Нормальна! Я малому в 4 роки, як менша народилася, виділила тупий ніж і показала як самому робити бутерброд. Ну бо на початках я не могла давати йому їсти в той момент як йому хочеться. А ще в нього з’явилися обов`язки, а ще він повинен а всі психологи пишуть що не повинен, а я інакше не вмію! наглядати за меншою сестрою коли я прошу. Скажімо як малій було 4-6 місяців він мав сидіти навпроти неї поки я піду в душ. Сидіти і не рипатися, співати, корчити мордашки, показувати іграшки -на що фантазії вистачає. Ще згрубша поскладати свій одяг і іграшки, зараз, йому 6,5, вже складає не гірше за мене) І взагалі, звучить банально, але все ж, діти тепер якісь розтеліпані, не самостійні, а батьки перестрашені, я особливо. Я згадую себе в сім років - мама, тато на роботі, я в баби в Винниках, баба з дідом на городі, я вдома, їсти нагріти могла, тарілку вимити могла, одягалась сама, при потребі переодяглася сама, щей могла собі попрати якщо не хотіла щоб баба знала що я чимось вимазалася. Двері замикала, відмикала,ключі свої мала, гроші рахувати вміла, в магазин ходила постійно, дороги переходила по 50раз на день і т.д. Я останнім часом дуже задаюсь питанням чому я не навчила так свого малого ? Теоретично він може робити багато речей зі списку, але самостійності в ньому дуже мало. От він дуже покладається на дорослих в таких простих речах
Ой, читаю останні 3 сторінки і прям *восстаю духом* Я не одна така з тим хатнім клопотом, різними характерами та вподобаннями. Хоч не розвожу по гурткам. Поки що Останні місяці помічаю, що хлопці хочуть їсти... постійно. Ростуть. В роздумах про заготовки, перекуси. Щоб і з режиму не збити. У мене є багатенько знайомих багатодітних мам, баптистів (я просто живу зараз в такій місцевості ). І от буквально 3-4 з них при певних обставинах діляться своїми переживаннями, проблемами... Але основна маса на питання "як справи, як справляєшся, чи важко, з якими проблемами стикаєшся?.." відповідають: "Слава Богу, все в порядку". І я в шоці... бо там мами 4-5-8-12 дітей. Що ж це мені одній так важко чи що? Що я роблю не так? За що це мені? А от не прийнято. Я розумію, що прийнято прославляти Бога, не впадати у відчай, радіти. Дійсно, розумію і підтримую. Але хочеться відчути себе серед *живих* мам і зрозуміти: всім важко, в тій чи іншій мірі. Сподобались три кита в постах вище. Здатися і не здаватися. Просте і складне в одному цілому.
ооо..і я його маю.Давно впровадила. І він може собі бурчати під ніс, фиркати і навіть тупати ногами, але за дверима, щоб я не бачила, н е в о л н у є мене то. я була синьо-зелена до 2-х його років... потім до 3-х вже просто синя...а зараз - це бомбезне дитя, якщо не будити в нім звіра. Якби я пила каву з самісенького ранку, то певно вже би міг мені її носити до ліжка .
@Freedom UK "Слава Богу" - це чи не єдине розумне, що може відповісти багатодітна мама. Я часто так відповідаю про свій стан. І мене також одразу зараховують до баптистів Але насправді, для small talk краще не скажеш
Є таке ..але ж хочеться почути, що так, у мене часом теж голова обертом, буває в унісон всі ревуть та стогнуть, а як один захворіє - то 99% вірогідності захворіють всі, та іноді маєш сили гори свернути - прибрати/позайматись наукою зі старшим/зробити педікюр/доробити роботу/спекти торт, але дитя піддрімує собі, ість молочко і нікуди тебе не відпускає От як зараз ))
Ну а що відповідати? У мене зараз трохи інші складнощі, про які не дуже хочеться розповсюджуватись. Але таке життя - результат мого власного вибору, тому варіанту жалітися нема. А отже, справді дякую за кожен день і те, що це життя моє з дітьми тримається купи, - то лише завдяки Богу, тож Слава Йому - це не переведення стрілок. Так і є.
Дві мої улюблені статті про батьківство. На жаль нема часу на ревю. Головний принцип написаного - дорогі мами, бережімо себе! Принцип здорового і успішного батьківства такий самий як приницип безпеки у літаку - спочатку одягаємо маску з киснем на себе! Я більше не можу, або що таке синдром емоційного вигорання у батьків » Домашня Церква - сайт для християнських родин Why It's Hard to Feel Like a Good Parent When It Comes to Screen Time... and What You Can Do About It
Це така іронія долі)). В живому спілкуванні я теж про свої складнощі розповідаю коротко, парою фраз. Мені важливе не висказати (вискажу я чоловікові, мамі та тут подрукую ), а ПОЧУТИ, як воно буває у інших, по-нормальному. Знайти, так би мовити, систему координат душевного спокою. І ще такий особистий нюанс. Я не зовсім емоційно була готова до третьої вагітності і подальших змін (напевно, багато хто не готовий). Я якби пливла по течії (все в порядку, я люблю своїх дітей , тільки порівнюючи бажання чоловіка і своє - то мій вибір це допустити зміни в житті, а його вибір - змінити життя появою свіжої дитинки. Сьогодні маю півдня спокою. Всі виїхали в церкву, магазини... Тож з 9.30 я вдвох з карапузиком. Він файно поспав один раз, поїв, і от досипає другий раз. Хочу на двір, будемо збиратись. І я спокійно встигла зробити безе - досушаться як раз до приїзду старшеньких. От, сьогодні 2 місяці малому. Вже 2.. П.с. сижу і думаю, що ж змінилось..Ще нещодавно, відпускаючи старших з чоловіком - переживала за "сохранность" дітей. А зараз спокій.
Банатодітні мами, а коли "стає легше"? Знаю, що легшало приблизно з 6 місячного віку дитини, коли вже вона сиділа та починала їсти прикорм. А коли дітей троє (і більше), чи існує оце "стало легше" або ж просто доглядально-виховальні заходи стають звичними і напівавтоматичними? 1.І що для вас означає "стало легше"? Для мене, поки що, це те, що старший сам вдягається (повільно, правда ), обслуговує себе сам в туалетних справах, допомагає (принеси-віднеси, полий, подивись, перемішай...), робить завдання з письма/читання/рахування/творчості сам; середній - почав говорити більше слів і вже легше його зрозуміти, з ним домовитись. Я розумію, що з часом мають бути якісні зміни (школа, гуртки, самостійність дитяча і менше маминих рухів по догляду) - але чи принесе це полегшання?)) Хоча б вільні пару годин на себе? І на чоловіка Сьогодні, поспавши 3 години за добу, щось засумувала з тими роздумами. 2. Тут є працюючі/заробляючі мами? Якщо хочете, поділіться, в якій сфері ви задіяні (вдома інет-продажі, рукоділля, робота в офісі, вчитель, керівник відділу десь-там, фермер...), шукаю мотивацію і розуміння, де ж той час брати на робочі питання.
Коли вже нема вдома тих розбишак. ))))) Ото підкинеш кількох розбишак друзям в подарунок, і відпочиваєш. Треба час на себе просто виділяти і крапка. Працюю з дому. Роблю різні звіти, складаю і планую лекції, а час від часу залишаю татові четверо дітей і їду в відрядження. У мене робота на результат, тому можу навіть в суботу зробити те, що не вийшло в інший день.
Я у фінансовому плані розраховую лише на себе. Працюю у сферах перекладу, редагування, написання складних і специфічних текстів на замовлення. Займаюсь SMM. Ще от розвиваю тренерські здібності - проводжу навчання з ефективного спілкування. Додатково навчаюся для того, щоб більше працювати на ІТ - клієнтів. В моїй роботі багато спілкування, зустрічей. Безпосередньо написання беру додому. З дому працювати дуже складно, але це мій вибір, тому що з дітьми мені ніхто не допомагає, а садочок в морально комфортному варіанті для нас - до обіду. Розуміння шукати краще в реалі А якщо треба шукати мотивацію, то можливо, не так і потрібно тої роботи? Принаймні, зараз.
Мені принесло. "Стало легше", коли третя дитина пішла в другий клас, стала сама гуляти (зі старшими чи друзями), а четвертій минуло два роки. З'явився час на хоббі, трохи на роботу, різні справи все частіше можна розподілити між дітьми.
легше?? ) Легше стає короткими періодами. почало ходити - стало легше бо менше носиш але більше всюди лізе . Почала десь за собою прибирати - так пів гардеробу не подобається, раптово розлюбився рожевий колір і одягання то ще той квест. а старша навпаки зранку встала і вирішила що чорне набридло подавай все рожеве, всі йдем в кіно вона в музей хоче , і взагалі : мама ти мене не так виховуєш. питаю : а як треба ? -Не знаю як, але не так.) але деколи співпадає все у всіх ). і думаєш : легше стало ))
Мені "стає легше" зразу як я перестаю бути вагітна. Серйозно. В мене навіть Варвара (найстарша) ще не повністю самообслуговується. Чим далі тим більше легше. Час на себе мені організовує чоловік. Час на нас - коли засинають діти, але це не коден день, бо вечорами в чоловіка ще тренування. Коли буде час з чоловіком на кіно-ресторан без дітей я не знаю. Напевно, як всі в школу підуть. Бо такого щоб хтось побув з ними крім нас не буває. Я скільки працююча, стільки і заробляюча (футболки). Але це для мене зовсім не в пріоритетах. Більше як хобі. Таку роботу (переклади), за які платять грубі гроші я зараз не беру. Бо то хіба вночі робити. А вночі я сплю. Ви недавно народили - відсутність часу на робочі питання - це нормально. І залежно від віку всіх дітей цей час може ще нескоро з'явитися. Я б не форсувала.
"Стало легше" не розумію, бо стало "по іншому" і так вже воно і буде. Так як було до народження дітей вже ніколи не буде. Але і з цього життя можна зробити канхфєтку. Моє правило - дрібниці важливі! Кілька хвилин щирої розмови з чоловіком, дві прочитані сторінки книжки в день, пів сторінки набраного тексту, 10 хвилин проведених виключно з дитиною перед садочком, 5 хвилин з кавою на лавочці - все це важить! все це важливо! Про мотивацію. Так, є такі професії, де треба сісти і сконцентруватися, і відсутність постійного часу сильно ставить під запитання - а чи варто взагалі щось починати, бо це так само як дуже повільно крутити колеса велосипеда - не поїде. Але це кожен сам за себе вирішує, бо знає себе - свої психічні ресурси, і свою ситуацію. Моя співробіниця народила недавно третю дитину і водночас захищала дисертацію. Захистила. Зараз там якась темна ситуація, кажуть проблеми з головою. Що насправді точно не знаю, але шануймося і бережімося! Вище себе не стрибнеш, а ми потрібні дітям здорові і притямні!
Дякую Бо в мене вже починається хандра з приводу того, що ж язамать, що реально 2 сторінки читаю дітям перед сном, замість третини книжки. Що замість 10 завдань - встигаю повчити 3. Бо "мамазанята іншим питанням..." І я дивлюсь, середній став таким "маминим", часто мамкає, обнімає, цьомає (?! ). Навчився ходити сам в туалет - але ЗАРАЗ треба бути біля нього і тільки мамі. На інших кричить. Може, за немовлям побачив - як я з ним поводжусь.. І перед немовлям соромно, бо часто ввечері буває, поки пообнімаю, почитаю, настанови розкажу, поаналізуємо день і просто поговоримо - найменшенький прокидається і кричить... І я стараюсь не гнати на той крик, щоб старші не почували себе *непотрібними, бо новенький зявився*, але в серці ті крики за 3 хвилини все розривають. Іноді уявляю себе типу Сатурном - і на моїй орбіті три планети. Буває, що всі рівномірно обертаються, а бувають як зіштовхнуться в єдину крикливо-вимогливу планету ... --- дописи об"єднано, Apr 9, 2018 --- Ок
