Мистецтво бути дружиною (3)

Важко шось порадити в такій ситуації. Звичайно, що треба було уважніше дивитися до одруження, але минулого вже не зміниш. Хоч однозначно треба якось змінювати майбутнє. Раптово це напевно не станеться. Бо якщо 11 років терпіли, слухалися і боялися - то це вже виробилася звичка так і далі робити.
Не знаю, чи у вас @unsure є можливість пожити окремо? До батьків поїхати, чи щоб чоловік до своїх батьків? Ну хоч якщо він фінансово сильніший, і явний агресор, то може і не погодитися. Просто ви пишете, що син вже говорить словами батька. Може потім і вчинки його копіювати. Це страшно. Жінка заслуговує на любов, ласку, повагу і підтримку. Це має закладатися ще при вихованні хлопчика. А дорослий чоловік так має сприймати свою дружину. У вашого чоловіка теж була така модель поведінки у його сім'ї? Можливо тому він переносить цей досвід у свою сім'ю.
А яке у нього відношення до дітей? Тобто буває агресія до них? Чи то тільки до вас?
Діти щасливі, тоді коли щаслива мама. Не треба терпіти, нести такий хрест тільки через них. Розійтися - непросто, якщо фінансово не потягнете двох дітей. Але ви ще молода, у вас ще може бути чоловік, який буде на руках носити! Треба просто наважитися зробити цей крок. В дітей ж завжди буде тато, навіть якщо будете жити окремо.
Ви хотіли зберегти сім'ю, але чи є ще любов до чоловіка? Після таких принижень думаю, що її або не залишилося, або залишилося зовсім мало.
Не знаю чи можуть допомогти розмови з чоловіком про ваші переживання. Про те, що вам боляче (психологічно чи фізично), що ви хочете більше ніжності, і менше його злості. Хоч теж складно спрогнозувати як він відреагує, чи не посміється просто..
Просто хочеться вас підтримати, і сказати, що зміни можливі (не варто терпіти це все).

 

Судячи з того, що форумлянка написала, то її чоловік психопат і до одруження він був пухнастим котиком, безмежно її кохав, носив на руках, обіцяв золоті гори.

 

Дівчата не бередіть душу, так я знаю що сама винна, що поспішила. Так він гори доли обіцяв, любив як мені здавалось безмежно, постійно обнімав тулив до себе, мені не можливо навіть було окремо посидіти. Це були тихі прояви посягання на мене як на власність. Запропонував заміжжя за 5 місяців, причому сказав маєш 5 секунд, говори - так чи ні. Якщо НІ то я розвертаюсь іду і більше ти мене ніколи не побачиш. Я була занадто молода і дурна щоб розуміти такі речі.
І що тепер у мене получається єдиний вихід, якщо я не в змозі забезпечувати двох дітей, надалі терпіти і слухати все що мені говорять.
При тому що він постійно просив 3 дитину, не факт що може мене колись і не спитатись чи я хочу.
Чесно я боюсь його, його поглядів, зневажливих жестів, типу відійди, або що за дурниці ти говориш. Я в такі моменти почуваюсь пустим місцем. І чим більше я це все розумію, чим більше усвідомлюю, прокручую в голові своє життя. Тим більше кусаю локті розуміючи що час назад не відкрутиш.

--- дописи об"єднано, Feb 16, 2018 ---

Дітей він любить, хороший батько. Я не можу сказати що в нього іменно агресія до мене. Це тихе зневажання, неповага, якось він все це тихо робить. Причому постійно стверджує і внушає мені що ти добре живеш, ти маєш ноутбук, телефон хороший, ти можеш піти собі на якісь курси, що ти ще хочеш. Ти маєш ВСЕ.

 

Ви розумієте, що він Вас дзеркалить? Скільки у Вас самої поваги до себе? Ви ще можете бути щасливою у цьому шлюбі, якщо візьметесь за свою самооцінку. Якщо ж ні, то навіть якщо розлучитесь, великий шанс стати на ті ж граблі. Пора змінювати "прошивку" просто.

 

Це так. Але є одне дуже важливе але. У вас є можливість все змінити. І її (цю можливість) ніхто у вас не забере. Зрозуміло, що ви зміните все не прямо завтра і, можливо, навіть не через місяць. Та ви маєте мету. Дуже добре, що ви не зламались остаточно і не пустили все на самотік. Значить, у вас є майбутнє. І воно буде чудовим! Бо так має бути. Тихенько розробіть собі план - як діяти надалі. І дотримуйтесь своєї стратегії. Аж поки не станете вільною.

 

Я стараюся собі нагадувати слова подруги, яка каже, що за дітей також відповідальний тато і так само має "тягнути" їх. Якщо я не помилюся, то за законом, тепер чоловік і жінка рівні в правах, з ким залишаться діти.

Наприклад, коли мені зле, ну дуже зле, і я йду з дому вночі, я продумаю найнайгірший варіант, типу от - чоловік заробляє, має житло, можливість найняти няню, кухарку і прибиральницю і повністю присвячувати себе дітям. А я що? От хай суд йому і віддає, як перспективнішому, дітей, хай виховує. Я що могла, то зробила, в пляцок вже так не весь час розбивалася, але могла витратити цей час навіть з дітьми на ті ж гульки. Діти готовенькі, ні тобі коліків, ні тобі криків нічних (ну згрубша). В такі моменти відчуття , звичайно, що меблі ділиш, а не живих дітей, але по закону, я не зобовязана розтиратися по асфальту заради і його дітей теж, чи одруженою чи ні, а він зробить пару довідок про 0 доходу, не зявиться на суді і іже с німі.

Це так, не мануал, просто ділюся своїми качелями. Я з психологом вчилася 8 міс ставити рамки з розрчду чоловік подзвонив і ти підірвалася робити що скаже. Тепер я хоч думаю, чи маю час в своєму і без того щільному графіку на виконання роботи, яку він не хоче робити і не готовий прийняти результат, який не відповідає його очікуванням на даний момент постановки зірок. Думаю, наступним етапом буде постановка питання чи хочеться мені то взагалі робити, але це настільки широке питання, що не тільки сфери чоловіка і дітей стосується, і, чесно, я боюся думати, яку ж відповідь я собі дам. Бо то що не захочу - пропаде, а для решти буду впахуватись. Ще б палки в колеса не пхали..

 

Про побачити до шлюбу - і так і ні. Ну бачила я що в майбутнього чоловіка є недоліки, що його конкуренти мають кращий характер. І що? Любов так працює, що думати холоднокровно важко. І в юному віці робити якісь висновки на далеке майбутнє нереально. А в зрілому віці мало і одружуються, часто залишаються самотніми, бо краще розуміються в людях.
Нє, або кохання або прорахунок.
А ще перший період після одруження важливий. Тут як постелиш, так і виспишся. Вже багато разів писали про молодиць, які зі шкури лізуть в перші місяці щоб все ідеально було, а потім чоловіки до того звикають і сприймають як належне, а жінки вигарають.
Треба тему зробити - поради для молодих пар.
Ну і про фінанси. Гроші мають бути спільні з першого дня. Одна купа і кожен бере скільки потрібно і кладе скільки може. І абсолютна довіра, без питань типу - нащо тобі ще одні мешти. Але тоді обоє мають поводитися адекватно і відповідально. Знаю кілька випадків де кожен забезпечує себе, але вважаю це несправедливим. Проблема, коли при такому поділі жінка в декреті залишається без доходів. Нам ще багато років тому на науках священник говорив, що в сім'ї все має бути спільним.

 

О, це, напевно тоді здавалось таким романтичним. А ще на фоні дефіциту любові в сім'ї, бо ж ту любов треба було заслужити
Вам дівчата добре радять, Вам потрібно працювати над собою, піднімати свою самооцінку, навчитись любити і поважати себе. Ви вже не та маленька дівчинка, яка заглядає в очі і чекає, чи заслужила вона, щоб її любили.

 

@Retaret дуже відгукнувся Ваш коментар щодо того, що на етапі зустрічань всі все бачать. Я ніби й не зовсім недалека була у свої 19-22, але багато чого тоді не бачила. А дещо бачила - і тоді воно в мене викликало зовсім інші емоції. Діаметрально протилежні.
Ще, оскільки зайшла мова за священників, то напишу слова, які сказав о. Володимир, який нас вінчав із чоловіком. Ми з ним зустрілися десь через місяць після одруження. Він запитав: "Як справи? Любитесь, чи сваритесь?" Ми відповіли, що багато сваримося. А він каже (до чоловіка): "Чоловік має ставитися до жінки як до вази із надтонкого кришталю, тоді жінка стає добра, спокійна і м*яка". От для мене внутрішньо: саме в такому порядку все і працює, у зворотньому - навряд.

Ви свого ресурсу дуже багато на нього витрачаєте (висновки роблю з того, що Ви написали). Якби не доводилося того робити, у Вас би з*явилися сили на щось інше. Дуже раджу Вам все ж звернутися до психолога і відновити (чи побудувати) самоповагу, власні кордони, любов до себе.
@Suzi дякую за статтю. Мурашки по шкірі

 

Ооо, тирани вміють добиватися дівчини! Сама була в такій жахливій ситуації. Зустрічалась з хлопцем три місяці, він мене на руках носив, боготворив. Щодня разом, старався, подарунки, все-все. Але, я людина дуже свободолюбива, от і поїхала кудись в подорож без нього...і тут почалось...Скільки на мене вилили болота, бо я не вчасно відповіла на смс, і т.д. Як він потім мене матюкав і погрожував!!! Та я вухам своїм не вірила що це одна і та ж людина! Тому, я цілком вірю що тирани вміють дуже добре приховувати своє нутро! Просто хтось швидше показує себе справжнього, хтось пізніше.
Але, на етапі зустрічання важливо не бути у рожевих окулярах, не пробачати дрібні приниження, не дозволяти людині обмежувати себе у виборі подруг, у поході в кафе з коліжанка и. Це все дзвіночки, які свідчать про проблеми. А дівчата дуже часто прямо кайфують, коли хлопець їх ревнує, контролює, вважаючи, що то від великого кохання. У 19-20 років, мабуть, важко зрозуміти, що це хвороба, а не кохання.

А про «не потягну двох дітей» - потягнете! Це чоловік Вам внушив що не справитесь, і маєте його вічно терпіти?
Людина, яка має велику ціль, здатна гори звернути. Повірте в себе, розправте крила, дихайте. І говоріть собі: «життя дано мені один раз, я вільна людина». І поговоріть з чоловіком, якщо він не міняється, ви йдете. І не озирайтесь.

 

така мені близька тема)
пішло мені майже 10 років, щоб замість плакати і впадати у відчай, зрозуміти що він не буде тираном, якщо я не буду жертвою.
Можливо, з психологом та справа була б швидша, але до всього треба дорости.
У нас щаслива сімя, бо я щаслива, я не реагую на дурниці, не даю їх розгортати, не вступаю в суперечки і говорю те що думаю.

 

І це було, розрядилась телефон, побачила пізно, нотації, моралі. Були випадки якщо вечером якийсь звичайний побутовий конфлікт, він починав вести бесіди по дві години, до 2,00 ночі, причому мені зранку потрібно вставати на роботу. Якщо я оберталась накривалась одіялом і говорила все, він одіяло з мене зривав і говорив не все, я не договорив. І завжди після всіх його таких промов я повинна була сказати що ж я винесла з цього, які висновки зробила.

 

Трикутник крампмана? Я все ніяк не дам собі з ним раду. Воно має помогти, але я поки вчуся дистанціюватися і не вестись...може ж мій чоловік бути пусічкою на роботі, значить може і вдома.

 

Я також не реагую на дрібниці, повірте. Так я себе не люблю в якійсь мірі. Но я не є якась тихоня. Змінюватись він не буде, так як він вважає що все він вірно робить, що кращого батька і чоловіка годі шукати. І що він старається жити тільки по законам Божим і Євангеліє. Все загострилось тоді коли я вийшла в люди на роботу, бачу що чоловіки до своїх жінок ставляться зовсім по іншому. Гарно відповідають по телефону, турбуються, допомагають. А в мене зовсім по іншому, коли щось станеться, говорить ти велика дівчинка давай собі сама раду, або - чим я тобі допоможу. І коли я намагалась йому це сказати, він старався мене переконувати що для чого тобі робота, сиди вдома, дивись за дітьми, щоб всі канікули які є, літні, осінні, зимові, весняні я всюди дітей супроводжувала (діти їздять до бабусь і дідусів).
Якщо він візуально поміняється то не на довгий період, це вже все я проходила.

 

Ггг, коротке резюме в кінці. А на наступний день не питає, чи снізойшло прийняття його теорій як єдино вірних в цій ситуації?

--- дописи об"єднано, Feb 17, 2018 ---

Я коли тепер це чую, цю спекуляцію, мені хочеть сміятися, голосно так, в лице. А раніше думала, що то я не дотягую до таких високих і правильних стандартів, треба "більше, вище, сильніше".

 

Так він може інколи допомогти, і помити посуд і прибрати і разів 5 купляв продукти за 11 років, але через деякий період він мені цим потикне, нагадає що от він який молодець турбується про мене, помагає. Це все важко зібрати воєдино. Це все видерті з різних періодів мого життя події, просто нарешті в мене впала пелина з очей, я почала тверезо мислити і я просто в ужасі.

 

Мало того, я думаю, що діти будуть копіювати зневажливу поведінку батька і по відношенні до матері.

 

Я почала це все розуміти і сказала годі тоді коли він почав принижувати як маму. Старший зламав руку коли гуляв на дворі (його не було тоді). Я зїздила з дітьми, наклали гіпс, приїхала додому. Він залетів просто зі словами ти не достойна слова МАМА, що він мене позбавить батьківських прав, що я не дивлюсь за дітьми. Я повинна за сином ходити, і не відпускати його гуляти самого в 9 років.
В меншого була операція, виникли проблеми, на які я ніяк не могла повпливати, за що я почула, це все через тебе, діти віддуваються за твої гріхи.
І це знову один з епізодів.

 

Давайте так, ви окремо, ужас окремо, хоча б в вашій голові . Я малювала собі в голові кульку дзеркальну, коли тільки починав говорити, щоб зберегти свою голову. Це працює, це рятує від подальшого засмічення. Потім треба тільки сміття посортувати.
Як варіант можна в той момент згадати якусь навязливу пісеньку, і хай мугикає в вашій голові, або на крайняк, як з циганими - і тобі того ж, і тобі того ж, собі тихенько під ніс. Відволікає від дурниць і прийняття швидких рішень