Хто у домі "тяглова конячка"?

Кожен вкладає в поняття "щастя" щось своє. Нема загального рецепту для всіх. І бути не може. А шукати його в грошах, точніше - в їх кількості... Це, як на мене, свідомо прирікати себе на нещасливе життя. Бо грошей ніколи не буде достатньо. Базові потреби (до речі, вони також у кожного свої) задоволені - хочеться більшого. Більше отримали - хочеться розкоші. І настає той момент, коли і діаманти не радують, бо карат замало, і три шуби - малувато буде, бо "он чоловік коліжанці вже п"яту купив".

От Flame дуже влучно сказала - "Не гроші є базою відносин. Відносини є базою для всього". Повністю згодна з цим твердженням.

 

Ну, не знаю, не знаю, чи мене діаманти та три шуби не радували б, просто ще не дойшла до того етапу, щоб перевірити. Зрештою, мені і по дорозі не сумно, та й не впевнена, що це моя мета. А оце «бо в коліжанки» в усіх варіантах — не більше, як банальна заздрість до «успішних» і втішання чужими «невдачами», це ні дружбою, ні приятельськими стосунками назвати не можна, взагалі важко в таких випадках спілкуватись, а може, й не варто.. Не на інших треба оглядатись, а своє життя зробити таким, яке для тебе добре.
Хотіти більшого — нормально. Задовольнятися наявним — нормально. Економити — нормально. Ненормально — урізати свої потреби до фізіологічного виживання, бути глибоко незадоволеним цим становищем, але водночас не робити нічого для виходу з нього, і тішити себе тим, що матеріальне — тлін, головне — бути хорошою людиною. Відверто кажучи, бути хорошою простіше, коли тебе не гризе півночі думка про екскурсію дитини через тиждень і те, як її оплатити.
По темі, з якої все почалося: вийдете на роботу і далі будете бачити, куди і як рухатися, щоб покращити матеріальне становище. Зітхання тут не дуже помічні..

 

А для чого? Межі визначати... Щастя це не пункт призначення, це шлях. Люди, які заробляють гроші (не на роботу ходять, а заробляють), отримують задоволення від самого процесу. А всякі приємності, які вони можуть собі дозволити - це такий прікольний бонус фішка в тому, щоб знайти справу, від якої отримуєш отой драйв

 

Чесно, я не розумію як можна бути фінансово незалежною в сім'ї. Це я не про особисті джерела заробітку чоловіка і дружини, а про спільні витрати - якщо глобально - рівень споживання, потреби сім'ї, матеріальні цілі і способи їх досягнення, шляхи розвитку, і необхідні обмеження в цьому контексті - якщо у вас з чоловіком в цих пунктах непорозуміння, різні погляди, - то це корінь проблеми, і дуже навряд, що вона вирішиться особистим доходом.

 

я вже пару днів злюся з назви теми, а написати часу не маю
ні, хайбигрець, не в грошах. Щастя - це здоров'я, близькі люди, позитивні емоції блабла.
От тільки здоров'я - це правильне харчування, спорт, хороше взуття, догляд, косметика, профілактичні огляди в лікаря. Гроші, блін!
Позитивні емоції теж можна отримувати просто так, а можна хотіти на боулінг чи, чого доброго, в нічний клуб. Можна, звичайно не хотіти. Але значно спокійніше не хотіти, коли знаєш, що не йдеш туди тому, що зараз - не хочеш. А не тому, що не можеш в принципі.

Оця підміна понять типу "матеріальне - то другорядні речі" мене просто бісить. Вони другорядні тоді, коли базові потреби задоволені апріорі і ніхто окремо не думає про шкарпетки і білий чи чорний хліб.

Економити заради чогось - це непогано, за взаємною домовленістю. Економити зараз, і економити завжди і не мати жодної перспективи - це просто знищує.

І визначати меж ніяких не треба, якщо конкретній людині тисне і незручно.
Раджу подумати про заробіток, і не лише заради грошей. В процесі пошуку ефективних шляхів відкривається багато нового і цікавого в світі довкола. Це не як рішення проблеми в сім'ї, але як терапія нестачі цілком прийнятна. Хоча я з тих, хто вважає, що неважливо - чоловік чи дружина заробляє більше. Головне, щоб всім вистачало.

 

Десь хтось сказав: "Щасливий не той, хто багато має, а кому мало треба". Впринципі, з цим погоджуюсь.
Можливо, буду писати дивні речі, нетипові, але просто відкрию свою думку. Я можу і не потребувати, наприклад, супер дорогих кремів для догляду, якісної косметики і т.д. Що б там не казали, але всі поважають людей доглянутих, зустрічають по одягу (с). Здорове харчування не з дешевих, спорт зл скільки коштує? А косметика толкова? І получається так, що якщо мені то все не потрібно, то я просто собою не займаюся. Я то можу бути щаслива, тільки інші будуть сприймати мене як опудало, як недоглянуту і т.д. А воно ж все зараз в тренді (фіто няшки, здорове харчування і т.д.)!
Я просто стикнулася з тим всім якраз недавно. Бо коли я сама собі вирішувала що мені потрібно і мені того, впринципі, достатньо було, то було одне. А коли мені прийшлося походити по співбесідах, то я зацінила. Професіоналізм ніхто не відміняв. АЛЕ! Дуже багато хто вважає, що якщо жінка не струнка, то вона не доглянута (то нічого, що насправді вона доглянута); якщо жінка виглядає не так, як "прийнято", то вона недоглянута. Бо раз є лишня вага, значить, спортом не займається. Ха! Не вгадали. Спортом займаюся, і то регулярно. Спокійно сідаю на шпагат і роблю речі, які далеко не кожна струнка може, бо маю класну розтяжку. Значить, все таки я собою займаюсь? Ну але... Лишня вага - кліше. Ну або можна сказати, що харчуюсь неправильно (як дехто каже, жеру). А впевнені? Кожен думає по-своєму, порозвішував свої кліше. І хочеш-не хочеш, а ти мусиш відповідати тим всім "стандартам" ТИПУ загальноприйнятим, бо воно тобі потрібне. Не для щастя, а для того, аби тебе не робили викиднем суспільства. Щасливим від того стати нереально. Бо це не мої бажання, це підлаштування під чиїсь вимоги. А все це вимагає коштів.
Я ж можу бути щаслива і в простому платті, але я знаходжуся в соціумі, а тут свої првила. І мені прийдеться "мати" плаття таке, яке буде відповідати "стандартам". І що не кажіть, а пальцями тикають в тих, хто "недотягує".
Це все ніяке не щастя. Так що получається розшарування понять. Ніби, не залежить щастя від грошей. Але і залежть. Бо кожен з нас не сам по собі, ми ще всі є суспільством. І, напевно таки, ніхто з нас не хоче бути відлюдником. Ми отримуємо щастя також і від спілкування з іншими. Замкнуте коло. Бо дехто якраз не відчуває щастя з тієї причини, що не може бути собою, а мусить бути тим, ким треба.
Так що тут ще зажеить що вкладати в поняття "щастя".
Все, можуть летіти помідори )))

 

Я аж задумалась...Просте плаття то яке? А таке, що відповідає стандартам? Я от сиджу зараз в простій сукні(на мою думку), та ще й з секонду(ОМГ!!!) і якось мені норм. А от після вашого допису навіть і не знаю чи може треба вже переживати - дотягую я до стандартів чи ні)))

 

Це просто якийсь крик душі, який не має жодного стосунку до теми.
В мене був період коли я не користувалась декоративною косметикою, в зал не ходила, і так, я сідаю на шпагат у будь-якій вазі і терміні вагітності. Але отак з вигляду я не атлетична зовсім.
І ніколи жодного разу в моєму житті мені не відмовили в прийомі на роботу, чи ангажуванні. Всім було достатньо мого чистого і акуратного вигляду.

Або ви дуже молода, або дуже вразлива, або специфічна сфера праці, де таки потрібно мати певний типаж.

Як вище писала Юля, якщо Вам не треба, чи не хочеться в зал, бо Вам так зручно, то це одне. (Фігуру можна робити де завгодно. Її можна не робити взагалі.) Але коли ви в зал хочете, а грошей нема - стає трохи сумно і незатишно, і розміру талії не стосується.

Суспільство прогинається, якщо Ви продасте таку заявку )))

Завжди можна створити суспільство навколо себе яке буде Вас цінувати у тому вигляді і з тим рівнем доходів який є.

Бути собою - це якраз та частина, яка взагалі від грошей не залежить.

 

Та який там крик душі Я роботу маю, навіть дві. Косметикою користуюся, бо так мені подобається. А можу і без косметики гуляти, коли мені так захочеться. Мова не про це. Я просто не змогла толком викласти думку, значить. Бути собою не те саме що щастя. Як писала Цьомцьомка вище, щастя - це не ціль, а радше це спосіб життя.
Якось я, видно, не так виразилася Я мала на увазі, що щастя може бути різним і для кожного воно своє. Комусь досить просто займатися своєю улюбленою справою і бути щасливим, а хтось захоче одобрення суспільства і робить те, що "потрібно", а не те, що він хоче. То я невдало аналогію провела )) Хтось живе одними цінностями, а хтось зовсім іншими.
І те, що для когось є достатнім, інший вважає недостатком. Тому збоку може здаватися, що ця людина нещаслива чи якось так. Поняття щастя, як на мене, досить розмите. Просто є такі речі, які апріорі важливіші за все інше (як от здоров'я близьких).
Щось я ще толком не проснулася. видно Дві недоспані ночі даються взнаки.

--- дописи об"єднано, Dec 19, 2017 ---

Та то мені одна керівник на фірмі одного разу сказала, що одяг має бути дорогим, а ходити в джинсах (як я зазвичай роблю) не годиться. Додам, що я туди на роботу не пішла. І не через плаття. А через те, що знайшла інший колектив, де цінують професіоналізм, а не одяг.

 

Тоді я нічого не розумію.

Звісно що щастя для кожного в іншому.
КРІМ базових потреб. Бо коли лягаєш голодна і встаєш голодна, і діти одягнуті тільки частково, то я не вірю в таке щастя.

П.с. Є різні роботи. Про Вашу я не знаю. Але на деяких джинси недоречні. І доречний одяг це теж вияв професіоналізму.

 

Як казав мені колись один монах, щастя- це душевний спокій. Можна бути бідним, але не перейматись цим, і будеш щасливим. І так щодо всього іншого.
Будучи дитиною я багато чого не мала, але мене то не турбувало, і я таки була щасливою. Але дорослим бути такими 'як діти' дуже важко

 

@vanilia, я "падітожу" наведеним прикладом:
комусь комфортно жити сім*єю в однокімнатній квартирі , гарненько-журнально обставленній, а комусь (мені) надзвичайно тісно і депреснячо, навіть якщо нас в ній двоє, ще без маляти. А от порожній безремонтно і безфеншуйний будинок ( або квартира на 4кім) ---це моє.
Так?

 

Ну про здоров'я я писала. Що тут апріорі все ясно і так. А все решта - то в кожного своє.
А одяг... Так, є недоречний. Я згідна. В моїй професії можна і в джинсах (якщо дозволяє начальство). Бувають випадки, коли потрібен і діловий костюм.

 

комфорт не дорівнює щастя.
Може бути комфортно, але не буде щастя.
Наприклад, я щаслива в нашій маленькій квартирі зі своїми чотирма дітками. Але мені тут не комфортно. Впринципі, більша квартира мені потрібна не для щастя, а для комфорту. І щастя не в габаритах. А цомчиках моїх мацьоп, в ручках маленьких, що туляться до мене, в ніжних: "Мама, я тебе люблю". І не важливо в якій квартирі це сказано.

 

@vanilia, я намагалась ваші емоції перекласти в площину більш метафізичну....але, мабуть, ви нині чимось ображені....тому хай краще будуть емоції.

 

Трохи так, а трохи і не так.. Дорослим бути такими просто нереально, особливо, якщо відповідаєш не лише за себе, але й за дітей та/чи стареньких батьків, які теж потребують опіки, догляду, часом лікування.. і не все ж впирається в затрати часу і сил, потрібні також кошти. Діти щасливі, бо не мусять думати навіть про базові потреби — в них для цього є батьки. Якщо запитати моїх батьків, чи мали вони душевний спокій, коли я гойдалася на гойдалці, а вони жили від позички до позички, відповідь буде очевидною... Можна жити без смартфона і бути щасливим. А (утрирую) в холодній хаті з ангіною, без ліків і тарілки зупи та не перейматись цим — навряд.

 

тут щоб дискутувати треба вже йти в Філософську гілку посиденьок. В ідеалі- людина не має цим перейматися, має спокійно, покладаючись на Бога працювати і робити те що має робити сьогодні.

 

вертаючись до першого допису у цій темі -чоловік форумлянки саме так і робить, працює собі, і не париться, що сім"ї роками ні на що не вистарчає, а мав би
Покладатись на Бога - це не те саме, що лінь і пофігізм