@Brigitta, а може та знайома просто загубила ту річ, чи ще комусь позичила, от тепер і відтягує. В мене колись так позичили книжку, я потім нагадувала, щоб віддали, то призналася та дівчина, що десь її загубила. От такі бувають люди. Хоч теж страшно не люблю, коли хтось шось позичає, а потім не віддає, і ще й треба про це нагадувати.
Та яке розпрощатися. Підійдіть прямо до дверей, не домовляючись і скажіть, що вам дуже треба, прямо зараз. Чекати немає вже можливості і крапка. Як треба, то роздягніться, почекайте. Як та знайома так до вас відноситься, то не така вже й сильна дружба у неї до вас.
Або зламала, або не хоче віддавати. То прийдіть без попередження і скажіть: віддавай вже, бо мені треба, або з тебе ... грошей, я куплю собі іншу, як тобі моя так сподобалася. Бажано, щоб і чоловік її чув, може так допоможе. Часом людська наглість меж немає...
Та нічого подібного, просто не хоче віддавати, хоча їй то вже не треба. Ага, приходила вже так. Двері мені не відчинила, по телефону сказала, що поїхала в село. А дружби як такої і не було. Ми просто раніше працювали разом, доводилося часто виручати одна одну з приводу певних робочих моментів, а оскільки ми однолітки і жили майже поряд, то й почали спілкуватися не лише по роботі. Після того, як вона пішла в декрет, час від часу зідзвонювалися, зустрітися вона відмовлялася, посилаючись на зайнятість. Та то не так дорого коштує, щоб влаштовувати цілі розбірки. Мені просто прикро через таку незрозумілу поведінку. Сказала би прямо: не можу віддати, бо мені треба - то й Бог з нею, принаймні, то було б більш-менш чесно. А так хитрує невідомо чому.
дуже непорядно з її боку. Я б або виставила це питання перед її чоловіком, або "плюнула і розтерла", але перед тим сказала б їй що вона нечесна людина і перестала б з нею взагалі спілкуватися. На вулиці "добридень" як з чужою і все. Все залежить від Вас і від тієї речі, що Ви позичили. подзвонити в сусідню квартиру. Зайти в під"їзд, постукати в двері ніби сусідка. І випалити в очі. Ну, але це мій метод... я прямолінійна занадто, напевно
От тому я не люблю позичати речі, і в принципі вже давно позичаю тільки тим в кому впевнена, що віддадуть або у випадку якогось форсмажору відкуплять таку ж чи просто віддадуть кошти за неї. Та й сама не люблю позичати в когось, краще куплю, особливо якщо знаю, що ця річ буде мені час від часу потрібна. Хіба якщо є такі речі, які навряд чи колись ще пригодяться, то можу попросити позичити. Але дуже слідкую, щоб річ була в гарному стані та акуратно поводжуся з нею. Ну @Brigitta можу порадити лиш ще раз таки конкретно поговорити і вияснити справжню причину, чому та знайома не хоче віддавати річ. І попросити відкупити найближчим часом. Хоча якщо б та жінка була порядна, то вже б давно або віддала, або відкупила. Ну певно якби таки не вдалося отримати свою річ чи кошти за неї назад, то певно перестала б спілкуватися. Бо нащо такі знайомі? Може трохи категорично, але я не люблю коли люди так поводяться.
Пояснюю ще раз: вона не каже, що відмовляється віддати. Просто коли мова заходить про конкретний день і час передачі, одразу стає дуже "зайнятою", або вигадує ще якісь причини, і зустріч не відбувається. Останнім часом ми спілкуємося лише тоді, як я в черговий раз дзвоню до неї, щоб дізнатися, коли ж вона нарешті віддасть мені мою річ...
@Brigitta ну тоді єдиний вихід прийти без попередження і вимагати віддати свою річ вже. Вам ще не набридло їй надзвонювати? Мені б вже дуже набридло, не люблю таких людей. --- дописи об"єднано, 1 Січень 2018 --- Прямо не каже, але по суті так є.
Було в донечки день народження, 28 грудня. Замовили кафе. Ну і серед гостей був друг мого мужа. А перед тим, за пару днів, ми троє були на піцці, там було кріселко дитяче, я мужу сказала, що таке малій хочу. Той друг такий-всьо, крісло за мною, я його оплачу. Ціна майже 600 грн, за язик його ніхто не тягнув, його ініціатива. День народження. Він прийшов. З двома дітьми, ня яких теж замовлялось, відповідно, місце. А це, на хвилиночку, на трьох майже тисяча гривень. Не подарував нічого. Ні грошей на крісло, ні шоколадки. З пустими руками. Крісло я замовила, сьогодні самі його і оплатили. Він трубку не бере. Нормально? Прийти пожерти-попити на халяву. Це тепер треба його видзвонювати, щоб він гроші віддав? Маячня якась. Ще й до того всього жінконенависник, бо з жінкою своєю розводяться. Противний тип.
@Brigitta казала моя баба -"я гризуся як позичити,а ти гризися як я віддам". Ви вже напевно через СВОЭ потапили в психологічну залежність від тої пані. Не вартує того, купіть собі нове. А при нагоді поговоріть з чоловіком і в жартівливій формі розкажіть про поведінку його дружини.Типу коли ви приходили, вони мало на по підлозі лазили , щоб не показатися, тепер щоб з хати вийти випускають розвідникають чи ви часом не йдете)))). Або не віддають, бо проводить священні ритуали))). Ще яку нісенітницю трохи провокативну вигадайте.)))Вам стане легше)). І забудьте за це, за місяць і не згадаєте.
Ну його поведінка, звісно, некоректна (тут питання №1 загалом - що це за людина у вас в близькому оточенні, і чому "противний тип" з ваших слів, вважається другом і запрошується на свято) але ж видзвонювати, щоб гроші повернув за те, що був на бенкеті - ну це теж перебор, в моїй голові якось таке не вкладається. Всі ми розуміємо, що, коли нас запрошують в ресторан, виходить, що ми "оплачуємо", компенсуємо вартість частування подарунком, але це такі дуже прозаїчні міркування, все ж таки запрошення на свято - це запрошення розділити вашу радість, це від щедрості душі - хочу вас пригостити, бо у мене свято, хочу з вами радіти, ваше товариство і зробить це святом. І подарунок - це теж від щедрості душі - хочу вас потішити, привітати. Чи не так? То і рахуватися вже за ті подарунки не варто, будьте вищі за цей розрахунок хто-кому-що, ви його запросили-пригостили, бо хотіли (?), він от так повівся, як повівся, висновки з того зробили, та й юж.
@Brigitta, ви ж пишете, що то не дороге, купіть собі нову і просто припиніть спілкування з тою людиною, та й по всьому.
@shparynka а не може бути так, що подарунок був замовлений онлайн і просто не встиг приїхати? А гість забув про це сказати. Я так двічі була на дит.день народженні без подарунка. Потім за пару днів занесла, бо доставка підвела. ПиСи Але звісно виглядає, що він просто "прохалявив". ПиСи2 Не дзвоніть. Вже минулося - і добре. Вибивати компенсацію якось не годиться.
Мене завжди свекруха вчила, що позичати можна ту суму грошей з якою тобі буде легко розпрощатися. Річ ту, що тобі недорога (не вартісно) і ти про неї можеш забути. Було в мене того року таке, що позичала коліжанці гроші. Я розумію, що в неї тоді були проблеми. Я позичила з умовою, що вона поверне до певного числа. Пояснила її свої обставини. Тоді якраз перше вересня на носі, купу речей купити, гроші здати... Ну і чоловік тільки працює на нас 3. Тобто на ті гроші я таки розраховувала. І як мені тоді важко було дзвонити і нагадувати кілька разів. Сума була 2000 грн. І вони мені буди справді потрібні. Потім ще раз позичила 1000 грн і знову те саме, дзвонила і просила віддати. Осатаній раз позичила 500 грн розуміючи, що я вже дзвонити і нагадувати не буду. Тобто 500 грн я ще могла "подарувати", але 1000-2000 грн для нашого бюджету, то було багато.
Та я думаю про дзвінок - то іронія була. Звісно, ніхто дзвонити не збирається. Ну не знаю. Якщо запрошують у ресторан (!), а не додому, на піццу, то все-таки можна здогадатися, що то коштує. Всяке буває, нема грошей, то люди як правило дзвонять наперед і відмовляються, що от потім зайду привітаю, бо ніяк (хай навіть вигадана причина). Це якщо на жоден подарунок нема грошей, таке теж буває, що казати. Це щоб люди заздалегідь повідомили ресторан що на 3 (!) людей накривати не треба. Йти у ресторан з 2-ма дітьми без жодного подарунка, це "вінець" жлобства, як на мене. Це як чула на весілля у конверті хтось гривню подарував. Весілля велике було, не здогадаєшся, хто ж то був.
Якби мені отак прийшлося дзвонити і нагадувати двічі, то втретє я би вже не позичала. Взагалі не люблю ні сама позичати, ні комусь. Коли сама позичаю, то постійно переживаю, щоб не пошкодити позичену річ. Зрештою, вчуся обходитися без. І сама не люблю позичати так як не зручно нагадувати. Та і були випадки, що люди не повертали. Особливо дорогі, пам’ятні речі. Наприклад, мою дитячу вишиванку. От знову згадала собі ту вишиванку і знову хочеться прибити тих людей. А ми вже і не спілкуємося давно...
Я завжди підписую конверт з грошима. Що через таких "жартівників" на мене не подумали. І взагалі, я не розумію отих неперсоніфікованих конвертів
та я не про те, я про те, що не варто поводитись по-жлобськи у відповідь (а дзвонити, щоб повернути гроші з людини за відвідини ресторану у якості все-таки запрошеного гостя в моєму розумінні десь таким і є). Ну, я особисто, відпустила би ті гроші за трьох нагодованих гостей без жалю, тішилась би, що людина показала свою натуру (якщо досі її чомусь не розгледіли). Тут йдеться, звісно, не про відсутність подарунку як такого, а про відсутність якогось перепрошення/пояснення, скромності, мені, якби хтось із друзів сказав, що не може прийти в ресторан з причини фінансової неможливості зробити подарунок (чи я би сама про це здогадувалась, а озвучена була якась "відмазка"), я б усіма силами намагалась переконати прийти без подарунку, хоч розумію, що то некомфортне становище для адекватних людей. жлобство і наглість інших - це їх проблеми, а нам треба дбати за свої душі, тому мені приємно залишатись щедрою, навіть якщо це по відношенню до такої людини. Ну, звісно, з наступним переглядом того, чому людина з такими моральними якостями називається моїм другом.
в нас на весіллі таких було безліч, ми з чоловіком передивилися на відео дарування, де і подивилися хто що дарував, бо недорахувалися одного конверта. Нажаль на відео не було видно, хто витягнув з кошика.
