Та ок. Я ж не сперичаюсь, що бабці хочуть. Але не потрібно це називати допомогою. Особливо, коли цього не те, що не просять, а не хочуть
То виходить,що батьки --то вже не ваша сім’я?Помити-прибрати-зварити --сім’я,адалі кожен сам по собі? Це я з власного досвіду знаю.На мою думку,бабусі і дідусі важливі в житті дитини.У мене самі теплі спогади про бабцю,дідуся.Надіюся,що у моїх внуків будуть такі ж теплі спогади про нас.Дівчата,яке то щастя,коли тебе за одну руку тримають двоє внучат,і за другу руку двоє внучат,бо вони тебе люблять і хочуть бути біля тебе.Зрозумійте,на роль мами бабусі не претендують,але треба дати їм добре справитись зі своєю роллю доброї бабусі.
Коли ми ходили на передшлюбні науки до церкви, то священник казав, що коли молода пара одружується, то вони відриваються від своїх сімей і створюють свою сім'ю. І ще окремо збирали всіх батьків і їм пояснювали, що створюється нова сім'я і що батьки не повинні намагатись брати активної участі пхатись одним словом --- дописи об"єднано, 6 Січень 2017 --- Та от, судячи з дописів деяких дівчат, дуже навіть претендують
Як а мене то неправильно побудовані стосунки мама-дочка, дитина лише каталізатор. З появою дитини вже дві мами, одна з яких все ще дочка) Зі старшим нам допомагали дуже мало, можна сказати справлялась з усім сама. З малою трохи легше -раз в тиждень на кілька годин приїздить моя мама. Зі старшим я хотіла щоб все було по моєму, за п'ять років помудріла - я з вдячністю приймаю все, що робить моя мама. Зазвичай мені простіше залишити її з внуками, увімкнутм режим електровіник і прибрати, наварити, попрати, поскладати,постелити і т.д. Бо мені найбільш комфортний і приємний домашній затишок зроблений на свій розсуд. Буває йду з малою спати, в той час мама попилососить, щось підскладає, або просто приділить повністю увагу старшому -читають, пишуть, граються, малий вчить бабу користуватись планшетом і т.д. -і за це їй безмежно вдячна, бо гризе мене, що я старшій дитині чогось не додаю, мама трохи компенсує. Про "принципові питання, які ви маєте відстоювати" десь таке пичали вище, ніхто нічого не має відстоювати, особливо коли живете окремо. Мама вас хоче вчити, ви маму не слухаєте, мама бубнить, ви доброзичливо налаштовані, впевнено робите по своєму, мама втомлюється бубніти і стає бабусею, при тому всі батьківські заморочки лишає батькам.
звичайно, що ні особисто мені допомоги не треба, але якщо комусь треба - логічно, що можна звертатись до батьків. І логічно, що ті можуть відмовити.
Я собі запам'ятала одну річ: коли, якщо дасть Бог, стану бабусею, подарувати (подарувати в сенсі моїх бабусиних амбіцій) цей перший час мамі з немовлям. То не значить, що не буду приходити, чи не братиму на руки дитинку, але робитиму це так, щоб мама (невістка чи донька) була не проти, щоб не було у неї отого відчуття "видирання" (хай воно 100 разів гіперболізоване, на тих вагітних-пологових гормонах неадекватне, але я собі це відчуття запам'ятала), маю на увазі прислужитися, зрозуміти, що щойно-мама в особливому стані, і хоч бабуся також має свої потреби і переживання, можна молодій мамі ними поступитися, зрозуміти, що їй зараз понад усе хочеться постійно бути з малятком, і який цей час для них особливий. А зоряний час бабусі буде трохи згодом, без образ, але це не перші тижні-місяці.
я вважаю, що це не роль. В сенсі, що це "диплом", а не "посада". На мою думку, у бабусі нема обов'язків, а її присутність в житті дітей і внуків є просто логічним наслідком її стосунків з дітьми. а я взагалі про це не думаю. Можливо, тому, що моїй мамі ніколи не допомагала її мама, а моїй бабусі - її мама. В кожної лінії роду - свої традиції. Якщо мене попросять про допомогу - думаю, без крайніх неможливостей не відмовлятиму. А далі буде видно. Я не буду стидатись чи приховувати того, що я бабуся, але і особливої ролі бабусі не бачу в упор.
Ну от я теж згідна що вести мову загально і про перші місяці то суттєва різниця. От моя знайома спочатку одружувала одну доньку, а та хотіла все сама, щоб не втручались. А друга донька навпаки ображалась що мама замало докладає зусиль) так само і поміч з дитиною. Тут не питання що хто має робити, швидше як хто прислухається Надіслано від мого SM-J700H, використовуючи Tapatalk
мене всерйоз змусили замислитись. Вважайте, для блондинок то небезпечний процес Бабусина роль, бабусині амбіції... Якось то так дивно. Ким ви себе уявляєте в 50? Я часто думаю про майбутнє, але власне - про своє, а не про майбутнє дітей. Після їхнього навчання у ВНЗ я взагалі не бачу їх в моїй компетенції. Я в 50 буду скоріше за все зайнята щасливим особистим життям, вся в роботі і цікавих поїздках, на вихідних - спільне з чоловіком хобі. З дітьми будуть стосунки "відкритого запрошення": тут вам завжди раді. Моєму старшому синові буде тоді 30, і цілком можливо, що він одружиться в цьому віці.... а може, і ні... ні, прям зовсім не думається про це --- дописи об"єднано, 6 Січень 2017 --- "роль бабусі" - це щось таке як "жити заради дітей". Мені чомусь паралелиться.
Це правда, але то таки ще залежить які ті бабусі і дідусі, і ще від того, які у батьків відносини зі своїми батьками. Бо це дуже впливає. У мене найтепліші спогади про моїх дідуся і бабусю, бо я отримала від них дуже багато любові і тепла. Ще маю бабусю, яка має досить важкий характер, тому мені з нею важкувато спілкуватися, як і іншим родичам, хоча звісно вона для мене теж старається як для внучки, але спілкування з нею більше з мене енергії витягує, ніж дає. І навіть коли вона була ще молода, а я мала, то теж було важко. Тому то таки залежить від особистостей бабусь та дідусів.
Ви мене насмішили своєю молодістю і наївністю,але так,по-доброму,прямо мі-мі-мі.Повірте мені ,життя дуже відрізняється від мрій.Дуже мені сподобалась відповідь моєї товаришки на запитання:"ну як там,в 50?" А вона каже:"Прокинулась,подивилась в вікно,нічого не змінилось".
Я зараз не маю на меті "умнічати", ні тим більше повчати, будь ласка не сприйміть це як образу. Мені виглядає логічним думати про те, чого хочеш в своєму житті і через 10 років, і через 30 років. Звісно, що реальність може значно відрізнятись від планів. З іншого боку, реальність людини, яка живе під гаслом "жити/вмерти (не вирішила що саме варто закреслити) заради дитини" швидше за все зіштовхнеться з тим, що її жертва мало того, що не потрібна, так ще й обтяжлива, а років вже не повернеш. Людина, яка планує жити для себе (і не лише планує, а і вже робить - живе для себе, розвиває себе) має більші шанси бути задоволеною своїм минулим.
Христос Рождається! З приводу планування - я у 18 дуже чітко спланувала собі, що робитиму у 27. Чи намріяла. збулося абсолютно все. Звісно, що не саме збулося - працю і Божу волю ніхто не відміняв. Після того я абсолютно не боюся конструктивно мріяти. Конкретний абзац про 50 років - я прив'язую до того, що 50 - це ще зовсім не похилий вік. Якщо зберегти себе до цього віку, звісно. І так, станом на зараз я не бачу в майбутньої себе елементарного часу на те, щоб заважати дітям адаптовуватись до батьківства. Але час покаже. Моє визначення щастя - це спонтанність як результат ретельного планування. Цьом
Людина мислить,а пан Бог креслить.Не розумію навіть в думках мислити про життя для себе.Для мене сім’я--це мої діти,мої внуки.Про батьків писати не буду,вони вже з Богом спочивають.Сім’я-коли не думаючи кидаєшся на допомогу.Сім’я-це ті,кого ти любиш,і які люблять тебе.Сім’я-це милі посиденьки в батьківському саду,в збудованій татом альтанці з великим столом,де для кожного вистачить місця.Але в цій сім’ї кожен має ще й свій персональний простір.Сім’я-це картина,складена з пазлів,відсутність хоч одного пазла робить картину незавершеною.Якось так.Нагадайте притчу про три хлібини.Ніс чоловік три хліба,коли його запитали,для чого йому так багато хліба,відповів:"Одна для себе,однією віддаю борг,одну даю в борг".
Я б дуже багато заплатила, якби хтось у свій час навчив мене не висмоктувати з пальця той дискомфорт. Про тодішні стосунки із мамами (мамою і свекрухою) навіть згадувати боюся. Навіть тут строчила ображені повідомлення. Якщо чесно, бабусі в моєї дитини - шикарні, і дуже багато допомагали. І головне: дуже-дуже швидко усі зрозуміли, як найкраще взаємодіяти; знайшли свої місця у житті немовлятка та одне одного. До 4 місяців Ані конфліктів стало на відсотків 90 менше.
Добре, що у Вас було так - що дискомфорт був "висмоктаний". Після КР він часто цілком реальний. Ну і діліться секретами - як Вам вдалося за 4міс дійти порозуміння з двома бабусями
Той дискомфорт від посторонніх абсолютно нормально, це природньо, що хочеться бути з дитиною і він не висмоктаний з пальця. А якраз до 3х місяців гормони приходять в норму і все встає на свої місця
В кого до 3х, в кого - більше. @Валентина Соболь , це різниця у світогляді. Для Вас негативний зміст несе "жити для себе", а для мене - якраз неприємне "жити для когось". Продовжую далі викладати виключно своє бачення, без претензій на абсолют. З приводу "Бог керує" - це аж ніяк не привід відмовитися від планування. Бог щось мав на увазі, коли дав людям волю і вибір. Я вважаю, варто планувати з Богом, розвивати "нехай буде Воля Твоя" в моменти неспівпадінь наших планів з Його і дякувати за моменти співпадіння. Я вважаю, що "роль" батьків пов'язана з безпосередніми обов'язками десь до 18 років дитини. При цьому відсотковий вміст ролей "батька"і "мами" у складі особистостей чоловіка і жінки, які народили дітей, постійно змінюється. Не можу точно написати свої спостереження щодо чоловіка, але я зараз "мама" відсотків на 55, не більше, при тому, що молодшій дитині 3 рочки. З досягненням повноліття дітей або з одруженням, або з окремим проживанням від "ролей" батьків лишаються статуси, а від обов'язків не лишається нічого, натомість формуються стосунки.