Мені трохи смішно читати таке, як молодші діти не надто сильно відстають в навчанні від старших. Деяким старшим ще треба підтягнутись до моєї дитини, яку я відправила в неповних 6. Ну реально не у віці справа, щодо навчання, принаймі поки що. Моя дитина не старанна, не посидюча, не послідовна, не виконавча. Вона все робить косо, криво лиш би живо. Реально. Мене це бісить, але вона така. Але вчиться добре. Молодшим дітям вважко більш в емоційному плані. На це дуже варто звернути увагу. У нас початок першого класу був мега важким. Ні Мія з задоволенням ходила до школи, засвоювала матеріал, але вона не може бути на одному місці, не може мовчати, не може виконати просто "команду", не хоче слухатись. Але вона це все і в 2 класі не може. Просто привикла отримувати зауваження. Але вчительку вона дуже любить. І у них гарний контакт. Важкість наша була в тому, що місяць права рука була в гіпсі, а потім місяць дитина прохворіла, з лежанням в лікарні. Я допускаю, що ця наша затяжна хвороба мала і стресове підгрунтя. Бо 1 клас це важко, + з'явилась сестричка, яку полюбе потрібно приревнувати. Фактично, почали вчитись і ходити до школи після зимових канікул. Мія без проблем все надолужила. Чи вміє чи не вміє дитина читати перед школою це не має значення. Їх навчать. Має значення - бажання дитини іти до школи, розуміння, що вона там буде робити, самостійність, комунікабельність. В нас, коли почула від мене питання, чи залишиться ще на рік в садочку, то дуже тверда була відповідь - ні. Але просила тільки провідати вихователів. Чи шкодую, що дала динину швидше до школи - ні. Хоча собі декілька раз задавале це питання, так, бо виникали сумніви, були трудності. Того року пішли в музшколу крім того ходить на малювання і на писанку. Просить ще басейн, бо свобідний понеділок. А і вона ще й на продовжену лишається Надіслано від мого GT-I9300, використовуючи Tapatalk
Вам пощастило)). Мамочки з нашого класу чухають ріпу але будуть тягнути вже далі, як є , і не про відставання мова. мій рік тому на підготовці і тепер- це небо і земля.І так, справа нібито не так в успішності наразі але з іншої сторони і таки добре було б, щоб дитина вчила і розуміла, що вчить.
Згідна. Тепер здобуваю 2-гу вищу))) То від мене всі молодші на 6-12 років. Навіть ніхто не здогадується скільки мені насправді. Аж не віриться, що мені дають на 6-7років менше. І ще додам щодо зашвидко давати в школу. Що в такому випадку дитина відповідно і швидше закінчить. І треба вибирати, що робити далі. Думаю в 16 р дитина менш свідома ніж в тих 18р. Wysłane z mojego SM-G935F przy użyciu Tapatalka
В нас знайома в садку працює, то казала що вже пару таких випадків було минулого року і цього, що давали дитину в 1 клас, а потім забирали і ще рік в садок ходили, бо заважко ще було. Тому треба по дитині дивитись, і в яку школу націлюєтесь, з яким навчальним навантаженням (чи спеціалізована), яка там система навчання в початкових класах.
Все вірно. Тому дивитись по дитині. Коли дитина готова до школи - до нових знань, до змін, до засвоювання інформації, то неварта її тормозити ще одним роком у садочку. А ще залежить від школи і програми в тій школі чи навіть класі. Взнавайте, але обов'язково прислухайтесь до дитини. Надіслано від мого GT-I9300, використовуючи Tapatalk
Мій чоловік мав завдяки юному вікові після випуску зі школи рік на роздуми. А в 17 не набагато мудрішаєш... Загалом, кожна дитина про бажанні матиме чим дорікнути своїм батькам, ггг Я спостерігаю за синовими однокласниками (3 клас) і наразі не бачу, щоб ті, хто пішов до школи в неповних 8, вчились краще від шестирічок. Навіть не більш посидючі, хіба що - вищі трохи на зріст. То все дуже індивідуально
в моєї знайомої малий пішов до школи в повних 7 років, і такий самий, як ваша. і, думаю, він і в 10 такий буде) +100
100% Дочка "пішла" в коледж аж...1 травня. За місяць підівчилась, вступила в 3 державні коледжі при великому конкурсі. Стала доросліша зразу, де й ділися дитячі фокуси. Про випускний не шкодує - в нашій гімназії такого свята немає. Єдине - кряхтить від нагрузок - каже , що якби так вчилась у школі - мала б середній бал 13. P.S. я була противником коледжів якраз з причини "вкраденого" дитинства. Але їй не забороняла - кожен сам коваль свого життя.
Нам на батьківських зборах минулого року шкільний психолог дуже наголошувала, що не варто давати дитину в неповних 6, навіть якщо вона читає, пише і знає табличку множення. Бо ці вміння якраз не важливі, це не показник. На першому місці - емоційна зрілість (чи як вона там це назвала). Для дитини школа -дуже сильне психологічне навантаження і 5-річки з ним не справляються. Зовні все нормально, потім лізуть неврози і різні штуки аж до енурезу і нервової рвоти. Розказувала про конкретні випадки в них, коли батьки різними шляхами запихали листопадових-грудневих дітей, а потім мали проблеми. Це 8 школа. Конкретно в них дитину, якій на 1 вересня немає 6 років беруть тільки з письмового дозволу відділу освіти. Щодо 12-річної системи, то років 10 назад вже було таке. Теж був страшний ажіотаж. Не знаю чи тоді впровадили, чи все залишилось на рівні міністерських положень. Але років за 2 відмовились від тої ідеї. Тому я б на це не орієнтувалася. Невідомо, скільки ще буде Гриневич, і які плани матиме її наступник.
Я не вважаю що у мене вкрали, навпаки радію що я пішла в школу в 6,7 років з семирічками. Школу закінчила в 16 і поїхала в Київ , жила в гуртожитку, жива-здорова, страшних дурниць не робила і з психікою все Ок здається . В 21 закінчила універ і майнула в Дніпро жити І свою "молодшість" не відчувала абсолютно, в універі навіть була старостою (не з власної, правда, волі ) і старші "сокамерники" в гуртожитку до мене прислухалися часто. Тепер навіть радію що мала так би мовити "рік в запасі" ну типу щоб "до 30 з роботою визначитися". Влад однозначно піде в школу в 5,10, так як в садок пішов в 1,10. Йому та "системна" школа все одно важко дасться хоч в 6, хоч в 10 - дуже вже оригінальний він парєнь і все любить по-своєму робити, ще й іншим доказати що то так правильно. Все надіюся що за кілька років будуть доступні альтернативи чи таки щось зміниться в українських школахВін і зараз не виглядає на свій вік, а вихователька недавано мене переконувала що "як то йому 3 роки, то ж в жовтні вже 4, певно, було. Що правда 3?"
Мені теж свого часу психолог сказала подумати 100 разів, знати, на що наважуємось і що "в разі чого" можна забрати документи і повернутися в садочок протягом навчального року. Я їй подякувала і зробила так, як ми з батьком Дмитрика вважали за потрібне - він пішов до школи в 5.11. Психолог від нього не відчепилась так просто (вона у нас хороша) і протягом року він малював різні тести на те, яким є його психічний стан у школі. І аж на зимових батьківських зборах вона віддала мені його роботу зі словами "я здивована". Я рада такій увазі і рада, що я права щодо своєї дитини. Звісно, від проблем в майбутньому ніхто не застрахований, я бачу по дітях знайомих, як рано тепер починається підлітковий вік і тренуюся передихувати але наразі все так, як я собі і уявляла. Добре
Я в класі була наймолодша і зростом наймацьоп)). Жодного дискомфорту я від цього не відчувала, за успішністю була відмінниця поведінка- задов. або незадов. але, якби мене ще рік побалували вдома- була б вдячна). З своєю дитиною вагань не було, він січневий, тому однозначно пішов після шести. Мені багато говорили, що можна було б і ще рік "гуляти" але ми вже відходили садочки,розвивалки і підготовку, тому вирішили таки в школу. Знаю не один випадок, коли в 8 років зарас віддають до школи. В кожної мами є відчуття своєї дитини, я вважаю, якщо є найменьше вагання- не варто поспішати.
і я в класі була на рік молодша від однокласників. Як ішла до школи писати не вміла і вперто не хотіла вчитись того, добре що в мене була подружка на 2 роки старша ну і відповідно на рік старша по школі, яка в ігрові формі навчила мене писати (ні вчителям, ні мамі то не вдавалось, казали може на другий рік дастьте, ще не доросла, по інших предметах натаскана, а письмо не пішло а чому я не писала - бо тому що мені не виходило так як в зразку, хоч крейдою я писала букви). Як нині пам'ятаю як ми сиділи за столом і в зошитах вимальовували каралючки, подружка як небудь, а я півгодини один значок виводила. Все ж таки залишилась в тому класі і була однією з кращих учениць але я і досі пишу як курка лапою . В мене був одногрупник на рік молодший за мене (відповідно і в школу пішов він також скоріше), був один з кращих на потоці. А от дочка знайомих пішла до школи у 8 років, спочатку її дали в круту школу, дитина бідна провчилась там 2 місяці і перевели у звичайну, бо не тягнула програми взагалі. В звичайній школі майже відмінниця. Так що кожна дитина особлива і до кожного треба підходити індивідуально. і так, для роздумів, бо часом аж трясе, коли підходять батьки, щоб підтягнути дитину з математики, після розмови з дитиною ти прекрасно розумієш що 100 років тій дитині та математика потрібна. на тому рівні, якому вона її знає є достатньо...але ж як то дитина буде мати 8,а не 12 Это письмо родителям учеников написал директор сингапурской школы. Но как же хочется, чтобы его прочитали все родители во всех школах в мире. «Дорогие родители. У ваших детей скоро начнутся экзамены. Знаю, что вы все очень сильно беспокоитесь, чтобы они сдали их хорошо. Но, пожалуйста, помните: среди учеников на этом экзамене будет художник, которому нет нужды досконально понимать математику. Будет предприниматель, для которого не так важна история или английская литература. Музыкант, которому не понадобится химия. Спортсмен, для которого физкультура важнее физики. Здорово, если ваш ребенок получит хорошие оценки. Но, пожалуйста, не лишайте их уверенности в себе и достоинства, если этого не произойдет. Скажите им, что это нормально, что это просто экзамен. Они созданы для куда более значительных вещей в жизни. Скажите им, что какими бы не были их оценки, вы любите их и не будете их судить. Пожалуйста, сделайте это — и просто наблюдайте, как затем они будут завоевывать мир. Один экзамен или плохая отметка не отберет у них мечты и талант. И, пожалуйста, не считайте докторов и инженеров единственными счастливыми людьми на планете. С наилучшими пожеланиями, директор школы»
Навіяно спогадами)). Про підготовку: мені десь за тиждень до школи принесли азбуку(тоді не абетка) таку плакатного типу але до кожної букви малюнок був. А азбука, бо російська вона була насправді. На букву "А" там був зображений кавун і я сперечалась з братом, що це не А, бо там кавун намальований)).Брата посадили і сказали "Маєш навчити")), через хвилин 15 я вже абвегедекала. А про математику й не згадаю, що я там знала. Про психологічну готовність, звісно, ніхто тоді й не підозрював і не задумувався. А тепер я шизію від сьогоднішньої шкільної програми. Діти, звичайно ж, йдуть вногу, бо мусять (.
А я довгий час теж так думала, бо також була від деяких своїх однокласників-одногрупників на рік молодша, але зараз мені просто якось смішно від того "до тридцяти", от в 21 - я вже маю диплом ВУЗу, і що, то якась особлива фора в житті, то гонка, в якій я маю більше шансів чогось досягнути, ніж ті, хто закінчив в трошки пізнішому віці? Та аніскілечки. Я радше все життя відчуваю якраз недостатню дорослість для якісної профорієнтації (не лише свою особисту, але і моїх однокласників, на рік старших), тому мене якось не особливо лякають в майбутньому 12 років навчання і закінчення школи у 18. Пам'ятаю випадок, коли я вперше з таким стикнулась, це було в міжнародному молодіжному таборі, і я там в свої 20, за рік до закінчення університету, дуже виділялась з-поміж решти європейців: там в такому віці переважно лише обирали професію, часто після школи провівши рік-два в роздумах, пошуку (де би нам снилась така "марна" трата часу, ми ж тішимось, що на рік молодші за однокурсників))), на простій роботі, або десь закордоном, вивчаючи мову. Дехто і в 30 лише здобував свою першу вищу вже після певного трудового досвіду. Тоді я усвідомила, наскільки це відповідальніший і виваженіший підхід до здобуття освіти, і розуміла, що якби тоді я лише стояла на початку вибору професії, наскільки глибшим би було моє усвідомлення того всього, а в нас якось так - "черговий етап", "раніше сядеш-раніше вийдеш"...Хіба ж суть в тих роках? В мої часи було так само. Ну і по факту, так і було, бо батьки теж в своїй більшості не розуміли і не хотіли приймати того підходу, і дбайливі батьки, звісно, вважали, що їхні діти "заслуговують" лише університету) Але розуміння всіх переваг такого підходу прийшло вже згодом. Але, водночас, розумію, що одним аутсайдером в такому середовищі бути важко, коли це дійсно таке "сито" для "неспосібних і непутьових"...хоча маю приклади кількох знайомих (розумних і здібних), які пройшли такий шлях, і, навіть не використовуючи той фах, здобутий в училищі, все одно вважають той досвід корисним, а не тратою часу. Була б моя воля, я б взагалі запровадила обов'язкову профтехосвіту, перш, ніж здобувати вищу. Побудь медсестрою, перш, ніж бути лікарем, верстальником перш, ніж бути журналістом, швеєю перш, ніж бути модельєром. Може виявитись, що це взагалі не твоє, що тобі подобаються лише певні аспекти професії, які краще розвинути можна в іншій сфері, або, навпаки, відчути вузьке зацікавлення, або й зрозуміти, що ти вже достатньо щасливий, будучи доброю медсестрою чи швеєю з тими перспективами, які вже маєш в руках з тим фахом.
Все це тисячу разів вірно. За кордоном навіть студентські проїздні до 26 років. А відкрийте вакансії в Україні - до 25 і з 3х річним стажем. В 40 -ти за бортом, тільки прибиральниця і охоронець. Тому і спішать наші діти.
Але були і розуміючі- моя однокласниця, незважаючи, на те, що 100% була б медалітскою в школі, пішла після 9-го, а після здобула без проблем вищу освіту. Геть нічого не втратила, швидше навпаки, хоч ми тоді щиро дивувались, як можна з такими успіхами- і не закінчити 11 класів? )).
