Відповідь: Перепроси дитину Так бажано не робити, швидке споживання їжі, ковтання без можливості подрібнити зубами, призведе таки до проблем шлунку. Процес споживання їжі - це не спортивні змагання. Якщо дитина має апетит, то нехай сидить і спокійно насолоджується вашим приготуванням. P.S. Тривалий досвід з дітьми є, отож дурниць не пишу
Відповідь: Перепроси дитину Повністю розділяю Вашу позицію, Ваше відношення до цього, тому що так само і я роблю. Дитина, мов лакмусовий папірець у відношеннях і стосунках батьків до неї. Якщо дитина і "Богу душу не винна", а ми випадково з нервів чи ще якось на неї "вилили" те, що не змогли таки втримати у собі - це наша вина. Добре, коли ми відразу зупинемось, озирнемось, поглянемо на те що відбулось з іншої сторони... підійдемо до малечі, обітремо сльозу, притулившись, своєю щокою і промовимо: - Вибач мене, будь-ласка, я дійсно був (була) неправий (неправа)... Я теж, як і ти, жалкую, що так сталось. Отож ми разом і надалі будемо старатись, щоб такого більше не повторювалось Гадаю, це віддасться пізніше сторицею!
Відповідь: Перепроси дитину Все відносно, правда? Поняття "швидкість" - особливо відносне! У нашому випадку, якщо не дуже голодний, може й 30 хв. мрійливо дивитися у вікно (замість тарілки), "без можливості подрібнити зубами"... Для мене "швидко"="не чекаючи повного остигання гарячої страви". ТАК правильно?:rolleyes:
Відповідь: Перепроси дитину Правда. Нічого нового і переконливого сказати не зможу, адже у колі кожної сімї так чи інакше все-одно склались свої традиції, вимоги тощо у відношенні до дітей і взаємовідносин. Тому у кожного своє власне бачення тієї чи іншої ситуації. У нас, наприклад, діти не дивляться у вікно, коли їдять, на апетит не скаржимось )) але від перегляду мультиків не відмовляємо - просто як фон, ще й корисним сюжетом )))
Відповідь: Перепроси дитину Пам'ятаю, у дитинстві у дворі ми з дівчатами (років по 4-6 нам було) розповідали про своїх батьків одне одному - кожен казав, яка у нього гарна мама/тато і чому. І найкращою рисою характеру своєї мами я тоді вважала те, що вона перепрошує у мене, коли вважає, що щось зробила неправильно. Після цього всі мої друзі були впевнені, що моя мама - чарівна фея. І я вважала так само.
Відповідь: Перепроси дитину Ой... болюче питання. Мій син має дуже непрості відносини зі своїм татом. Хоча той його дуже любить але й найбільше ганить, так що син вчора довго плакав. Але я стараюсь цю ситуацію залагодити і заставляю чоловіка щоразу перепросити сина. Правда не виясняю стосунки в присутності дітей. Вони тоді добре відчувають на чию сторону хто став. Мені приходиться частенько перепрошувати діток - не встигла казки прочитати, не було улюбленого їдження, не можу купити нову іграшку... і тому подібне. Приходиться багато говорити і пояснювати. Заохочення у вигляді прогулянки в парк - сприймаю. Заохочення у вигляді цукерок або забавок - не сприймаю.
Відповідь: Перепроси дитину я ЗАВЖДИ перепрошую в доньки, коли не права, бо інколи маю хиткі нерви й гримаю не по вині, а то й трусонуту можу, як доведе (не б'ємо дитину принципово - чоловік так вирішив, що нізащо не будемо цього робити). вважаю це правильним, бо моя доня має загострене почуття справедливості. яке ж то буде виховання, якщо вона бачитиме, що ми не праві, а не визнаємо цього? а мої батьки цього не робили. на тата не нарікаю, він дуже спокійна людина і лупцював дуууже рідко й за справу. а мати має слабку психику й нам добряче від неї діставалось і часто не по вині. до сих пір вважає, що правильно чинила, бо яких ЛЮДЕЙ з нас виховала! а те, як я позбувалась та продовжую позбуватись комплексів через це не вважає головним. так прикро й жаль себе-маленьку. пе.ес. а ще вважаю, що кричати та бити дитину - прояв ліні та слабкості. коли не можеш поговорити нормально, пояснити спокійно ситуацію, починають використовувати "крайні аргументи". я до недавніх пір взагалі не мала проблем з донькою (якщо бути точною, то до школи). все з нею обговорювала, все пояснювала. тепер, правда, з'явилися деякі труднощі: нові обов'язки у неї, менше часу у мене, перехідний вік, особливості характеру (стрілець, ше й Маргарита - гремуча суміш)...
Відповідь: Перепроси дитину mamatu, як я вас розумію! Мене теж виховували криком, постійною критикою, казали як важко мені буде в житті, ніколи не зважали на мою думку, бо "що я ще розумію в тому житті", а коли питала маму чому вона робить не так як вчить мене, отримувала відповідь: "будеш така як я, будеш робити як схочеш". Найцікавіше, що я досі живу з батьками і моя мама не забуває мені нагадати, що я погана господиня, погана дружина, погана мама і т. д. Маючи хорошу школу як НЕ ТРЕБА говорити з дитиною, я вивела для себе кілька основних правил виховання, серед них: якнайбільше справедливої похвали і бажано при свідках, недоліки ж обговорюються наодинці з дитиною і без критики її самої, а лише ситуації; Хочеш чогось навчити дитину - стань їй в цьому прикладом; і б. ін.
Відповідь: Перепроси дитину Бити дітей не можна! Все абсолютно вірно... Але один нюанс... Якщо я застану колись, боронь Боже, свого малого за якимось препаскудним заняттям, наприклад котам буде хвоста ламати, очі вибирати чи жабам лапи відкручувати - я його відлуплю... здорово відлуплю, би пам"ятав... а потім ще на коліна на гречку поставлю, і етюдник буде над головою тримати... Краще я його зараз з любов"ю вдарю, ніж потім доля сама так вдарить, що мало не покажеться...
Відповідь: Перепроси дитину дитина не стане навмисно паскудити, якщо з нею говорити та все пояснювати. треба просто виховувати в дитини правильне сприйняття світу змалечка, коли для неї батьки є найбільшим авторитетом. якщо внушити (так, щоб дитинка вважала це своїми власними думками), що не можна завдавати шкоди природі та живим істотам і таке інше, вона ніколи не стане цього робити. це просто різні принципи виховання: 1 - дитина не робить погано, бо боїться покарання 2 - вона не робить це, бо розуміє наслідки свого вчинку. безумовно, другий варіант вимагає море терпіння, розуміння особливостей дитинки та хоч крихту педагогічного таланту.
Відповідь: Перепроси дитину Ви знаєте, я теж так думала, але от у нас є приклад тут. У сім'ї 6 дітей. Всіх виховують начебто однаково, але ж то все окремі особистості. І от один з тих малих якось пташечці, котра впала з дерева і забила крило, на очах батьків та інших дітей скрутив голову. Просто діти своєї жорстокості і зла не розуміють. Для них це - спосіб дослідження навколишнього середовища. До мого малого дійшло тоді, коли йому зробили боляче після того, як роздушив чергову комаху. І тоді зрозумів, що тваринам теж боляче. Але і я зрозуміла, що то його спосіб пізнавати світ. І це він для нас жорстокий, а для нього - ні. І хоч я йому постійно пояснювала, ми завжди говорили, він знав, що квіти можна нюхати, але не рвати, то все одно, настає певний вік чи період і дитина забуває ВСЕ сказане і починає нищити.
Відповідь: Перепроси дитину Очень схожая ситуация. Мама могла и наорать и отлупить. Слава богу отец считал эти методы непедагогичными и мы это знали. Он не разу меня не ударил и не повысил голос. На этом контрасте понимаю как неправа мама. И ой-йой как её неправильная реакция глубоко сидит в нас детях. Сестра очень страдала от такого общения с мамой, но зато кокда она родила дочь у меня волосы дыбом становились как она с малой общаеся. Из всего делала выводы, была беременной думала никогда голоса не повышу, не стукну. То как воспитывала нас мать сидит на уровне инстинктов Иногда сделаешь, а потом, чего это я:eek: , прошу прощения у дочки и благодарю за уроки. Именно детки очень помогают работать с неготивными чертами характера. А с мамой в момент послеродовой депресии такой конфликт был . Обострились детские воспоминания и очень хотелось, чтоб она сейчас попросила прощения. И вроде взрослые люди, и не смогла объяснить что хочу , хотя понимаю, что ей-то действительно тяжело переломить себя и попросить прощения у ребенка даже взрослого. Да просить прощения нужно еще у пузика
Відповідь: Перепроси дитину Я мамі сказала, що у неї своя сім'я, у неї своя і як я носа в її не пхаю, то чекаю і від неї того самого. Мама зрозуміла і поставилася до мого протесту-прохання з повагою. Нагадайте мамі ці її слова і скажіть, що пора прийшла.
Відповідь: Перепроси дитину А моя мама у мене тепер просить пробачення, за те що вбила мені в голову багато комплексів і зробила мене такою яка я є. А могла бути інакша, більш вольова. Ну нічого, головне що сестра у мене така... Доречі, мене батьки не били. Мама вибила лише один раз, за те що прогуляла музику а тато легко вдарив за те що прийшла пізно додому без попередження. Мене виховували не частими криками але докорами і мовчанками - мол мама надулась. Моїй мамі треба дуже довго відходити від образ а для мене це була найбільша психологічна травма. Мене це і сьогодні вбиває, коли нічого не кажуть а просто дуються і тоді я себе ще гірше чую. Вистарчить в мене ітак комплексів що я невдаха а тут щей дутття.
Відповідь: Перепроси дитину Тут на форумі невдах нема,імхо. Теж не люблю,коли такий завислий стан образи, краще відразу все обговорити, хто чим не задоволений. Батьки тіки тепер почали вибачення просити, коли я стала більш незалежна і вонт відчули, що втрачають наді мною контроль. Хоч пізно, зате добре, що і так є.
Відповідь: Перепроси дитину Я дуже готро сприймала, коли мені на "вибач" чи "перепрошую" казалося "йди від мене, не хочу тебе бачити". Тоді хотілося померти. Досі мушу боротися з деякими комплексами, набутими від тих слів. І коли сьогодні малий приходить із перепрошую, хай навіть нещирим, таким штучним місцевим "sorry", обіймаю його міцно і цілую, аби знав, що я його люблю. Зате чоловік таким грішить часом. І бачу, що то справді з ліні. Легше покричати, ніж робити щось стримано та обдумано. А втрутитися не можу.
Відповідь: Перепроси дитину Кожна дитина індивідуальна. Мені приходиться довго заспокоювати мого сина після того як мій чоловік на нього визвіриться. Я з ним говорю, пояснюю що його тато любить навіть якщо зараз насварив і що ми його всі любимо, бо він розумний хлопчик. А он Юліана вона відходить зразу, все що треба це щоб мама взяла її на руки.
Відповідь: Перепроси дитину одна справа пояснити дитині, що вона робить боляче й в цьому контексті показати цей біль на ній. а зовсім інше - відлупцювати. моя мала теж кошенят душила (від любові великої), одного курчатка насмерть викупала. мені доводилось говорити з нею про це. що тваринки не іграшки, не можна їх мучити. щоб наглядно продемонструвати біль - вщипнула добряче за руку (перед тим попередила - так ти робиш котикам ітд.) тепер, у свої 10 років вона така поборниця прав тваринок та захисту природи, якої ще світ не бачив!
Відповідь: Перепроси дитину Думаю, тут вже нюанс чоловічого виховання. Мій малий колись одразу після ремонту стіни маркером пописав, то теж дістав від чоловіка порядно. Потім навіть іншим діткам показував, що "но-но", не можна по стінах малювати. А я би говорила з дитиною радше. Крім того, мама з татом теж винні, бо маркера на місце не поклали. Ну, але є люди, котрим треба вчитися з дітьми говорити. І то також справа того, хто що з хати виніс. Мене ніколи не били. Могли в кут поставити, але не били. Розмовляли. То і я така. А от в чоловіка радше було старомодне, так би мовити, виховання. То й він не вміє розмовляти з дитиною. Навіть якщо говорить, то зразу тисне і стресує, розмова не вдається, ну, і потім результат, бійки та крики. Мій малий вже навчився зі школи, то каже йому "татко, тихо". За що дістає зразу, бо татко не розуміє, що тихо не значить "замовкни", а "стиш голос". Замкнене коло у них. Я тоді просто виходжу, бо того стерпіти не можу.
Відповідь: Перепроси дитину Ви не повірите, але цю фразу я почула знову минулого тижня! Мама думає, що ця фраза є дуже вдалою, бо ж у віці ми з нею ніколи не зрівняємося. Це неймовірно важко, коли тебе не сприймають за повноцінну дорослу людину, думаю в дитячому віці це відчувається не менш гостро. Ще пригадалось, як в початкових класах я писала вірші, ну звичайно смішні і дитячі з погляду дорослих, виносила їх на розсуд батьків і отримувала таке іронічне зі сміхом: "поетеса!" Звичайно, що на цьому все і закінчилось і коли я ще пізніше щось писала, то страшенно боялась комусь зізнатись, щоб не почути оте насмішливе "поетеса". І до речі зараз не люблю поезії взагалі. Веду до того, що дитині теж потрібно відчувати значимість того, що вона робить, отримувати визнання і підтримку дорослих, особливо своїх батьків, навіть у тому, що нам здається таким дріб`язковим.
