Така ситуація звичайно дозволяє по іншому на все дивитись. Але є й інша, коли старенькі вже просять Бога, дай мені мені ще хоч трошки прожити, бо вони без мене пропадуть. а вони дійсно пропадуть, бо безпорадні, бо не пристосовані і в сорок і в п'ятдесят. Я стежу за дописами в цій темі, але рідко пишу, бо в мене хороші стосунки з батьками, моя мама не лізе, коли відчуває що я не маю в тому потреби, але я й не відхиляю допомогу цілком, бо бачу що вона має в тому потребу, і якщо це не щось принципове, я дозволю їй поскладати речі по-її, бо не вважаю, що така дрібниця може бути причиною для розвитку конфлікту. В кожного своя ситуація, і різні характери, і це найдавніший з усіх можливих конфліктів. Просо я хочу сказати, що коли вкладаєш сили в те згодом треба ще більше сил для того, щоб звикнутись з тим що ти нарешті цього досягнув. Хіба ні в кого не було такої ситуації, що коли ти довго щось намагаєшся зробити, перенісши купи поразок, врешті досягаєш, але замість вдоволення результатом відчуваєш недостачу самого дійства.
Ви праві, в кожного свої традиції роду, мені, я вважаю, пощастило саме з такою "бабусиною" традицією, бо я мала душевне спілкування з бабусею - маминою мамою, а мама моя - зі своєю бабусею, і зараз вона стає такою ж бабусею для моєї дитини, тому ця роль і для мене є особливою, але ненапряжною, не удушливою, не "заради дітей", і господарсько-побутові питання тут на 10 місці і якихось канонів "справжньої бабусі" тут немає, основне це стосунки, які є приємні і радісні для всіх учасників, не паралелиться ця роль мені з якимось занедбанням себе, ну, зовсім ні. Це просто особливі люди на цій планеті - саме діти моїх дітей, яким би мені особливо хотілось подарувати свою любов, частинку свого світу, бути знайомою з ними, дати відчуття роду і сили, це не тотожні речі самозреченню і відсутністю інших джерел щастя і радощів. Насправді теж не можу сказати, що думаю якось конкретно про свої "бабусині" часи, просто для мене це органічно і якихось внутрішніх конфліктів не викликає. Я апріорі хочу бути близькою зі своїми онуками, як і з дітьми - не володіти, не розчинятись, а просто бути поруч, бути близько. Особисто для мене це щось сакраментальне - це те, що моя дитина є домом для частини мого серця, назавжди, це і означає, що вона завжди залишається моєю дитиною, і я залишаюсь таким домом для своєї мами. І зовсім-зовсім не асоціюється з такого типу речима: Сумно мені, дівчата, що у вас виникають саме такі асоціації. Але я розумію, що є багато людей, які вкладають саме такий зміст, як ви пишете, на жаль. На мою думку, немає в тому висловлюванні ні власницькості, ні неповаги (я свою дитину поважаю, і не вважаю власністю - то звідки має з'явитись в тому зв'язку мама-дитина стільки негативу? Але все-таки, цей зв'язок особливий, і не варто його нівелювати настільки, що "діти прийшли - ми їх так збоку, між іншим, виростили - відпустили, і кінець тим стосункам, ніхто нікому нічого не мусить". Не мусить, але напевно хоче, якщо це була дійсно близькість, просто в певний час вона перестає бути в форматі залежністю-ведучістю, а стає, як ви @Ahaha, пишете, стосунками між зрілими людьми, але не перестає бути близькістю по суті, хай і форма міняється. Але розумію, що в кожного різний особистий досвід, а це дуже вагомий фактор формування наших поглядів, тому й такі різні спрямування у всіх. І ще розумію, що є ефект маятника - коли когось дуже давить мама своїми власницькими позиціями, то логічно, що маятник тим більше розкачується в сторону незалежності від будь-яких стосунків, індивідуалізму. Ну і індивідуалізм, це, звісно, тенденція нашого часу загалом.
Аналогічно. Читаючи дописи багатьох дівчат, очевидно, що деякі мами реально перегинають палицю. Просто енергетичні вампіри. Але то не у всіх так, не вважаю, що раз є і такі мами - то відразу всім треба "ставати у позу" і показувати мамі, де її місце. От погоджуюся. Лише не вважаю, що є аж так багато людей (мам), які вкладають такий зміст у цю фразу. НМСД, деяким дітям простіше "додумати" і "придумати", ніж спробувати зрозуміти.
@Mansikat я знімаю капелюха і здаю пост графомана Ви дуже гарно пишете, і все у Вашому дописі мені подобається. Але це один з варіантів гармонії, і не єдино можливий. не потрібно ніколи, я вважаю. можна не дати себе руйнувати, але при цьому і самому не бути руйнівником. Я відповідальна (не винна) за те, що у нас з мамою далекі стосунки зараз. Але це не я віддалилась. Я просто не наблизилась. У нас завжди були ці далекі стосунки в різному форматі, десь від мого підліткового віку. Різниця в тому, що доросла я вже вмію не ображатись, і що в мене достатньо внутрішнього ресурсу, щоб без втрат для себе знов і знов пробувати формати взаємодії. Без очікувань і без приреченості на провал. а от в мене ніяких не виникає, тому я спитала і дякую всім за купу варіантів.
Довго я читала цю тему, різні думки і життєвий досвід. Моя ситуація вже заспокоїлася трохи. Тож тепер можу тверезіше глянути на неї. А вчора ще одна бабуся навідала нас. І знаєте, вона сказала:" то така радість тримати її на руках. Я такої радості зі своїми дітьми не мала". Очевидно онуки це інший рівень відносин, ніж в мами і її дитини. Онуків завжди більше балують ніж своїх дітей (ну переважно). Я рада, що в моєї донечки є дві люблячі бабусі і два дідуся. Та з іншоі сторони: бабуся -це бабуся. Вона не повинна намагатися замінити дитині маму (не беремо до уваги ті випадки коли мами немає). Звичайно і одна і друга бабуся беруть внучку на руки, носять, гуляють. Але коли дитині потрібна в даний момент саме мама, то бажання дитини має бути в пріоритеті. Зрештою той час так швидко минає.
Мені дуже важко читати дописи @Валентина Соболь . І коли від старших, близьких мені старших чую фрази, які несуть в собі явний або прихований зміст вини (діти винні батькам маю на увазі), таке відчуття, ніби з мене життя витягують. Фізично погано стає, сил немає ні на дітей, ні на себе, ні на сім*ю. Емоційно погано. Так, я винна батькам. Вони дали мені життя. І цей дар настільки безцінний, що я його ніколи не віддам, не поверну. Зараз, маючи малих дітей і батьків, які ще мають все для того, аби жити своє життя, я дуже сильно відчуваю наскільки важливо мені брати ще в батьків - любов і турботу, яку вони мені дають від надлишку, а не приносячи себе в жертву, не віддаючи себе до останнього. Тоді, коли я відчуваю , що мені дають, при цьому не вимагаючи віддачі, я можу так само, від надлишку ділитись зі своїми дітьми, давати їм любов і турботу, задовольняти їх потреби, тому що мої потреби задоволені. Ви дуже влучно написали про зрілість. Це чудово, коли є зрілі дорослі в житті.
Помітила таку цікаву штуку: ті жінки, які мають зі своїми матерями близькі стрсунки, побудовані на довірі, ніколи не розуміють тих, які мають стосунки, гм... інші. Вони дивляться на проблеми стосунків мати - дочка через призму побутових скперечок, чи якихось дрібних непорозумінь і щиро впевнені, що завжди можна знайти порозуміння. Ну це ілюзія. Класно, коли мати і дочка можуть посваритися, помиритися, обійнятися, поговорити спокійно. Тоді можна говорити про "сенс життя в дитині", "найріднішу людину", "приємний обов'язок перед батьками". Але варто знати, що буває інакше, навіть якщо комусь того ніколи не зрозуміти. @cjomcjomka в Тебе цікавий погляд в майбутнє. Я для себе його не підтримую, але розумію, чому і про що ти пишеш Сьогодні дійшла проміжного висновку, що в мене будуть дуже різні моделі стосунків з усіма моїми доньками, коли вони виростуть. Маю підозру, що деякі можуть опинитися в різних "таборах" в такій дискусії, як ця. І то при тому, що мама в них одна, любить їх шалено всіх і намагається знайти ключик до кожної. Якщо років через 20 ще буде ДП, буде де виписувати свої жАлі.
Це приклад здорових відносин з буди-ким: батьками, дітьми, чоловіком, подругою. Бо любов - це віддавати стільки скільки хочеться, а не тому що так треба чи так кажуть. Але ж ми не святі, робимо помилки, інші теж, мусимо якось шукати компроміси, домовлятись, а не просто відсторонитись.
погоджуюсь. Але між невдалими спробами домовитись потрібний час і місце для пошуку нових рішень. що теж не означає "відсторонитись", тому що відстань між сім'ями дітей і батьків - не штучно створена, а відпочатково наявна. Про матеріальне - мені спокійно і нормально знати, що я не можу розраховувати на матеріальну підтримку мами. Натомість, було би неспокійно, якби це я не могла допомогти їй фінансово чи якимись діями от в мене вже не так. Хотіла написати "нажаль", але це ніякий не "жаль", а життя.
Це називається маніпуляція почуттям вини, типу я жертва, а всі мені винні. Дуже поганий підхід у будь-яких відносинах, сімейних, любовних дружніх чи навіть робочих.
Почитайте книжку "Пута материнської любові" Так. Як і не варто радити тим, в кого є в стосунках з мамою такі проблеми, поступитись, бо це ж мама чи заспокоїтись, бо це надумане, гормони, накрутила себе. Якщо є проблема - з тим треба працювати, шукати вирішення, читати, піти до психолога. На жаль в нас так не прийнято. Прийнято мовчати і терпіти. Такий совковий рабський менталітет. Але, як кажуть, краще плакати в психолога, ніж сміятись в психіатра
Я кожен Ваш допис хочу уточнити: "Які "такі" проблеми?" Не треба узагальнювати, добре? Насправді є різниця між "мама не дає жити" і "мама взяла дитину полюляти". Принаймні, я її бачу. Я не хочу поіменно називати форумлянок, у яких мами... настільки своєрідні, що я просто аплодую витримці та мудрості тих дівчат, які б шляхи у стосунках зі своїми мамами вони не обирали (спілкуватися/не спілкуватися/домовлятися/прикидатися мертвими/протистояти тощо). Я не уявляю, як би я поводилася, маючи таку ... своєрідну... маму, як би змогла залишитися цілісною особистістю, дарувати тепло оточуючим. Не розумію, як має допомогти форумлянці коментар: "Так, нехай мама лишить Вас у спокої! А хоче допомогти - нехай варить борщ!" (тут є якийсь конструктив? мама читає форум? мама просила поради? форумлянка буде знати, що "нормальні мами мовчки миють підлоги" і швидше досягне з нею компромісу?) Вибачте, @ruda kishka , але я теж маю право висловлюватися.
Отакі: а як має допомогти те, що вона буде намагатися переконати себе в тому, що це надумане і гормони? Проблема то не зникне, тільки усугубиться а хіба ж я це заперечувала десь? а я маю право з Вами не погодитись
Дівчата, от як ви думаєте, які матері зустрічаються частіше які хочуть все ж таки добра своїй дитині чи якісь крайні випадки вампірства?.....До чого це я? Веду до того в простих людей прості хороби....Тому логічно рухатися від простішого, верніше що частіше зустрічається до рідкісних випадків....вплоть лишила двох діток на 10 днів без їжі і води. Коли скажем так простіший варіант не пройшов тоді можна говорити про радикальні заходи вплоть до спалення всіх мостів....
Розумієте, всі матері хочуть добра своїй дитині крім патологічних випадків, звичайно. Типу тих, про які Ви написали, але не всі вміють
коли мова лише про вміють, толі варто пробувати шукати порозуміння, а здатися завжди встигнеться. Питання в іншому наскільки то треба самим дочкам, наскільки життєві обставини сприяють розгадуванню кросвордів.
Є дуже простий вихід--НЕ ЧИТАЙТЕ.Не подобається,не читайте!То тільки 100 доларів всім подобаються.І де ви вичитали,що діти мають всім жертвувати?І взагалі про які жертви ви говорите? Або просто читайте уважніше.А я якось переживу,що ви мої дописи читати не будете.Так само,як і ви,я маю право висловити свою думку і свою позицію.По вашому,коли в сім’ї мир --то жертва?А по-моєму,краще мир,навіть шляхом поступок один одному.
Я написала про свої відчуття. Читати чи ні - я якось собі вирішу. І я не вичитала, я писала від СЕБЕ - про свій досвід і свої думки на тему, яка мені важлива.
100% бо по хорошому рахунку тут здалась би окрема тема "моя мама нарцис", багато читала цю гілку вже, і зрозуміла що з нарцисичною травмою, я не одна тут така... Це важко, направду, і передати комусь, у кого вдома була здорова атмосфера, що це таке, нереально. Щодо почуття провини, півроку регулярних консультацій у психолога і на почуття провини мене так легко не розведеш вже. Я орієнтуюсь на те, що мені каже моє тіло. Це найкращий, найщиріший і найсправедливіший провідник у психологічній роботі над собою.
