звичайно про туалет, душ і поїсти двома руками теплу їжу а випити гарячу каву - це взагалі прєдєл мєчтаній мріють всі мами але для цього треба по 5 хв. я, коли народила малого, теж сама не справлялась. перший тиждень до мене моя мама приїжджала щодня. я фізично не могла більше півгодини бути на ногах. мені просто ставало погано. мама привозила в слоїках борщ і мила посуд, коли я лежала. решта часу розважала мене (чи то я її) розмовами і брала малого, коли я йшла в душ, туалет, поїсти. коли я фізично могла вже стояти/ходити/гуляти я зі всім справлялась сама.
попросити приглянути за дитиною, поки підеш в душ/туалет/поїсти - це не спихання. а чоловікові і поготів
є ще інший прикольний варіант. З мамою домовлено про те, що вона прийде і допоможе зварити обід. Приходить мама, йде мити руки - "ой, у вас мило не еко-біо!" "Борщ? З підсмаженою цибулею? Ви що не знаєте, що не можна смаженого?" "Ви що, їсте хліб???" Це перебільшено, але після такої допомоги людини, яка навіть і повністю підтримує ГВ, СС і "четвертий триместр", постає питання: наскільки мені заважають такі зміни мого повсякдення? Чи готова я перетерпіти їх заради вищої цілі? Я була неготова --- дописи об"єднано, 5 Січень 2017 --- через тодішню специфіку роботи чоловіка ми практично весь перший час були самі. Тому буває, що навіть і без цього. Але я теж це не вважаю "спиханням"
в мого чоловіка не тільки тодішня специфіка така, а постійна в нас був інший варіант. свекруха. каже я прийду піду тобі з ним гуляти, а ти собі роби вдома що тобі треба. мало того, що для мене прогулянка з малим - то був мій відпочинок. так ще й прогулянка була весела засинав, виходили з візком, спав 40 хв, прокидався, я його підгодовувала, мотались в слінг і тоді йшли додому ми гуляли досить далеко від дому, зате в парку і в компанії. і досить довго весна-початок літа то чоловік мій казав: нехай прийде. раз погуляє він їй крик підніме і на тому допомога закінчиться або: а чого ви до нас його не привозите? я б його поклала в візок, він би собі спав, а я б з ним гуляла по вулиці живуть в районі особняків, вулиця маленька, треба перед сусідами покрасуватись ми тільки сміялись: ага "він би собі спав"
я вчора випила вперше за не знати скільки часу завдяки старшому синові , якому 8 з половиною років а зазвичай - треба чекати з кавою до 10 і пити її або на діловій зустрічі або за компом, коли всі розійдуться по школах-садочках-роботах, або таки гріти стільки разів, скільки вдома дітей
Ну тоді Ви супер людина, тому що я спокійно можу ввечері віддати татові 2-х дітей, і заритись в ванній з книжкою, або втекти в магазин, і ще я без жодних докорів сумління можу вночі збудити чоловіка і попросити приспати малого, ось така, я мама, що не може дати раду своїм дітям.
та, в наших батьків досить часто бувають якісь фантазії щодо наших дітей. Це окрема тема, до речі. І це теж наразі мій fail, був час, коли я пробувала пояснити, який стан справ в реальності. Але потім лишилась. читаю себе одразу по написанні і думаю: яка ж безсердечна лінтяйка! --- дописи об"єднано, 5 Січень 2017 --- і чого пересмикувати? У вас так, вам добре. В мене інакше, мені добре. чоловік - він такий самий близький дитині і це окремий важливий момент - що тата треба запросити до немовлятка. Дуже добре, що більшість сучасних жінок це розуміють. --- дописи об"єднано, 5 Січень 2017 --- В нас традиційно прийнято, що після пологів хтось "має допомагати". Хтось з мамів. Це поважна, змістовна і хороша традиція. Але оскільки між останніми трьома як мінімум поколіннями є прірва у розумінні одних і тих самих речей, то багато про що варто подумати наперед. І про слова, якими пояснювати. Я всерйоз раджу трохи цього повчитись. І про плани В, С, D та Ї Тобто, якщо допомога мами приносить менше користі, ніж нервів, то організувати переведення мами в "гостьовий режим" зі збереженням стосунків і залученням допомоги іншої людини (скоріше за все - платної)
Я не пересмикую, я дійсно за Вас рада, що у Вас такі сталеві нерви і сили, тому що я ось наприклад зараз з 2-ма хворими дітьми(висока температура, постійне ниття) чекаю чоловіка як манни небесної.. Але я згідна, що в мене розхитана нервова система, і я далеко не все витримую.. Але ще раз напишу, що я за те, щоб у мами був вільний простір без дітей, хоча б 5 хвилинок в день)
Дівчата, вже більше години читаю ваші дописи.. Всі по-своєму праві, кожному болить своє. Але хочу погодитись і ДУЖЕ наголосити на словах Цьомки: Вчіться говорити з батьками. Пробуйте пояснити свою думку, позицію. Більшість непорозумінь якраз через різні світогляди. А і ми і вони поняття не мають, що може-мусить бути інакше. Я поховала маму перед Новим роком. Ото сьогодні 9-ту днину відбула. Я так і не навчилася говорити з нею. Вірніше, говорю, але вже тепер. Вчіться на моїх помилках, а не на своїх. Бо то дуже боляче.
@Altera дуже, дуже співчуваю я зараз страшну річ скажу. Те, що я зрозуміла після смерті тата. Ми маємо цінувати своїх батьків не лише тому, що вони не завжди будуть з нами. І для пошуку порозуміння недостатньою мотивацією є те, що батьки не вічні. Але достатньою - те, що вони є нашими батьками. І ще інша страшна річ. неврологічні зміни. підозрюю їх у своєї мами то не є прям діагноз, але тільки цим можу пояснити деякі речі.
Батьків треба любити здалеку. Які б ідеальні стосунки не були між вами і батьками, коли проживають дві різні сімї під одним дахом, стосунки переважно псуються.
Коли приїхала з роддому з першою дитиною-якось давала собі раду(післяпологових проблем майже не було,малий був досить спокійний),маму кликала,бо хотіла якоїсь компанії-потриндіти,погуляти з малим разом,бо в районі,де живу на той час майже нікого незнала і подруг-знайомих в мене там не було,а чоловік постійно на роботі.І от саме тоді я свою маму "зацінила")))Вона взагалі на нав'язувалась зі своїм досвідом чи порадами.Як я просила-то сиділа з малим,а якщо ні-просто "бавила"мене))).А вже коли народилася донечка-то мені чомусь навіть легше було-вже мала коліжанок на майданчику,гуляли всі,якось і графік з малими швидко налагодився.То мама тоді дуже тішилась,що я не сама гуляю,що знайшла подруг з дітками і малі мають компанію))))
Мені на початку взагалі нікого не треба було. Дитина спала, я все встигала. А приїхало дві мами і мене від них так боліла голова... Моя мама намагалась командувати, бо ж досвід. Закінчилося тим, що чоловік образився, бо вважав, що його не пускають до дитини. Як всі поїхали, стало значно легше. Їх поради - то такі перли були. А зараз я б не проти, щоб хтось мені з дитиною побув і дав мені час відпочити чи навпаки за мене їсти варив, хоч раз-два в тиждень. Але немає такої можливості. Та й чогось зараз мама і чоловік кажуть - він плаче, ниє - хоче до тебе. Він вже звик, що тільки з тобою цілими днями. Ну не капець? То забавте його чимось, він тоді забуде про мене. Ще б мама ближче була, а то раз в три місяці на пів год дитину бачить, бо як не робота, то ще щось. А свекруха замучена своїм господарством, ще й хвора - не велика поміч, то ще їй тре допомагати. Поки пропонують допомогу - треба користуватися і просити конкретно - я втомилась, може допоможете їсти зварити, а я трохи відпочину з дитиною і далі в тому ж дусі.
Допомога в перші місяці після народження першої дитини (особливо першої) не зовсім така ж, як і коли дітки вже трохи старші. Я теж пережила оту ревність, коли дитина виривається з рук і носиться/колихається... А маля плаче, ти замість того, щоб заспокоїти сама майже плачеш, бо ж не можеш нічого зробити. Буває й таке яка ж це допомога? Про яке "приготуй/прибери" може йти мова? А коли дітки вже трохи старші, бавляться з бабусею, позитивно на неї реагують - я лише за У мене вийшло пережити "без допомоги"і перший і другий період після пологів. Я дуже тішуся з того. А зараз живемо з свекрами і мені хочеться мати ще малят, коли житимемо окремо, щоб знову пережити цей період лише своєю сім'єю, без не завжди доречної помочі. Хоча, не знаю чи так вдасться... Надіслано від мого SM-G361H, використовуючи Tapatalk
Готова ловити тапки, але все ж напишу: новоспечена бабця вже мінімум один раз "тяготи битія" пізнала (щойно народивши новоспечену маму). І памперсів не було, і машинки мали далеко не всі, а більшість із них не віджимали білизну. Тому з появою внуків вона теж може хотіти спокійно насолодитися малятком, бо колись у коловороті господарки не мала часу. @ruda kishka я Вам конкретно нічого довести не хочу, якщо що, бо так виходить, що Вас весь час цитую @Mansikat та не хоче вона насправді допомагати, вона просто так формулює (для себе, для оточення, для тих же дочки із зятем)! Вона хоче поняньчити дитину (як уміє)! Бо якби хотіла допомогти по господарці - то зробила б це, або спробувала, або запропонувала! Чому не можна це зрозуміти і прийняти? От вона (бабуся) каже: "Прийду допоможу сьогодні", а мама собі у голові зразу перефразовує: "Прийду побуду з вами", і тоді вже вирішує, чи входить це у її плани. Ну але однозначно варто (ну, як на мене) пояснити, що існує шейк-синдром, тому "підкидати" дитину не дозволено ні бабі, ні мамі, ні будь-кому іншому. Та й інші принципові питання озвучити. До прикладу. Свекруха моєї подруги з півроку говорила: "Невістка народила, готую тепер на дві сім*ї", хоча ні на які 2 сім*ї вона не готувала! Їх харчування взагалі ніяк не змінилося, бо в тій сім*ї і так не вживають смаженого та продуктів хімічної промисловості. Фактично, вона зранку заварювала для невістки ромашковий чай. Зате всі близькі та далекі знали, що вона готує на 2 сім*ї.
Дитина все маленькою не буде,буде підростати,тішити тата і маму,а мама все сама-сама коло дитини.І от настає такий час,що мамі треба відлучитися 1-2-3 години,обставини можуть бути різні,а відлучитися треба.Треба з кимось дитя залишити,на допомогу кличеться бабця.Бабця ґальопом прибігає і з радістю лишається.Мама йде.І тут починається фільм жахів : дитина плаче за мамою,бо звикла бути тільки з мамою,бабця плаче,бо не може заспокоїти дитину і терміново відриває маму від запланованих справ.Всі на нервах.Так от,до чого це я?А до того,що треба вибирати якусь золоту середину,а не кидатися в крайність.Мамський інстинкт і у мене був,що дитина ні з ким ,крім мене,бути не може,і тільки я знаю,як доглядати МОЮ дитину.Зараз мої внучата вже більші--12 років,8,5 років,5,5 років і 4 рочки.Не раз залишаюся з ними і завжди питаю,що можна-не можна,бо таки мама краще це знає.А на рахунок допомоги по дому ,просто сказати ,наприклад;"Мамо,так скучила за твоїм борщем-пирогами і т.д."Та та мама від радості буде підскакувати.
В яблучко!!!!!!Просто треба послухати одна одну і все))))Часом підлаштуватись,десь маму теж трішки "повчити",але і її хоча б вислухати.
це не стається в один день, а за півроку можна потроху адаптувати дитину до того, з ким вона буде лишатись. Або до садочку, якщо вже йдеться про 3 рочки чи старше. Або до няні. Я теж проти того, щоб в один день "як ні в чому не бувало" запросити бабцю, яку ніколи не залучали до догляду за малям, і лишити на півдня з дитиною. коли жінка вагітна, або тільки народила, - вона може і має кидатись туди, куди їй підказує інстинкт та інтуіція. На думку оточуючих це можуть бути дурощі, крайнощі, але всі справи новонародженої дитини і новонароджених батьків - це справи сім'ї і нічиї більше. Це згодом всім здається, що можна було мудріше вчинити, але насправді - тільки здається. --- дописи об"єднано, 6 Січень 2017 --- і ще - про маму після КР в перші місяці. Це складніший випадок, ніж після звичайних пологів. Не лише через важче відновлення мами, а і через налагодження контакту з малям. В багатьох випадках на налагодження порозуміння мама-ляля потрібно більше часу. Тому абсолютний пріоритет тут - мамин комфорт з малюком. А побут і те, що хтось крім мами і тата хоче насолодитись малятком, - це справи десяті і парканадцяті.
