Ось, хустка-японка, вовняна, ручної (!) набивки. З Японії в наші краї до бабці прибула через Канаду. Продавці антикваріату стверджують, що малюнок рідкісний (бачила аналогічну в магазинчику) Хтозна, зустрічала кілька разів в неті )) Бабця подарувала її невістці, мамі моїй, на весілля. Тридцять літ і три роки (буквально) лежала вона в шафі. Поки я не дістала, заштопала як могла дірищу від ненажерливої молі розміром з пучку великого пальця (на другому фото на блакитній квітці...) і не висварила маму, що таке добро просто ЛЕЖИТЬ. Носити треба! Тепер ношу взимку - тоненька, а гріє краще за кашеміровий шалик, пахне вовною і дарує таке душевне тепло.
Сорочка, не сімейна, придбана мною в крамничці антикварного одягу. Полотно конопляне, вишита вовною. Походить з півночі Львівщини. Дивлячись на неї, пригадала собі популярний образ Лесі Українки. Дуже світла і енергетично сильна та позитивна, якщо можна так сказати, бо від деяких вінтажних речей мені фізично недобре... Сорочка навіть не була ношена, ні плямки, ні дірки, ще без гудзичків, а отвори для них були як вчора обшиті. Сказали, що я перша, на кому зійшлась горловина )) Мабуть, мене чекала. Тому, не вагаючись, перешила на неї гудзики з шовкової блузки ) Недовга, до середини стегна. Я просто закохалась у всі ці квіти (патріотичні синьо-жовті бутончики, можливо, тому так і не носили??), стібочки, шовчики, м'якість і об'єм вовни та сірувате домоткане полотно. Комусь, може, мотлох, а я люблю ніжно. Перепрошую за якість фото, селфі робити ще не навчилась Які стібочки акуратні: Змережування: Призбирування і край манжета: Гудзички: І все вручну... як?! (шви зі звороту)
та яке! Ви жаруєте! Дуже гарна сорочка! Я дуже люблю старовинні вишиванки! В них позитивна енергетика. В мене вдома є також одна досить старенька вишиванка(як буду вдома то сфотографую), я її так люблю, завжди дивувало, як з часом зовсім не вигоріли нитки, такі яскраві і насичені якби тільки що вишито, я навіть хотіла відшити ту сорочку, але не вдалось підібрати всіх кольорів. І ще згадала, в мене вдома десь лежить (я дуже-предуже сильно на то надіюсь викинути точно не могли, бабця дуже сильно тим дорожила) образ Матері Божої вишитий рибячою кісткою у тюрмі. А знаєте що найцікавіше, я завжди як була ще маленькою, коли знаходила той образок, плакала. просто мені було дуже важко на душі, він мене не лякав, лише котились сльози і переповнював жаль. Десь в класі 5 бабця розказала історію того образка, що його бабці подарували у тюрмі і всю його історію бабця була репресована, рік сиділа у тюрмі, але в нас вдома це не дуже афішувалось і ніхто з рідних на цю тему не хотів говорити. Він виглядає ось так (фото з інтернету буквально на днях натрапила на нього у фб, була дуже здивована що людина з Росії виставляє фото образу, який лежить у мене вдома, вони майже ідентичні...але це і не дивно, ось опис до цього фото: )
Були колись з чоловіком на блошиному ринку і купили такий біддон для молока. Дуже мені сподобався, стоїть тепер біля садового будиночка. Ніц про нього не знаю, скільки років, якась така позначка є: Ще чоловікова спадщина-чайні виделки і ложечки, хоч і позолочені, але цінності також мало. Знайшла свою стару фотографію з 98 року в бабусиному ґорсеті, тільки не смійтеся, ми з наречeною обійшли пішки пів-села і це вже 2 година ночі.А той віночок.
А це наша сімейна реліквія — підсвічник. Мій дід виготовив його власноруч, коли працював на заводі. Не знаю, чи ще для когось робив такі ж. Цьому підсвічнику більше 35 років, і кожного року на Різдво горить в ньому свічечка. Вже й діда давно немає, і вербу, ним посаджену у дворі, спиляли минулого року , як аварійну... Ця пам'ятка нам лишилася. А так багато не зберегли... Тільки погляньте, який сталевий моноліт.. важкенький... Ще мене нема,а він є (на фото мама і бабця) Я з дідом Іваном (наш Павло-Іван хрещений в його честь, мав бути просто Іваном, та от народився 12 липня ))
В такий день хочеться писати про особливі речі і особливі історії. Мої прадід з прабабою були переселені з Польщі під час операції «Вісла». Вони були цікавою парою. Бабця на 6 років старша і віруюча, з небідної родини, вийшла заміж пізно, як на той час. А дідусь — про його родину мені нічого не відомо. Комуніст за переконаннями, який, втім, намалював наймиліший моєму серцю образ, не маючи жодної художньої освіти. Але зараз не маю можливості його зазнимкувати, тож розкажу про іншу пам'ятку. Ця іконка розміром з долоню - металева (олово) пам'ятка з Ченстохови, з'явилася в їх родині ще до 1947 р. Бачила в неті таку ж, датовану 1915...на той час моїй прабабці було 15... Але про точний вік нашої стверджувати не можу. Можливо, прабабця привезла її з прощі. Можна тільки уявляти, свідком яких подій вона була з того часу. До речі, образок є на фото в пості вище: на килимі. Дідо свого часу покрив його серебрянкою, змивати чи реставрувати ми не наважуємось... На іконці напис «Не полишай нас, Всемогутня. Пам'ятка з Ясної Гури. Королева Корони Польської» На фото: прадід Олексій з прабабою Марією-Емілією та донечкою, мій дідо десь бігає, очевидно Фото ще з Польщі (Любачув, а може, й рідні Олешице)
Сьогодні "розважалися" дівчачими штучками і старими фотками - приміряли, розкладали, реготали, згадували що-де-коли перейшло в спадок-купилося-носилося . Любов до прикрас, мабуть, в мене закладена генетично. І мама і бабця (татова мама), це щось неймовірне - коралі, кульчики, брошки і знов коралі-коралі-коралі. Коробочки, брошки. Звар"ювати можна. І коли я купую 4 плаття на раз - нема чого мені дивуватися - то вроджене І то з обох сторін
Одна з моїх бабусь, а саме мамина мама, зовсім нетутешня. Вона справжня болгарська болгарка. Про те, як опинилася в Україні, та взагалі про її життя, можна писати книгу. Але ніколи б не покинула батьківщину, якби не осиротіла. І якби вітчим з настільки цікавим поєднанням прізвища та імені і по батькові, що гадаю, чи не з дворян, не горів бажанням повернутись на вже тоді совєцьку батьківщину, тим більше, що репатріантам багато чого обіцяли. Опинилися ж вони в бараку десь під Саратовом. Словом, з того часу життя налагоджувалось, бабця не раз бувала в Болгарії, але вже як гостя. І привозила мамі різні прекрасності, як оця блузочка, придбана в 70-ті. Хоч і вишита машинкою, вона дуже зворушлива і мила, люблю її кремову чи від часу, чи від природи, тоненьку тканинку і делікатний взір. І тішуся, що можу носити її так само, як моя мама в свої 15. В той час, коли вишиванки ще не були трендом, реакцією на неї часто були зневажливо-здивовано підняті брови. Зараз часом помічаю непідробну цікавість. В будь-якому разі, це наше і це моє. Носила і носити буду. Мої бабульки: зліва по мамі, справа — по татові, вже покійна...
Моя улюблена сукня з білого гіпюру - це весільна сукня моєї мами (тоді в моді було міні) І ще одна сукня, бархатна
--- дописи об"єднано, Apr 17, 2017 --- Цьому попугайчику скоро виповниться 61 рік.Мама подарувала мені на мій перший рочок.Гребінь відбитий мною власноручно в день подарунку.Згадка про маму і дитинство... --- дописи об"єднано, Apr 17, 2017 --- --- дописи об"єднано, Apr 17, 2017 --- А ця синичка--спогад про бабцю.Скільки себе пам’ятаю,стояла в неї на комоді...
@AdFeja , красиві сукні...Дуже...А оксамитова... Згадую Вас, як Ви шукали собі сукню у відповідній темі, коли збирались на урочистість. Дивуюсь...)
@Vinnytska , на той момент зовсім забула про цю сукню... Ось тільки недавно згадала за неї, приміряла, а вона ніби шита на мене) а сам оксамит, це щось! Справжній, цупкий і такий...важкий чи що... Дуже класний.
Була в мами, познаходила трошки вінтажу) Дідові краватки, вже більше 30 років його з нами нема, а краватки висять у братовій шафі: Татові запонки і годинник: Не знаю, чия ще хустка- мамина чи бабина, але в мене була основною прикрасою в 90-х. Велика така- диван закрила.
