Це лінь натуральна і є. От є робота, ну якось живемо. Можна шукати кращу, але то ж треба буде трохи таки похвилюватися і постаратися.
Гроші дають можливості, реалізовуючи можливості отримуєш моральне задоволення. Оце відчуття, що можеш собі позволити при бажанні...., що можеш порадувати себе всякими жіночими штучками,
Це якісь для мене незрозумілі категорії. З якої радості ставати нещасним шукаючи роботу, яка принесе моїй сім'ї суттєве полегшення матеріальне?
переживати що зараз її (роботи) ще нема, що була невдала спроба, що може ніколи і не вдастся її знайти. Емоції можуть бути різні в людини.
А я розумію... коли робота, яка приносить матеріальне полегшення, відбирає непропорційно багато до заробітку здоров'я, нервів і часу, про щастя важко говорити. А улюблена добре оплачувана робота — це, безумовно, дуже вагома частинка щастя.
хм. Ситуативно. Взагалі багато з того, що є істинами для студентів, у практиці дорослих і сформованих людей виглядає дуже не дуже. От студентські часи - це так. Я пішки ходитиму для економії, я підзаробляю і живу на стипендію, а на вечірці в гуртожитку я звізда і секс-бомба, бо я за копійки вмію на хенді вдягнутись, і пайєтками ліфчик розшию і от мені дивовижно сексуальна білизна. Але давайте уявимо майбутнє людини, яка хоче мало. Чого вона прагне? А якщо керівник відділу хоче мало, то йому ніякого приколу нема вивести своїх працівників з мінімалки, і от вони живуть сім'ями на 500 грн на тиждень для задоволення всіх потреб. "хоче мало" для мене доконечно закреслилось у мої років 25. Тоді людей, залежних від мене стало надто багато, щоб я хотіла мало. інша річ - "не нарікає". От той, хто не нарікає, має більше шансів для щастя, це однозначно. Але не нарікає не тому, що випростав ноги в білих капцях і не намагається нічого змінити. Не нарікає якраз тому, що він є діячем свого життя, і ніхто йому не винен. --- дописи об"єднано, Dec 19, 2017 --- працювати на повну, Бог все бачить. Працювати "для галочки" - це те саме, що лінуватись повністю. --- дописи об"єднано, Dec 19, 2017 --- Ну і цілком окремими проблемами у топікстартера мені виглядає проблема матеріальна і проблема порозуміння в шлюбі. Вирішувати проблему порозуміння також треба, інша річ, що у стані зубожіння і виснажєння дуже нелегко робити кроки до подолання труднощів.
Ризик...Не всім він легко дається. Багатьом то коштує шалених нервів. Ти змінюєш хоч якесь стабільне місце заробітку на "кота в мішку"(можливо). В мого чоловіка дуже давно була схожа ситуація - пішов з насидженого місця на кращий варіант. З часом той кращий варіант виявився не таким вже й кращим. Повернувся до старого місця роботи. 100%. А ще той, хто вдячний Богу(долі і т.д.) за кожен "позитивний дріб'язок", що йому посилає доля.
В моєму світі людина не може бути щасливою будучи вільним і бідним художником, якщо вдома напівголодні діти. І хай я буду трохи менш вільна, але не така бідна. І усвідомлення того наскільки я докладають до доброту своїх близьких додасть мені щастя яке відбере (до речі це зовсім не обов'язково) інша робота. --- дописи об"єднано, Dec 19, 2017 --- Я прагматична скотина. Добре що ризик важко дається, а дружина на грані депресії, і діти на підножному кормі легко даються - фу три разА. Це питання пріоритетів.
ніц ти не розумієш. Якщо ти колись робила щось попри ризик - отже, тобі дається легко. та камон. Не прагматична, а нормальна. У всіх книжках про успіх, мету життя, мотивацію тощо починається з того, що є цілі (високі, красиві), а є пріоритети - те, що на кожному етапі досягнення високих красивих цілях тобі і сім'ї має бути що їсти і в що вбратись. З останнього - Steve Tobak "Real Leaders Don't Follow" Я прекрасно знаю, що таке економія і що таке 500 грн. Але якби мені сказали, що краще не буде, і треба економити, бо буде ще гірше, я би вирішувала дві проблеми - матеріальну і порозуміння, - але думаю, що першою - таки матеріальну (поки не буду в стані, придатному до порозуміння, ггг)
Двояко можна дивитися) Говорити, що не в грошах щастя, коли є власний дім, добра зарплата, достаток, кошти на відпочинок і т.д. завжди простіше, ніж коли нема що вдягти чи діти напівголодні або нема коштів на ліки. Ну але то таке.. Є частина людей, які кажуть "йой, всьо так зле, грошів нема, йой біда чорнаааааа", але коли їм пропонують ліпшу роботу, де тре більше напрягатися,впахнути але буде більша зарплата, кажуть " та ну нєєє, нащо, мені і та робота добра". От чи в цьому випадку щастя в грошах - не знаю. Маю приклад в родині, коли мама казала сину: нащо тобі йти на роботу з більшою зп, то ж новий колектив, будь на тій що є зараз, бо то стабільність, попри те, що син ту роботу ненавидів, - такої логіки не розумію: треба працювати над собою та йти до ліпшого. Для мене і моєї сім'ї наріжний момент зараз то здоров'я та власне житло...тому так, якщо чоловік і я матимемо добру роботу з високою за - то мене зробить якщо не щасливішою, то точно позитивнішою та спокійнішою. Може я капець меркантильна зараза, звичайно..але мій тато все казав: " якщо не стає, то треба більше заробляти" ну або на крайняк, переділити, перепланувати фінанси...то за умови, що є що переплановувати)))
Звісно, щастя не в грошах. Щастя - коли поруч близькі люди, і вони здорові. Щастя - коли ти займаєшся справою, від якої кайфуєш, щастя - коли нічого не болить. Якщо це все є, то і гроші будуть, бо займаєшся улюбленою справою (отже робиш добре), бо маєш здоров'я працювати. Коли рідні поруч, і вони здорові, можеш працювати і не переживати, не бути в напрузі, а із задоволенням заробляти гроші. А ще, коли жінка щаслива, то і чоловік краще заробляє. Якось так мені видається. Самі гроші без вищеперерахованих цінностей не несуть щастя, ІМХО.
+1000000 Чи навіть підівчитися, або трошки перекваліфікуватися. Моя улюблена фраза з фільму "Москва сльозам не вірить", коли головна героїня проводила нараду, сказала "мене не цікавить чому ні, мене цікавить що було зроблено для того щоб було так"
Не всі. Є пара знайомих "фітоняшок". Обидві - рідкісне стерво. Всередині гниль така, що й не подумала б ніколи. Але за собою доглядають так, "аж гай шумить", басейни, спортзали, фітнес... А поводять себе в стосунках - не буду писати нецензурні слова. А якщо жінка взагалі косметикою не користується? Вона автоматично опудало? І чи аж настільки обов"язково спортзал відвідувати? Ні, ну якщо є проблеми з вагою, якими конче треба займатись - не завадило б. Бо дома без досвідченого інструктора важкувато. А коли до фігури зауважень нема - йти, бо так модно і "коліжанки всі ходять"? Чесно кажучи, якби я аж настільки залежала від оцінки інших, давно здуріла б. За трендами ніколи не вженешся. А перетворювати все своє життя на відповідність певним образам, які змінюються мало не щодня - хіба в цьому полягає щастя? Хоча, можливо, для когось і полягає. Всі люди різні. У мене інакший досвід. Я працювала в колективі з людьми різної статури, ваги (навіть за сотню кг), "доглянутості". І всі вони - професіонали у своїй справі. Конкретизую - це видавництва були. Якщо ви маєте на увазі роботу в модельному бізнесі, ювелірні салони, готельний бізнес - там на зовнішність зважають. Бо специфіка роботи інша. Пальцями тикають абсолютно у всіх. Навіть в найідеальніших зовні. Подивіться, як зірок світового масштабу брудом поливають. Не існує людини, яка б усім подобалась. Чогось думала, що всі про це знають.
