкладальним. Вони якраз не жаліються, вони навіть не розуміють, що їх переїхали. Або розуміють, але там самий тваринний страх вже лишився. Сама жертва звідти піти не може в 99% випадків. Але розумію чого ви це написали. Тепер кожен перший - психолог, а діагнози ставити собі чи іншим, це легше ніж взяти відповідальність за своє життя.
Стаття супер. Але зразу виникло два питання. 1. Ну от жінка зрозуміла урок і змінилася. А чоловік потім що? Міняється автоматично, бо він дзеркало? Чи мавр зробив своє діло і може йти надавати уроки іншим жінкам з такими самими проблемами, бо його тягне саме до таких? 2. Це працює в обидві сторони, тобто саме цьому чоловіку саме ця жінка надається для якихось висновків? І якщо він сам зміниться, то зміниться й вона: він перестане ревнувати, вона стане творчою або він перестане бути тютею і вона стане жіночною?
Бачили фільм Степфордські дружини? Ми колись з чоловіком думали чи скористалися би такою опцією, типу настройки користувача твоєї половинки. З одної сторони щось трошки підкрутили, щось навпаки скрутили, я би чоловікові емпатії додала, він мені покірності і т.д. Цікава загалом вийшла розмова))) Ну але ж зі зміною конфігурацій то вже зовсім інша людина вийде, хіба ні? Казав мій чоловік, що накрутив би до біди, але страшно що потім з таким жити не зможе))) Тут є велика доля правди, бо зміни то все таки результат роботи двох, як є запит на нього має бути відповідь. Ніхто так просто себе не поміняє, бо я чимось не задоволена. Має бути зацікавленість і обох у перспективі
У кожного по свому. Я і не робила. Написала просто те, як Я побачила ситуацію базуючись на поданій інформації. Не давала поради, просто сказала, що такі ситуації викликають саме у мене сум. Будь які дописи в першу чергу є з розуміння пережиття кожної конкретної особи. Ми різні, з різним життєвим досвідом і кожен має свою ситуацію, яка ззовні виглядає як щось одне а з середини як дещо інше. І якщо запитатись в чоловіка то він розповість ситуацію по свому, а жінка по свому, бо у кожного свої емоції і его. Рідко хто говорить правду до кінця. Навіть самі себе обманюємо. А мені не шкода крему за великі гроші для його дверцят, але він може дістати за те, що переклав мені лопості міксера коли прибирав на кухні. Можу почати процес розлучення.
По-всякому може бути. Може, і чоловік зміниться, а, може, він і був у чиємусь житті лише в якості тимчасового уроку. Чи треба знати наперед чим все кінчиться (розлученням, хепіендом і т.д.) перш ніж щось починати? Мені не треба, мені просто спокійніше буде знати, що як би воно не повернуло, я свою частину уроку засвоїла, свої висновки зробила, а за те, що твориться в голові в інших людей (навіть власного чоловіка) я в принципі не відповідаю і він цілком здатен вирішити сам, що робити зі своєю частиною "уроків", які дісталися йому зі мною в придачу Від того, що я стану йому над головою і битиму по руках лінійкою чи щоразу тикатиму свій "щоденник": "я маладЄц, бачиш, я зробила, а ти що? давай, працюй, рівняйся" процес змін у нього навряд чи піде швидше
Я це зрозуміла. Тому зайвий раз уточнила, щоб я бачу цю ситуацію не в чорних тонах, а так, в сіреньких. І щоб моєму мужу не приписали випадково тиранства))) А мій кипить, коли я беру його кусачки до металу для своїх кущів. Нєрвішки в мужа вже не ті Треба нарешті купити сікатор.
якби він твої для кущів брав до металу, то псував би їх - і ти мала би повне моральне право на гнів і пательню а так - чого?
Може..може, то у чоловіків так буває: Ось мої кусачки по металу, вони ддя того, щоб кусачити металеве шонебудь. Крапка. А у нас пательня для смаження, і нею ж можна фізичні зауваження чоловікові робити . Багато крапок. Бо раптом ще якась ідея в голову зайде
Штареньке, нервовеньке... У мене також таке. Я сама можу приписати. Тиран! Знищити, негайно!!! як, наприклад, посмажити сирнички. OMG!!!
В тому розумінні, яке я вкладаю в то слово, то ні. Але для мене то справді щось жахливе в визначенні Влітку я припльонталася до психолога з питанням - поколупайтеся в мозгах, чи я нормальна. Зауважу, що психолога я оплачую з чоловікових грошей, тої суми, яку нарешті за 6р домовила "як гроші, які мої і за які я не звітуюся", хоча я маю вказувати, з яких грошей я купила якусь "дуже красиву чи страшно лишню штучку на кухню". Чоловікові не подобаються мої походи туди, але швидше через те, що він лишається на годину 30хв з двома дітьми. Тобто сиджу і думаю я, що не всьо так погано, ляляля, приходжу додому і ні добридень ні чаю хочеш, а хіба тідітимихайлокатерина вже зовсім .... я втомився Це реально хтось махав сковорідкою? Я не про биття. Бо я тої штуки небезпечної не розумію. Мене колись вагітною понесло на крик, але певно був варіант мовчати, бо мені шкода, що дитина такого тата бачила. Ну і вам не казали, що зараз вліплю собі синяк і хай всі знають, яка ти ? Запальні слова, напевно треба робити скидку, але мені з голови не виходять. І та, я раз дала ляпаса чоловікові. Подія одна з другою не повязані в часі, але певно виходить одна з другої. І так, я дуже виснажуюся, коли чоловік поряд. Навіть якщо ніякого крику, діти без лишніх емоцій, я дуже дуже втомлююся. Направду, коли його нема, я хоч зайнята, але задоволена ситуацією на той момент. І я така вся ляляля косички дзвоню чоловікові а давай...поїдемо кудись, купимо щось, зустрінемося з.. зазвичай я не встигаю договорити і навести аргументи (наводити аргументи спочатку-розбор польотов бо ці аргументи фількіна грамота, вони від початку не правильні) чому не попередила, ні нам нічого не треба, я не планував, скільки можна купляти, я втомився..і так далі ..ок...раз другий третій...коли не витримуєш - ти все не правильно розумієш, я тобі нічого не забороняю. Але банально, звідки я гроші візьму, якщо оце щось не було заплановане на початку місяця і на нього не виділили грошей? Прааавильно, в межах малої суми і якщо це може згодитися мені чи дітям, то з своєї, яка тепер в мене є, а решта вообшем ні. Я собі не уявляю, так як @Akina поїхала гуляти в інше місто. Не те що я не можу фізично з 2 дітьми, але я маю витерпіти війну що діти не захворіють не втрпами в аварію що це довго і я втомлюся що там незнайомі люди і я одна (навть яущо там живуть родичі). Ні і ще раз ні. 3 тижні я переконую чоловіка, щоб відпустив дитину на змагання з айкідо. Минулого року він в той день захворів, значить цього разу теж може. Якщо він проти, то ніхто нікуди не йде. Пробувала ходити - що це життя в нас таке, що з ним не рахуються. І воопшем я часто пишу, і намагаюся якось пояснити, що середньостатистичнонормальний мій чоловік на вигляд, але мені з ним важко. Я не можу. Я не можу з ним домовитися. Ви пробували розвиватися, коли з вас підсміховуються? А потім на людях - а Надя може це і таке. А вдома то саме.
В нього якийсь комплекс меньшовартості Це піпец... загалом. Надіслано від мого GT-I9505, використовуючи Tapatalk
Тут скоріше будуть знати, який ваш чоловік. А пояснити, що реально таке життя у вас? Тут хіба себе виховувати, свою самооцінку. Все,що робите, робите для себе і дітей, не чекаючи похвали, і плювати на критику. Як вам подобаєть, значить так має бути. А комусь не подобатється, то його проблеми.
@HOPIC я про сковорідку. Це така умовна сковорідка. Коли кажеш "будеш мене строіти коли мене тут не буде" (перефразовуючи @Haidee ). Коли кажеш, що не будеш миритися з неприпустимими для тебе речима і не миришся. Домашнє начиння при цьому чіпляти не треба. Якщо тобі принципово поїхати в Франківськ, чи Чикаго, то ти кажеш "я в четвер їду", і їдеш. Ясно, що він буде нудіти і заламувати руки, раз не звик, що в інших людей є свої бажання, але даю 99% що він це переживе. В мене такий був тато. А чого вона (я) туди пішла, а коли прийде, а нащо ти відпускаєш, а хто там буде. При цьому забезпечити вищі заходи безпеки, чи комфорту він не поспішав, простіше не пустити. І я вдячна мамі, що вона мені дозволяла йти на "змагання з айкідо", бо мені це було дуже важливо. А "рахуватися з думкою чоловіка" треба. Якщо це думка, а не примхи і ниття. --- дописи об"єднано, Apr 4, 2018 --- Про "зараз виліплю собі синяк". Я б казала "ліпи", я б ще так реготала... це ж треба як людину поплющило.
Я. Не хвалюсь просто реально було. Не сковорідкою. Капцем. Було. Відчай кидає в крайності. Коли ти спокійно скажеш - прошу зі мною так не говорити, а якщо будеш продовжувати то не дивуйся якщо я не буду надто чемна, то ти зрозумієш, що ти більше його "закидонів" не сприймаєш і не толеруєш. Комусь на це йде роки, комусь місяці, комусь ніколи не вдається. Але коли вдасться, най через багато років, то це скарб а не відчуття. Це треба пережити. Словами не перекажеш. Коли що? Якщо те що думаю, то так. Пробувала. Важко.
те саме і мій чоловік. ну але він дійсно дуже переживає (особливо за дітей) - і те про аварію в дальніх поїздках, і дитина захворіє і тд. спочатку псіхувала, ображалась, ну а тепер, деякі речі дійсно стараюсь скіпати(таки частіше), а на деякі компроміс з його боку. правда коли діти підростуть думаю йому буде важко, ну бо жінка ще компроміси шукає, ну а в підлітків будуть таки гормони вирішальні.
