[QUOTE="Patty, post: 2567720, member: 6917] Свої амбіції варто і втілювати у своєму житті, а не переносити на дітей, бо від того одні муки. Цілеспрямованості навчити — так, дати по максимуму можливості для розвитку — так, але і прийняти, що і цілі, і дорогу, і темп вони обирають собі самі..[/QUOTE] Повірте, в моїх дітей такі амбіції, що я часом не встигаю за ними. Вони мають стільки свободи у виборі і реалізації цілей, що я їм прям заздрю, в мене в дитинстві і десятої долі цього не було.
Є батьки, які не гинуть за відпочинком на морі, озері чи в горах. Мій чоловік, наприклад. Була б я така сама — то і виглядало б як «вивезення дітей для здоров'я» , з нашими охами та вздохами...
100%. На паралельному потоці в старших класах вчилась дівчина. Тільки я на українській філології, а вона - на англійській. У неї прямо якась манія була - бути лише першою. І в усьому. Не лише у своїй спеціальності серед однокласників. Вона і співала, і танцювала, і у сценках грала, і навіть на церемонії нагородження випускними медалями ті медалі підносила. Щодо оцінок - стояла над викладачем і ридала доти, поки він не дозволить їй перездати або вже поставить бажану оцінку. Бачили її невдовзі після випуску у геть неадекватному стані - йшла по дорозі, серед машин і щось сама до себе кричала. Потім дізналися, що синдром відмінниці порушив психіку - вона лікувалась у психлікарні, але, судячи з усього, повністю одужати їй не вдалося. До речі, хороший сантехнік зараз непогано заробляє. Якщо має золоті руки і творчий підхід та вміння знайти спільну мову із замовником. Головне, щоб амбіції були здоровими. Якщо постійно концентруватися на тому, чого немає, і переживати негативні емоції з цього приводу - навряд чи це можна назвати щастям. Навіть якщо є потенціал отримати те, що хочеш. Бо цей стан постійної невдоволеності з щастям не має нічого спільного. Достаток буде - і море, і закордон, і вдома "повний фарш" - але справжньої радості це не принесе. Радіти і бути щасливим також треба вміти (не тільки в момент отримання якихось благ). Зрадіти придбаній квартирі чи подорожі в омріяну країну, як то кажуть, і дурень зуміє. А от відчути щастя, коли бачиш, як падає сніг чи білка скаче по дереві (а вдома ще ремонт треба і багато чого) - це вже вищий пілотаж. Я - за стратегію і поступовість. Не розумію тих, хто напосідається на чоловіка з вимогами "хочу вже і зараз!". Є список цілей і планів - розробляємо стратегію, як і коли їх можна реалізувати (щось за місяць, щось за півроку, а для чогось і кілька років знадобиться) - і вперед, по мірі власних можливостей, без надриву. Бо штангу вагою 200 кг ви завтра не піднімете, як би ви себе не надихали і якими амбітними не були б. І за місяць теж. На все потрібен час і здоровий глузд.
відносним є те що оті відпустки на морі є щастям.. є люди які щасливі тільки тоді коли мають безперервний доступ до моря, а ще краще - хочу на морі, а хочу - ще кудись... тобто ота можливість поїхати на море у свою відпустку не є чимось таким "все як має бути", галочку поставили чи вірю я в те, що батьки без можливості моря раз в декілька років є щасливими? можу повірити.. якщо в них здорові діти, які можуть обійтися без моря - то чому ні?! але якщо чесно - мені зовсім не в голові інші люди) ну так хочеться більшого всім,і "морським" і "озерним"))) то не є якийсь визначальний фактор.. є заможні і успішні люди які не їздять на море взагалі) та йой, в житті всяке буває.. є люди що мають хорошу працездатність і удачу, попали в струю, проявили себе в ній та й непогано.. амбіцій при тому особливих не було, цілей тим більше). а є амбіції - робиш, тиснеш, а воно як горохом об стіну ну то як ви підтримуєте завжди, якщо є шляхи, які вам угодні, а які вам неугодні?))) я мала на увазі тягар від того, що батькам неугодний твій вибір. а недосягнуті цілі і спроби то зовсім інша тема ну та, навіть є притча на цю тему.. де син був незадоволений матірю, бо казала йому що обирати.. потім був недовольний, що не сказала, що йому обирати як на мене сенс не в цьому - розставлення пріоритетів при вихованні дітей ок, я про це і писала вище, а от категоричність - не ок. і діти якщо дозволяють обирати батькам, значить інфантильні ще... але знову ж таки, це вистрілює в якійсь частині випадків.. є діти такі дуже привязані, що відчувають батьківську опору, і дійсно можуть себе проявити в ті й сфері, яку навязали, але схема діє не завжди ...прикладів взагалі тьма, бо то життя) я також знаю таких, що пустили на самотік, і діти дуже багато досягнули.. самотік самотіку не рівня.... бо є загальний самотік у вихованні, а є регульований) це як без макіяжу і макіяж з ефектом "без макіяжу" авторитети ні причому і я не переконую в іншій позиції і не вбачаю якийсь сором, маю багато років поруч людей з такими поглядами, мені навряд чи щось нове можна розказати чи аргументувати))) не буду вдаватися у філософію, але моя позиція така, що все значно ширше
ну це дивлячись, що за батьки. Може теж прості люди, зірок з неба не хапають. І такий вибір можуть одобрити. Не всім ракети будувати. Як там в Альтова в гуморесці: Всі ми паримось в одній бані, але кожен за своєї температури. До речі, чого то так тих сантехніків бояться. В мене подруга свого сина-підлітка теж лякає: Будеш погано вчитись, підеш в ПТУ на сантехніка. ПиСи Смайли я побачила.
Офтоп. А як потрібно хорошого спеціаліста знайти, то люди бідкаються. Он я мала справу з суперовим сантехніком. Викликає повагу людина. Компетентна і професійна у своїй професії. Чим погано.
Про сантехніків - єдиний з наших майстрів, якого я згадую без нервового смикання правого ока. Ставив лічильники - за собою прибрав і виніс все сміття в кульочку. Мені не треба було навіть підтерти ніде! Потім взяли його на капітальну заміну всіх комунікацій в санвузлі. Як штробив стіни, в санвузлі не видно було крізь пил нічого. Як закінчив - мені тільки витерли стіни-підлогу довелося, все решта він прибрав. Зробив якісно, порадив толково. Свої послуги цінив високо. Авто в нього було на 2 класи вище, ніж в нас; син в Києво-могилянській академії на той час навчався. Він в Водоканалі працював паралельно, "рішав" повірку лічильників. Коли переодягався додому, Ви б збоку в житті не сказали, що він сантехнік. І розумний, з ним було цікаво обговорювати різні теми.
Не тільки в простих робочих батьків, діти прості робочі.Буває і в непростих батьків, у дітей прості погляди). От, може трохи не до теми але історія дуже близьких, яка просльозила і моя гордість досягла висот: батько робить все, щоб сім'я була в достатку. Діти(3) двоє старших зайняті кожен з 5 років на гуртках, кожен досягає якихось своїх результатів і на першість не націлений ніхто, та, коли вона є,звичайно, всім щастя додається). Тепер саме, що хотіла розказати): десь в 15-16 років одному сину потрібно було оновити гардероб , тато в неті назамовляв речей брендових. Коли привіз додому, малий сказав, що не одягне це.Чому?!!! "Бо,не можу так одягатись, коли мої друзі ходять в одязі з базару/хенду , взутті за 800грн. Я не хочу ставити себе вище них. Не буду серед них, як пєтух". І до сьогодні(20р.) так. Це мега гордість для мене, для нас. Часом і в дітей варто повчитись). Надіслано від мого GT-I9505, використовуючи Tapatalk
Це так сказано, в загальному про мрії, про бажання. Кожному своє. Я також в горах була раз і мені хватило. Але відкинутися раз в рік на лежаку, коли всі діти мають право вибору в їжі, розвагах-то мої всі люблять. Старші живуть окремо в номері від нас, я їх зустрічала лише в ресторані, а решта-тусувались де хотіли. Таке всім нам подобається --- дописи об"єднано, Dec 22, 2017 --- Це все так. Але чи хтось з нас мріє про те, щоб син став сантехніком?))) Подивіться в теми про вибір школи, гуртків, всі на репетиторах і в гімназіях. Тому це все лукавство і писання на загал.
Треба буде десь собі вузлик зав"язати, щоб не забути спитати "квартири-явки-паролі", коли ми нарешті фінансово дозріємо на капітальний ремонт санвузла =)
Це вже таки варто подивитись прискіпливіше, хто дописує де). Про лукавство- хм, про кожного тут так можна.
не мрію, але дуже спокійно ставлюся до такої перспективи. Ну але дивна, що вже. Мене абсолютно влаштує такий рівень як описала @Kroshka Enot в теорії. На практиці, особливо при вихованні дітей доведеться таки вибрати цілком пальпабельні орієнтири - інакше настане хаос.
Та мріяти про перспективи не заборониш, прагнути, старатися, сподіватися... Але бути реалістом теж незле. Особливо, якщо наука дитині дається складно і таки більші схильності до «простішої», технічної роботи. Можна сказати, що всі діти народжуються геніями, і «вина» батьків та вчителів в тому, що дехто з них стає сантехніком, можна довго про це дискутувати. Та всі магістрами не будуть. І не повинні бути (в нас і так вже цінність вищої освіти знівельована, всі свого часу вивчилися, від директора до прибиральниці, і далеко не кожен це активно використав). Тоді краще бути добрим сантехніком, ніж поганим стоматологом. А то ні зуб полікувати, ні бачок поремонтувати)) Пацієнтів шкода )
цікаво, бо я впевнена, що діти би їздили за нами. Ніяких виїздів на море "для дітей" до певного свідомого їх віку не було б. Якщо тільки з конкретних питань здоров'я, бо загалом здорове середовище і в горах (чи хто де любить) можна організувати.
Ахаха...Що я згадала...Працювала колись в друкарні. Ну і от зламався в нас там якийсь сток-труба(я в тому не розуміюсь). Приходить ремонтувати наш сантехнік, щось там шпортається і розказує, що він виявляється провчився на акушера-гінеколога рік у ВУЗі, а потім його вигнали, пішов в армію, ну і т.д. Ну от і шпортається він, а потім оглядається на нас "Дівчата, а чого то ви так напряглись"?))) А ми йому " Ти сматрі нє пєрєпутай..."Потім його так і називали Тисматрінєпєрєпутай)))
Я думала, що гуртки спортивні принаймі, це про фізичну форму, звичка до тренувань, самоконтроль, а мовні для можливості ширше комунікувати, а це виявляється про вибір на кого вчитися. якби мій малий вмів ремонтувати сантехніку, і йому би було так під 16р, я б вже навіть знала до кого я б його на науку дала. Як і з братом цього року вибрали навчальний заклад, очі он горять, а батьки щодня пиляють, пережити не можуть, не економіст же ж! І готові були платити тисячі, щоб він вчився на хто знати якій спеціальності, і робив так, як йому кажуть, а багато не мож було, ні на гаражах машини крутити, ні самому щось складати, бо то де в шмірі вимащуватися, хоч щось ліпше треба мати ( і це не про юристів вони думали, максимум якийсь бухгалтер, скажемо так), хіба не так само як у вас? От цю кіберштуковину ніззя, не знати яка компанія і чи будуть манімані, і нащо вщагалі тратити свій час на безполєзні штуки. Що з цього підтримка? Де брату щастя на етапі навчання, нехай? Я говорю з своєї дзвіниці звичайно, після батьківських порад і скеровувань, жити незрозумілим життям весело, ніби і робиш як не крути правильні вибори, але вони до ср.ки.
@Lyudvig, а я зовсім-таки не лукавлю. У мене донечка, наприклад, мріє бути поваром. Кожного вечора просить, щось з нею випікати, балує нас з чоловіком десертиками різними. І я ще ні разу не сказала їй, що це за такі мрії. Або "будь, як тато, програмістом", бо в тебе математичний нахил. Чи художником/архітектором/дизайнером, бо ж у художню ходиш.....
хороший майстер по ходовій частині машини - це заслужено добре оплачувана робота. Хороший плиточник, сантехнік. Електріків наших талановитих і працьовитих є шанс сертифікувати і за кордон по спеціальності залучити - за єври працювати. Воно називається не так круто, як економічні, юридичні та інші спеціальності, але дохід може принести чудовий. Мене все тягне в початок теми, про економію - а точніше про змушування до неї. По-перше, хто кого забезпечує, протягом якого часу і планування бюджету - це договірна справа, від слова "говорити". Все це вирішується перемовинами. Тобто, люди прийняли рішення, що протягом якогось часу чи взагалі сім'ю утримує хтось лише один з них. І в ситуації, коли грошей починає не вистачати, мала би знову бути "нарада". Відкритість до співпраці для рішень, а не спихання відповідальності на того, хто в зароблянні участі на даний час не бере. Силкування до економії - це економічне насильство. А оскільки в суспільстві і так "гонка економії", де всі бідкаються і бояться сказати, хто де купив своє пальто, - позиція жертви має всі шанси зміцнитись і затвердитись.. от з того мені дуже сумно.
А мій син вміє готувати, харчується практично сам, рідко їсть те, що я готую. Постійно дивиться кулінарні канали. Я його намовляю вчитись на повара, але він каже, що не хоче, щоб це було його основним фахом. Це лише хоббі. Що в такому випадку порадите?
