судячи з міри відповідальності, яка поклаждена на жінку, то так. та не винна жертва в тому, що вона жертва! Не винна!!! Та дівчата, та шо з вами? Чому ви продовжуєте повнорювати якісь такі істини, ну замшелі просто? --- дописи об"єднано, 4 Квітень 2018 --- Ви з таким сарказмом написали, що немає бажання щось відповідати.
Тут тако. Або жінка приймає оту тяжку натуру свого чоловіка і бере на себе відповідальність трохи помовчати, трохи гаркнути, трохи розрулити, трохи поговорити. Я Вам гарантію даю, що як тільки жінка перестане сприймати себе, як жертву, чоловік або дуже зменшить кількість "притискань", або взагалі не захоче зайвий раз рот відкрити. То якщо він просто має тяжкий характер, а не патологічну схильність до насилля (від такого треба тікати). Якщо жінка НЕ ХОЧЕ брати на себе таку функцію, то в нас ХХІ століття надворі - заява в РАГС і до побачення. Не вийде по-іншому! Не треба тішити себе мріями, що він в один момент стане флегматиком, перестане ХОТІТИ контролювати, буде хвалити і витягувати жінку з ЇЇ кризи. Не знаю, що там з рештою місцевих мазохісток, але я просто живу собі щасливо. В мене нема відчуття, що я щось терплю, що мене принижують, ображають і не дають дихати. @cjomcjomka питала, чого ми тут живемо зі своїми чоловіками. Крім чисто формальних причин (спільне майно, купа дітей, "всі молоді роки, витрачені на цього тирана і абюзьєра"), я просто хочу з ним жити.
Руйнування психологічних кордонів не відбувається миттєво. Тактику поведінки сімейних агресорів добре описано не лише у фаховій, а й у популярній літературі — але хто ж читає такі книжки в цукерково-букетний період? Домашні тирани поступово розривають зв'язки між жінкою і її родиною та близькими друзями, тим самим позбавляючи поки ще майбутню жертву допомоги й підтримки. Вони змушують жінок сумніватися у своїй адекватності, нав'язують почуття неповноцінності і перекручують реальність за допомогою газлайтингу — маніпуляцій зі свідомістю партнера. У результаті жінки, всупереч очевидним фактам, починають загрозливі для здоров'я й життя стосунки вважати безпечними і стабільними, а інколи навіть унікальними, кращими за рутинну буденність інших пар. "Жінка в такій ситуації надто надламана і налякана, вона вона боїться змін, що чекають на неї, якщо наважиться піти від чоловіка. Так само вона боїться самотності — не через суспільний осуд, а через страх лишитися з проблемами сам-на-сам, — продовжує пані Ольга. — До того ж вона вже настільки звикла до дискомфорту, що для того, щоб "перезапустити" її, має статися щось справді жахливе — реальна загроза дітям, тяжкі тілесні ушкодження, пожежа — будь що, що злякає більше, ніж те насильство, якого вона й так регулярно зазнає". У випадку благополучних, успішних жінок від визнання проблеми — першого кроку до її вирішення — їх утримують сором і те ж таки відчуття неповноцінності: "Як же це, я ж не така як ті жінки, яких б'ють чоловіки-алкоголіки, я мушу впоратися сама". Але на певному етапі впоратися самій уже не виходить. --- дописи об"єднано, 4 Квітень 2018 --- або збільшить. і тоді буде ще страшніше. Ви ж не думаєте, що за помахом чарівної палички з приниженої жінки бігом вилупиться супергьорл? Спеціалісти - на них немає грошей, чоловік не дає. ЇЇ батьки - вийшла заміж, то й терпи. Так що гарантій ніхто і ні еа що не дає. Це одиниці можуть забоятися жінки, яка роками була тінню, а потім в один прекрасний момент відкрила на нього рот. П.С.- втретє зауважу, що я не пишу про сім"ю форумлянки.
@shparynka такі діагнози сім’ї має ставити спеціаліст або після спільної роботи з обома партнерами, або хоча б з жінкою, але після серйозного аналізу. Бо з опису кожен другий чоловік - моральний насильник. Я собі згадала одну книгу, сюжет вже пам’ятаю смутно і це не зовсім до теми. Словом, там було про жінку, яка мала важке життя, терпіла насильство, суспільну неприязнь і все таке, ненавиділа чоловіка-тирана і боялася від нього йти. В фіналі виявилося, що весь сюжет - плід фантазії героїні, а чоловік весь той час був поруч і переживав її божевілля разом з нею. Щоб відразу було ясно і ніхто нічого не додумав - я нікого не намагаюся звинуватити в психічних розладах чи ставати діагнози. То просто перебільшений варіант того, що наш мозок сприймає речі часто не так, як мозок іншої людини. І навіть ота манера спочатку накричати, а потім думати - це варіант гормонального фону (і в жінок воно навіть частіше буває, що спочатку емоції, а потім починаємо думати). І я не захищаю чоловіка аніскільки, бо міг би бути м’якшим і стриманішим, але не є і це вже факт, який треба прийняти. --- дописи об"єднано, 4 Квітень 2018 --- Ну то закопАтися і йти потихенько на цвинтар. Вже набридло.
Їх можна випускати різним чином наприклад поприсідати. І не образив нікого імпульсивним спалахом злості, і попа пЕрсик
А та причина змінюється, залежно від етапу сімЇ, наявності якихось криз або проблем на даний момент. Часом це кохання, часом залежність, діти, звичка, страх...
Взагалі в світі дорослих і зрілих людей кожен сам несе відповідальність за своє життя Винна. Тому що жертва обирає цю роль і їй так зручно. Вона така бідна нещасна, всі її жаліють. Вона отримує з того енергію. Але негативну. Це як з дітьми. Дитина, яка вимагає уваги не завжди це робить хорошими способами. І
це аут.... просто нема слів. Все, я офф. Жінкам властиво винити жінок, це непрошибаємо. Всього найкращого.
правильно. Тому в контексті обговорення на останніх сторінках і цікава актуальна головна причина - та, яка зараз. Це багато що прояснює в тому, які сторони ми займаємо в дискусії
є таке поняття - газлайтінг Блог психолога: що таке газлайтинг і як йому протистояти? такий тип морального садизму
Я живу бо люблю. Ми протягом 7 років 5 разів сходились-розходились, через те що не могли порозумітись Але нікого я так не любила, навіть коли хлопець був прямо ідеальним... Тому, що поробиш, терплю
Я з ним живу, бо ВІН МІЙ чоловік. І навіть коли він мене конкретно бісить я не хочу іншого. Люблю видно) Часто ловлю себе на думці, що оцінюю чийогось чоловіка і думаю який же мій все таки класний) Муж, якщо шо, абсолютно не ідеальний
Ну, добре). Я люблю свою сім'ю, люблю в нас все і дорожу тим, що ми такі, як є і маємо, те що маємо і дасть Бог ,будемо мати і примножувати все добре, щоб стосунки були, як мінімум, такі як є. пи.си. чекаю на Вашу відповідь
йолкі..я вчора ж написала і певно, редагуючи допис, видалила. Моя причина - він (мій чоловік) може зжитися зі мною.Цього інколи не можу навіть я сама. І дуже тонко ( я як це усвідомила, аж здивувалась..це ж тре стільки років разом, а він мене дивує) відчуває ЩО саме мені потрібно. Ну тобто з першого друге й витікає.
зараз я з ним, бо я люблю його. Діти - не привід бути разом, для мене. Спільне майно є, але його не так і багато і проблеми його чесно поділити я не бачу. Забезпечити себе і дітей я можу, як показала практика. Прізвище в разі чого можна лишити собі псевдонімом. Він не перше і не єдине в моєму житті кохання, але дуже особливе. Незалежно від обставин, в тому числі - від того, чи ми разом, - мені небайдуже, як він. І якщо якимось чином шкодити собі я не дозволю, то на допомогу в разі потреби прийду завжди, причому не з обов'язку. Ні, я не вважаю, що якщо розлюблю - то матиму право залишити його, бо ж причина була в любові. Тоді може з'явитись вже інша причина. Але зараз - так.
що то за слово таке?) Я з своїм чоловіком, бо ще з першого побачення відчула, що з ним я є собою. Він не ідеальний, я не ідеальна. Але стільки вже раз думала, чи готова була б поміняти на іншого - навряд. Ми сваримось і кричимо часом, часом страшенно один одного не розуміємо, а іноді розуміємо з пів слова. Але є в мене відчуття, що і доповнюємо один одного. Я зрозуміла, що в нас більше різного ніж спільного. а про жертву - цікаво почитати про трикутник Карпмана. Всі ми трохи жертви в щоденному житті. Мені, наприклад, часто винна мама (з моєї точки зору) і я вся така жертва-жертва))
Хто в цьому винен? А нащо рот відкривати в один момент? Потрібно починати внутрішні зміни. Навчитись поважати себе, любити
