Я теж була після КР. Мрію порівняти, якщо Бог дасть, із відчуттями після ПП. І теж мене всі напрягали, але зараз, аналізуючи, я розумію, що напругу створювала я собі сама. Мене страшно хвилювали "а якби", "а якщо", я дуже грузилася перший час, як я годуватиму у будь-чиїй присутності (усі пам*ятають, що потім я годувала і сидячи на бордюрі в центрі міста, і у громадському транспорті без тіні сорому?), як зміню памперс, якщо буду не вдома. Словом, я була така напружена, весь час ніби "на сторожі". Навіть уночі не спала, так себе накручувала, не могла розслабитися. Все-таки поява дитини - це частина життя, і варто продовжувати жити, хай навіть дещо по-іншому, а той емоційний стан, куди я себе загнала, життям назвати не можна було. І деякі речі, які могли в мене викликати істерику, "яйця виїденого не варті". Не хочу наводити приклади. Просто повірте.
Сир зустрівся з молоком і відвернувся--незнайом.Якось так.Звичайно,все залежить від виховання.Для мене мої діти і їх сім’ї--сім’я.Моя.Велика.Я,чоловік,син,донька,невістка,зять і четверо внуків.І що ви мені не кажіть,жити для себе я не вмію,не те виховання,не те покоління.Причому наше з чоловіком втручання в справи і відносини в сім’ях дітей стараємось звести до мінімуму.
Я з Вами не сперечаюсь, просто пояснюю, що бувають різні розуміння. Покоління, виховання, досвід, висновки - все різне
Я вірю. Тим більше, що в нас доці - однолітки, і за ці 3 роки в голові усе вляглося і висновки зроблені. Мені мій біль після КР, мій постійний страх зробити щось не такі відчуття відсутності контакту не забулися, хоча минуло 8 з половиною років. Найлегше було тільки на самоті з сином. А говорити і розповідати про відчуття хотілось тільки одній людині, яка так само близька моїм дітям, як і я.
Ну і розбавити високу філософію. В нас - загострення діда мороза. Цього року це особливо сумно, тому що Дмитрик готується до першої сповіді, і ми дуже дбаємо про те, щоб весь контент з оточуючого світу був правильно осмислений. Мою маму просили, пояснювали, розповідали, аргуменували - ноль. Я відповідальна за цей ноль, звісно, бо не получилося пояснити. Але ми і так бачимося настільки нечасто, що можна було б тих морозів просто уникати і не починати цієї теми. І це навіть приховуванням не було би. Але ні, мама з порога починає робити все, що слізно благали не робити. Цього року я з дітьми прохворіла зустріч нового року і маму вітали у телефонному режимі. Здавалось, все, тема втратила актуальність. Знову ж таки, прекрасний обставинний спосіб уникнути конфлікту. А вчора мама запрошує мого сина до неї - забрати подарунок з-під ялинки, який приніс для нього... Ви зрозуміли, хто. Я, до речі, багато думаю останнім часом над отими новорічними подарунками. В сім'ї ми домовились, що Новий рік - це чудовий привід подарувати щось людям, яких ти любиш. Люди дарують подарунки людям. Що ще треба? Ось такий наразі мій провал. Я ж не прошу, щоб наші погляди вважали правильно ми. Просто лишити на вільними у вихованні наших дітей, особливо - в його католицькій частині. Наразі мені не вдалося. Але я вірю, що втрачено не все. Зі свекрами ж получилося - вони спокійно ставляться до мого вегетаріанства, наприклад... Буду старатися
Звісно, що ні. Але суть - одна. Обман дітей, що хтось приносить їм під подушку/ялинку подарунки. Тому я Цьомочку про це і запиталась. Чи справа просто в совєцкому діді морозі, чи в обмані, як такому...
У нас в сім'ї домовлено, що Дід Мороз є вигаданим персонажем казок в інших країнах. Я нікому ні в що не забороняю вірити, тим більше що спілкуюсь не лише з українцями і для моїх дітей теж відкритий цілий світ. Але для віруючого греко-католика на етапі навчання катехизму дуже важлива послідовність, правильність і щирість подачі інформації. Я пояснювала мамі, що для мене дуже важливе питання віри і чистоти релігійного обряду. Оскільки я і сама всього цього вчуся ненабагато довше від сина, то дуже боюсь помилитись у чомусь важливому. І ладно би той дідмороз був чимось таким прямо життєво важливим, маминою роботою чи якби я не про це просила, а про якісь обмеження в їжі підчас візитів до неї - якби ми були юдеями, приміром. Оце було би справді важко, і мені теж дуже непросто було би про це просити. Я розумію, що чим важливішими є правила і чим строгішим -їх дотримання, тим м'якшим і відкритішим має бути донесення тих правил і тим більшою має бути відкритись на рішення. І тому було дуже багато розмов, але щось я все одно говорила не так, тому що не отримала розуміння. Прийшовши в гості на півтори години, мама знаходить час тихенько говорити дітям саме те, чого я прошу не згадувати. Мій чоловік дуже підтримує мене, але не втручається в ці непорозуміння. Апріорно поважає мою маму, як і своїх батьків. І дуже сподівається, що з часом ми все ж заслужити її повагу як доросле подружжя. Я не накопичую образ, просто в кожну таку зустріч одноразово переживаю міні-шок і шукаю рішення далі. Правда, в останні роки дуже тішить син, який примудряється зі всього того робити правильні висновки. Хоча часом я сама дивуюся, як йому вдається.
Для мене та моїх дітей фраза "подарунки від діда Мороза" щось на шкал "тебе принесли лелеки" ). Мої на це відповіють, що це батьки дарують, а дітей носить не лелека, а мама народжує. Щось ніколи навіть не пов"язувала це з релігією... Напевно я до всього відношуся простіше ).
І перш ніж мені вчергове пояснили, яка я погана донька і черства людина і задали FAQ "А чи хотіла б ти, щоби твоя доросла донька виросла такою ж?", я відповім наперед, трохи повторюючись за постом про планування життя. Я не будую уявлень про те, які будуть мої стосунки з дітьми. Я би хотіла, щоби ці стосунки були. Але які, якого формату? Абсолютно не уявляю. А ще точніше - я будую плани на своє майбутнє і всі побажання і вимоги виставляю лише до себе. І стосунки з дітьми - не те, на що я спираюсь. Якби спиралася - "жила би для них", мала б очікування і грішила би звичкою контролювати. Отже, відповідь - так. Я хотіла би, щоб моя донька була такою, як я - щасливою, красивою, сильною, розумною( і скромною ). І щоби вона не викреслила мене зі свого життя. Все решта завідомо підходить. Вона як донька обов'язків переді мною не має (крім "поважайте...", але це ще треба сформувати і заслужити) --- дописи об"єднано, 7 Січень 2017 --- Добре, якщо це так простіше і є. В нас це звучить як "треба вірити в діда мороза, і тоді він принесе подарунок". І це не вписується в нашу сімейну систему віри та релігії.
Підтримую @buhgaltersha от навіть читаючи отак щі сторони бивлюся, дуже і дуже багато непорозумінь є роздутими і надуманими. Дівчата, та розслабтеся, ну хоче мама побути біля внуків ну нехай буде, і ви будьте, заодно і поговорите, погуляєте разом. Коли ви останній раз з мамою отак просто розмовляли? А побут, та ладно. Життя ваше змінилося, можна і побут змінити, перейдіть на простіше меню, залучіть чоловіка на допомогу. Що чоловік підлоги при потребі не помиє чи борщ не зваритб чи м'ясо не спече? Повірте, справиться краще за вас.
@Валентина Соболь я думаю тут просто кожен з своєі "колокольні" розглядає ситуацію, і тому не зовсім розуміють, що саме ви хочете донести.
Теж багато чого прошу маму не робити, з того що стосується дітей, але це марно. І звичайно з однієї сторони - хай собі буде з внуками, а з іншої... звичайно хай буде але дозовано, може навіть деколи дуже дозовано, як у нашому випадку. Дуже бісить, наприклад, коли сказане суперечить тому, що мається на увазі: "давай-давай доламай іграшку", "ну ти ж перший раз бачиш айпед, і більше в гостях зайнятись нічим". І я вважаю, що це не просто погано, це дуже шкідливо для психіки. Найгірше, що може бути для душевного спокою, це внутрішній конфлікт, який породжується оцими подвійними посланнями і маніпуляторськими прийомчиками. Хіба дитина може його зрозуміти - профільтрувати - не зважати? Вчора 15 хв по телефону - і у мене під кінець розмови чую мігрень підступає. І як тут не задуматись... Подзвонила потім ввечері мені і сказала, що прийти не зможе не вечерю, а у мене чомусь після того зразу самопочуття вгору пішло... Тіло не обманеш.
Дівчата, те шо Ви пишете, звісно хорошо. Но як же зв'язок поколінь? Чому кожній людині цікаво, хто вона звідки, хто її предки.Чому важлива національна самоідентифікація?.....Чи неважлива? Можливо от так рубати канати неправильно? Я особисто за те, щоб домовлятися і долати непорозуміння. Останнє досягається через повагу.
Мені дідмороз на Різдво в жодну самоідентифікацію не вписується. І я теж за те, щоб домовлятися. Але не компроміс, а тільки консенсус.
Це сто відсотків,але коли кажеться,що я з дитиною,а ти йди борщ вари...то що тут за "побути з мамою",ще в перші місяці після пологів...і якщо це молоді й мамі дуже неохота
КОНСЕНСУС (всеобщее согласие) (consensus) По Максу Веберу (Weber), консенсус имеет место, когда ожидания относительно поведения других людей реалистичны, потому что эти другие принимают такие ожидания как значимые для них самих… Консенсус социальный — согласие групп индивидов, социальных групп, организаций, властных структур и т. д. по базисным ценностям и целям действия. Юлія, Ви ж мудра людина і розумієте, що переробити іншу (хай навіть рідну) людину на свій лад неможливо. Переконати.. - ну, не знаю. Мабуть, не в таких питаннях самоідентифікації. До таких базисних змін у визначенні цінностей людина приходить не за одну-дві-тридцять виховних розмов. Це тільки власна праця над собою із власної ініціативи-потреби. Викликати таку потребу (власну, а не озвучену іншими) здатен лише внутрішній кофлікт. Внутрішній, а не зовнійшній)) може, й Ваша мама так само формулює своє бачення Вас - "будь така, як я". Думаю, вона теж щиро вважає себе щасливою, красивою, сильною і розумною. Лиш для неї всі ці чесноти мають дещо інший вигляд (розуміння). Щодо поваги - НМСД, Ваша мама теж переконана, що заслуговує на неї. І в продовження... Можливо, напишу зараз занадто очевидні речі)) Але ж у Вас з мамою теж є стосунки. Якого формату - то Вам краще знати.
Може сюди, а може не сюди...Мала сьогодні при святі розмову з одним своїм знайомим, який мене добив. "Відкрила" людина мені очі на мої стосунки з мамою, вони такі напружені якщо чесно, не такі вони вже погані, коли ми бачимось рідко, ми просто не можемо бути довгий час під одним дахом, то і я і моя мама розуміємо, спочатку криком вирішували стосунки, тепер спокійно говорим. так, її словечка мене вкурвлюють і доводять до істерик, але це в неї само виривається, через півгодини вона заспокоюється і як нічого не було, через те що я її не ціную. А не ціную в тому сенсі, що не вкладаю гроші в свою маму, не роблю круті ремонти в будинку і майже фінансово не допомагаю, купляю лише продукти харчування і першої необхідності, залишаю саму на довгий час, це взагалі не припустимо! Я дуже егоїстично поводжусь і в мене немає родинної привязки. Впершу чергу вікладаю гроші на власне житло. Я з мамою на цю тему вже давніше говорила, в мами бачення таке, що вона вже пожила, перетворювати моє життя для повного її догоджання вона не хоче, з неї достатньо того що має, а мені треба ставати на ноги, будувати свою сім'ю, на жаль плянути на все і повернутись жити до мами мені не дуже виходить (інколи хочеться, але шкода проробленої роботи). Знайомий сказав -- ну щас, в мами гордість не дозволяє в тебе щось просити. І так противно від тої розмови стало, невже я дійсно погана дитина, яка тільки думає про своє життя, і оці всі мамині бзіки то результат "недоуваги" ?
