Зараз всі питають "коли ж друге", дехто сам з 1 дитиною, аба такі що мають двох і ледь справляються чи розведені, але питають і так яро настоюють шо мені "обов'язково треба двох". Я розумію що діти це радість і ми любим і дбаєм про свою дитину, тільки звідки у людей така напористість шо комусь "треба двох"))) Навіть якщо іноді замислююсь над цим то після таких питань і повчань якось ще більше дивуєшся і починаєш сумніватись. І питання до тих хто вирішив свого часу мати одну дитину - чи не шкодуєте з часом про свій вибір?
Часто задають питанням скільки має бути дітей. І що я зауважила, проаналізувавши сім'ї друзів, знайомих, родичів: багато з тих, хто має одну дитину нарікає чому свого часу не народили більше. Зате ті, хто має двоє і більше жодного разу не жалілися, що дітей забагато. Замолоду тобі комфортно без дітей, або ж з одною дитиною. Бо можеш більше часу приділити собі чи тій самій дитині. Гостро питання стає ближче до старості, коли дітей нема або ж та одна-єдина виїжджає кудись...
@Malvochka я завжди хотіла мати кілька дітей. Дивилась на друзів, котоі одинаки і мені було трішки сумно, важко було уявити, як це не мати рідну сестру, чи брата. Двоюрідні це не то, я іх маю багато, вони мені рідні дуже, але це не то саме. А от коли народила Меласю, був час, що я думала, а може мені іі одноі досить? Дуже важко вийти зі своєі зони комфорту. Дитина перевертає світ з ніг на голову, за якийсь час вже приноровлюєшся, знаходиш той свій комфорт і ось тут настає страх повтору всього спочатку. Я вже могла лишити малечу з бабцею і з друзім потусити, як була у Львові. Я могла ходити на спорт. Я чулась трошки така вже вільніша. І думки про недоспані ночі, знову оо саме все мене вводили в страх. Але в якийсь момент я зрозуміла, що таки хочу, щоб Мелася не росла сама. Це величезний вплив на всіх, для нас батьків множити любов і турботу, для дітей радість, увага розділена.
@Vittoriya от у мене якісь схожі думки як в вас, стало вільніше, і ти свобідний, і дитина самостійна достатньо, є робота (на якій до декретчиків не особливо чееають), але час так швидко біжить і та дитина буле одна або сам теж потім можеш пожалкувати що не рішився, то задумуєшся. А як ще наші люди вміють говорити "тобі треба двох, чого чекаєте" то прямо відпадає бажання. От чого комусь все видніше)) І то такі що самі 1 мають часто) І ви праві, таких що мають 1 дитину в реалі знаю що жалкують, за 2-х такого ніхто не казав, хіба подруги розказували що перший рік важко з двома малими (ше залежить яка різниця буде). Щось такі роздуми у мене. А як ви побороли той страх виходу з зони комфорту? І ще говорять що друга дитина то вже не такий стрес для сімї як перша, може тому легше.
@Malvochka як побороти страх? Я ще трохи боюся гг, тому не знаю, але пріоритети поставила і таки поки можу, то треба родити, бо я бачу, скільки моя дитина має енергіі, хочеться, щоб вона мала іі з ким розділити і вдома. Ну і нелкегко з дитиною впринципі, а чи так віжчутно інакше з двома як одною? Я ще не знаю, але не думаю, що вже аж так зле. Ну рік перший важкий, так, але що таке одне рік в порівнянні з цілим життям?
@Vittoriya дякую вам за відвертість Мабуть ще трохи подумаю, але час йде так швидко, хочеться і для себе пожити, і щоб діти все добре мали (і як не як матеріально теж важливо), і щоб дитина мала рідних людей, бо їх то точно ніхто і ніщо не замінить то з свого досвіду навіть бачу, і з досвіду багатьох людей. І ще виховання щоб добре було важливо)) Знаєте, за що ще мене злить (крім порад людей які знають кому що і скільки треба)? Коли бачу як жінка сварить чи лупить дитину, і має їх неважливо одну чи більше, ну як ти так не любиш дітей, маєш такі нерви і просто неврівноважена, то шкода стає дітей таких мамів. Таким би не варто народжувати напевно, але не мені судити, я як на вулиці таке бачу, то аж страшно, заспокоюю себе тим що то моментне нервове виснаження у жінки, але ніхто не знає того, і потім скільки дітей виростають в нездоровій атмосфері (не обов"язково не сильно багаті, а психологічно недобрій обстановці). Я певно перфекціоністка, хочу щоб все було "на п"ять", наразі нам і з однією дитиною добре, але не зарікаюсь, якщо буде більше дітей то постараюсь забезпечити їх усім найкращим і матеріально і душевно. Бачу треба трохи розслабитись
Це все тому, що в нас, наприклад, запитати "скільки ти заробляєш" - це ойойой як неприлично, а залізти в чуже життя ліжко з питаннями "ой, а чого ви дітей не робите? А коли? А коли друге? А нащо вам третє/четверте/п'яте?" - це нормально. Як про погоду поговорити. --- дописи об"єднано, 10 Червень 2017 --- Чим швидше народите всіх, скільки запланували/хочете, тим швидше буле час на "для себе" бо
спочатку трохи важко, бо старша хоче всю ту увагу що мала раніше. , потім все міняється, вона помічає що є ще хтось і пробує то нагодувати ( педприкорм в 4 місяці з цукерок))) , то поносити. легко мені стало, коли вони почали бавитись - то десь після року малого. а зараз взагалі чудово - тільки їсти дати вчасно і розборонити час від часу)
а в кого старша дитина сильно ревнувала до молодших? як було? Рома настільки ревнивий. що я інколи в шоці.. сьогодні виганяв двоюрідного брата з пісочниці. нервує як звертаю увагу на інших діток. все має бути тіки йому..
Ревнувала і далі ревнує...Старшому-8,молодшому -3,9р.З часом трохи згладжується. А часом такі бої за мамину увагу...До тата не так.А за мою увагу,що один,що другий...Ти на нього так подивилася, а на мене не так...ти його 2 раза поцілувала, а мене один...а в нього шматок торту більший ...і все в такому дусі.Доречі,коли старшому було 4 роки( я була вже вагітна днів 7-10,але навіть, не підозрювала про те),запитала малого,чи хотів би він мати брата чи сестру? Так от, мій 4річний син відповів: Ні,мама,не хочу.Я хочу бути сам.Але...
Ну тоді Вам дуже треба ще хоч одну дитину). Тоді все встане на свої місця. Він ще маленький і навчиться ділитись. У старшому віці буде важко не залишитись егоїстом, будучи в сім'ї одинаком. --- дописи об"єднано, 11 Червень 2017 --- @Malvochka, мені здається, що на все свій час). Час, коли хочеться ще одну лялю. Я коли дивлюсь на свого меншого, то деколи буває страшно, що могли його не народити, не наважитись. То була б не повна сім'я). А час - він проходить), і той важкий перший період теж пройде). У моїх різниця 4,5 роки, мені було майже не важко). Зараз вони разом бавляться, гуляють, старший забирає меншого з групи, от у табір дитячий ідуть разом. Я дуже щаслива що свого часу таки наважилась))). Зараз чекаю на третю лялю. Наважитись - не наважитись питання не стояло, бо так сталось. Але я дуже хотіла))). Страшенно переживаю, бо вік вже не той, але вірю, що Бог мені обов'язково допоможе). І ще - отой мій менший трохи егоіст, то він дуже хоче сестричку, просив))). Думаю, що з народженням лялі він зміниться))) на краще.
Зі всім з вами погоджую, тільки про егоїзм не зовсім згідна, дивує що вважається чомусь що якщо дитина 1 то обовзково буде егоїстом)) По-перше думати про себе в нашому світі не так вже і погано (а навіть потрібно як показує практика), і по-друге є море людей які росли одні і не є ніяк егоїстами, а є такі що не cамі росли і егоїсти ще ті)) То якесь таке "кліше" у людей з тим егоїзмом
@Malvochka, відносно егоїзму я говорила про ситуацію конкретної форумлянки, а саме@ГаЛоЧкА на слова, що все має бути тіки йому чомусь не можу цитувати. Ну і про егоїзм загалом - не бачу в ньому взагалі нічого хорошого. Намагаюсь викорінювати його у власній сім'ї. @ГаЛоЧкА, мені 38.
Це не зовсім егоїзм, але на побутовому рівні одинаки поводяться трохи інакше, особливо, якщо батьки мали за життєве кредо "все найкраще - дитині". І так, зараз тут напишуть тисячу аргументів, що це не правда, що от моя троюрідна цьоця двоюрідної баби мала інший досвід, але факт більшої концентрації одинаків на власних в першу чергу потребах має місце. А щодо конкретно Вашого чи то питання, чи то вагання, то навіть не намагайтеся приміряти на себе чужий досвід, бо на те він і чужий. Я останнім часом познайомилася з такими неймовірними жінками, в яких по 3-4 дітей, що дивлюся на них і розумію, що всі ці "не буде часу на себе, хочу пожити для себе" - то просто одна з вавок в голові. Її не треба лікувати, бо багатьом однієї дитини з головою вистачає. Просто я на 100% впевнена, що від кількості дітей, їх присутності чи відсутності напряму залежить дуже мало. Я не бачу в дітях глобальних перешкод, бачу хіба що вимушені "передишки" на той час, поки дитина зовсім мала. А "передишки" для активної мами теж потрібні, в появі дитини можна знайти купу позитиву. Звичайно, якщо дивитися на це з позитивного боку.
Мене такі коментарі про егоїзм і одну дитину дуже смішать)))) в сусідки одна донечка, дуже ввічлива і скромна дитина. В мене син 17 років був сам, він дуже щирий хлопець, ділиться останнім шматком улюблених солодощів, завжди прийде на допомогу. За моїми спостереженнями більшими егоїстами стають наймолодші в сім'ї, коли дітей багато або найстарші, яких все дитинство обділяли
просто із досвіду родичів та знайомих: є чотири сім"ї, де було по 3-5 дітей, і зараз в кого лише мати, в кого лише батько залишилися у віці 70+ і всі маючи вже з десяток практично дорослих онуків живуть самі, бо діти ще з замолоду порозїжджалися хто куди і я б не сказала. що вони дійсно велика дружня сім"я, приїжджають вкрай рідно, хоч і батьки вже хворіють... так-що не факт..
Не факт, але ймовірність більша що хтось з декількох дітей таки залишиться біля батьків. Тай на мою думку, багато в чому питання виховання і поваги батьків до дітей і дітей до батьків. Якщо в дитинстві того не привили - то на старості нема чого чекати.
+ 1000 про наймолодших, особливо, якщо велика різниця між дітьми ( це суто із моїх власних спостережень не за однією сім"єю) плюс маю власний гіркий досвід - на 10 років молодшого брата, який досі вважає, що всі йому в цьому житті щось зобов"язані(((
