Те, що Ви процитували - це для мене 2 різні випадки. 1- "такі" проблеми (коли мама тиранить дитину по-чорному, намагається лізти скрізь, псує і вбиває всі починання, гнобить морально, та ще багато тут писано!). Я би з роду не взялася радити щось форумлянці з "такими" проблемами, бо я з тим не стикалася, не читала відповідну літературу, і взагалі: я на цю гілку підписалася саме для того, щоб читати дописи дівчат із "такими" проблемами, я в них вчуся!!! 2 - коли мама і доця вживаються у нові ролі (баби і мами). Ясно, що тут також тертя є, і доволі неприємне. Але отут я маю позитивний досвід, яким і маю право поділитися (так, він не є універсальним). Коли я почала усвідомлювати, що то надумане і гормони, мої проблеми почали зникати. Такий мій досвід. Ви не образитеся, якщо я самоусунуся від подальшої дискусії, бо вона нагадує мені розмову сліпого з глухим? Усім добра
Аналогічно.Я теж писала від себе.Але ви читали з донькиного боку,а я писала з мамського боку.Моя молодша донька --ваша ровесниця.І мова здебільшого йде не про жертви,а про відносини і про корону в кожного на голові.Обидві сторони люблять один одного,а порозумітися не можуть,а деколи і не хочуть. --- дописи об"єднано, Jan 11, 2017 --- Я бачу,що мені теж треба так зробити.Усім бобра,ой,ДОБРА!
Щодо вампіризму ( не люблю вживати це слово, але воно загальнозрозуміле). Хтось справді вважає, що вампірять лише якісь особливі погані люди? З мого досвіду - є, звісно, майже професійні пожирачі чужих сил і настрою, але більшість "вампірів" - це прекрасні люди з "неправильним підключенням" до оточуючих, близьких або до реальності в цілому. Пропоную флешмоб. Давайте кожен крім своєї думки про предмет обговорення напише 3 хороші речі про свою маму. 3 речі, за які ми вдячні. Чи 3 спогади. Хай це підвищить нашу мотивацію до пошуків порозуміння з мамами. Я буду першою. 1. Завдяки мамі, для мене ГВ і висаджування - це не новизна, а сама собою зрозуміла традиція. До сих пір пам'ятаю зелений таз, над яким тримали мене в немовлячому віці 2. Моя мама вміє доглядати за собою і тому не потребує декоративної косметики. І я багато в чому беру з неї приклад і теж виглядаю дуже непогано. 3. Моя мама приїхала до мене після моїх домашніх пологів і жодного разу не дорікнула, не кричала про ризики. Мама за все моє життя кричала на мене може 1 раз. А може, і не на мене зовсім - точно не пригадаю.
От моя мама повна протилежність Вашим трьом пунктам. Ледь не угробила моє ГВ, я її прошу щоб вона схудла, бо її всі болячки прямо залежні від надмірної ваги, кричала, била і тихо, або коли вітчима нема дома, бо він не любить скандалів. Я напряглася, щоб згадати щось хороше і не можу. Може тому що вона сьогодні прийшла і зразу з претензією заявила, що кут в столі треба чимось обмотати, бо малий вже може в нього гепнутись. І хтось це сприйме як пораду, а я не можу. Мене від трохи труханить. І вона сама зробила все, щоб довести мене до такого стану. А я не зробила нічого, щоб з цього стану вийти. І не знаю як це зробити. Довіри нема. Вона розбилась об стіну, яку мама між нами змурувала
Відключіть емоції!!!!!!!!І подумайте до прикладу про дитину. І обмотайте кут. Пісоя цього подумайте, що хорошого зробила мама. І вона береже ваші нерви)))), так парадокс. Не дай Боже травма....Відключайте емоції, вони мішають на даному етапі. --- дописи об"єднано, Jan 11, 2017 --- Прекрасний приклад наведено вище. Дівчата ви знаєте що таке підсвідоме? Думаю звісно, но не докінця усвідомлюєте і розумієте як то працює на практиці. Іншими словами то моделі поведінки, які включаться без обдумування. Ваша мама звикла реагувати на об'єктивну небезпеку дуже емоційно, палячи все на сврму шляху, думаючи що так швидше дойде, но ефект протилежний. У Вас також сформувалася несвідома модель все не сприймати що кричить мама. Звідси конфлікт....Оцінюте все беземоційно і об'єктивно, коли по факту мама допомагає, то дякуйте і паралельно просіть на Вас не кричати. поступово має все вирівнятися
@iragonzales а як вам пропозиція - давати поради лише щодо того, в чому самі досягли успіху? У вас море абстрактних зауважень з усіх можливих приводів.
@cjomcjomka коли би читали вище про що я писала, тоді би зараз мені не написали так. До речі, відносно Вас смішний парадокс, Ви успіху не досягли, а радите. Після того пишите, щоб я не давала порад про що не знаю))))))).
Ви маєте образу на маму ще з дитинства....і виглядає,що не одну((((Може Вам треба трішки відмежуватись від мами....не те,щоб перестати спілкуватись,а просто якось звести те спілкування до тем,де не буде командування,втручання і морального насилля.
Бачите, я не побачила у Ваших дописах, що то позитивний досвід..... Щоб Вас не мучити не змушувати перечитувати пару сторінок назад ( хоча думаю Ви би і не перечитували)))), нагадаю для Вас персонально, що маю позитивний досвід налагодження стосунків з найріднішою людиною. Раз мені вишло, думаю багато кому з дівчат то під силу. Себе слухати нікого не змушую, тай для Вас персонально не пишу, бо враховую факт що ситуації різні бувають, Але з іншої сторони не правильно сходу казати і радити " все пропало".
О як файно ставити діагнози по аватарках. Дівчата, є такі випадки, коли існування навіть мінімального контакту і спілкування з мамою - великий успіх. Навіть якщо після півгодинного спілкування ти місяць відходиш від його наслідків, але якось "розморожуєшся" і знаходиш сили знов і знов шукати точки дотику. Ви (ті, хто "та то ж мама!") зустрічали коли-небудь нестерпних людей? Отаких, після спілкування з якими хочеться або поревіти добре, або забитися в темний кут, щоб ніхто не рухав? От такі люди теж чиїсь мами. То так неприємно читати: "а може не дуже вам хочеться того спілкування з мамою", коли то пишуть люди, для яких проблема те, що мама не там баняк поставила. Чомусь згадалося, що моя мама зі своєю мамою все життя жерлася і тепер не спілкуються взагалі. Бо моя мама вважає, що баба неправильно прожила життя і паршиво мене виховала (так, я росла з бабою і цьоцею. З цьоцею теж не спілкується). Так от баба, виявляється, "шо то мати така?", а моя мама - "не відкривай до мене писка, я мати!". І навіть при всьому тому я добилася більш-менш гладкого спілкування, коли звинувачення мене у всіх гріхах, обзивання і гримання дверима звелося до "раз в 2-3 місяці". Зате в мене свекруха класна. Посперечалися, пообнімалися і далі кожна ставить швабру там, де вважає за потрібне. В мене, можна сказати, дуже позитивний досвід стосунків з мамою, хоч і не рідною. І я точно знаю, що до одного місця всі ті супер поради про "поступитися", коли йдеться про мою маму. Їй якраз тільки поступишся, ноги витре.
Співпереживаю... Але знаєш, до я зрозуміла років 4-5 тому? Що що б я не робила, я можу вплинути лише на те, ким я є. А не на те, що про мене думають. І так само собою вимкнувся режим "биття головою до стіни". Ні, неможливо відповідати за думки інших. Неможна бути винною в тому, ким ти є. І звісно, що зручно, коли погляди дітей і батьків на фундаментальні речі співпадають. Але якщо не співпадають - це теж не провина
Дівчата, я боюся Вам щось радити, по перше щоб не спрямувати весь негатив складних стосунків на себе, по друге, я не знаю всіх нюансів. Писала до того максимально загально, щоб кожен знайшов ключик під себе кому треба і в кого реально.... --- дописи об"єднано, Jan 11, 2017 --- @Haidee я Вам співчуваю, і знаю що то за відчуття. Повірте, мене чмирилли не менше.....Але то вже результат запущегого конфлікту, коли вже ніхто ні з ким не рахується. Я не кажу уступити і дозволяти собі гадити на голову, я кажу зробити маленьку уступку першим, і "а може спрацює".
Підтримаю вашу ідею, але хочу просто написати дякую 1. Дякую, що лишила мене біля бабусі. Думаю, якби я весь час спостерігала за маминими приниженнями перед вітчимом, за побоями, я б зараз була з куди гіршою самооцінкою 2. Дякую, за любов до випічки, яка передалась мені. Хоч мама і не вчила мене нічому, залишились спогади про маму-фею, з-під рук якої виростають тортики. 3. Дякую, що мама таки наважилась народити мене і не залишила в дитбудинку. Я б не була там, де я є зараз Надіслано від мого Lenovo A2010-a, використовуючи Tapatalk
В цьому місці я почала сміятись вголос ))) Якщо Вам це вдалось - це чудово. Але тоді і поділіться будь ласка своїми лайфаками - ЯК. Стосунки з найближчими викликають найсильніші емоції. І треба ой як попрацювати над собою, щоб навчитись відключати емоції в стосунках з мамою.
Дай Бог пам'яті, то було пару років тому....Я втікала, благо тоді вже жила окремо, холола, часом плакала, жалілася чоловіку....Емоції, які би вони сильні не були не тривають довше 15 хв, решта все самонавіювання. Я працювала в своїй голові, хотіла зрозуміти чому мама так постуває, хоча було очнвидно що вона неправа....На певному етапі, я зрозуміла, що стала відстійником негативу. Все погане що ставалося з мамою, весь негатив летів на мене. Коли я бачила, що гряде буря я втікала. Поступово думаю мама, відвикала то все спрямовувати на мене. Далі народиолася мала, і мамі хотілося очевидно її поняньчити. Я ніколи не відмоіляла мамі побути з дитиною, логіка на тому етапі була проста, хай любить хоч дитину. Думаю тут спряцювало позитивне підкріплення, дитина позитивні емоції. Далі мені вже легше було йти до мами, і коли я бачила щось сталося не так, мама зла. Я їй давала виговоритися, пробувала зрозуміти....Тоді мама переключилася в тій моделі на тата, жерлися вони тоді страшно. Коли я бачила, що вони сваряться через чергове зганняння, то я вже виступала як аналітик, просила уступити одне одному, часом тата відводила в інший куток, пояснювала чому так, щоб не возбухав і йшла до мами казала щоб не свприлася, і пробувала розрадити в тій проблемі яка насправді була її проблемою. Вона бвчила, що ситуація не безнадійна то холола. Мама бачила, що їй легше і я поступово з ніхто робилася авторитетом сяким таким. Про критиканство, я вчила маму що критика вбиває, мама того не розуміла. То я буквально по словах змушувала її говорити що я молодець, коли з погляду мами я не була молодець....Так був театр, після того я дякувала їй і цілувала і казала, що їх люблю, Мої слова що я і мала її люблять взагалі діють на мою маму безвідмовно. Надіюся, що написала зрозуміло. Я не мала чіткого плану дій тому трохи сумбурно написала, але пробувала, втікала і верталася, і коли була по максимуму намагалася лишати після себе добру пам'ять....Позитивне підкріплення.Коли говорити з мамою ставало можливо, просто просила, не кричіть на мене будь ласка, не обзивайте, я вас люблю...,,Емоції я проживала, але не накручувала себе.
У моїй сім'ї прикладів стосунків з мамами два і абсолютно протилежні. У мене з моєю мамою абсолютно прекрасні стосунки без напруги, серйозних проблем. Ми чудово вживаємся в одній хаті без будь яких побутових проблем. Правда наразі живем окремо, а мама живе з своєю мамою , моєю бабусею. От їхні стосунки то моментами просто жах. Бабуся абсолютно авторитарна людина. Є її думка і вона правильна , усі інші неправі. У них з мамою конфлікти постійно. То притихають ,то наростають. Бабуся направду складна людина. Коли я жила з нею , то моя самооцінка була нижче нуля, я була в постійній напрузі . З нею можна жити , але це направду важко емоційно і потребує великого терпіння , якого не завжди вистачає. І які б моделі поведінки не будував , розум виключається , коли включаються емоції.
А у мене з мамою ніколи не було теплих стосунків. Вона завжди була занята своїм життям а я жила з бабусею і дідусем. Мама приїжджала дуже рідко. Ще в дитинстві пообіцяла собі що не буду ніколи такою як вона. Зараз я сама мама і ніяк неможу зрозуміти як можна свою дитину залишити? Тепер коли вона мені дзвонить починає розказувати як треба жити мене це дуже дратує.
Кожна пише про своє. І це загалом добре, відкриваються нові горизонти. З мамою тяжко жилось десь років від 13ти. Тобто з того моменту, коли в дитині відкривається претензія на "я вже доросла". Вважаю,що мама з цим періодом не впоралась, я їй нічого не розказувала, не просила порад, затаювала чим живу, дуже переживала,що не маю з ким поділитись, особливо спостерігаючи позитивний досвід подруг. Далі додалася критика з маминого боку, абсолютне не прийняття маминих слів з мого. Аж до того, що в універі я вважала за потрібне повідомити мамі коли я буду вдома, куди, з ким, навіщо іду розказувала рідко і дуже стисло. Взагалі, я роками мріяла, як я від неї з.їду. Додам, що жили ми лише вдвох. Після того як вийшла заміж ( маму з нареченим познайомила за місяць до розписки, хоча зустрічалися 1,5 року)))), віддалилася суттєво - бачились в основному по святах, мені так було дуже комфортно. Панічно не хотілося впускати маму в свій власний простір. Категорично не сприймала її стосунки з бабою, живуть вони паршивенько. Я в цьому винила маму. І т.д.....писати можна дуже багато, думаю що суть понятна. Але в якийсь момент мені захотілося маму не звинувачувати, а зрозуміти, і, захотілося,щоб вона була в моєму житті, але щоб не відчувався напряг ще три дні після її візиту. Напевно в той момент бажання співпало з маминим і якось почали намагатися ладнати. Це не легко, я досі не обіймаю і не цілую маму, лише на день народження, але вона бажаний гість в моєму домі. Мені подобається її спілкування з внуками, вона претендує на мою роль, вона бабуся. В нашому випадку основою нормального, теплого спілкування є відвертість. Не замовчувати, уникати конфліктів, а висловити свою позицію і намагатись прийняти позицію іншої. Виявляється не всі можуть зрозуміти чого від них хочуть, якщо це не проговорити десять раз. І це я не лише про маму.Крім того, що я нічого не винна мамі, виявилося що і мама нічого не винна мені, вгадувати тенденції мого настрою з порогу в т.ч. Роботи багато, не все вдається, але відносини з мамою перестали мене розстроювати, навпаки - коли мама приїздить я відчуваю якийсь комфорт, спокій. Це прозвучить банально, але треба любити, прощати, розуміти і приймати. Якщо є щире бажання, не обов'язок.
