Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (10)

@lovikyou, ціхо. То я зла мачуха. бо моє дитя в садок пішло без вересків і зойків! І цьогоріч , після канікул, вихователька питається :
- Хочеш в садочок?
- Дуужеее, такі довгі ті канікули... ніяк не можу дочекатись..
- Що замучили тебе ті "радітєлі" дома?
- та трохи....
Та й справді , я ще та домомучітєльніца певно... , бо коли приходжу його забирати, то він все ще проситься хоч на 10хв.... А минулого року взагалі ображався, якщо його не останнім з групи забирали.

І ...ви помітили яке пожвавлення в цій темі? Осінь..чай..кава..ДП...
Ну от всі біжать і я теж "побігу"...чи що?
Про буденність -- ми всі хворі. Я, взагалі 4день шепочу лиш...інколи зриваюсь на фальцет. . Нарід співробочий хіхікає в телефон. Чоловік ніяк не звикне, все щось спитає мене з іншого кінця будинку... А я що? я - чую ! відповісти не можу...хлопи. Малий пра ,майже завжди памятає, навіть в магазині і автобусі замість мене говорить ( особливо в перші дні, коли я лиш кивала головою).
В хаті , відповідно, бардак ! Майже немилосердний. Маю намір нині то трохи підправити...ну перше прання вже переться..пию чай і гострю зубки на витирання пилу+пилесос..і як подужаю, то ще й підлоги вимити. ., бо нервують мене вони....А це вірний признак одужання.
Буденність №2- мало яблучок в нашім саду цього року. і це мене дуже засмучує, бо синочок кожен ранок снідає сирковою масою з яблуком і якимись фруктами...
Буденність №3- в пт. їдемо на весілля (чоловікової племінниці) , а в мене не то що кінь, лоша ще не вродилось !!! А ви кажете --списки писати.
Врочистість - ура! осінь! ( точнісінько так само я кричала --ура, літо! і буду кричати-- ура, зима! Це вже вікове. ніц з тим не зробиш)
Врочистість №2 - малий вирішив , що він понесе квіти на весілля. Тобто він сам це вирішив, і я відчуваю, що композицію букету він буде обирати також сам.... Отже правильний калєр росте.
врочистість №3- ще не індентифікована , але точно вже є.
Тому , вівторку вам з запахом шарлотки (хоччеееться)і .

 

Оооох, як я Вас розумію...я завела 5й раз, а відчуття мачухи, яка віддає дитину чужим людям не полишає. Ще й малий почав істерити при прощанні ((( от вдома все обговорюємо, хоче йти, збирається норм, йде, коли забираю купа вражень, каже, що в садку класно і завтра вже не буде плакати іііііі....як мені йти- наша пісня гарна й нова... То така моя проза на межі з жилеткою.
Робота моя вже мене чекає-виглядає і то теж більше проза, ніж врочистість. Не люблю змін і в декреті мені супер і зовсім не грузну в тому і не відчуваю себе домашньою 'куркою' зовсім)))) але-але...
Врочистість: вариться на плиті джем з червоної аличі і яблук, паааахне) трохи дивно мені, бо майже не варю варення, а тут так захотілося)) Якийсь синдром гніздування, тільки перед роботою. Ще й чоловік нагнітає: "ти кетчупу побільше зроби, бо підеш на роботу, то ми в основному макарони будем їсти "
Ну якось так)

Надіслано від мого SM-J200H, використовуючи Tapatalk

 

@Patty нехай син домовляється з сусідом по парті хто які книжки несе, і носити треба буде наполовину менше.

 

Насправді то так собі варіант, через який я свого часу пройшла, але через нестачу підручників. То один забуде, то другий не прийде, звичайно, без попередження... то посвариться, то помириться, на англійській так сидять, на математиці інакше..

 

@Козенятко о, то ми тезки ) Я теж люблю свої іменини (навіть більше як ДН).
Дівчата, ви мене надихаєте! Так класно, що тема активізувалася. Бо при сьогоднішній погоді депресивний настрій був би забезпечений. А так тішуся кожною зробленою дрібницею. Навіть попри те, що малеча нензає від 6-ї ранку. Бідні ті дітки з тими зубчиками...
Але от думаю як ми маємо сьогодні погуляти. Вчора виловили пів години без дощу і вибігли трохи на двір. Може сьогодні би так пощастило...
Почитала вас трохи про порядки в хаті і назріло питання. Я ледве підтримую сяку-таку чистоту. От цікаво наскільки реальні картинки з нету з шикарними ремонтами і ідеально підібраними та розташованими дрібничками в тон до цих ремонтів. В мене це просто анріал. Фото картинок додаю (для настрою чи натхнення).

 

у мене сьогодні проза-прозище - погода гадська, ми з малючкою весь день вдома, почуваюсь як танком переїхана (мабуть, таки вчорашня пробіжка під дощем не пройде мені даром). запарила сьогодні чайок карпатський, куплений цьогоріч - гірчить, аж сльози на очі навертаються(( ех, добре що ще минулорічні запаси не повністю закінчились, буду допивати, а то закладений ніс і покашлювання мені зараз абсолютно не підходять. а ще, в нас в холодильнику миша повісилась - залишилось трохи супу для доні й чоловіка і все - голяк. треба б було збігати в магазин і щось приготувати, та з такою погодою з дитиною на вулицю носа не висунеш, тож будемо чекати тата з роботи як героя-рятівника
попри песимізм нинішнього ранку маю все ж кілька врочистостей. перша і найважливіша - моя подруга народила дитятко! молодчинка, справилась сама (знаючи її нетерпеливість до болю та істеричний характер) - дуже нею горджусь, так як пологи тривали трохи більше доби.
друга врочистість вже моя заслуга - нарешті руки дійшли прибрати в 2-ох шафах, зібрати речі на благодійність і розгребти свої хомячі рукодільні запаси. правда, поки я складала в одному ящику, малявка з кицькою залізли в інший і заплутали себе і всю хату в нитках
ну й третя врочистість - дописала свій список справ на найближчі місяці і вже почала активно виконувати. сподіваюсь, мені вистачить сил, грошей і натхнення все втілити в реальність. особливо, один найважливіший на даний момент пункт...
поки малеча спить піду заварю собі чашечку чаю і трохи відпочину в самоті) всім кращого завтра!

 

для мене нереально. сьогодні друга серія "конфеті" від Катрусі моєї. поки я на курсах зранку, тато з дітьми бавилися. бачу, що було весело, але армагедон ще той. не прибираю ті завали забавок, бо то марна справа. головне, що є де пройти, трохи все порозкладаємо по місцях вже ввечері, перед сном.
з врочистості - голова не болить.
з прози - діти+чоловік сопливлять
сьогодні день готування їжі

,будуть налисники з м*ясом і кексів напечу.

і доб*ю ті помідори. планую зробити останню порцію кетчупу і ще 10 кг перемелю а-ля томатна паста до зупи і ін.
словом наполеонівські плани.

не хворійте!

 

як я вчора почитала, як ви тут всі героїчно в таку холодригу зранечку водите діток в садки-школи, то вирішила, що таки треба цінувати свою можливість нікуди не гнати зранку при любій погоді, а кутатися з доціком до 8, а нині навіть продрихли до 9!! год.
Але вчора надвір не попали, думала вже нині вийде. Та де там!! Зато зварили борщ і стушили трошки капусточки з кабачком. І викинули трохи їжі старої (але я себе дуже завше гризу тим викиданням їжі). Якщо і далі буде такий дубак і навіть дощ, то може виберемся в Антошку , хай дитя хоч там витовчеться трохи в ігровій зоні.
З запасами продуктів в нас теж наразі туго, чекаємо тата, або сходимо ввечері всі разом, для малої то катання на возику окрема атракція. А ще я цього літа майже ніц не пекла, і зара не печу. Хочеться того аромату яблук і ванілі, але ж я худаю. Чоловік теж вирішив не відставати, зайнятися спортом і на перший час виключити всяке калорійне (хоча вчора так чимсь шарудів на кухні, певно собі знов десь чіпси приховав).

Шось я хотіла писати шось зовсім інше, а пишеться не те... може завтра хіба ліпше писатися буде.

 

сказала я ... і була твердо в цім переконана. І вона таки зідентифікувалась :

А буває, ідеш по світу,
і проходить повз тебе людина
так, неначе проносить квіти
і тобі віддає половину.

Ще і стебла від рук гарячі.
Озирнешся на неї здаля
і збагнеш - на промінь багатша
стала раптом твоя земля.

ну але проза таки вирішила взяти реванш: подзвонила вихователька- в малого температура і вушко болить.
Тому хата недоприбирана, підлоги не помиті, шарлотки вже не хочу...їм ковбасу з цибулею..відчуття, що ще чуть і буду запивати то їдло віскі.
Як мислете - то врочистість, чи початок паніки?

 

Трохи «умовних врочистостей». Куртку я таки забрала з ремонту. Могла ще тиждень почекати, але стала над душею в майстрині і за 10 хв. повернулась додому з обновкою )
Електронну книжку ми не купуємо, бо мала — незручна для читання підручників, а 8 чи 9-дюймову можна, звісно, в школу брати, але з персональним сек'юріті, якого нема. Спробуємо з кимось домовитись, щоб носити половину книжок. Питання — з ким? Бо чомусь цього року малого поки посадили самого, і ще одного балакучого — також, а вони в тому віці, коли «сидять, як сказано». От не знаю, чи то їм краще зійтись (то буде капець), чи якусь іншу рокіровку зробити... аби не порушити гармонію )) Бо задум пересадок був, щоб менше діти розмовляли. Але сидіти в гордій самотності і тягати тягарі — чи не занадто ? ))
Роба, котра кардиган — не така вже й роба, і дуже навіть симпатичне дизайнерське рубище, виявляється. Головне — правильно підібрати кофтинку, і буде шарман. Так якби проза врочистістю обернулася ) Тепер мені потрібні тільки джинси. Бо в тих дірявих, що є, по колінах дує.)
Але то ще не все по прозі. Бо навколо малого прозища одна.
Черговий візит до окуліста сьогодні, або , як не встигнемо , завтра.
Стоматолог за нами заскучила, тре хоч записатись. В перспективі — нова пластинка. Як то вже ... набридло.
Плюс курс масажу проходить. Так що вистачило б часу на все... бо вчора айкідо пропустив.
Все ще в пошуках репетитора з англійської.
А, і навчальний рік почався з «прози чистюлі-нехлюя» — сів писати домашню з помитими, але погано витертими руками, півзошита промокло. Можна було тих пару слів на кожній сторінці коректором підправити, і я зразка минулого року нічого б не сказала. Але мене теперішню то так вибісило, що вручила новий зошит переписувати тих 5 сторінок. Може, хоч це поможе.
Проза косметична — стан мого волосся, брів і т.д. Плюс я вчора розклеїлась трохи, і досі не надто здорово себе почуваю.
Проза соціальна. Недарма мені щурі снились — маємо з принципово важливого питання конфлікт з новими сусідами. Ну не хочуть з людьми по-людськи , щоб всім добре — то хай буде по закону і всім зле (ну нам не те, щоб зле, а однаково) ).
З іншими сусідами після на диво ввічливої розмови питання вирішено, і тепер на моє підвіконня не сиплеться попіл, а за вікном не йде вечірній зорепад бичків. Як то в класика : «ключовою ланкою всіх стосунків.... є розмова» Тому балакайте і порозуміння та добрих стосунків вам.
Ой, головну врочистість забула. А виплила вона з прозового і, як завжди, раптового закінчення кави вчора. Купувати нову мені зовсім не хотілось, до того ж я була впевнена, що ДЕСЬ вдома кава є. Внаслідок чого в мене був досить прозовий настрій весь день. Поки добрий-добрий музь не приніс з роботи півпачки Лавацци, і то якоїсь дуже файної. Ага, тої, що стояла собі колись сумирно на кухні, і чекала, поки я до неї доберусь і з ним поділюсь, але він добрався перший і забрав всеньку. Але що не зробиш для коханої жонки — від серця відірвав. Половину. Є, знач , совість. Словом, всім добре. Хто ще не пив кави — приєднуйтеся, бо я вже допиваю
Якось сьогодні особливо бракує допису @Divchyna vesna (оєйку, я майже забула, як тегати..) для атмосфери. І взагалі — давно бракує. Верніть Любов Степанівну в сім'ю!

 

Вирішила я цього року нарешті нормально походити з дитиною на якісь заняттячка. Дитя вже більше, легше її в графік якийсь впхнути, ну і я теж вже не вчуся ночами, тому можу більш-менш нормально вранці піднятися, отже вирішили кудись записатися. Ото ми мали нині перше музичне заняття, на 10:30 вже треба бути в центрі. Ну прийшлося чуток напрягтися, але не аж так дуже, словом непогано зібралися. Ще потім в парку погуляли біля універу. От тільки халепа - якщо раніше я такі виїзди сприймала як якісь відпочинкові, то нині мені шось не дуже... І ще любила забігати на кавку якщо вже десь бували, а тепер я ото вирішила трохи зменшити тої кави в раціоні (ну її наче не багато було - раз вдень, але таки щодня). Тай щиро кажучи кави мені нині не дуже хотілося і будь чого іншого теж. Так що треба тепер собі придумувати іншу розважалку для мами.
А ще нині не так вже й холодно, а ми вбралися як на зиму. А ще мене пригрівав наплечник ззаду, то взагалі капці. Кусок дороги до маршрутки , щоб їхати додому, я мусила малу нести на руках, то шось так забембалася, досі якась така напруга в тілі.
Так що допиваю я свій чай з кусками мяти і липи і думаю що б такого релаксового зробити для себе, поки мала спить.
Ой, до речі, то майже врочистість, така маленька, мамська - забігли біля дому в кіоск взяти пару помідорів. Вони такі дрібні, не конче, але в хаті нема ніяких, то думаю хоч пару штук поки на днях не виберемся на базар. Взяла пакетик, а Уля мені вже простягає "побідончики", примовляє які вони файні маленькі. То я їй той кульочок вручила, кажу - набирай помідори, а я лимончик виберу собі. І мала так гарно накидала помідорчиків в пакет. Так мені приємно стало, що то з такої мальоти вже якась поміч може бути!

 

Проза: без причини нарипіла свекруха; змокла під дощем як цуцик; фінанси співають романси.
Врочистість: не болить живіт у перший день місячних; пропустила маршрутку, яка через 15-20 хвилин потрапила в аварію. В останній момент щось мене стримало, я вирішила дочекатися наступної, і недарма, Богу дякувати.
Всіх люблю. Бережіть себе!

 

Не то плакати хочеться, не то лягти спати...
Напевно треба випити чаю.
Влаштувалась сьогодні на другу роботу. Не іншу, а власне другу. По рахунку.
Все-таки люди з віком дуже змінюються. Колись я б і подумати не могла, що буду працювати на двох роботах, та що там на двох - одна думка про те, що потрібно виходити на роботу вганяла мене в глибокі роздуми. А зараз дві роботи плюс приватні заняття.
Питає чоловік коли я відпочивати буду. Коли-коли, влітку

Але я дуже сподіваюсь, що взимку таки поїдемо на кілька днів олінклюзіву.

В неділю йдемо на весілля. В мене далі гостро стоїть проблема харчування. Чи то з собою взяти і попросити на кухні розігріти, чи вже на місці попросити їх щось дієтичне зготувати. Щось мені і так недобре і так зле. Але на весілля дууже хочу, бо там має бути дуже класна компанія
Чоловік мій жартує, бо там буде одна вчителька, то як ми зберемось, забава автоматично перетвориться на педраду

 

Я тільки в двох словах відмічусь, і завтра вже ніц не писатиму, бо і так тижневу норму перевиконала
З очима малого вже все добре, і це головна врочистість місяця. Сидів вчора, писав статтю для своєї газети «на злобу дня»... Пропісочив сусідів, які зробили собі персональні парковки під вікнами замість громадської , і так, що чоловік казав «треба той рукопис в «Експрес» відправити». Буде з нього або юрист, або журналіст. В крайньому випадку — активіст (ттт). Ну точно не математик.
Отак насварю-набурчу на нього.. ніби і здоровий хлопака... а таке дитя... ніби і мале, але вже такий дорослий. Мімімішно-нарвано-солодко-вредно-серйозно-фантазуючий цьом-цьом-синуля. І все-таки більше малий, ніж великий.

 

Врочистість - вперше за тиждень вибралась на пробіжку і набігала на 3 км рекордну швидкість.
Проза - за місяць розівчилась водити авто. Як таке можливо? Просто на нуль. Тепер кожна поїздка - я мокра від поту, передачі тут, ноги там, дзеркала... а ще дощ і запотівші вікна. І з паркуванням торба: по кілька разів виходжу з машини подивитись "хдє я".
Але знаєте, в таку зливу як була вчора, ще і з 3ма дітьми, - краще їздити. Навіть так як я. Тим більше що з громадським транспортом в місті якась також колізія, якої я за всі 20 років життя тут не пригадую.
Через погоду діти вже кілька днів не можуть вигуляти взуття, що світиться. Але обіцяють від завтра "пАкращення", тож будемо сподіватись...
Продавчиня на базарі пробувала втулити нам гумові чобітки 29 розміру, при тім, що Сергій виріс з 31 І ніяк не розуміла, чому я не хочу купляти, "вони ж майже такі, як Ваші". Генії продажів навколо, ггг
Жовтуватий колір волосся починає мене таки добивати. Цікаво, чи є якесь рішення типу піти до крутого колориста, хай підбере колір до мого природного, раз пофарбує - і най відростає без видимих різниць? Бо мені подобаються лише корені, які не вигоріли... шоробити... знову ж, переживатєльно воно якось - фарбуватись... всяке може вийти, і фарби ще більш схильні жовтіти, ніж натуральне волосся.
Завтра п'ятниця. Як? Вже? Що, закінчується той перший тиждень вересня? Швидко, швидко. Треба й собі трохи прискорюватись, аби не відставати.
Всім бажаю не відставати!

 

Та й слава Богу, що закінчується. Так жду суботи . Я тепер щодня невиспано-позіхаюча. Ввечері вчора в нервах дерла деякі сторінки й заставляла переписувати - Сашка понаплутував деякі зошити - де тре клітинку - писав в лінійку, й навпаки. Й казав, що мол, й так зійде...

 

От і я так кажу. Головне ті початки пережити, далі все втрамбується і стане легше. Так тиждень за тижнем і незчуємось як Новий рік. Потім ще один ривок і знову довгоочікуване літоТа, я з тих, хто живе від літа до літа

Яна взяла гімназійний зошит і поналіплювала в нього наліпокІ то фігня, що в хаті є повно якихось блокнотів і звичайних зошитів.

 

Чи не здавалося вам , що саме капучіно так добре пасує до осені? Коли небо таке набурене, ніби лякає негодою, ота мякенька капучінова пінка запрошує в свої теплі обійми, ніби хоче заспокоїти і врятувати від всіх погроз набурмосеного неба. І тобі більше хочеться слухати оту ніжну кавову пінку, сидячи за високим (майже барним) столиком мініатюрного магазичика з солодощами і кавою. Уля нині на диво ніц не хоче - ані сочку яблучного, ані морозива (ну це взагалі на щастя!!), навіть на великі карамельні лизаки не звертає уваги. Зате радісно розглядає себе в дзеркалі, що під кутом розташувалося аж на самій верхівці вітрини. Давно ми не заходили на каву, тижні зо два певно.

Італійця нині нема, взагалі він тепер тут рідше появляється. А раніше ми його здибАли тут мало не щодня - все сидів собі в куточку, шось шкрябав на великих аркушах, дарма, що це зовсім не кафе, а так собі.. маф невеличкий. Спершу він був сивий, за якийсь час вималювався в чорний колір, а останньо - ще й підстригся і виглядає тепер значно молодшим, ніж спочатку. Я все сподівалася якось з ним розговоритися і напроситися на кавові уроки італійської. Але ж я ніколи не вміла чіплятися до людей (тим паче до хлопів) першою. Ми навіть не віталися ніколи вголос, лише злегка кивали один одному, як ми з малою заходили, бо ж як бачитися мало не щодня, то таки з'являється відчуття, що ви знайомі, і принаймі привітатися треба. Хоча нещодавно я таки наважилася почати розмову, і справедливости ради, зробила це в той день, коли ми там були після церкви всією сімейкою, з чоловіком включно. Та мабуть продовження того всього буду писати якось іншим разом, а то доведеться виносити цю статтю в блог.

Отож попри всі мої вчорашні анти-кавові дописи і настрої, кава нині була!! Якраз по дорозі з базарчику. І гойдалка нині була. Взагалі сумарно ми погуляли добрих 2 години!

А взагалі, я собі усвідомила вчора, і нині мушу привселюдно зізнатися - мені той дощ був якраз на руку. Причому всі-всі дні. Ага! Я забембалася з тими добровільно-примусовими походами на прогулянку по два рази в день. Я іноді дуже хочу відсидітися в хаті. Та внутрішній (певно ще моєї мами) голос каже - "Та де то так можна!! Літо надворі!! Чого дитина в хаті сидить?! Взагалі надворі влітку треба всі дні просиджувати, як мінімум доти, доки не стемніє". І я отак ціле літо була рабом того голосу. Тому нарешті в мене була поважна причина залишатися вдома.

О, а ще я дуже давно хочу похвалитися , тим яка я молодець і минулого тижня вимила собі віконечка всі. Тепер мені краще було видно дощ і болото під вікнами, яке розвели майстри, які кладуть нову бруківочку, в результаті чого вже другий тиждень в мене під вікном ганяє екскаватор, з пиляння тої бруківки летить купа пороху і взагалі тиші і спокою цілий нуль. Лиш Улі цікаво заглядати де є дядьки в помаранчевих та зелених безрукавках.

Ну що ж... кажуть дівчата , в нас завтра іменини... пекти пляцок з яблуками? Я все літо майже нічого не пекла, хоч і люблю той процес. Може то ще одна причина моєї внутрішньої хандри? Так люблю той аромат і смак , але ж я ніби худати намагаюся... і чоловік собі теж всяке таке придумав, що колись певно окремий пост про це напишу... Та і святкувань в мене ніколи не було ніяких, хіба колись на роботі виставляла... Або може мама прийде після роботи і ото з нею святкувати будемо.

Бачте маю нині якийсь писальний настрій. Пишу-пишу... і ще би писала... Треба з тим завкруглятися, лишу собі ще щось на другий раз.
Дякую Богові за все!
Тримайтеся

 

І не кажи!

І я ) Мужа відправлю на роботу, дітей нагодую, посаджу за комп і буду спати! Скільки влізе.
Але звичайно ж не влізе, бо як вже всіх нагодую, всіх відправлю куди подалі (на роботу в смислі), тоді і спати перехочеться.
І так завжди
Сьогодні була позапланова робота, результат якої в гаманці просто не може не тішити. І хочу вам сказати, що бляха-муха, я таки пишаюсь собою
А завтра в мене іменини. На іменини мене зазвичай більше вітають, ніж на День Народження. Святкова і як мій Данік каже "новісінька" блузочка вже готова, масочка на голові робить свою справу і я просто хеппі
Посилаю вам теж промінчики щастя, любові і безмежної радості

Йду мити посуд і готувати їсти, бо перефразовуючи відомий вислів "Іменини прийдуть і підуть, а їсти хочеться завжди"

 

невже то вже завтра 8 вересня О_о. Та то капец. Час летить. А коли є така манюся в хаті, час летить в 3 рази більше. Тільки встали- а незчулась, як то вже шоста вечора. Тато наш вже місяць як далеко від нас. Аж до кінця січня. Навіть на малої дн не приїде. Маю надію, що така розлука нам піде тільки на користь. Бо я щось майже не скучаю , і від того аж самій страшно.
Старший малий вже в 11 класі. Дівчата, та то такі видатки... Я вже часом вкурвлююсь. На репетиторів тільки більше двох тисяч. Бо фізика один раз на тиждень. З анлійської ЗНО ужас-ужас. Математика... Короче, ремонт відкладається. Пояси затягуються, хоч далі нема куди.
Настроюю себе спекти булочок. Може, й спечу. Може.