Я не так давно зрозуміла, що в наші руки дається найбільша святість це наша душа - і відстоювати свої границі, показувати "ось твоя територія, а ось моя", "так зі мною можна, а так ні", це наш обов"язок перед нею. Якщо ми будемо давати будь-кому, навіть мамі, право експансії, тому що "я же для тебя ночей не спала, а ты в деревню уехал", то буде хворіти тіло (дзеркало душі). Я не завжди даю собі раду дати відпір маминій експансії, часто спускаю на тормозах, але... закономірна штука, я тоді хворію. Давати себе знецінювати = плювати собі в душу. --- дописи об"єднано, 8 Січень 2017 --- Може ті, хто так кажуть, усі туди вкладають різний зміст, але це якась власницька позиція, я би так сказала. І не дуже зріла. Здорові стосунки між батьками і дорослими дітьми, на мою скромну думку, можуть бути тільки між зрілими батьками і зрілими дітьми. Я чесно скажу, метаморфоза, у результаті якої я стала зрілою людиною, сталась не так давно, буквально за останній рік. А хтось і в 60 залишається "дитиною", бо і у цьому віці не готовий брати відповідальність за своє життя.
Всякому місту — звичай і права, Всяка тримає свій ум голова; Всякому серцю — любов і тепло, Всякеє горло свій смак віднайшло. (с) Але, мабуть, Ваше питання було риторичним))
якщо я не помиляюся, це перефразування з рос. красота в глазах смотрящего, що в свою чергу є цитатою Оскара Уайлда... знов таки, якщо правильно пама'ятаю. До речі, треба буде пошукати, як воно в оригіналі. П.С. Цей вислів - моє кредо)) --- дописи об"єднано, 9 Січень 2017 --- 100% Діти загалом мають дуже непередбачуваний виховний ефект. )) Завжди тримаю в голові це висловлювання з народження найстаршого. Часом забуваю, на мій превеликий жаль.
Якщо ви будете себе так поводити,то втратите дитину назавжди.Своїх дітей дорослих треба любити,тішитися їх успіхам,допомогати в невдачах і якомога менше втручатися в їх сімейне життя.Внуків неможливо не любити. В тій любові можна тонути,плавати і купатися.Але є одне але...Не встановлювати свої правила,а дотримуватись "можна-не можна",яке встановила мама.Особливо це стосується режиму і їжі.Я знаю гастрономічні уподобання кожного з чотирьох.Старша,Аня любить мій борщ і відбивні.Данилко не любить м’ясо,любить пюре і може з’їсти щойно приготовану курячу котлетку.Марічка і Віка люблять бабину зупку.Я з задоволенням це готую.Для них візит до баби--свято.Коли є якийсь продукт і не знаєш давати-не давати,легше подзвонити до мами і запитатися,ніж мати купу проблем.Так думаю я.Не претендую на те,що ось я "така ідеальна,така правильна і у мене все ок".Ідеального не буває нічого.І у нас буває всього,і нервуємось,і ображаємось(особливо я ) і трубки кидаємо(особливо я ) але в цілому стараємось триматись на плаву.Я це пишу не для того,щоб когось вчити,просто моя думка така.В когось вона абсолютно протилежна.
Стосовно того, що дитина візьме приклад з тебе. Мені постійно в голові вислів : "Як ти говориш з дитиною в дитинстві,так вона говоритиме з тобою в старості". Мене виховували в стилі "ясказав/ясказала". Тепер у мене є своя сім'я, своя дитина і свої правила. І звідки в мене має взятися тепер лояльність до маминих/свекрушиних порад, якщо мене особливо моєї думки ніколи не питали. Тепер я нікого не питаю, а роблю так, як вважаю за потрібне в своїй сім'ї і ні до кого зі своїми порадами не лізу. Це я про те, що мені дуже багато треба працювати над собою, бо не слова, а вчинки моя дитина візьме за основу!
Взагалі не розумію тих маніпуляцій: "будеш бачити, як до тебе будуть діти відноситись". Вважаю, що в дітей, є один важливий обов'язок перед батьками - передати вкладену в них любов далі, своїм дітям, чи передати світові, людям, якщо ти дітей мати не можеш. А не ото "я тобі, а тепер ти мені". Батьки самі відповідальні за то, що не мають чим зайнятися і починають забирати здоров'я у власних дітей, і тому нема ніякого виправдання. "Дитина - гість в нашому домі: нагодуй, виховай і відпусти." Надіслано від мого Lenovo A2010-a, використовуючи Tapatalk
хтось погоджується, хтось - ні на мою думку - діти прекрасні, але несправедливо, в першу чергу до них, робити з них сенс життя
знову ж, на мою думку, ми не ДАЄМО життя дітям. Ми - посередники щодо них у Божому задумі. Вони приходять не для нас, а через нас. Приходять і йдуть в життя, а ми - провідники і "скерувальники". ми хочемо народити дітей, це наша природна інстинктивна потреба. Дуже важко, коли не вдається її реалізувати без лікування, і чим більше маніпуляцій проходять батьки, тим на більший час діти стають їхньою метою. Але я вважаю, що з тої "мети" дуже важливо чимскоріше "зістрибнути". Коли нарешті вдалося дитину народити, дуже важливо зрозуміти, що вона - не досягнута мета і не предмет амбіцій, а окрема людина. З досвіду - це дуже непросто. І ще одна моя думка. Ні для коханої людини, ні для дитини не треба звільняти місце в своєму житті заздалегідь. Я вважаю, що значно краще і справедливіше, коли стосунки і діти приходять у повне, яскраве повсякдення. "я без тебе не можу", "ти сенс мого життя" - такі вияви любові значно більше страшать, ніж виявляють справжність почуття, НМСД,
Частково погоджуюсь. Але не хочеться щоб стосунки батьки-діти були як у Європі. Де батьки присутні в житті дітей два рази на рік, внуки ніколи не залишались в бабці, треба кудись вийти - найми собі няньку. Потрібна допомога - візьми собі кредит в банку. Батьки зістарились - пошурували в будинок пристарілих, а діти приїдуть провідати два рази на рік. Моя мама, як всі мами, дає мені сотню "кумедних" порад, але це ж так цінно, коли хтось про тебе дбає, переживає. Я знаю, якщо мені буде потрібна допомога - мама останню сорочку віддасть за нас з сестрою. Як на мене, головне не жити з батьками під одним дахом маючи власну сім'ю, тоді можна будувати гармонійні стосунки з мамою. І завжди можна про все домовитись, але багато хто боїться відверто поговорити. Все в наших руках, і відносини - це взаємодія двох людей, тому не все залежить від мами, ми часто самі занадто гостро на все реагуємо. Малюємо картинку як би мало бути, очікуємо, розчаровуємось. Як то кажуть, треба бути простішими, і підтягнуться люди)
Просто не треба кидатися в крайності. Але особисто я краще найму няню, а взяти в мами гроші, то навіть язик не повернеться.
Я забезпечую сама себе з 18 років. Дякувати Богу, біди не було, даю собі сама раду. Але те відчуття, що при потребі, якщо попрошу, мама завжди допоможе - гріє душу.
@Siania Це не означає не спілкуватися чи не допомагати. Це швидше стан душі, а не фізичні дії. Або батьки малюють картинку, як має бути, очікують, розчаровуються, звинувачують... " Як я маю людям в очі дивитись?!!" - то мій випадок.
Я розумію під "відпусти", що діти то не власність. Надіслано від мого Lenovo A2010-a, використовуючи Tapatalk
О тут вже і я втручусь. "відпустити" це набагато складніше ніж відмовитись від власності. Це змусити переконати себе що багато років вони ні кроку без вас не робили, а потім вирішили бути самостійними. Це переконати себе що ти потрібна, але вже не так як колись. Це навчитись жити для себе а не для них. Якщо це почати робити коли діти ще малі, поступово (обдумано, або просто так склалось), то потім буде набагато простіше. Але якщо доводиться це робити, бо діти вже дорослі, і самі про це говорять, то це надзвичайно складно. Думаю, що саме тому, в цьому ракурсі, батькам простіше з синами ніж з дочками, бо часто дівчата дозволяють себе довго любити і опікати, і потреба в батьківській опіці зникає, коли з'являється опіка чоловіка, або коли самій вже треба про когось піклуватися. А сини швидше вириваються з під батьківського крила.
Знаєте, коли у вас росте дитина-інвалід, ти багато чого переосмислюєш. Коли ти кожен день борешся, щоб колись почути оте "я сам", щоб ти, вибачте, могла спокійно вмерти і знати, що твоя дитина цілком може обійтися без тебе. Коли ти маєш думати над кожним своїм кроком, віддавати себе і одночасно показувати своїм прикладом, що треба ще щось і для себе робити, що мама індивідуальність з якою цікаво. Знаєте, як важко не очікувати віддачі в такому випадку, коли ти два роки вчиш дитину малювати галочку? І єдине, що рятує це те, що я виховую дитину для Бога і не маю чекати подяк, то просто мій материнський обов'язок. Надіслано від мого Lenovo A2010-a, використовуючи Tapatalk
Відпусти це не вижени. Це означає дозволь жити своїм життям. Без "я тебе родила, я тебе ростила, життя тобі віддала, а ти невдячна скотина"
