Передісторія - ревів мій малий минулого року і на новорічному ранку, і на весняному святі. От не за горами новий ранок і я вже на 100% впевнена що буде те ж саме. А чого впевнена, бо тільки днями до мене дійшло ЧОГО він плакав. Є у Влада такий "бзик" - він не любить коли на нього хтось дивиться (він мені ще й рік тому казав що йому не подобається бо "вони дивляться", а я думала що то він швидше шуму злякався і великої кількості людей). При чому то такий трохи парадокс - 100% екстравертна дитина, яка може витворяти що завгодно і скрізь почувається як вдома, знайомиться з чужими людьми в поїзді, на вулиці, але поки на нього не дивляться і зазвичай якщо він перший проявить ініціативу. При чому на нього "дивляться" всі - звірі намальовані на кофті, на стіні, і навіть узор з сучків на деревяній шафі що нагадує очі і рот дверці шафи у нас завішані спідницею, бо то прямо істерика "на мене той дяпсік дивиться" Він не любить навіть іноді коли я на нього дивлюся -в ті рідкісні хвилини коли сидить сам співає чи складає щось з конструктора, я просто мовчки гляну, а він припиняє то робити і каже "не дивися, то я не тобі співаю, то я собі співаю". А потім пізніше іноді сам прийде "дивися". При чому часом може на моє прохання "на камеру" попрацювати коли я фотографую чи знімаю, але ніби як попередньо домовимося (то єдина надія що може хоч так віршик захоче розказати ). А на святі ж 50 чоловік будуть "пялитися". І шо дєлать? Не йти взагалі, чи іти і хай сидить все свято мені на руках? Ще з вихователькою поговорю... Звідки в дитини вже практично починаючи з 2 років такий страх публічності? Пісеньки-віршики ніхто його ніколи не заставляв "на табуретці" розказувати, та він загалом тільки коли сам захоче то видає, а інакше і не допросишся. І загалом, чи варто "паритися" з того приводу і шукати причин, чи пізніше переросте? Знаю що багато дітей не люблять чужих. Але у Влада мене дивує власне той контраст - наче дитина вся "назовні", часто сам любить бути в цетрі уваги і раптом боїться щоб на нього дивилися... Чи то така своєрідна криза 2-3 років (але то вже більше року таке, зараз трохи загострилося ще), якесь відстоювання приватності чи що?
@Akina. я тебе засмучу--- це така дитина, швидше за все. Я- така сама..Знайомлюсь з людьми, можу розмовляти-веселити-реготати...але не на сцені! В дитинстві пробували в мені то перебороти - безрезультатно. Просто він внутрішньо інший , ніж ти - дитя сцени .
Нє, ну та я і не кажу що такий же, ясно що інший Та і не дуже і засмучуся якщо з нього артиста не вийде, просто цікаво зрозуміти, бо то наразі не так страх виступів, як така собі "манія переслідування" - йому час від часу здається що на нього то іграшки дивляться, то смішарики на палатці намальовані Буйна фантазія чи що? О, то точно, я навпаки "купаюся" в тих очах коли публічно виступаю. І в дитинстві в принципі було так само - мама казала що я всім гостям одразу "шоу талантів" влаштовувала - і віршики, і кувирки і шо хош, і просити не треба було Старша стала то навіть навмисно сусідських дітей на справжні концерти і вистави організовувала, так що взагалі не тільки звєзда, але й масовік-затєйнік в дитинстві була
Ми спочатку давали в півтора року крейдою малювати. Якраз літо було, малюк багато малював на асфальті. А вже десь в 1,10 дали олівці. Зараз дуже багато малює, одне з найулюбленіших занять для нього. Фломастери ще не давали.
Я своїм десь з року пропонувала. Почали з водяних розмальовок, далі крейда, воскові олівці, фломастери на водній основі, пальчикові фарби, тісто для ліпки. Коли трохи набили руку, почала давати звичайні олівці, фломастери, маркери.
Дівчата, як Ваші дітки сплять/спали у такому віці? Аня десь із місяць тому почала погано спати. Ну як "погано": не спить, коли нікого немає у спальні з нею. Навіть якщо і заснула, поки я лежу поруч, то прокидається за годину і плаче, коли бачить, що сама. Буває, коли чує, як я чоловікові кажу, що скоро вийду, вовтузиться по півтори години, боїться заснути, бо я вийду. Чи в нашому ліжку спить, чи у своєму - картина та ж сама. Нічник її не влаштовує, однаково плаче, боїться. Я вже разів із 5 пояснювала, що ми тут, за стіною, ніхто не зайде/не залетить/не з*явиться. Я думаю, пояснювати, чому для мене це не дуже зручно, нема потреби. Чоловік вдома лише з 21 до 7 години. Що порадите?
Моя після відлучення напротязі півроку спала сама в своєму ліжечку до ранку. Зараз тільки біля нас впритул, тримаючись рукою за цицю. Якщо встаю вночі туалет-йде зі мною..з плачами куди я. Чоловік в 5 встає на роботу-вона з ним. Потім вертається до мене. І взагалі секунди сама не буде в кімнаті. Раніше такого не було й близько. Ніяких змін,нічого особливого не відбулось в нашому житті. Мене це напрягає конкретно.
А мій навпаки - десь після 3 років накінець-то почав спати . Сам, в своїй кімнаті, без світла. Правда, якщо прокинеться, то приходить до нас і стоїть тихенько шепоче-" мама. можна до тебе?" Я авжди говорю - так і підсуваюсь на краєчок, бо він лізе в середину. Любить спати з нами, або щоб хтось спав в його ліжку з ним. Це ми теж час до часу практикуємо. По спанню , то це зовсім інша дитина, ніж була до 3 років. Я думала реально чокнусь з його неспанням , плачами, постійним підсосом іт.д.
Та з 2,10 спала всю ніч! І донедавна. Це такий етап дорослішання, чи стрибок розвитку, чи надлишок емоцій?...
@buhgaltersha, малий навпаки до 3 років спав жахливо! Прокидався часто і спав неспокійно. А потім, якось раптово, бац- і все. Правда засинав все швидко і безпроблемно, а от тривалість сну коливалась 40хв-2год.
В дітей близько 4-ох років починається період страхів, може і у вас саме це. Радять терапевтичні казки застосовувати (подивіться, наприклад, Оксана Винярська. Терапевтичні історії), або експозицію страхів - це покрокова зустріч зі страхом (скажімо, якщо боїться саме темряви - першим кроком ви розказуєте якусь історію на ту тему, де герой опиняється в такій ситуації, далі пропонуєте заглянути в темну кімнату, далі, наприклад, сісти на порозі темної кімнати, потім зайти на кілька кроків щось взяти, потім погратись разом з вами там, ну, то все наприклад). І ще я колись натрапила на цікаву інфографіку від консультантів про сну, там було багато порад щодо такої ситуації, коли дитина боїться спати сама, шкодую, що не зберегла собі, а зараз пам'ятаю лише про момент, чи немає підстав дитині тривожитись через відсутність мами вдень - тобто по-більше присутності, запевнення в безпеці і т.п., і ще пораду зробити якусь символічну "чарівну" річ-оберіг, на яку дитина може розраховувати, коли їй буде страшно. Вибачте, що мої поради лише теоретичні, але може щось буде корисним. Надіслано від мого X9180, використовуючи Tapatalk
З цим халепа, хоч я й дууже намагалась, але було лише до 9міс і 2тижні...далі перейшли на суміш.. Малий що на циці висів постійно, що пляшка мала бути кожні 1.5-2год..він у 2 роки їв ще по 6-8разів за ніч..
Буде, дякую! Мені ще на іншому форумі накидали кілька варіантів. Я потім відпишуся, що спрацювало. Я - мама дуже лояльна, не наполягаю на власному ліжку, чи на власній кімнаті. Як нам хочеться на даний момент - так і спимо. Але все ж (навіть не зачіпаючи питання романтики з чоловіком), коли ти йдеш у туалет, а чоловік ще не лягав - і відразу воплі... - ну, важко це сприймаю, хоча ніби й розумію, звідки ноги ростуть, а часом проступає роздратування.
@buhgaltersha я теж думаю, що Моєму 3,3. Став боятися заходити на кухню - "бо там щось стукає", спати без світла - "бо там щось чорне"
Дівчата, чиї дітки дууже люблять обійматись-цьоматись-обмінюватись "я тебе любаю"..... Малий дуже часто, тобто надзвичайно часто каже---"мама я тебе дууже любаю...". я також це кажу йому, тобто не все він перший; обіймаю-цілую... ніби з проявом любові проблем нема... Але чоловік (він стриманіший) каже-- що синочок "занадто любальний".. Хочу почути ваші думки і міркування. Правильності і неправильності не шукаю. Думаю, чи це не є початком статевого дозрівння, бо розмови про-- "одружуся" "народяться діти"... він любить проговорювати.
