Позитивне батьківство або дисципліна без покарань

Бо так Ви ніби розділяєте. є роль "я", а є роль "мама"
Так напевно всі говорять я теж так говорила, потім почала ловити себе на тому

це з тої ж серії, що "ми": нам рік/два/три/п'ять, ми поїли, ми поспали, ми покакали, ми ходимо в садок.... ми поступили в університет

 

Дівчата, хто має двох і більше шибеників, порадьте мені щось.
Ситуація така. Маркус наш в поривах гніву, чи просто від того, що я щось забороняю не даю, роблю не по його, та й просто так буває, штовхає Івасика. Зі всієї сили. Він, біднятко, падає. І добре, якщо ні об що не вдариться. Я хвилююся за Івасика.
Так, от як донести до того забіяки, що так не можна. Ми говоримо, пояснюємо. Я інколи за руку його відтягую, не сильно. Він раз ніби розуміє і починає плакати. А раз - горохом об стінку. Подивиться і йде. Наразі не бачу більш виходів, як кожного разу пояснювати, що так не можна робити, що Івасику болить, він впаде і вдариться.
Чи є ще якийсь варіант донести до нього це? Чи чекати, поки переросте? Бо Івасик з кусанням чи то зрозумів, чи то переріс і вже маємо спокій. А з цим впертюхом важко.

Надіслано від мого Redmi Note 3, використовуючи Tapatalk

 

Різко, проте дієво. Пхнути мамі в район подушки, попередивши про це. От пхаєш братика, йому боляче, а якби тебе так пхали. В мене мала як з похресницями збереться, аут ще той. Стопітсот раз пояснювати не варіант, бо хтось може травмуватися

 

Дякую. Але в більшості випадків я не встигаю зорієнтуватися чи передбачити. Але намагаюсь таки попереджати.

Надіслано від мого Redmi Note 3, використовуючи Tapatalk

 

Дівчата, як ви справляєтеся, як пояснюєте? В мене часом таке враження, що я в дитини як радіо, як фон. Бити не б'ю. Але сьогодні не стрималася і викричалася, довів так, що аж руки трусилися. Годину виходили з хати на прогулянку і так і не вийшли, тричі ів цицю, істерив що там щось не по його, і я нарешті вибухнула (((

--- дописи об"єднано, Feb 27, 2017 ---

Малому 2 рочки і 2 міс

 

ніяк) із власного досвіду -- я домовитись могла лише із дітьми, які вміли говорити. От Артем почав у 2,5, а найменша зараз 2,8 має -- теж ільки починає речення складати, то я тільки почала із нею домовлятись. А середні говорили із року-півтора -- то так і почали домовлятись. для мене мова дорінює розум (ні, я не кажу, що поки не говорять -- то тупі, просто інші, може в чомусь і розумніші, але договоритись важко). А якщо ще й на циці -- то взагалі, як на мене, капець. До Злати почало доїходити щось, що я прошу, коли звернула ГВ (то десь 2,5, але з радістю зробила б це раніше)

 

Kandya, а як ГВ і домовляння пов'язані?

Надіслано від мого MX5, використовуючи Tapatalk

 

я так довго годувала лише найменшу. Ми довго вводили прикорм, вона рвала від усього, тоб то практично на самих грудях вона була до 10 місяців, а може і до року (ну там ложка гречки чи зупки ще). Але в нас була соска (тому груди їй були потрбні лише для поїсти), яку я десь в півтора роки забрала -- і тут їй постійно треба груди. Як що не так -- ніхто і ніщо крім грудей не заспокоїть. Навіть говорити немає про що. Якісь ігри, відволікання -- нічого. Тільки смоктати (так і все дитинство можна процмоктати). А немає грудей -- є діалог, є ігри, є контакт не лише фізіологічний, на рівні інстинктів цмоктальних, а якийсь психологічний.

Це моя особиста думка і досвід, зайвої літератури я не читаю

 

Я думаю немає жодної мами, яка завжди справляється (в сенсі, що обходиться без крику і нервування)

я коли бачу, що сину "все не то" і я сама вже заведена, не маю ресурсу його емоції гасити -по-перше, я б відмінила ту прогулянку (тобто, якщо хочеш - то йдем без ниття, ні - то ні), якщо то не щось нагальне, по-друге, я йому тоді кажу про те, що не маю сили, що злюсь на таку його поведінку, хоч розумію, що він ненавмисно, а тому, що чимось розстроєний і т.п., і, це, як правило, трошки знімає накал, навіть суто мені легше стає, коли я вголос скажу, що злюсь і нервуюсь.

 

У мене зараз подібно до Хайді:

Лише в нас уже без візочка в силу віку.
Демократія у мене в таких випадках відміняється.

 

Та й в нас вже без візка, майже рік))) , але в бублик не варіант, буде істерити по наростаючій, на вулиці я його не заспокою. Та й мокрий весь від того плачу, боюся щоб не продуло ((( я просто завжди стараюся гуляти, я з тих мам, що в любу погоду на вулиці, а якщо погода гарна, а ми не вийшли, то мене совість мучить, що капець.
Ну і режим маємо такий ість, швидко збираємося, на вулицю, приходимо і відразу спати. Зараз гуляємо трохи більше години, якщо на збирання потратили годину, то вже нема чого йти, бо хоче спати. Ну але вже тепліє, то гутяти будемо довше. Хоч сподіваюся, що то в нас була разова акція.

 

В нас була інша проблема - забрати з прогулянки на денний і нічний сон .... Цицю малий вже тоді не гамцяв , тому треба було йти додому+ донечка вже засинала стоячи .... Літо , спека . Малий, який лягає на землю, істерить ... То я закидала в ерго і ми гнали додому з сиреною і донечкою за руку . В хаті лягав під двері і ще мінімум 20 хв істерив .... потім пив молоко і засинав на підлозі під дверима . Тоді переносили в ліжко і так все літо .... Один раз наш друг монах був у нас в гостях і пробував заспокоїти малого, то ще більше утвердився в своєму покликанні ... Зараз я і чоловік вже зі сміхом розповідаємо синочкові, який він був маленький упертюх , а тоді , як діти засинали мені здавалося, що " торнадо " пройшлося по голові

Тому є моменти, які просто треба пережити , якщо це тебе втішить , то вони не є абсолютними, дитина підростає і більше розуміє і тоді вже трохи простіше є домовитися

 

@Ligymunka, погоджуюсь. Навіть мій ,дууже емоційний хлопець , вже стриманіше реагує на подразники. Але тепер в нього є нова емоція -- сердитість... і як вже мене дістають люди, котрі вважають, що -"маленьким діткам не гарно сердитись, то погано, не роби так.."

Одного раху не витримала і запитала чергову тьотю - "чому не можна?" , відповідь своєю логікою мене "азаріла"..- "бо вони маленькі!"..
я:
-так, але це ж не лялька..
вона:
- то є не гарно і паскудно..
-тобто, тре зачекати до 10, чи 15 років і тоді буде дозволено сердитись?
- жіночко, що виговорите?
- я розвиваю вашу теорію...
черга до каси веселилась.... а та тьотя пішла, обурючись- "яка невихована маладьож тепер.."

 

Ага, і ще не можна битися , плакати , а тілько дихати Навпаки важливо допомогти дитині озвучувати те, що вона відчуває " я злюся, я дуже сердитий тому що " , " я засмучений " і т.д