Повернення чоловіка

звичайно! Чи ви думаєте я вас у цьому звинувачую, або спонукаю до самокопання? в жодному разі!
Просто ми, тобто люди загалом і жінки "вчасностє"(так-так, і я теж) , бачимо те, що хочемо бачити. Бо так комфортно . А чому ми мусимо бачити і усвідомлювати те, що не приносить нам комфорту? Ну ми ж не мозахісти, тому це й логічно. але трапляються ситуації в житті, коли, власне, й потрібно стати от тим мазохістом і сказати собі: "дура ти, Іра, повна дура". інколи це спрацьовує "на нас" ,інколи -проти.. Але кожний трафунок у нашім житті є недаремним. Я сама це аж недавно зрозуміла, і то ще не впевнена чи повністю прийняла...
Тому зараз настала така "часова вилка" у вашім житті, коли від вас багато що залежить. І чи ви помиритесь з чоловіком , чи розійдетесь, це має бути ваш вибір і бажання, ваша праця . І ніхто вам не може вказувати ЩО саме робити. Головне те, що людина все має вибір.
Сил вам.

 

ну це легше сказати, ніж зробити.. Принаймі для мене, але після ваших слів, я собі сказала--"Ого, якийсь придурок(соррі), такий потенціал стратив".Чесслово!

 

Я завершила стосунки, знаю, що роблю все правильно, але так мені боляче, Як то пережити?

 

дайте собі час, то не так легко, як здається! Мусить поболіти, буде важко, але воно притупиться з часом і ви почнете нове життя!

 

Я знаю, що то все мусить відболіти, просто ті всі емоції мене розривають.

 

То досвід. Він зробить вас кращою, витривалішою, мудрішою, обачнішою, дорослішою. Ви його дужe правильно застосуєтe у наступних стосунках. Всe будe, потім, коли відболить.

 

@Materynka, я Вас чудово розумію, якраз рік тому була в такій ситуації. Дозвольте собі відчувати те, що на серці: біль, розчарування, гнів, печаль і т.д. Плачте, гнівайтесь, кричіть від злості. Бо якщо Ви зараз будете говорити, що все добре, в мене все ок, я спокійна і щаслива, весь цей негатив буде з'їдати Вас із середини. Нехай всі ці емоції вийдуть зараз, не закривайтесь від них. Проживши їх, Ви станете сильнішою, я б навіть сказала могутнішою. У Вас вийде )

 

@Jusi, Я все те знаю, до цього рішення прийшла осмисленно, назрівало то все давно, тому не було так боляче. Просто я жахнулася тому з якою я людиною була. Скажіть, для чого морочити мені голову, якщо не бачиш зі мною свого майбутнього, і скільки би то ще мало тривати?

Ви були ініціатором? як відреагував на це колишній?

 

Аналогічне в мене було питання. Тому що він мені так прямо і сказав, що не бачить зі мною майбутнього.

Я йому вкотре висувала притензії, на що він відповів, що пора закінчувати наші стосунки, в мене як гора з плеч звалилась, тому що теж дозрівала в цьому рішенні, але не наважувалась на розрив. Тому Ви молодець, що зважились самі.

 

Стосунки були важкі, але все ж. Пів року тому поставила питання ребром: що так бути не може і треба якось то вирішувати. Потім верталася до того ж питання двічі. Останній раз він пропав на 3 місяці, протягом яких я мала час добре подумати. Рази 3 зідзвонилися з моєї ініціативи. Хотіла просто по людськи нормально сісти і поговорити. Але людині пофік. Тому просто відправила смс про розрив. А сьогодні чорт мене дьорнув подзвонити до нього, він передзвонив випивший і наговорив такого, що в мене волосся стало дибом, і я ніяк не можу заспокоїтися...

--- дописи об"єднано, 20 Листопад 2016 ---

Ну як можна бути такою підлою людиною?

 

Це він зі злості Вам наговорив, адже Ви його кинули. Не беріть близько до серця. Він, мабуть, не очікував на такий поворот. Ось і вирішив Вам насолити.

 

Після тієї смс він не передзвонив, нічого, абсолютно ніяк не відреагував.

Це був жах

 

Але він уже закінчився. Ви поставили цьому кінець.

Я думаю, він був шокований.

 

Не дзвоніть і не спілкуйтеся, не виходьте на контакт, бо поки емоції не вщухнуть, то нормального спілкування і так не вийде, а зайвого один одному наговорите. А коли емоції вщухнуть, то цілком можливо, що і спілкуватися вже взагалі не захочете.

В мене трохи інша ситуація була: розсталися з його ініціативи і він написав довгий прощальний лист. Так і хотілося написати у відповідь, подзвонити, випустити емоції. Потім раділа, що не зробила цього, бо більшість слів і емоцій стали вже не актуальними. Двічі (десь через пів року і рік) таки поспілкувалися цивілізовано й без зайвих емоцій (я б навіть сказала відсторонено), договорили те, що було недосказаним.

 

А то є такі, що їм так зручно. він про Вас не думав, що Вам так не підходить.

Він не сприйняв це всерйоз, я так думаю. подумав типу "ой, перебіситься, і все буде, як було"

Тіштеся, що звільнилися від непотрібних стосунків

"І все на світі треба пережити
І кожний фініш - це по суті старт..."

 

Після вчорашнього стресу, сьогодні всі прєлєсті на ліцо: про запухші очі я вже мовчу, то морозить, то підвищене потовиділення, в кишківнику революція, нудить...

 

Я колись була дуже закохана в одного хлопця. Ще в школі і, звісно, це не до порівняння, та все ж напишу. Отже, він був дуже гарний, значно доросліше за свій вік виглядав, зустрічався із дівчатами на 3-4 роки старшими за себе. Ну дуже гарний, дуже дорослий, ходив у сорочках, волосся мастив гелем і дуже гарно і на кілометр пах одеколоном. Звісно, я на всяких дон-жуанів уваги не звертаю аж доти, доки він не почав до мене залицятись.
О, це було щось неймовірне. Найперше -- це бачити, що тобі заздрить півшколи дівчат))) Отаке наше залицяння без зустрічання тривало більше року. Уявляєте, чувак, який вже мав купу дівчат (сексу, думаю, ще не мав) весь рік мене завойовував. Ну і я здалась))) Зустрічалась я із ним десь півдня, а може і ще менше. Короче, ми пішли із ним в садік (у павільйон) і... поцілувались в засос. Мій перший в житті поцілунок в засос із хлопцем, в якого закохана до умопамрачєнія))) Але ж то діти, особливо пацани, особливо у такому віці. Він мені каже, що один хлопець казав, що я "соска" (фу, жахливе слово, але що зробиш, якщо так вони говорять). І навіть у деталях описав як і де я це робила (в школі, біля підвалу, під сходами), тільки от не зазначив із ким, але інфа 100%....

Ну цей мій кавалєр, звісно, йому не вірить і я лутше всєх, ми далі цілуємось, він вишкрябує на стіні "Саша любить Юлю" (о, скільки я ще потім разів повернусь у цей павільйон, щоб почитати це) і тут приходить... той, хто цю фігню на мене говорив, вітається із хлопцем за руку, мені посміхається. Але я мовчати не можу: "як ти міг таке на мене говорити?" А він: "Ти що, дура, я такого не говорив!" А мій мовчить.... І тут одне із двох, і оба варіанти мені не підходять:
-- або цей мій набрехав
-- або не набрехав, але ж не захистився...
І я просто кажу: ви оба козли -- розвертаюсь і йду.

Не пам"ятаю як дійшла додому, але я тиждень із ліжка встати не могла. Температура під 40, сльози, відчай, все болить, місячні непланово почались (від нервового стресу, либонь)... А потім ні, минуло. Він не розумів, що сталось, просив пробачення, але таке я пробачити не могла. Я ще десь після того рік за ним страдала, але ніколи не хотіла повернутись. А потім, коли я вже в універі вчилась ми із ним на дискотеці випадково зустрілись (символічно, що саме на тій дискотеці в мене було весілля). Він казав, що кращої за мене в нього не було і він хоче спробувати ще раз. Я, в той момент якраз лонгер сьорбала, то так вдавилась від сміху, що аж охоронці мене по спині стукали, думала захихнусь... А от ще пару років тому його побачила -- то жуть: пузо, спортивні штани, шльопанці, золота цепура і дорога іномарка. Такий барига. Фу, аж стрьомно стало, що він був моїм першим (я про поцілунки).

Тому тримайтесь -- і будьте вище

 

А я дуже за Вас тішусь! Нарешті Ви звільнились і можете зустріти своє кохання! Бажаю Вам успіху. Зараз важко, але дайте собі час, дозвольте помучитись, то нормально.

 

шовигаварітє? Інколи хлопи просто гуляють бо в них такі гени чи ще якась мара, але не завжди жінка винна. Вони можуть гуляти навіть через те, що дитина вночі плаче і його типу криє, мусить десь розслабитись, а в коханки ніхто не плаче, грає музика, не потрібно виносити сміття і взагалі нема жодних проблем. От в тому і проблема, що як тільки чоловік загуляє- жінка відразу звинувачую тільки себе, значить не догледіла, не доцілувала, недоласкала... ще й просить пробачення і старається зі шкіри лізти щоб тільки повернувся. Але чи потрібно так жертвувати собою?

ПС, знаю такого хлопа, що гуляє як ... і тато його так гуляв і зараз молодший брат. В них то в крові і жодна жінка тут не винна

 

То не страшно, то перейде. І краще зараз то пережити, перхворіти тим тим, щоб потім бути готовим до нових стосунків. Основне не замикатися в собі, дайте волю емоціям. Пишіть на папері, все, що відчуваєте, не тримайте тільки в собі. Зараз воно може звучати, як щось страшне, але то тільки зараз так..