Я позбирала свій хаос в голові і попробую написати свою історію. Довгоочікувана і така бажана вагітність настала за 1,5 роки планування. Це було чудом, бо в мене проблеми по жіночому і кожен день в мене починався прийомом гормональних препаратів. Я щиро молилась разом зі всіма Вами в темі "Молитва за дар материнства", бажаючи для всіх благословення від Бога.. Під час вагітності я прочитала тут на форумі всі теми про вагітність, пологи та догляд за дітьми.. Зі сльозами радості я читала розповіді про пологи, надіючись якнайшвидше написати і свою історію зі щасливим кінцем. За тиждень до ПДП мене поклали у лікарню, щоб я була під наглядом лікарів, бо голівка дитинки була вже досить низько.. Останній час все протікало досить добре, аналізи і КТГ були ідеальні, тому я з нетерпінням чекала зустрічі зі своєю донечкою. 17.12.16 вдень я відчула легкі перейми і пішла до лікарки на огляд.. Вона сказала що шийка ще не готова і відправила мене в палату очікувати свого часу.. Я була дуже рада, що ось-ось настане довгоочікувана зустріч з моім малятком. Тим більше, що обіцяла чоловікові і родичам найкращий подарунок на св. Миколая. Але в 11 год вечора у мене почались кровянисті виділення.. Я відразу ж побігла до черговоі лікарки, бо знала, що моя лікарка не візьме трубку ввечері. Чергова лікарка оглянула мене і сказала "це нормально. Це виділення з шийки матки. Організм готується". Я кажу "але ж це червона рідка кров, хіба так має бути?". Вона відповіла крізь зуби "це нормально!", і відправила мене в палату. Моі болі наростали,і в 4 год ночі я більше не витримала. Перейми були через хвилину по 1 хв. Я пішла і розбудила медсестру, черговоі лікарки десь не було. Я розказала про своє самопочуття, медсестра мене оглянула і сказала "відкриття тільки 1 палець, якщо вас зараз так болить, то я не знаю як ви витримаєте справжні перейми. Йдіть ляжте і розслабтесь". В 7.00 ранку 18.12.16, на терміні 39 тижнів і 3 дні у мене сталась сильна кровотеча. Я тільки встигла вийти з палати і кричати щоб допомогли мені, бо сили кудись зникли.. Поки мене завели попід руки до оглядовоі, я залишила за собою струмочок крові. Ще 20 хв наді мною стояли і думали чи викликати мою лікарку, чи це кров "з шийки матки". Далі я памятаю все смутно.. Знаю лише, що на екстрений КР лікарі збирались 3 години, під час яких я втратила 1,2 л крові. Найгірше і найболючіше - я втратила своє Золотко. Не дочекавшись лише 4 днів до терміну пологів. Після того, як я відійшла від наркозу, і спитала як моя дитина, меі відповіли "добре, що ще тебе врятували" і "дякуй, що не викинули матку". Те, що я відчула тоді, не побажаю найзлішому ворогу. Це відчуття нерозуміння, істерики, гніву і спустошення одночасно. Мене розривало зсередини і я звинувачувала Бога в жорстокості. 2 доби після операціі я лежала навпроти родзалу і чула крики новонароджених немовлят і голоси щасливих матерів. Це дуже боляче. Я про таку зустріч мріяла всю вагітність, але ій не судилось статись. За просьбою мого чоловвка мене перевезли чуть далі від родильних залів, де я досі лежу і все одно чую голоси малесеньких діточок. І уявляю, як виглядало моє Дитятко, який би був іі перший крик і характер, якби не сталось цього горя, цього жорстокого збігу обставин. Я не знаю, як це пережити, і як жити далі. Я хочу вже виписатись з лікарні, і не бачити обличчя тих "лікарів", які тоді були на чергуванні. Але я ще дуже слабка після великоі крововтрати і переливання крові. Моя лікарка заспокоює мене, мовляв "Будуть у тебе ще діти", але я хочу СВОЮ донечку, ту, до чиіх копнячків я звикла, з якою я говорила під час вагітності і обіцяла, що все в нас буде якнайкраще. Жодна наступна дитина (якщо вона буде) не заповнить той кусочок душі, де тепер залишилась порожнеча і біль. Я не знаю, кого звинувачувати в тому. Бо зараз зявилось багато "якби". Якби я зробила зразу скандал, коли побачила кров, чи поіхала додому до своєі ведучоі лікарки, чи може пішла на УЗД, як тільки почула перейми, можливо все б було зовсім по іншому. Та я довірилась лікарям. І цього вже не змінити. Я відчуваю велику провину перед донечкою, що не змогла привести іі у цей світ і дати все найкраще, як обіцяла. Надіюсь, моє Сонечко зараз у кращому світі, бо цей надто жорстокий. Надіслано від мого IQ4412 Quad, використовуючи Tapatalk
@Bize плачу разом з Вами... пpийміть мої щиpі співчуття... Ваше янголятко у кpащому світі. міцно Вас обіймаю
@Bize, дуже співчуваю вашій втраті... Лиш ви не виніть себе, будь ласка, бо не в розпорядженні нас, людей, питання життя і смерті, ви не можете взяти на себе таку відповідальність, що це залежало від вас. Дуже сподіваюсь, що Господь вас не полишить в цьому горі, дасть сили далі жити. Надіслано від мого X9180, використовуючи Tapatalk
Жорстокий.., прийміть мої співчуття, хоч це дуже важко, і сотні, тисячі думок переплітаються у Вашій голові, але що сталося, те сталося. Потрібно жити далі, набиратися сил і надіятися на краще майбутнє. Здоров"я Вам, тримайтеся і не падайте духом, все буде добре.
@Bize щиро співчуваю! Ваша історія - до сліз.... Зразу вибачаюсь за те, що і скажу і знаю, що у Вас то не на часі, але стосовно лікарів - не спускайте це їм з рук.
Тримайтеся , слів нема, щоб висловити свої співчуття такій болючий втраті Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk
Господи, читаю і в мене в голові сотні запитань "чому?" Чому жінку заганяють в патологію і не звертають там на неї уваги? І нафіга тоді взагалі лягати туди? Чому медсестра оглядає вагітну зі скаргами? Чому жінку, яка втратила дитину кладуть в палату коло родзалів, невже не можна забезпечити таким пацієнтам перебування десь подалі, щоб не травмуати ще більше, то ж мабуть не одна така жінка на рік буває, щоб персонал просто не зорієнтувався? до слова, мою подругу в якої на 5-му місяці зірвалася 4-та поспіль вагітність, після вишкрібання поклали у палату з породілями після кесеревого, яким привозили годувати дітей, бо тоді не було місць на Батальній - ну хіба то по-людськи? І чи є хоч по краплі совісті в наших лікарів? @Bize , тримайтеся, хоч розумію, що всі слова підтримки зараз - то просто слова.
@Bize , читаю і плачу разом з вами... Напишіть де ви лежали і хто була ваша лікарка. Я не розумію як так, як та чергова проігнорувала кровотечу. Адже ви лежали в лікарні. Як вони могли так зволікати... Так хочеться вас втішити якось чи підтримати. Та я розумію, що це не допоможе. Дитинки вже ніщо не поверне...
@Bize, читаю Вашу розповідь та плачу, плачу, плачу. Тримайтеся, знаю, що ніякі слова зараз не зарадять, пройде час і біль притупиться , і все у Вас буде добре, я в цьому впевнена .
совісті не мають, Бога не бояться ніякі наші слова підтримки не полегшать болю, повірте, мине час, народите здорову дитинку і тоді та біль буде притуплюватися, але не забуватися сама знаю, що таке хоронити дитинку
Дякую, дівчата за слова підтримки.. Це мені зараз дуже потрібно, бо починаю здаватись.. Надіслано від мого IQ4412 Quad, використовуючи Tapatalk
Перший час так і буде. Відчай, шок, зневіра, нерозуміння ситуації, відчуття нереальності. Можете злитись на оточуючих, не хотіти нікого бачити. Я взагалі хотіла тільки чоловіка бачити. Це все нормально. У вас зараз велика і болюча рана і треба часу, щоб вона хоч трохи загоїлась. Мені найбільше допомогло планування наступної вагітності, це давало хоч якусь надію на світло в кінці тунелю. Хоча тільки з народженням другої дитини я по-справжньому віджила. Але до сих пір ця втрата - те, що розділило життя на до і після. Я змінилась після неї, хоч оточуючим може не сильно це помітно. ще раджу шукати розради в якихось дрібничках. в тому, що ви любили робити. може це вишивка, чи кіно, чи катання на велосипеді. воно хоч краплиночку відволікатиме. тримайтесь! сил вам це пережити! п.с. від лікарів я в шоці. це все на їхній совісті. не виніть себе
Я сама не зі Львова, і лягла в районну лікарню м.Буськ (Львівська обл), бо я тут проживаю, і оскільки жодних ускладнень не було, планувалось народжувати природнім шляхом. Тоді, коли ще я 1-й раз підходила до черговоі, сильноі кровотечі не було, а так як в місячні, але кров була яскраво-червона.. На що вона й відповіла що так має бути. А вже вночі, близько 4-і год. цієі лікарки навіть не було.. І оглядала мене медсестра. Ось так... Надіслано від мого IQ4412 Quad, використовуючи Tapatalk
розумію, відчуваю і поділяю Ваш біль. 29 грудня буде.. та неважливо скільки буде, як народився і помер мій син-первісток.. читаю Вашу історію і знову опиняюся в своїй - бо насправді все те саме... і і і все так.. лиш з часом біль стає менш відчутним. Не меншим, а просто менш відчутним. Коли мене питають, скільки у мене дітей, відповідаю: "троє". А подумки додаю :"зі мною, і ще один на небесах" --- дописи об"єднано, Dec 24, 2016 --- +1 П.С. Хотіла підтримати, а вийшло, що вийшло. Вибачте. Щиро співчуваю...
