В зоні досяжності порозвішувати щось безпечне. І , можливо, дитина за дві години чи дні взагалі перестане проявляти інтерес до ялинки.
Моя дитина минулого року (1,7) взагалі інтересу до ялинки не проявила - мої батьки поставили, прикрасили в розрахунку на нього, думали то буде фурор, а він її просто ігнорував, і це при тому, що мені тяжко назвати місця і предмети в квартирі, що би його не цікавили, не знаю, чому так вийшло з ялинкою. От зате я, якраз в 1,2, перекинула ялинку на себе. Тому іграшки - лише такі, що не б'ються, і мабуть загалом, щоб ялинка була не дуже габаритна) Отправлено с моего X9180 через Tapatalk
в 1 рік і 5міс --все було чудово, тобто була собі та й була.. в 2.5 - намагався зтягнути іграшки , я "дозволила"(тобто непомітно спостерігала). Зтягнув-розбив-плакав. Я також плакала, бо іграшки вже мають років 40... 3.5---"мама , вважай! не розбий іграшку! вони такі чудові..." але тепер його цікавили вогники і режими перемикання, а ще залізти під ялинку і бавитись там. Як буде цього року- побачимо. Ми ставимо все живу, велику ялинку(+-2.80) Це традиція ще моїх батьків.
якщо є можливість прив'язати ялинку до чогось зверху труба опалення, карниз.... то було б не зле, бо якщо дитина добереться, потягне і переверне на себе, то як мінімум перелякається не на жарт. Ми в'язали за вершечок деревця до карнизу грубою волосінню, хоч особливого інтересу в дитини до ялинки не було, але один раз страховка спрацювала - доня полізла за мячиком, який закотився - не розрахувала, розігнулася заскоро і чуть не перекинула ялинку
Дівчат, а розкажіть про "кризу 3-ох" у ваших дітей. Коли починалось, скільки тривало, як минуло, як ви то пережили?)))Я маю підозру, що в нас це воно - постійні впирання стосовно всього, що йде від мене (їсти, вдягатись, гуляти, спати...) і взагалі багато такої впертості (наприклад, категорично не дає застелити ліжко, навідріз відмовляється від конкретної куртки) зростання бажання робити все самостійно (ну це ок, наразі ніби безпроблемно), але є ще багато і того, що він хоче з мамою - бувають дні тотального сидіння в мами на руках, їсть, наприклад, теж в 90% сидячи в мене на руках, тобто є такі діаметральні моменти. Якщо це ще не воно, а "цвіточки", то мене дуже лякає, яке ж буде "воно", враховуючи, що я і зараз вже з дуже розбалансованими нервами....
З першою дитиною то виглядає страшно намагаєшся пояснити дитині, що так негарно, собі, що то просто дитина, татові, що то мине))) читаєш якусь літературу, психологічні сайти, форуми. Потім п'єш валер'янку. З другою дитиною все простіше. Якщо щось не хоче і мені не принципово - ок, не роби. Не хоче, але мені принципово - скрутила калачиком, куртку натягнула, в коридорі прставила, 5-10 хвилин послухала оперу і всі далі щасливі. Моя дитина після опери переважно нормально реагує на пояснення. В мене зі всім так: можу - поступаюся, не можу - кричи собі на здоров'я, мама не казкова фея, щоб задовільняти всі примхи і завжди ходити з німбом на голові. А пояснювати щось дитині в момент "становлення окремої особистості" немає змісту. Пояснювати можна під час прогулянки, читання казки чи гри. Про періоди сидіння на руках. Це дуже нормально і потрібно дитині. Вона з одного боку хоче вже більше самостійності, а з іншого їй страшно від того, що та самостійність звалюється на неї. Я порівнюю це з тим, коли дорослому треба прийняти рішення про свій розвиток чи залишитися в зоні комфорту. То ж ковбасить страшне. А дитина то робить несвідомо. Тому в ручках своїй трирічці стараюся на відмовляти, наскільки то можливо з 10-місячним "мамамама" збоку. Тримайтеся, далі буде ще веселіше
Дівчата і мені щось порадьте. В мене Толік взагалі не хоче сидіти у візку - одразу істерика. Причому така, що треба витягати цицю і годувати. Під'їсть і випригує з ерго. Саджу назад в візок - він з нього вилазить. Сьогодні повзав по супермаркету, витягав мило з полиць, печиво собі дістав з ящика з печивом, і це я його на секунду поставила, біля візка - бо ж звідти випригує, на руках важко тримати, з ерго теж вистрибує. Ходити ще не вміє, тому починає одразу повзти, де б ми не були - магазин, парк. Хоч ніде з ним не ходи. В мене вже паніка.
в нас одна дитина на двох? @Mansikat, про кризу--то я її майже не відчула, бо в мене шило, як у @Virchuk, тобто до десь 2.5 років був суцільний стрес. Зараз вже легше. Він зрозумів, що його особистість сприйняли і теж трохи заспокоївся.
Я все розумом розумію, і навіть не напрягаюсь, щоб там пояснювати про "годиться-не годиться" і не очікую результату у вигляді згідливої поведінки...але моя основна проблема - це не те, що він щось робить, чи не робить, а те, що я дуже втомилась від цього спротиву, від того, що нема"спокійного русла", усвідомлення розумом мені не допомагає, десь напевно якась межа витривалості, отого прийняття, що "це мала дитина, це такий період і це нормально", тобто досі це якось було, як би я не нервувалась, як би тяжко не було, але оце прийняття було такою найосновнішою внутрішньою опорою. А тепер я відчуваю, що я її втрачаю, якесь емоційне вигорання, чи що...неприємне відчуття насправді. от і в мене якесь таке відчуття, і зараз прийшов такий момент, коли думаєш, ну дитині вже 2,5, а все якось нема такої легкості в звичних справах - поїсти, заснути, погуляти, я постійно ніби в зоні турбулентності:сьогодні добре, завтра капець, от як зорі стануть. Мабуть це у всіх так, а може і ні...от і подумала про кризу трьох - це ж для самозаспокоєння, дівчата, так є підстави сподіватися, що це минуче) та й, думаю, раніше почнемо, раніше проживемо Напевне просто втомилась, дітьо не виновате, то ясно.
моя друга така... зі всього вискакувала і йшла в іншу сторону тільки щоб не знами по дорозі . довго то тривало , десь до 2,5 років. а в ресторанах , санаторіях ніколи не сідала за стіл . ми вже всі холодні були від неі . до 3,5 років трохи то все минуло. в магазин я ходила без неі . потім купили інший візок то вона трохи на одному іздила потім на другому і так по черзі для зміни декорацій.
@Mansikat, так Дуже влучно! І якщо я майже нормально "співісную" з малим, то натягуюсь, як струна коли приходять-зустрічаються-пересікаються ще інші люди. Його реакція непердачувана і поведінка також. Емоції то взагалі наша вічна тема.... Тому спокійно і логічно я можу думати-працювати лиш тоді, коли він в садочку, або коли ми вдома двоє.
В нас Рома такий активний. Адаптовуємось . Ходим в магазин хто вільний.або я або чоловік. Ще й мандруєм з ним бігаючим .. а що робити? Життя ж не зупинилось.. кафе.магазини.і тд він не признає..відразу на вулицю..як вже писала.ходим по черзі. І в мандрівках снідали в готелі теж по черзі.. зараз він навчився совати стільчик і залазить усюди..стіл.тумбочка..підвіконник..
@Virchuk то поширене явище - дитина, яка не хоче сидіти у візочку. У багатьох подруг діти вже ледь поза роком відмовились від того транспорту. В кого в рік і 2 міс., в кого в півтора, тобто взагалі не хотіли більше їздити у візочку, зовсім. А ще в однієї подруги донечка півтора року, то від моменту як посадили і досі поїздки у візочку для малої то стрес з плачами, криком...Їздять тільки при гострій необхідності. То напевно треба прийняти як неминуче...А ви малюка ремінцями не фіксуєте? А як просто вулицею-парком гуляєте то теж вискакує чи тільки в магазині? Бо мій теж в магазині вилазить, а от як просто їхати десь, то сидить чемно - розглядається...
в парку теж вискакує, раніше хоч півдороги їхав в візку, щось розглядав, а зараз одразу кричить. Іноді пристібаю, іноді - ні, його істерики від того не залежать. чесно кажучи, я крім свого більше таких дітей не бачу - всі чемно їдуть у возиках - засинають собі там.
як тільки моя дитина навчилась ходити, в візку він сидів тільки з печивом, по іншому зразу ж крупна істерика. Перейшли на велосипед з ручкою, то трохи було легше, а на осінні холоди знову сам заліз в коляску...
та яке))) купа таких...Подруга з якою я гуляю має синочка, ровесника мого, то у візочку відмовився сидіти в півтора року, то якраз був початок літа, то всадила його у велосипед з ручкою, а до того сидів з плачами то теж або печиво йому давала, або якусь цікавинку в руки. Просто так не їхав - одразу плач аж до посиніння.
ооооооооооооо? моя фраза 3-річної давності.мужайтесь. Кожного разу зволікала ту льльку з надією, що малий таки засне... в кінцевому результаті картина була така--одною рукою везу люльку, іншою тримаю синочка за капішон, а він стоїть собі в люльці, тримаючись за капішон люльки, і підстрибує, як Тігра з мультика про Віні=Пуха... То була жесть. І це йому ще й 9міс. не було.
І я по ходу "провтикала". Нє, у нас періодично всякі локальні кризи і "глюки" з'являлися і з'являються (і в садку час від часу жаліються), але щоб отак глобально - не було Хоч з іншого боку, у нас такий досить постійний філіал "дурдому Веселки" в хаті - мо, то я звикла просто і вважаю що то нормально. Тут Влад був язик прикусив сильно - 2 дні не їв нічого і мовчав. Люююди, мені на 2 дитини менше в хаті стало аж ходила чіплялася до нього "Влад, ну скажи щось".
