Цікаве у вас сприйняття . Може кожен має право сам вирішувати що робити чи вчитися , чи працювати. Мій вибір був таким, в когось інший в чому проблема? Може краще спробувати і лишити то, до чого душа не лежить, ніж мучити і себе, і оточуючих? Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk
Хотіла би знати чи форумлянка сама закінчила навчання і є успішним викладачем , який задоволений своєю роботою і зарплатнею. Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk
Особисто я не хотіла ніколи бути викладачем і завжди розуміла вчасно що моє, а що ні. Багато тоді піддалось тренду і не подужали. Якщо вам потрібні успішні історії викладачів, то їх можна знайти в інтернеті.
Мені особисто ніяких історій не потрібно. Я написала про себе, як в мене склалося, ви почали порівнювати освіту і картоплю. За вашою логікою на роботу теж треба влаштуватися і сидіти до пенсії, нічого не міняти. Є різні життєві ситуації , які впливають на вибір людини. А паплюжити когось, бо типу не зумів закінчити навчання чи ще щось , не враховуючи ніяких обставин , кожен може. Але чи потрібно. Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk
В Японії так якраз і роблять. І це в них вважається нормою і високим рівнем відповідальності. В нас низький рівень відповідальності і тому для більшості вважається дикістю мати не лише права, але і обов"язки. Це не лише моя думка, а і багатьох іноземців, котрі пропрацювали з українцями.
Ха, то людина не має права розпоряджатися своїм життям і вирішувати своє майбутнє, бо якісь примарні іноземці її можуть осудити? Трохи бздури. Ну і наприклад в більшості країн Європи зараз вважається нормою зміна місця праці кожних 3-4 роки. І це жодним чином не впливає на відповідальність і сумлінне виконання обов’язків на кожному робочому місці. Зміна оботи чи професії не має нічого спільного з відповідальністю та обов’язком. Бо є люди, які сидять на одному робочому місці по 40 років, але безвідповідально і бездарно її виконують, краще б поміняли і даи шанс комусь іншому.
Ні ні ні, ні в якому разі ) треба сісти і сидіти пнем на одній роботі, особливо класно це , коли то невеличка фірма, де фактично кар'єрний ріст можливий хіба з помічника бухгалтера до головного бухгалтера. Досяг вершини на своїй фірмі , сиди і не рипайся до пенсії. Цікаво про який професійний ріст і якісь нові можливості можна при такій ситуації? Не всі ж йдуть працювати в великі корпорації , де є можливість росту. Тим більше не так їх і багато в нас . Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk
за всіх японців розписуватись не буду, але з якими я спілкуюсь, зовсім інших погляд на життя, треба розвиватись і шукати те, де ти можеш себе реалізувати найкраще. Одна моя подружка японка за 4 роки нашого знайомства вже змінила 3 місця роботи і 2 країни проживання, і її японський керівник дуже гордиться, бо людина шукає, де їй краще реалізувати себе і досягає успіху.
Навіяло ... Я вчилася в аспірантурі, хотіла викладати. Але доля розпорядилася по іншому. Мою кафедру розформували, вчену раду по моїй спеціальності ліквідували і можливість захиститися була лише в Києві або в Харкові. Тому хоч аспірантуру я і закінчила, та кандидатом наук так і не стала. Перспективи викладати не було так як спеціальність дуже вузькоспеціалізована і у зв'язку зі змінами в законодавстві стала неактуальна. Чи шкодую я що потратила 3 роки свого життя, які могла провести по іншому? Ні. Я здобула гарний досвід, їздила на конференції, публікувала свої дослідження, познайомилася з багатьма цікавими людьми і досі підтримую стосунки з іншими аспірантами, з якими разом вчилися. Зрештою я повірила в себе (роботу я написала, тільки не захистила). Тому хоч і кінцева мета не виконана, я рада, що мала таку можливість - навчатися в аспірантурі. І раз тут вже дискусія про зайняті місця, то зазначу, що нічиє місце не зайняла, так як бажаючих в цей рік вступати на мою спеціальність не було.
Часи, коли на кафедрах працювало по два кандидати наук і з ними носилися як з писаною торбою - давно минули. Зараз, якщо хочеш викладати у виші - мусиш бути кандидатом наук. Якщо ти ще не кандидат - то візьмуть за умови, що навчаєшся в аспірантурі і найближчим часом захистишся, а не будеш писати 10 років. По-суті, кандидатський ступінь не дає якихось привілеїв чи високої зарплати, а є звичайною обязаловкою. В практичній роботі поза межами вишу це взагалі марна трата часу і ресурсів. Ну і те, що зараз будь-який занюханий районний прокурор, що не може зв'язати два слова, має в столі диплом кандидата (а то й доктора) юридичних наук - престижу не додає. Всі, кому треба, ситуацію знають і ставляться відповідно. Може в точних науках інакше, а в гуманітарних катастрофа.
@Online а ступінь доктора наук що зараз дає? І яка доплата до з/п після його отримання? Напевно з докторською мороки ще більше ніж з кандидатською (чи хто то зробив , то інше не таке і складне?).
Я вже писала десь в іншій темі. Максимум доктора наук у Львові - 15000 грн. Мороки значно більше, - дисертація зовсім іншого рівня. Ну і витрати більші, офіційні та неофіційні. Що дає? Трохи поваги і можливість експлуатувати асистентів)) Якусь менш-більш гарантію, що у разі ліквідації вишу/кафедри ти не залишишся без роботи, а десь пристроїшся. А в другосортних вишах за тобою взагалі будуть бігати з опахалом, бо ти запорука їхньої акредитації. Можливість з'їздити з лекціями в Польщу і заробити 1000-2000 євро в них там якась квота іноземних професорів має бути, тому вони зацікавлені в наших докторахХоча науковий ступінь доктора наук теж поступово втрачає свою цінність і виходить в тираж. Але думаю, що років 15-20 ще по інерції протягне.
Райдужні перспективи для науковців, нічо не скажеш. Хіба все аж так погано? Чому тоді стільки бажаючих йти у вузи (ще й по блату кажуть) і стільки тримаються за такі посади? Пять причин, по которым не следует становиться профессором
Дівчата. хто може сказати (або в пп), яка реально зараз з/п викладачів у Львові, бо тут пишуть якісь такі цифри (чи то в ДНР?), якось не виглядає реально, кого питала то всі кажуть що то брєд якийсь. І чи добре зараз працювати в ВНЗ? бо знайомі деякі розхвалюють, а дехто кажуть що легка робота в вузах то міф.
Зарплата залежить від стажу, наукового ступеню і вченого звання. Ну і від ВНЗ теж. Вас яка цікавить конкретно? Кандидат наук, з вченим званням доцента і стажем 10 років у Львові орієнтовно має 4-8 тис. на руки, залежно від ВНЗ, кандидат наук без вченого звання і з меншим стажем відповідно менше. Доктор наук, професор 5-15 тис. Незахищений асистент працює за три копійки і ним затикають всі діри. Розповіді про страшні тисячі лівака - байки. Саме тому мені незрозумілий ажіотаж навколо купівлі дисертацій за кілька тисяч у.о., які невідомо коли окупляться і чи окупляться взагалі, враховуючи грядущє скорочення ВНЗів і кількість кандидатів наук Чи добре працювати? Залежно де працювали до того і з чим порівнювати.
Всім привіт! У мене таке питання. Хто знає, а чи потрібно повертати (за новим законом) гроші за навчання в денній аспірантурі, якщо написати заяву за власним бажанням на відрахування? Справа у тому, що моя подруга у минулому році вступила в аспірантуру, правда не туди куди хотіла, з деяких причин, а потрапила в інститут який не має ліцензії на нову аспірантуру, їй увесь цей рік платили стипендію, і годували обіцянками, що зроблять ліцензію, але далі обіцянок не йде. Теми офіційно затвердженої вона не має (толком не знає про, що буде писати), науковий керівник не підказує, що робити, а тільки навантажує своїми дурницями (кандидатські іспити здала на відмінно). Сам інститут нічого не робить для того щоб отримати ліцензію, та ще й до всього навішали на неї чужої роботи, яку мали робити інші. Дівчата з інших інститутів затвердили теми, пишуть статті, вивчають літературу до теми, а моя подруга все літо бігає у свій інститу кожного дня і по 5-6 годин сидить за комп’ютером. Вже хоче писати заяву на відрахування, а її відмовляють і запевняють, що вона буде змушена повернути стипендіальні гроші за 1 рік навчання. Подруга вже у розпачі. Хто що може порадити?
Знаю двох людей, які написали такі заяви, правда формально то була заява не на відрахування, а на перерву у навчанні в зв'язку з сімейними обставинами. В аспірантуру вже не повернулися і грошей не повертали. Можливо, це залежить від ВНЗ. Їй би порадитися з кимось, хто таке робив або має стосунок до відділу аспірантури, щоб пояснив усі нюанси.
Хай сходить у відділ аспірантури і дізнається що до чого. Ну і договір свій почитає, на підставі якого їй платять стипендію. Те, що навішали чужої роботи і керівник не допомагає не підстава, воно в більшості так і є. А те, що ліцензії немає і тему не затвердили якось дивно. Це приватний ВНЗ чи державний?
Це державна установа, не хочу писати назву, але це не шарашкіна контора. Я сама нещодавно захистилася, і знаю всю цю кухню із середини, але я йшла за старим ще законом. Там вона просилася перевестися в інший інститут, і в іншому не проти, а ці не відпускають. Одним словом весело.
будь-який навчальний заклад (тим більше не шарашкіна кантора) не зацікавлений, щоб людина за власним бажанням пішла з аспірантури мені один знайомий кандидат наук сказав "я не знаю що таке аспірант має вчудити, щоб його відрахували, а тим більше за власним бажанням", тому в таких випадках пишуть заяву на академвідпустку (а раптом надумається) і усе... Якщо наполягати на саме відрахуванню - тоді треба державі повернути всі гроші. Хіба з комсь у відділі аспіратури пересваритись...ну тоді варіантів не багато, влаштують найгірший варіант точно.
