Мистецтво бути дружиною (3)

от-от не відчувається СПІЛЬНОГО життя, тобто переживання всіх моментів, обговорення якихось вражень власних/дитячих, планування справ домашніх/відпочинку, ну не знаю, якось так

 

от розізлилася я. Не впевнена 100%, але я б тоді чоловікові, напевно, робила б те саме: за 2 дні наперед щоб казав що хоче їсти на вечерю (в понеділок замовляв те що в середу буде їсти). З простого. Якісь ліґуміни - за тиждень до зазначеної дати. Не попередив - вода з хлібом (в кращому випадку), бо доступ до кухні, коли жінка "в робочому стані" і з пательнею в руках - неможливий. Чи в разі приймання душу зранку - "непланово" перекрити воду в квартирі, і розкручувати сифон в кухні "ібо забився щось". З словами: ну ти ж не попередив завчасно що будеш митися?!
І, певно, після декількох своїх вдалих спроб сісти і поговорити: що це все таки принизливо і неприємно, якщо таке стається і відбувається, при чому навмисно. Тим більше, коли це не лише відноситься тебе, а й твоїх дітей.
@HOPIC , щиро вірю що мусить бути якийсь вихід з цієї ситуації, бо то вже кілька років читаю, і з кожним разом все більш гнітючі дописи....

 

Ось він, корінь проблеми... Ви не спілкуєтесь. Мені так виглядає, що і Ви озлоблені на чоловіка, і він теж. Багато несказаного між Вами, тому такі відносини. Мусите якось себе пересилювати і говорити про те, що у Вас на душі. Будьте собою, не думайте, кажіть що Вам хочеться.
Ну а щодо прохань...мій чоловік теж може спочатку кіпішнути, коли я щось прошу, а він мав інші плани. Я знаю що треба витримати паузу, мурликнути, і він ніколи не відмовить.

 

Часом "торгуємося".
"Вова, вже місяць я сама воджу дитину в садок і забираю. Я б не проти часом піти на роботу в людському темпі, а не з язиком на плечі". "Завтра я не встигну, і післязавтра я не встигну, але в четвер заведу і заберу, так тобі ок?" Буває, що не ок, але погоджуюся. Крім того, в нас у садочку діток приймають до 8.30, коли Аню заводить чоловік, я в цей час уже на роботі, а він нерідко приводить у 8.35. Потім вихователі через зуби спілкуються... Але я абстрагуюся.
В нас якась нездорова ситуація із прибиранням вдома. Для того, щоб хоч що-небудь зробив чоловік, мені потрібно півдня просити, потім ще півгодини дивитися на незадоволену міну, поки робить, а потім ще тиждень дякувати, розповідаючи всім, що "Вова у нас пилососить" (щоб у людей складалося враження, що це відбувається частіше, ніж раз на 2 місяці). В мене немає підвищених вимог до чистоти, але коли вже куди не глянь - завал, то я нервуюся. Чоловіка це взагалі не хвилює. "Треба попрбирати". "Прибирай". "Не можу. Втомилася/нема часу/захворіла." "Не прибирай".

 

Сумно дуже. Бо любові і поваги в цьому описі нема. зовсім Не метеликів, а любові.
А щодо не_спілкування - в описаній ситуації про садок чи гурток воно яскраво виявлене. "Будь ласка, відвезли малого в садок". "Але ж я можу запізнимось на роботу". "Тоді встань, будь ласка, раніше". "Добре, а давай ти мене розбудиш вчасно?" - я собі так уявляю приблизний неідеальний варіант розмови, де люди хочуть знайти рішення, а не поставити галочку що "багато для цього зробили".
А так - звісно, можна сказати, що "це ж і його діти, і він мав би і сам розуміти..." І всім розповісти, і всі скажуть : "так, він поганий!"
А потім ще хтось розповість, як у них - що інакше, що так і розуміє з півслова чоловік, "як треба" - і починаються порівняння і ще одна порція злості за те, що у вашому житті не так. Ну порівняння всерйоз - це в кожному разі погано, я вважаю

 

і не тільки що хочеться, а і що конкретно просимо зробити. І з будь ласка, а не з думкою про те, що "він і так мав би розуміти, і взагалі я прошу мало"
Чесно - я сама таких прохань типу "я би хотіла, щоб мені стало легше в чомусь" чи "я би хотіла, щоб сталося щось" не розумію, і через це моя мама каже, що я безсердечна і зі мною неможливо спілкуватись А я не зовсім безсердечна, просто абсолютно не розумію натяків. Інша річ - "прийди і допоможи мені з цим", "будь ласка, дай мені скількись грошей на це". От тут ясно, зрозуміло, зроблю і дам і допоможу. Якщо, звісно, метою прохання не є вчергове довести, яка я погана. Бо люди дуже цілеспрямовані загалом, і істиної своєї мети переважно таки досягають.

В мене була нещодавно ситуація, коли на мене людина страшно образилась, бо "ти би мала зрозуміти, що потрібна була допомога". Я мала і зрозуміти, що потрібна допомога, і зрозуміти, що попросити важко, і "допомогти попросити" і потім - безпосередньо, допомогти... може, я справді безсердечна, але то ж абзац якийсь і "битва екстрасенсів".

Кажуть, що не розуміти натяків - це типово для чоловіків, і якщо це справді так, то я дуже розумію, про що йдеться.

 

Я так розумію питання риторичне?
В мене таке враження, що Ви постійно намагаєтесь дотягнути до якогось рівня, щоб відповідати якимось уявленням, стандартам, але самі не вірите в те, що це реально.
Забийте. Любіть себе. Любіть свою сім'ю. Любіть життя. Воно не буде колись там, коли ... воно йде вже і сьогодні
І так. Я вмію відпочивати з двома дітьми. Просто намагаюсь концентруватись на позитиві, і не акцентувати якісь негативні моменти. Про що Ви думаєте постійно, те Вас наповнює, оточує і супроводжує весь час.
Щастя в простих речах, в моментах

 

Ви спите окремо? Ви ж коли з малими прокинулися бачили, що чоловік ще спить? Я би зразу йшла і будила- « зай, не проспи, тобі малого в садок везти». А ви до 9.00 крутилися в одній квартирі і не бачили що він проспав?

чи шо він там зробив

 

(І я продовжу) але я впринципі повезу сама, бо я все сама, я все можу і, ти ж знаєш, викручусь в будь якій ситуації. Так що не парся, бо "я малєнькая лошадка..."
Якщо Вам щось потрібно - кажіть прямо. Завези, будь ласка, завтра малого в садок. В котрій тобі треба встати, щоб встигнути? Якщо треба, я тебе можу розбудити.

Коли пишуть такі списки, то вони не довбані то треба писати щиро а не з сарказмом. Ви ж не для нього це пишете, а для себе. Щоб в Вас відродились почуття вдячності, поваги. А де ж це візьметься, якщо список довбаний

Заведіть собі щоденник подяки. Почитайте про цю практику. Вона така досить сильна

 

ну, по-правді кажучи, способи дійсно якісь такі... що тут і "типу" не треба, будь-хто схариться.

 

Комунікація.
Я коли формулюю прохання "Ти можеш закрити вікно?", відповідь чоловіка - "Так, можу" і жодних рухів. Бо правильно: "Закрий будь ласка вікно" .
Це різні типи людей, можна почитати про аналітиків, опікунів, підприємців, заводіл, щоб розуміти мотиви та вчинки людей. Мені, наприклад, дуже важлива точність: не *зранку, небагато, далеко*, - а *о 8.15, 4 штуки, 890 км*. Тоді я зрозуміла, спокійна. В той, же час, розуміючи, що інша близька людина спілкується іншою мовою, я не ображаюсь і проблеми нема.
Але д тут почуття,

, а це духовне, а це треба виховувати. І буває, людина в тому безсила.
І приєднуюсь до думкт, що в чоловіка просто бажання нема почути жінку. В силу різних обставин.

 

ну, виховувати теж треба, але живемо в такий час, що на мус нікого не одружують. І мені не дивно, що щось в сім'ях не клеїться, чи що над чимось не працюють. А дивно, що тепла нема у ставленні. Це те, що зберігається навіть в складних обставинах. І в дуже складних. Я знаю, про що кажу

 

Встав він пізніше за нас, і пішов у ванну. В той час у ванній краще нікого не чіпати, ні мене ні його. Перевірено. В нас навіть горщик стоїть окремо для дітей.Сюрприз, що ж можна було вдягнутися. Я не спішу його тепер, бо потім виходить що йому приходиться гаряче їсти, а він не любить, то просто лишаю на столі їжу і займаюся далі чим треба.

Я ж кажу, не знаю, як інші люди роблять....в моїй сімї людину після 2го будильника (та і першого) не ходили будити, якщо вона той будильник таки виключила. Чомусь не просипає, як має домовлені зустрічі, бо це важливо для нього. А якщо треба мені, то і попросити і збудити і вдягнути, плацдарм підлаштувати, морально легше то самій зробити, а от фізично я не стягую.

 

а для чого тобі як в іншій? В тебе своя сім'я, свій чоловік, питайся його - чому йому не получається, не встигається тощо.

краще ніж потім заходити в безвихідні ситуації?

 

Я не люблю, коли на мене кричать, навіть через закриті двері. Навіть якщо це злобне "я знаю" , яке продовжиться поясненнями в кухні чи де інде. Тому вже давно не чіпаю у ванній. Раптом я не тим тоном скажу, образиться, почне читати моралі поки не заспокоїться, почне спізнюватися, накрутиться , і потім ввечері буде жалітися що весь день на смарку

 

@HOPIC, багато тут порад. І я зі своєю).
У всіх бувають складніші етапи, коли хочеться когось послати до с**ки, і то так щиро. Це як у тому анекдоті, коли прибити хотілось купу разів, а розвестись жодного. Як прожити той етап і винести з нього ще й користь? Випустіть пар, зробіть щось для себе не властиве. От зовсім. Проживіть якийсь час (день, тиждень, хоча б пару годин) так, як хочеться саме Вам. Попросіть про допомогу, сплавте дітей на когось, підіть в кіно. Але треба чесно провітрити голову. І ще пробачити. То певно найважче.
А взагалі я Вас чудово розумію, маю інколи схожі вимоги, і їх нереалізованість. Та я така собі оптимістка, яка кругом шукає позитив, легко забуваю і пробачаю. Просто проблеми з пам‘яттю допомагають). Бо якби я все це збирала і складала в своїй голові - зійшла б з розуму. Маю одну дуже близьку людину, яка то все носить в собі десятиріччями, то це не життя - то мука. І мучиться саме ця людина. Там вже ні друзів, ні родини нормальної, там суцільна невдоволеність і образа на кожного знайдеться. Бо таки важко прожити життя і не образити жодного разу.
І ще. Для налагодження стосунків часто кажуть, що потрібно бажання обидвох. Але якщо хтось почне, то є шанс, що й інший теж зміниться.

 

З цього всього зрозуміло одне. Чужа сім'я - темний ліс. Повної картини не видно, нічого не ясно. Кожен радить від щирого серця, але з свого боку і розуміння.
Я вже заплуталась остаточно.

 

@HOPIC мій чоловік вимикає будильник що 5 хв і далі спить. Тому якщо я маю інтерес в тому щоб він прокинувся я не відійду від ліжка аж поки не побачу його злющий погляд і ноги на підлозі. І при тому чи він помився і поїв вже значення не має.
Але! Напередодні ввечері має бути розмова з конкретно сформульованими завданнями. Тобто має прозвучати : отже ти в 9.00 везеш малого в садок, а я їду туди то і по дорозі додому його забираю.
Бо « а може би ти, а може би я, а мені було би зручно якби, а я втомлюся якщо...» і т.д. в нас означає, що просто поговорили, але не домовилися.
Я погоджуюся з дівчатами- ваш чоловік вами маніпулює. Ви закриваєтеся в собі, чекаєте, що він щось зробить, щось зрозуміє. Він все розуміє, але навчився «включати дурачка», бо знає що далі ви його мучити не будете, просто мовчки і ображено зробите сама.

 

тобто, виходу нема і все погано, і шукати інших способів - нема чого і за це ніхто не відповідає?

сумнувато виглядає. "Людину" я би може і не будила - мало яка людина. Але якщо це хтось з рідних двічі вимкнув будильника і не встав, - я би спитала, чи все добре. І сама хотіла би, щоб мене спитали.

--- дописи об"єднано, Apr 3, 2018 ---

насправді цього може бути недостатньо в ситуації з моїм старшим сином те, що він вимкнув будильник і гарно розмовляє, нічого не означає. Він встав - коли він вмивається, не раніше