В третіх пологах (тих що вдома) чоловік тримав периметр. Всередині периметру доула була б не зайва. Але замінити один одного вони б не змогли, не може жінка так тримати кордон як чоловік, а чоловік так тримати простір. Тому Оден (який сам не народжував) правий і неправий одночасно. Якщо всі на своїх місцях, то вони не заважають, а допомагають. Чоловік за якого переживають в пологах... тут два варіанти: або жінка недооцінює свого чоловіка (дуже частий випадок), або вона точно знає, що він не годен, тоді для мене питання нащо такий чоловік взагалі, а не тільки на пологах, який не може в критичній ситуації зібратись і сховати свої страхи?
я можу (без особливої радості від того, звичайно, але можу ) що в родзалі навіть підтвердилося Тут тільки недавно довідалася, що мій чоловік навіть процесом зашивання "любувався" - я слабо пам"ятаю де він там тоді стояв, а тут виявилося, що бачив прям усьо-усьо і на стосунки та бажання то не вплинуло геть взагалі. Муж на курси не ходив (я теж), відео не дивився але був досить помічним в принеси-подай-спину потри-лікаря поклич-в туалет заведи (крапельницю за мною туди тягав). Сказав, що якби був не в родзалі, а вдома чи в коридорі чекав і не знав що там зі мною діється - переживав би значно більше. А щодо ляпів, то він, сільська дитина, видав: "немає в пологах якихось таких страшних картинок щоб свідомість втрачати чи кошмари потім бачити, коли корова телиться - крові більше і виглядає набагато страшніше", а тоді додав: "ну але за тебе я набагато більше переживав, звичайно" Загалом враження у нього що пологи - то дуже не легкий, але звичайний природній процес і він в міру своїх можливостей старався його зробити для мене трохи більш комфортним. Тепер ображається коли кажу, що наступного разу може і без нього піду (ну бо старшу дитину ж треба на когось лишити).
Так, я це і мала на увазі першим пунктом. Там багато нюансів може бути. Тобто це чоловіка ніяк не стосується, а жінка за нього все придумала ))) жінка може собі вирішувати як хоче. Просто не варто відкидати великий шмат допомоги через надумані причини. Можливо варто придумати ступінь "участі" чоловіка в пологах.
сорі, але для мене це одна з причин тільки тобто якщо пара розлучилася після участі чоловіка в пологах, то там ще могло бути тисяча і одна причина розлучення, втч. зміна форми грудей після народження дитини чи нова суперцікава співробітниця в чоловіка, ітд. навіть якщо припустити що зявилися якісь сексуальні проблеми то пара сама чи з допомогою спеціаліста їх береться вирішувати а оце 'люди розлучаються" - ні до чого, якась давня легенда, яку люблять провокативно обсудити за пивком/кавою ну так і є, різні типи стосунків.. є чоловіки, які беруть на себе всі зовнішні обовязки в сімї, і не тільки фінансове забезпечення, а з внутрішнім жінці помагають мама, сестра, найманий персонал, хтось сам дає раду... там чоловіку піти отак на пологи то може бути як з дуба впасти але кожен сам вибирає стосунки і ролі ну а оце що тут остатньо бсуждається - ні про що можна розказати свої враження/позицію, а от що там інші люди то реально випливає суто з особистих стосунків, а однакових відносин не буває
На другі пологи я не брала чоловіка спеціально. На жаль, він важко переносить будь -які незрозумілі ситуації, мало робить і довго відходить ( якби порівнювати дві реакції на небезпеку - або втікати, або завмирати, авось не помітить тебе тигр). В звичайному житті це все можна проговорювати, досвід інших людей і позитивні приклади, але в пологах явно не до того, я хотіла щоб мене розуміли, а не пояснювати, що я конкретно цього не хочу і мені пофіг що в книжці писало що родящим треба, а тримати периметр від лікарів, це ноу коментс. @Mansikat я народжувала з доулою, і взагалі зібралася чисто жіноча компанія. Коли заходив мужчина лікар, він був якийсь агресивно настроєний, ну ок, може нормально як для чоловіка, в якого купа роботи. Тому питання досвіду і процесу таки без чоловіка краще в мене пішло.
Мені що подобається - зі знайомих пар декілька чоловіків після перших спільних пологів казали, що на другі - в жодному разі. всі з них, ВСІ пішли на другі. І не "з-під палки". Ніби і діла до того мені нема, а ніби і позитивненько.
Лікар перед другими пологами ( то були перші партнерські в нашій сімї) пробував так ніби ненавязчиво відговорити чоловіка, "полякати", може перевіряв реакцію, не знаю, то чоловік теж родом з села, зразу відрубав йому - я бачив, як родяться всі домашні тварини, особисто не раз допомагав приймати теля, то що Ви хочете, щоб я там таке нове побачив, що маю свідомість втрачати? Більше питань не було. А мені було таки спокійніше і надійніше. Згадаю перші пологи - сам на сам з персоналом, ніякого права голосу, х.з., що роблять і колять... На треті теж ходив, то було само собою якось, природньо, чи що. І ніяких проблем потім у інтимних стосунках не було, а те, що першим побачив дитину, перерізав пуповину, взяв те щастя на руки - то неоціненний досвід для батька, і мені здається, що те спільне щастя - диво народження нового життя - дійсно варте того, щоб пережити його вдвох з коханою людиною. Для нас це був однозначно позитивний досвід, після якого ми стали ще ближчими . (Потім чоловік признався, що бачив майже весь процес, і АЖ НІЧОГО ТАКОГО ВІДШТОВХУЮЧОГО ТАМ НЕМАЄ - в його розумінні, звичайно.)
Так цікаво. А наш лікар навпаки. Спитав чоловіка, чи він йде на пологи, побачив, що той вагається і прочитав йому 20хвилинну лекцію про те, як це важливо і т.д.
в четвертих пологах (третіх спільних з чоловіком, других домашніх) мені потреба в його присутності була майже дивна. Бо стосунки підчас вагітності були часом складні ,а часом - їх не було, зовсім. Я спочатку не вірила, що можу в процесі покластись на нього. А потім він відповідав на дзвінки, носив мені пити, дивився на мене, щось собі думав. Майже нічого не говорив. Весь день понеділка, що ми були вдвох, - від нього мені ввижалось якесь блакитне сяйво. Я те сяйво вдихала, і мені менше боліло. Час від часу він питав, як я. Я казала, що добре, - і все було добре. Прийняти те, що він був зі мною весь цей час, - я не одразу змогла це прийняти. Весь день неділі була наїжачена про всяк випадок, мовляв, якщо зараз ти підеш - то я не триматиму. А вже вночі і під ранок понеділка і прийняла це "разом". Сказала, що він мені потрібен. Почула сама свої слова. Почула його слова, що він мене не залишить. Я почувалась вдячною і захищеною. Не "намагаючись прив'язати його до себе спільними пологами", а вдячною, що цього дня - ми разом. А потім - за кожен наступний день разом. Вже в останні півтори години я зрозуміла, що мені чогось бракує. Обручка. Я давно її не носила. Вдягнула - і відчула, що це правильно. А потім стала намагатись тужитись. І в момент, коли не втримала рівновагу, він схопив мене. І вперше в житті я відчула, що він мене втримає. Суто фізично. Раніше в нас був якийсь жарт, що таку жінку як я треба довіку носити на руках, тільки от він не носитиме, щоб не надірватись І раптом нізвідки взялась ця точка опори. Він схопив мене і сказав, що я можу падати і він втримає. Я спочатку хотіла відштовхнути, але не було сил, а потім я зрозуміла: він мене втримає. І цього разу він бачив все, бо в кімнаті було світло. Побачив і зрозумів, що перша позиція для потуг, яку я прийняла, не підходить. Допоміг з тієї позиції перебазуватись. Дивився "туди" крупним планом, якщо можна так сказати, і мені в якийсь момент було не по собі, а потім стало нормально. нам було добре разом.
