Тема для плачу в жилетку, але... Лікарська жилетка-халат висить тут Педіатрична - у дитячому здоров'ї Нарікання на свекруху, мужа, вагітність, КД, їх відсутність, рагулів та інші спеціалізовані... прошу нести у профільні сльозозабірні теми. Там Вам витруть сльози , якщо не висохнуть у дорозі... А тут - допис. ********************** ЗІ: попередня жилетка висить тут
А можете пробити якісь його координати? Вчителька малого має страшні проблеми з ногами(власне з суглобами). Ледве ходить, бідненька((((може і їй допоможе
Дякую, дівчата. Щиро дякую! Ви сказали насправді багато слів, яких мені бракувало. В такому стані досить важко говорити, в неті якось легше. З рукоділлям буду пробувати далі. От, сьогодні доробила слона-сюрприз, настрій підняв і мені і домашнім ( ніби, оцінили). І за "непотрібність в декреті" @Apelsynka все правильно написала, є таке((( Від себе пояснюю, що з поганим настроєм не дуже хочеться дзвонити до людини, боюсь напрягати когось, хоч дзвонити є до кого. А моментів хорошого настрою останнім часом досить мало, тоді стараюсь по дому і з дитиною побільше зайнятись, змучуюсь і знову хандра. А ще всякі комплекси, жаління себе і пішло-поїхало. Розумію, що мушу сама себе витягувати з того. Надіюсь, з часом буде легше. Ще раз дякую за підтримку!
@Ubuntik, " все пройде, і пєчаль, і радость". Дуже часто згадую цю пісню). І з роками я навчилась цінувати кожен етап життя. Колись хотілось, щоб діти швидше росли, щоб проблем менше створювали. А потім мені стало шкода того часу, який не ціную. І почала вчитись шукати у всьому позитив. А з дітьми - це найелементарніше). Бо такий період вже не повториться). І ще. Якщо хандра - купіть козу). Потім позбудьтесь кози, і зрозумієте як вам було добре). Ми пса купили))). Кожен день лапаю себе на думці, як же було без нього добре). А зараз з ним ще краще. Якийсь нонсенс виходить). Ну і жилєтка моя знову - тепер і я хвора, Т висока, в старшого теж Т, псу треба уваги, чоловіка нема, в меншого 39.
Підіть і купіть). А там розколиться. Вже не буде часу на хандру. Бо поки писала, то моє мале пішло і напісяло. Тепер я мушу підняти свою гузицю і то витерти, бо діти теж хворі. І як то було добре без нього). А потім зловлю його і зацілую))). То якийсь психоз з тими тваринками). Вони такі солодкі).
@Ubuntik, дуже хочеться Вас підтримати. Виглядає, що маєте емоційне вигорання - ніби і всі мами, що займаються вихованням малих діток, теоретично в певній мірі з тим знайомі, але все ж воно в кожного по-різному: ми всі різні за характером, маємо різну витривалість, психічну стійкість, по-різному нам допомагають рідні, підтримують чоловіки, та навіть житлові умови і матеріальне забезпечення вносить свою лепту, дітки є спокійніші і є вимогливіші, а у вас ще й додалася ця ситуація зі здоров'ям дитини,... ..тому, я б так не казала, дозвольте собі і поплакати і пожалійте себе скільки треба, скільки хочеться, не забороняйте відчувати, від того, що силоміць себе тримати в руках, вся та лавина негативних емоцій нікуди від Вас не дінеться (я дуже сподіваюсь, що думки про "не хочу жити" - це все ж метафора ваших теперішніх відчуттів і проблем, і всерйоз Ви про таке не думаєте). Шкода, що в нашому суспільстві якось дуже не прийнято брати до уваги психічне здоров'я людей, такого роду проблеми або просто ігноруються, або зневажаються як слабкість, невміння себе організувати і т.п. (@Arapeta, я не про Ваш коментар, просто розвину думку, на основі вирваної з тексту фрази. А проблема то реальна. І страждає не тільки мама, страждає і недоотримує дитина, тому треба щось робити. Думаю, обговорення цього з кимось мало би приносити Вам полегшення. До речі, в таких станах особливо болісно сприймається критика (от у Вас про рукоділля, і що дитина "не привчена"), тому теж чудово розумію, як непросто "не чути" того негативу, а ще й мабуть від людей, від яких чекаєш найбільше підтримки. Але то значить, що таких людей все ж треба знайти (може організуйте у вашому селі якісь зустрічі для мам, при церкві, чи щось типу того?) І ще стосовно відпочинку, нещодавно читала, що дуже багато з наших типових "розвантажень для голови", інтернет, легенькі серіали, воно створює лише таку ілюзію, що ніби переключаєшся, а насправді це не той відпочинок, який потрібен для поповнення своїх резервуарів, лише якась інша діяльність може це дати. По собі я це дуже чітко відчуваю. Частково. Частково ми собі самі організатори, але це не відміняє того, що ти 24/7 віддаєш, піклуєшся, турбуєшся, вся відповідальність на тобі (і за свій поганий настрій в тому числі), але мало бачиш результату (я зараз не про дитячі усмішки і щастя взагалі бути мамою, це все зрозуміло, безцінне, але про буденні речі - дитина привчається до горщика, і, наприклад, рік пісяє всюди по хаті, дитина істерить, і 2 роки істерить - не навчається так скоро керувати своїми емоціями, а мама весь цей час допомагає, підтримує, приймає всі дитячі болі і турботи, працює, але результату не бачить, не дозволяє собі розкисати, нити, стійко то все приймає, як фізичні, так і емоційні материнські виклики, і, природно, що втомлюється...тому тут однозначно треба той ресурс поновлювати, як би активно не проводила мама час з дитиною, але і собі їй треба трохи виділити, відновити свої сили. От уявіть собі, як воно @Ubuntik, коли вона абсолютно не може мати для себе краплинки часу... @Ubuntik, а є шанси хоча б до чоловіка із цим достукатись? Може б він щось почитав-послухав, люди, які самі не є в тій шкурі, насправді можуть навіть не здогадуватись, як Вам важко. Чи то проблема, що донька не хоче без Вас лишатися? Послухайте, може буде корисно
В доні соплі... Боже як я їх не люблю . Поки вони перейдуть два тижні мине. Як кажуть лікуєш пройде з 7 днів, не лікуєш за тиждень. І я якась мега лінива , ну як з тою лінню боротися...
@Mansikat Почну з кінця. Чоловік насправді підтримує дуже сильно. Він взагалі дивом мене терпить. Просто я від нього закрилась. Він прихворів, виселився на диван і ще 2 вечори був в іншій кімнаті ввечері ( малій не показувався), щоб їі не заразити. Я то розумію, що він хоче найкраще, але жінку всередині мене то бісить, як сусіди, блін. Відповідно, гавкаю і до нього. Ми вже і няню шукали ( безуспішно, село((( Крім чоловіка ніхто і не лишиться - всі бояться, плачі-заходження не пройшли(( В суботу в чоловіка курси водіїв, а в ту єдину неділю я і сама не дуже хочу кудись їхати, хочу побути всі разом, але останні місяці такі обставини, що нікуди навіть сім'єю не виїдеш. Цієї неділі їдемо у Веселку на Південному, чоловік запропонував. Головне, щоб получилось.
Хм , перекусування кабелів... О то в мене ще не найшустріша дитина. На щастя до резеток не лізе, кабелі не перекусує, але зарядка від телефона після того як побувала в Ані в руках пішла спати. Але це я винна, вчасно не забрала.
В моєї похресниці теж був не підтверджений діагноз. Боже як ми всі переживали , поки не прийшли результати аналізів і спростування. Тож надійтеся на краще. З вірою у те що в будь якому випадку все буде добре легше жити. Терпіння вам.
Жилетіще... Розчарування... Пройшло декілька годин, а я не можу ні працювати, ні мислити. Тупа біль і якась образа. Важко написати відчуття. Людина прийшла влаштовуватись на роботу. Дивлячись мені в очі, сказав, що він алкоголік. В минулому. Зараз вже пів року у вірі і тримається. Знайшов сили це визнати і не побоявся сказати. При проходженні медичної комісії вирок терапевта : не може працювати налагоджувальником. (це його спеціальність), але під дією алкоголя в нього був епілептичний припадок. Він стоїть на обліку в наркодиспансері. Йому 27. Сьогодні в нього забрали шанс і віру у нього. Чи вперше? Ті, хто з цією хворобою не стикався, легко кинули :" Тре було думати, коли заливався". Ненавиджу. І так, я найбільше всі ці дні з ним спілкувалась.Живе в селі, має ще 2-ох сестер. Син і брат. Я знаю, що все в нього буде добре. А соціальний захист...Ні, не чули.Перед ним приходив чоловік, в якого діагноз шизофренія. Червоний диплом, вища освіта. Він також за бортом. Вибачте, що так емоційно, але ми ж єдине суспільство, але чи комусь потрібне...
@Vinnytska дуже вас розумію. На попередній роботі були схожі випадки, не буду вдаватись в подробиці. Одного разу навіть плакала. Це просто дуже важко, особливо отой момент, коли людина виходить і закриває за собою двері, а ти сидиш і розумієш, що ті закриті двері то ніби відрізаний шмат життя людини.
Заспокійтесь і все получиться. Був у мене колись такий період, що як мала дуже цікаві чи бажані плани і боялась, щоб не відмінились, то так і виходило. Майже завжди плани скасовувались, при чому дуже раптово. І я ще більше злилась і нервувалась, і боялась, щоб знов так не вийшло. І в результаті виходило те ж саме. Тому почала пофігістичніше відноситись до планів, і коли я справді була спокійна, то практично завжди все виходило. Але то все з часом вийшло. До того то виглядало якТому це таки важливо заспокоїтись. Чесно? до єдиного суспільства нам ще ой як далеко. В розвинених країнах люди з обмеженими можливостям чи колишні узалежнені більш захищені соціально. Дійсно сумно. Але думаю цей хлопчина вже один щасливий квиток витягнув, коли покинув свою залежність. Врятувавши собі хоч частково здоров'я і повернувшись до нормального життя. Може хай в якісь центри реабілітації звернеться чи при церквах є щось? Там все таки лояльніше ставлення...
Моє дитьо піде за кілька днів в садок, знав би хто скільки то переживань. Тільки б не відкат в розвитку, яких в нас було вже 4 за останній рік. І розумію, що я вже не та мама, що була до діагнозу і він вже не та дитина, ми ж стільки всього досягли, не зважаючи на втрати. Але всеодно ніби шматок серця відриваю... Надіслано від мого Lenovo A2010-a, використовуючи Tapatalk
То справді нервове, і мине. Коли мама і доця на нервах, припиняти ГВ 100% не варто, бо то великий стрес для обох! Дуже важкий у Вас зараз період, але він мине! Я у такі періоди намагаюся максимально себе тішити; не робити того, що викликає внутрішній протест, і навпаки: максимально підлаштовувати всі обставини, щоб зробити те, що хочеться. Тримайтеся, все буде добре!
Аналогічно.Тому сиджу в своїй шкаралупці і не вилізаю.А ще ця сира,противна погода мене добиває.По прогнозу погода добра,а моя болячка вперто показує на дощ(((((((((((( І не помиляється((((.
@Ubuntik . В декреті важко, коли сидиш увесь час сама з дитиною, а якщо життя різноманітне, чи то розвивалки, чи мультики в кінотеатрах, чи вистави, чи просто розмови чи здибанки з друзями, то набагато легше. Мені здибанки в когось дома з дітьми ще приємніші ніж в кафешках. Ну бо можна руки помити, дитинку погодувати, чи спати покласти, чи на горщик посадити... Можете приіхати зранку з чоловіком до Львова. Чоловік на роботу, ви з дитинкою до мене. Чи коли аналізи будете здавати у Львові, чи по справах приідете з дитинкою. Живу на пр. Чорновола, район Арсену. В нас новий майданчик зробили біля хати, погуляєм, в мене дома погуляєм, почаюєм. Істерик, капризів не боюся, хата орендована, можна олівці-іграшки розкидати А ввечері з чоловіком додому. Дуже буду рада знайомству. Може хтось з мого району приєднається, то супер, зробимо міні-форумівку.
я б залюбки приєдналась, але боюсь, що моїх хлопців жодна, навіть, орендована квартира не витримає. А, якщо так, щоб я без дітей, то стукайте ПП.
Мені сьогодні прийшов капець, від 1 ночі до після обіду в мене температура 38 і нічим не збивалась, так погано себе не почувала вже давно. Цілий день напівпритомна...що за напасть не знаю, а мені в понеділок у далеку дорогу
