Тема для плачу в жилетку, але... Лікарська жилетка-халат висить тут Педіатрична - у дитячому здоров'ї Нарікання на свекруху, мужа, вагітність, КД, їх відсутність, рагулів та інші спеціалізовані... прошу нести у профільні сльозозабірні теми. Там Вам витруть сльози , якщо не висохнуть у дорозі... А тут - допис. ********************** ЗІ: попередня жилетка висить тут
Буває так, що оці щоденні "всьо плохо" в реалі розказати нема кому. Для того і створена ця тема. Людина приходить виговоритись-виплакатись. Деколи сам допис допомагає усвідомити, що не все так погано і треба щось змінювати. Всі хочуть бачити нас усміхненими і безпроблемними, чути лиш вихвалялки і хороші новини. Давайте дамо можливість людині поплакатись, нехай навіть кожен день. Це краще, ніж тримати все в собі і емоційно згоряти. Я в період студенства була в науці - це постійна напруга, недоспані ночі і хвилювання. Деколи і дрібниці вистарчає, щоб все пішло шкереберть
Ну якщо кожен день - то в тих сльозах і жалінні можна і потонути. Я погоджуюся, що в собі тримати не варто, виговоритися і виплакатися треба, але не огортати себе тим і не культивувати. Той стан затягує, направду, і вилізти з нього інколи буває доволі важко. Ну і від себе додам (з особистого досвіду) - зміни на краще в мене завжди починалися власне не від саможаління, а від власне отаких, струшуючих пелену негативу, слів і дописів. В мене бувало всяке, і періоди "хочу на ручки, тяжко, погано, пожалійте", і дописи в жилетці. Просто треба знайти в собі внутрішній резерв для перезавантаження
ніколи не думала що в жилетці не можна пожалітись на життя, просто так, бо важко на душі. Вибачте всі, кому вже так сильно набридла, більше тут дописувати не буду
Ну, а моя жилетка - відсутність результатів аналізу! Реактиви у них були погані, замовили нові, коли будуть результати - не знають! Зате пропонують відправити ДНК у Польщу ( платно). Я набрала нервів і взяла направлення у Синево. Через тиждень після здачі крові знатимемо результати аналогічних досліджень у державній лікарні і те, що в Польщі мали б робити. Якби знала - то і не дала б там брати кров з вени дитині ( то було жахливо!) і вже б давно знали результати і не сивіли всі ці дні.
Не ображайтесь Дівчата не мали на меті нічого поганого. Хотіли Вас трохи насварити, щоб Ви не впадали у відчай. Декому такий метод допомагає. Але ми всі хочемо Вам добра і щиро співчуваємо! Відпочиньте - і все буде добре!
@Hermi я вас дуже добре розумію. Сама через це пройшла. Я почала працювати у 2000, захистилась у 2011. Без відриву від практичної роботи, на якій мене довго не було кому підмінити. Жила пацієнтами, дисером, статтями і конференціями. Вечори, вихідні - в лабі. Багато в чому допомагали друзі і майбутній на той момент чоловік. Поїздки у Варшаву, безвилазне сидіння в лабі онкоцентру, коли мене колєжанки мало не насильно витягували на пиво/сейшен/прогулянку і т.п., коли виходжу вночі, а в очах-хромосоми, дивлюсь на світлофор і бачу флуоресценцію. Туга за домом і рідними і друзями, дзвінки, листи, закреслення днів в календарі. Замість з друзями в Карпати - нєнє, я на роботу, статтю дописати/хворого додивитись/розділ закінчити/доповідь зробити треба. Коли матеріал був набраний - довгі вечори писанини, виправлень, оформлень. Вдень - хворі, ввечері, коли нікого нема - дисер, тези, статті, доповіді, постери. З плюсів - ну трохи світу побачила, по пару днів. Тягнула, бо шкода було, бо стільки сил і часу вкладено. Бо любила свою роботу, хворих, хотіла бути корисною, розвивати той напрямок. А потім, як відбувся захист, оформила всі документи, відбула всі ритуальні танці і минула ейфорія, почала підкрадатися думка - а що я в житті, крім цього, бачила? Мені тоді було 34. Я не маю на меті вас демотивувати, ви велика молодець. Але про себе забувати ні в якому разі не можна. Життя-одне, ви в себе одна. Любіть себе. Якісне перезавантаження реально повертає до життя і поліпшує працездатність. Подаруйте собі час для себе, бо ви того варті. Якби ви не були цінні тут для нас на форумі, ваші дописи не викликали би таку хвилю відповідей. Ми вас любимо, любіть себе теж!
дякую всім дівчатам за підтримку і теплі слова...ну а щодо критики. Повірте, справа далеко не в недоспаних ночах чи в купі роботи(хто зі мною спілкується, той знає). Писати всього нема часу. Тому, не знаючи ситуації до кінця не варто робити поспішні висновки.
Розбавлю справжні жилетки своєю, яку і жилеткою не назвеш. Отже, готуюся я до свят. Нав'язала сніжинок. Вирішила зробити гірлянди із зірочок та ялиночок. Нав'язала два види зірочок по 12 штук. Лежали вони на поличці біля мого робочого стола. Почала в'язати ялиночки. Закінчила. Думаю, треба вже збирати гірлянди. Я до зірочок - нема. Лише одна сирітка. Я перерила всі свої коробочки із рукодільними штучками. Я перерила всі свої тумбочки, полички, навіть в шафу заглядала. Нема. Більше 20 зірочок. Просто зникли безслідно. І є два варіанти, що приходять на думку. Перший: я їх так добре сховала, щоб не валялися. Другий - зібрала і помилково викинула. І так шкода. А головне, це ж тепер я не заспокоююсь, доки не нав'яжу нових. Привіт, безсонні ночі. Всім би лиш таких жилеток Надіслано від мого Redmi Note 3, використовуючи Tapatalk
я вже 2 тижні так шукаю свій чеpвоний фетp. всі відтінки чеpвоного(штук 5) кудись зникли. pешту кольоpів лежать собі спокійно в коpобці, а чеpвоний безслідно зник
Нерви здають. Завтра перший день сесії, а мої домашні істерять як вони будуть жити без мене 2 тижні. Бляха муха, я сама хвилююсь, а всі навколо ніби зговорились «А як ти дітей самих залишаєш, а з ким діти, а ти про дітей подумала?» иииииии..... иииииии Я про себе думала, бо моя друга освіта потрібна мені, а не моїм дітям. А діти не сироти, дякувати Богу в них є ще і тато і бабусі-дідусі. Короче, такоє....
Моя нинішня жилєтка - прибіг брат, переляканий, в розпачі, бо знайшов в себе незрозумілі і тривожні симптоми. Як могла, заспокоїла. Він старається не показувати нічого мамі, бо вона після смерті тата тільки-но більш-менш прийшла до тями. Боїться, що доведеться серйозно лікуватись, а в нас обох нова робота, йому важко, боїться, що якщо доведеться оперуватись, його витурять. Боїться нових витрат і нових боргів, ми тільки-но з попередніх почали вилазити. Йому навіть час те, щоб піти на прийом, викроїти важко(( Добре, що зі старої роботи багато друзів залишилося, буду завтра видзвонювати, щоб до лікаря потрапив. Дай Бог, щоб нічого серйозного.
не завжди і не для всіх такий спосіб дієвий. Іноді просто хочеться виговоритися/пожалітися, не очікуючи нічого у відповідь. @Cybulynka , а яким чином ваш брат знайшов у себе ті симптоми? Він десь обстежувався?
Якщо в тому працювати, то певні плюси звичайно що дає. Але цілком вірно, воно не вартує перевиснаження, тих нервів, переживань. Здорове хвилювання по любому буде, але отак замахуватись, думаю треба якось дозовано працювати. Та легко збоку говорити. І теж є випадки, коли людина гарувала, захищалась, а "дякую" ніхто потім не сказав, і здоров"я підірвати можна. Та й кожен має свій підхід до праці. Є такі реально трудоголіки, що все старанно роблять. Добре щоб це оцінили і відкрили нові горизонти. Але з досвіду: себе і своє здоров"я треба ставити на перше місце, бо ніяка наука і вчені звання то не повернуть. В мене знайома докторську захистила, і потім ще одна, то в одної пародонтоз виліз, всі зуби "полетіли" на нервовій основі, інша теж після захисту пів року відходила. І то лоюди реально шарящі в своїх темах, з досвідом, то кажуть що то все пережити багато вартує. Зате на роботі мало б бути стабільніше. Мало б Одну чуть не скоротили (і нічого що доктор наук, просто не здружилась з керівництвом), іншу просто вижили, і вона перейшла в і інший ВУЗ, правда на вищу посаду.
А я взагалі в захваті від Вас!!!Читаю ваші дописи і дивом дивуюся-Ви,попри все,як то кажуть, "вигрібаєте"!!!!І це супер,що молода дівчина змогла знайти своє.А емоційне виснаження,клопоти буденні,шалений ритм-типова річ)))ми ж всього навсього люди)))
Надоїла мені моя робота, точніше одна працівниця. Вчора так зіпсувала настрій, який вже раз розкриває до мене рота. Довела вчора до сліз. Мене то так заїло, що хочу звільнитися. Розумію, що роблю негарно перед НР, але терпіти вже такого відношення не хочу Надіслано від мого LG-D686, використовуючи Tapatalk
І я захворіла, так крутить в носі, що аж очі вилізають, вже не памятаю, коли мені було так зле! Але найгірше, що найменшу малу також вчіпився вірусяка, соплі- рікою. Якась така безпорадність, аж плакати хочеться.
Залила в неділю кавою ноут, якому, напевно, ще й пів-року не виповнилося. Пооооовне горнятко вилила. Сьогоднішній вердикт спеціаліста, якому довіряю - пацієнт нежиттєздатний. І нема кого звинуватити, сама ж розлила, навіть на котів не зіпхаєш... Плак.
