Позитивне батьківство або дисципліна без покарань

від розуміння , бо в нас теж такого було багацько і в той час мені здавалося шо ше троха Але універсального вирішення нема, кожного разу інтуїтивно розрулювала ситуацію , рятувало певно почуття гумору . Особливо пам"ятними для нас будуть засинання під дверима на обідній сон в 2 роки на килимку , бо Я ХОЧУ СПАТИ ТУТ Як хтось приходив в той час в гості , то дивився на мене такими очима " Ви шо ненормальні ? " і пояснювати шо ліпше тут посплять як 40 хв реву аж до захрипання в ліжечку чи сповзання з великого ліжка і повернення назад на килимок = результат ніякого денного сну І ніяка мудра книжка не поможе в певних ситуаціях ....

 

я читаю тут, що багато хто пише - пояснюю дитині сто раз, не сварю і т.п.
В мене питання - а як виглядає слухання Вашою дитиною отих пояснень? Бо я шось як забороняю чи не даю, то купа крику і я свої пояснення навіть немаю куда втулити. А потім як мала трохи заспокоїться, то починає вже мені сама шось показувати і розказувати на іншу тему, і мої пояснення знов негодні перенести її на іншу тему ))

 

@Retaret ну Ви ж спочатку кажете, що не можна. Випереджаєте події у випадку загрози.

 

ну, пояснення - це така опція, це не означає, що це основне у таких ситуаціях, тобто ви все одно керуєте, а не пояснюєте з метою, щоб дитина вже зрозуміла, і сама прийняла рішення і виправила свою поведінку. Взагалі не варто очікувати такого розуміння від тих пояснень, і навіть покладати відповідальність на дитину, що вона може це все зрозуміти і прийняти, загалом, дитина - це дитина, і нормально, що вона незріла в тому, щоб розуміти те, що для вас є логічним, тож ви вирішуєте, що їй забороняти і за це відповідаєте. В моєму розуміння пояснення - це пом'якшення сприйняття своєї волі для дитини, скажем так: "керівництво з повагою до дитини".

 

та власне є ситуації, що дитя вже кудись влізло чи шось вхопило, тобто тут не виходить випередження, а вже по факту треба шось небезпечне відібрати з рук. Ну або любить прийти і з рук видирати телефон або фен, і відповідно якщо я не відпускаю, то репетує, плаче і всяке таке...

 

ну репетує і плаче. Не зважати. Якщо репетує "дай!" можна пояснити чому не даєте. Якщо репетує від обурення, дати пообурюватись, має право.

Я трохи була відійшла від виключно позитивного батьківства, але воно нічого не дало. Повертаюсь.

 

Та все дало, просто треба реально розуміти межі позитивного і не дуже позитивного батьківства, але вони в кожного свої, по простому, головне не перегинати палку. І ще скажу, що адекватні і люблячі батьки, ніколи не нашкодять своїй дитині.

 

@Retaret от вхопив мій телефон, прошу віддати, бігом шукаю чим замінити, щоб віддав без крику. Якщо не знайшла, ну то кричить, шо вже. Є речі, які не обговорюються. Тобто я не поступлюсь.
Поряд з проханням віддати можна пояснити чому.

 

А як бути в ситуаціях, коли дитина робить щось, чого робити зараз не можна, і не реагує на мамині прохання і пояснення? Наприклад, син (2 роки) включає-виключає посудомийку. Я прошу цього не робити, повторюю кілька разів, пояснюю, що ми запустимо посудомийку пізніше, коли поставимо в неї таблетку, - він весело продовжує робити своє. Просто забрати дитину геть від посудомийки - не допомагає, він все одно повернеться і буде натискати ту кнопку, тим більше, що я нікуди не йду з кухні. От чесно, поки не гаркнула і не шарпнула за руку - не дійшло. Після мого крику спокійно переключився на щось інше. Останнім часом було вже кілька схожих ситуацій.
От що робити, щоб уникнути криків, але щоб дитина припинила чинити заборонене?

 

Ну чесне слово, підвищити голос, то не є аж таке, щось погане. Ми всі живі люди з емоціями і амбіціями, при чому діти не виключення. І це нормально коли робляться зауваження, змінюється тон, вираз.

 

От мій Мартин теж так ліз до духовки. Пояснювала, просила, не допомагало. Думала попечеться і зрозуміє, та де там. Тривало доти, доки не пропав інтерес.

 

В мене в такому віці (якраз зараз) і раніше Левчик, якщо дуже захоплюється чимось, то на слова не реагує. Хоча нам вже 2.2 роки, то він прохання нечасто виконує, якщо його сказати словами. Треба все разом робити. І ще сам не говорить.

Я на дитину ніколи не кричу, я дуже не люблю коли на мене кричать. І в самої м'який характер.

Якщо це щось таке дуже важливе, що треба негайно забрати, то я все пояснюю емоціями. Почав Лев крутити кнопочку включання пралки, я йому "Ой, Левчко, ти ж зараз включиш! ", і тут же відводжу руку. Але говорю голосно з тривогою, я це в цю мить і відчуваю, я про це не думаю як сказати, бо дію за долі секунди, щоб не натиснув.
А Лев в мене на емоції чутливий, хоч слова для нього ще не грають такої ролі. І він вже не рухав цього.
Дістав Лев переноску, я його тут же забрала, налякалась і Лев то зрозумів (переноску звісно забрала взагалі).
Але звісно буваює, коли Лев кричить та інші негаразди Коли треба помити руки, а він не хоче, коли він хоче в АТБ їхати, а нам треба додому і т.д.
тут емоціями важче пояснити. Просто відволікаю чи щось інше чи так лишаю.


А в теорії є так зване правило 2 повторів. Перший раз сказали виразно. А другий раз (як дитина не слухає), опускаєтесь на рівні очей дитини (можна ще торкнутись плеча) і говорите ще раз, при тому робите цю дію разом (чи направляєте тіло в напрямку дії ) або робите за нього, що просили. І більше двох разів не варто повторювати, бо дитина буде як шум сприймати і почує, коли вже мама виведеться з себе



Sent from my SAMSUNG-SGH-I537 using Tapatalk

 

Михайлові всі аргументи до лампочки. Як і крики, погрози і все решта. Його можна тільки фізично усунути з "місця злочину". КУт на нього діяв може 5 разів. Покарання теж не діють. Та він сам лізе-падає-плаче - і так сто раз - власний досвід теж не сильно його вчить.

на стільки мене ніколи не вистачало.

била паском гггг

я для себе обрала методу "спокойствіє только спокойствіє" - не давати їм залізти під шкіру (дуже важко, так). Ну і "бо я так сказала" - але не псіхованим голосом. А і ще чоловіка підключила - в нас тепер став зліший тато і добріша мама. Наразі діє.

--- дописи об"єднано, May 18, 2017 ---

шкода, що нема смайлика "як я Вас розумію"

 

гггг та, я теж таке бачила. не знаю чи показові, але виступи. Головне, абсолютно неефективно.

 

Та показові, я майже впевнена, що без глядачів такі мами поводять себе інакше.

 

в нас кодове слово- но но. строгим престрогим голосом. як не діє то забираю. він пояснень в такі моменти не слухає геть. йому це потішно.
пс.всі побутові прилади в межі досяжності Ромою-виключені з розетки.

 

ой, то я така теж. Але в моменти накрученості+небезпека таки верещала вже не раз, а потім себе картаю за то.

то моя мрія. Та наразі татко в нас найліпчіший!

та мені здається, що є мами, які справді думають, що то треба спокійно і лагідно, а є такі, яким перед публікою незручно і хочуть правильно все оформити. Іноді я ту різницю відчуваю навіть.

А взагалі я колись трохи пробувала волонтерити і бачила виховання без криків в дит. будинку. Тобто це здається був будинок сімейного типу, там було 10-12 хлопців віком 6-8, може 10 років. Там було три виховательки, і всі старалися дуже акуратно вирішувати всі конфлікти, та одній воно просто так наче само собою виходило ідеально просто. Наприклад зібрала всіх в купку і когось ображеного питає - Петрику скажи як тобі було, коли всі тебе відштовхнули від іграшок. Петрик каже, що йому було образливо і дуже неприємно. Тоді воня пояснює - от бачите діти, не треба так робити, бо іншій дитині образливо / болить /неприємно. Чи хтось би так хотів щоб з ним вчинили? Потім пробували організувати вибачення. І діти якось дуже нормально то все сприймали. І виглядало воно теж зовсім спокійно, не як "разбор польотів".

 

Я вже слаба від того, лізла завжди, кнопки в основному понатискати , а вчора то капєц, вже сама хотіла відривати , витягати з працюючої духовки. В мене таке враження, що вона мене не сприймає. Прошу, пояснюю, відволікаю, відводжу в сторону _ не реагує. Гаркнула, смикнула за руку- істерика. Та це не тільки так з духрвкою, зі всім.
Зараз нова фішка, лягає посеред кухні , якщо я щось роблю. На холодну плитку! Єдиний варіант в цьому випадку, все лишати і йти до неї, брати на руки, і йти бавитись. Сама вона не хоче бавитись. Це якась криза ? Чи я забагато вимагаю від двохрічки?