Тандемне годування

Дівчата, в старшого висока температура. Ми на тандемі. Як то їх годувати? Треба мити груди, щоб менший не облизував після старшого, чи як?

 

Так, дівчата, ті, які годували під час вагітності, як ви давали раду з емоціями своіми? Негативними.. Чи у вас такого не було? Мене так часом криє, такими хвилями. Підступає тау і мені хочеться втікти, відпихнути і втікти. З відлученням в нас так і не склалось, та я і якось не наполягала, бо ж садок мав бути. Ну він був... Два тижні. Я тому й гв не чіпала, бо ж де перед садком відлучати. Відхворіли жостко два рази, лишились обоє вдома без садка і з гв... А ще Мелася раптом прилипла до мене як реп'яшок. І спати гірше почала... Вночі шось ій сниться, плаче, крутиться. Часом вдається перечекати, часом циця. Але мене особливо на вечірнє вкладання особливо накриває негативізмом, що дістало все, що я так більше не можу і що гірше, я не дам ради собі, як додасться немовля... Я боюсь, що мозгами поіду... А потім мене попускає і я стаю дуже добра. І вже мені море по коліна і все добре... І отакі каруселі цілий час. Я читала на польській групі, що це часте явище і що більше мене лякає, що після народження мооодшоі дитини отака нетерпимість щодо старшоі більшає. Я реально читала купа постів про одне і те ж, що хочеться старшу дитину відпихнути від грудей, що злість находить на ту бідну дитину... Може то від віку залежить? Хоча моя майже трирічна Мелася шось так прив'язана до грудей, шо капець... І світла в кінці тунелю не видно..

 

Під час вагітності у мене такого не було. Був біль при прикладанні, але не негативні емоції. Можливо тому що я не планувала відлучати, а одразу була налаштована на терпіння.
Перші дні після народження меншого синочка я також була терпляча, але тоді мене це ще не дратувало. А от за кілька днів понеслось... Все почалось тоді, коли старший почав просити цицю на рівні з меншим. От тоді прийшло оте бажання відштовхнути. Пам'ятаю, мені хотілось заховатись, щоб старший синок нас не бачив... Чоловік забирав його з дому частіше... Коли у чоловіка закінчилась відпустка і ми залишились з синочками вдома самі, то ми на пару зі старшим плакали, коли він просив, а я старалась щось йому пояснити. От тоді було справді важко. Я не пам'ятаю скільки часу так тривало, але пам'ятаю, що ніякі пояснення, прохання на нього не діяли, принаймні в той час. Поступово ставало легше. Поступово все ставало на свої місця. Прийшов час, коли менший плакав, а старший казав мені, що треба дати братику цицю, щоб той не плакав, а собі вже не просив. Він подорослішав. Його життя докорінно змінилось після народження братика. Так згодом ми повернулись до годування лише на сон. Але ті кілька місяців треба було витримати, витерпіти і то було не просто. Мене тримала лиш обіцянка самій собі не скривдити дитину, бо він ні в чому не винний.
Сумний у мене вийшов допис Бо то було важко. Але ж мама все може Що ті кілька місяців, час так швидко біжить Ну і для оптимізму додам, я думаю, що годування старшого згладило купу косяків пов'язаних із народженням меншого. Пом'якшились ревнощі, таких явних ревнощів не було помітно взагалі.
Тому терпіння Тобі. І просто люби свою доню, а любов творить дива Ти все зможеш і згодом пишатимешся собою, хоч робимо ми то не для того.
І на останок додам, старшому 2,8, меншому - майже 10 місяців. Менший їсть по повній, старший - може щодня попросити, а може і раз у 5 днів.

Надіслано від мого MX5, використовуючи Tapatalk

 

@Fiancee та розумієш, я власне теж не була настановлена на відлучення, але коли так криє і болить, то погані думки в голову лізуть... Треба якось себе в руки взяти і прийняти ситуацію.

 

В мене таке було обидва рази. Але я відлучила до народження наступної дитини. Михайлика за місяць-півтора до пологів (процес, звісно, почала раніше).

Все було як Ви пишете.

І я не бачу особливого криміналу у відлучення майже трирічної дитини.

--- дописи об"єднано, Sep 30, 2017 ---

Зразу для протоколу напишу - жодних ексцесів з ревнощами не було ніколи.

Просила Варвара після народження Михайлика цицю - я їй давала вона робила "цмяк" (не прикладалась повноцінно), казала, що попила молочко, я підтверджувала і всі були задоволені. З Михасем і Ядвігою все те саме. Хоча я думала, що він так скоро не забуде як прикладатись.

 

Та я теж не бачу, але у мене якісь повні провали і істерики в неі, коли я намагаюсь хоч обмежити... А засинання то взагалі жах, ніяк інакше.. І я кожного разу здаюсь, бо ні підняти іі не можу, ні поколихати і отако мєчусь і сама не знаю, що робити. Пробую, гладити, пояснювати, сотню разів, а вона вперто повторює своє хочу цицю..

 

@Haidee та не маю, але мені не виходить відлучити. Ніяк. А зараз взаалі якийсь відкад, вона раптом прилипла до мене на мертво. Я би вже радо відлучила, але я пробую і ніяк.
На початку вересня був садок і віруси і ото взагалі було висіння. Ну але що було робити.. Я вже сотню разів думала, що от виздоровіє і буду якось починати врешті то відлучення, а вона як відчуває і тільки більше прилипає, кричить крізь сон, плаче, а я просто вже сил не маю... Оті всі емоціі, і гормони від вагітності, і живіт, і всьо вьсо, воно якось так накочується, що у мене враження, що мені хіба втікти з хати...

 

Треба настроїтись. Забрати перше ті, які Вам найбільше тиснуть, або, ті які дитина найлегше віддасть. Якщо задатися метою, то маєте місяць і можна це діло провернути.
Я так собі думаю, що істерики легше регулювати зараз, ніж з немовлям на руках.
Я все пишу з своєї точки зору - я боюсь тандему. Так, я знаю, що люди якось справляються, але я краще уникну, по можливості.
Може Вам навпаки легше тандемом годувати, ніж зараз відлучати - в кожного своя історія.

 

А може й ще важче, я ж не знаю і цього боюсь... А як бачу яка вона прилипша стала раптом, я не знаю чому так, от просто останній місяць якийсь капець... І час іде, до листопада ближче і я думала буде легше, а стає важче..

 

Треба зважати на обставини: я дуже часто вкладаю дітей сама, тому як я маю просто фізично годувати обох на сон я не уявляю. Викрутилась би якось, куди б ділась, але без ентузіазму.

 

От вкладання то якраз найбільша проблема.. Вдень я легко ій відмовляю. А засинати без тошо не виходить ніяк.. А найгірше, що вона витривала капець... Ій до пів1оі легко не спати, якщо нема умов до засинання. Умов тобто циці я знаю, що то звучить смішно, що мам ж якось вкладають спати дітей без циці, що я не перша годуюча мама не знаю як забрати цицю на засинання. Але тим не менше я не знаю як то зробити. Я вже перечитала і передивилась цсі ті порадні статті і відео, казочки, погладжування, проговорювання і мені здається, що я просто швидше з розумі зійду, аніж вона почне зі мною співдіяти...

 

Щиро співчуваю.
Треба придумати щось своє.
З свого досвіду: я казала, що їмо цицю поки молимося (ми належачи молимося, тому виходило). Потім просто лежимо.
Але це нам у відлучення треба йти.

 

Розкажу як в нас. Під час вагітності в мене так само були нерви, бажання відштовхнути і т.д. Десь так за місяць-півтора до пологів Макс так само прилип до мене. Я реально розуміла, що вже ніякого відлучення в нас не вийде. Спати вдома його тільки я вкладаю

в садку засинає, але довго

, бо чоловіка зазвичай в той час немає вдома. Ніякі казочки, пісеньки, вмовляння не діють. Він ніби не чує. Шарпає мене і просить, істерить. Думала, може буду три дні в пологовому то може забуде. Але ні. То вже трирічна дитина. Він вже чітко знає чого він хоче, його не задуриш.
В пологовий я поїхала зранку в четвер а вдома вже була після обіду в суботу. Не забув перші тижні думала здурію. Він від мене ні на крок не відходив, постійно просив. Іноді так сяду, меншого на руки візьму годую, старший біля мене сяде їсть - почувалась свиноматкою вкладати спати було взагалі жесть. Потім призвичаїлась трохи. Вкладала спати спочатку меншого, потім старшого. Зараз вже трохи режим внормувався, заспокоїлись всі, вже легше.
З однієї сторони шкодую, що не відлучила раніше. Бо дійсно важко. З іншої - так ми легше справились з ревнощами і адаптацією в перший період.
Судячи з власного досвіду, всім

хто, звичайно, не настроєний конкретно на тандем

би радила відлучати ДО вагітності. Щоб момент сепарації відбувся ще до появи малятка.

 

Відлучати ДО вагітності - воно слушно, але річну ж не будеш відлучати. Тому кораблі лавіровалі-лавіровалі, а далі в кого як вийшло.

 

@ruda kishka це буде дивнл звучати, але мене тішить, що ще хтось і подібній ситуаціі . Ну бо я переважно чую, що це вже тааака велика дитина, тиру вже давно було пора відлучити. Сама винна. І тоді мене починає то мучити, бо чого я так затянула? Потім починаю себе переконувати, що діти різні і потреби теж. І от така в мене потребуюча дитина не готова до вілучення в 3 роки. Ну ж буває таке? Бо я не знаю, що я не так роблю? Всі поради як вкладати без циці я використала вже по сто разів і в результаті здаюсь і вкладаю з цицьою, бо нинькання то я можу стерпіти, але істерику посилюючусь не дуже , слабачка, чи шо

 

100% хтось річну не буде відлучати, для когось вагітність стає сюрпризом. Тому маємо те, що маємо

 

Все ок то нормально

Всі навколо дуже мудрі радити. То пора вже забивати на таке. Мама завжди у всьому винна, що не влаштовує оточуючих

Я, як читаю про чиєсь самовідлучення в 2,5, чи мама пояснила дитині, дитина сказала ок і більше не просить - для мене це щось з сфери фантастики. Я вже сміюсь, що наступним кроком це буду десь через рік-півтора обох разом відлучати

 

Як я вас розумію... Оті всі мишка молочко забрала, циця спить