А я не хочу другої дитини!

А ми недавно гостювали у чоловікових родичів, то розговорились з його тіткою, верніше вона сама ту розмову почала

(дуже хороша, та й забезпечена сім"я)

, то вона розказувала що найбільше за все шкодує що не народила другої дитини. Мають вони сина, він вже одружений, має своїх дітей (трьох: дві дівчинки і хлопчик), то вони ними дуже тішаться, але сильно шкодують що свого часу віддали перевагу кар"єрі, свободі і т.д. Тепер мають все, і кажуть що так того не вистачає. Взагалі останньо багато від тих "кому за..." чую такі думки. Для себе вирішила нічого в таких питаннях не радити, бо це діло серйозне, то власне життя кожної людини і нехай кожен сам собі то вирішує. І про стать - теж знаю історію коли один чоловік хотів сина, так от, після п"ятої доньки "заспокоївся", але то давно ще було, то бабині знайомі були

 

в мене визивають повагу люди зі спокійною реакцією , і мені все одно чого та людина не хоче другої чи народжує 7му дитину . Людина яку задовбує то питання може і не буде цікавитись у інших про таке але не означає що сама не завдає " не зручних" питань . Помітила навіть таке що ті в кого одна дитина якось зневажливо реагують на тих в кого більше 2х ... свого роду теж не гарно. Краще пару разів спокійно сказати - не хочу і все ! Ніж ходити зеленим від злості , постити в мережах статуси - та яке вам діло до того скільки в мене дітей і тд .

 

ну а скільки можна гуморити? це вже давно не смішно, коли кожен собі дозволяє лізти в моє ліжко. І не лише моє -- в мене тут ще одна 4-дітна мамочка є, пару 3-дітних -- постійні якісь хворі жарти у наш бік. Тобто ні грама не принизливі, не осуджуючі - НІ-НІ! Просто от дозволяють люди собі чесати язик біля нас. От до чоловіка на роботі: "не підходьте до нього, бо зараз завагітнієте", або "постою біля тебе покурю -- може завагітнію". Чи от сусідка 2 старших має, а тепер 3 родила. То безперестанно: ну давай, ще. А власне у кого "комплект" -- хлопчик і дівчинка -- того не рухають.

Чи от коли-то були на п"янці за містом: 35 мужиків і я одна.Доця якихось цукерок наїлась -- і щоки на очах почали спухати. Я перелякалась, добре, що машина булаЮ, відразу в Оброшино в аптеку, супрастин випила -- і все так само на очах почало проходити. Ну я вся така на нервах, не жартую, говорити не особливо є бажання: тільки на малу дивлюсь і стаканчики перехиляю незакусуючи: один-другий-третій... І тут протягом 5 хв із різних куточків стола від різних людей одне і те ж питання тільки різними словами: "А чо Юля така? Вагітна?" "А чо вона мовчить?" "Що буде п"яте?" І я тако коджному показую на стаканчик, що я бухаю -- тож не вагітна -- і лише тоді дійшло. Тобто я не можу мати поганий настрій, не можу отруїтись, не можу мати ПМС, не можу піти на УЗД, не можу здати кров -- бо відразу кажуть, що я вагітна

 

Чула історію від друзів про сімю, в якій було, як у казці - " четыре сыночка и лапочка дочка". Народили чотири хлопчики і вирішили заспокоїтися, мовляв невиходить, то невиходить. А, коли жінці вже було поза 40, чисто випадково, завагітніла, і народила довгождану дівчинку
Нікого не осуджую, та й за шо осуджувати? Це справа кожного, скільки мати дітей, але особисто я не хочу мати лише одну дитину, хочу мінімум двох, як здоровя дозволить. А в ідеалі було б класно мати трьох-чотирьохІ це не означало би, що ми нікуди неходили, не їздили, не відпочивали чи в чомусь себе обмежували, навпаки, бо ж діткам треба розвиватися й пізнавати світ, а нам ще стимул кудись вибиратися й чогось досягати, та й взагалі діти - то так класно, чудова компанія, як підросте

 

Але то люди люблять лізти не в свої справи. Інколи аж нерви здають. Ну от кому яке діло в кого скільки дітей і чому?! То ж видно свої проблеми вже всі повирішували і треба "помогти" комусь.
Тішить хіба одне: таких "безпардонних" людей серед молоді все ж стає менше.

 

мені наразі не вірять, що плануємо але потроху звикають до думки

 

Коли я завагітняла втретє, маючи сина та доню, то більша половина не могла зрозуміти нащо і всі мене перепитували "Ви планували чи то так ся стало?")))))
А коли родився хлопчик, то більша половина мене жаліли....що добре, що хоч одну доню маю, бо сини, то чужі діти. Чесно, я навіть не знала, що їм відповідати)))

 

Та власне я також впевнена, що не від статі стосунки залежать....але чомусь існує в нашому суспільстві такий стереотип.

 

я щойно таке чула теж Але мені ще додали, що я то зрозумію згодом.
сиджу, чекаю

 

А яке ще краще підтвердження власної правоти може бути?))) Наштовхнули мене на думку, що оті всі "тьоті" і "бабки", які безцеремонно діляться досвідом, лізуть в душу, і коментують кожен пчих малознайомих людей, мабуть роблять це тому, що вони нарешті дожили до свого "згодом", і тепер відчувають, що осягнули те, що, як все життя їм казали, вони колись зрозуміють, от дивіться, - дітьми їм переважно казали щось типу "не твоего ума дело" стосовно майже всього, мудрішого, ніж іграшки і уроки в школі, а далі, всі серйозні етапи окутувалися серпанком загадковості і труднощів, про які молоде-зелене навіть не може здогадатися - і жіночки, що "не перший рік замужем" тяжко і багатозначно зітхали, дивлячись на молодят, на вагітних, на мам немовлят, кількох малих дітей, підлітків - ну хто з нас такого не відчув на власній шкірі? Якщо не вдома, то вчительки в школі, співробітниці, ну ті ж сусідки...аж поки вже ті не досягали віку старшої ліги і можна вже свою дещицю слави отримати - на чиємусь фоні нарешті побути і мудрою, і досвідченою, і порадницею - дати здачі, одним словом))) якось так мені бачиться. То, звісно, є певний тип людей, який до такого надається, але загалом - то соціальне явище, ті бабки)

 

Я дійшла до висновку, що свідомо, не хочу другої дитини
Все, до розтЄрзанІя готова)))

 

Та яке розтєзаніє, ще й тут на форумі, де НМСД переважна більшість мудрих кубіт, то є вибір кожного, чи то багатодітність, чи двоє діток, одне чи чайлдфрі, і НІХТО не вправі його осуджувати.

Надіслано від мого ASUS_Z00VD, використовуючи Tapatalk

 

1) та на здоров'я
2) какІЄ твоІ годИ

 

Не хвилюйтесь, я з Вами Цілком усвідомлюю, що більше, ніж на одну дитину, мене не хватить.

 

Можливо так, бо багато персональної, навіть дуже персональної інформації про себе кому попало розказуєте. Тим самим самі впускаєте людей за межі...

 

Моя баба має одну маму. Я теж не бачила, щоб вона жалкувала. Вона у 25 розлучилась, потім були чоловіки, навіть законні, були і коханці -- активне життя, карочє. Багато їздила відпочивати, звісно, із мамою. Але, думаю, що якби маму було на кого залишити -- то може б і залишила. Рано з"явились внуки. У 45 баба зі мною 5-річною шпацерувала -- ми з нею півУкраїхни проїздили. Потім правнуки пішли. Карочє, весело. Але із прикладу своє.ї баби можу сказати, що все ж таки на одній дитині зупиняються не тому, що хочуть більше дитині, а тому, що більше хочуть собі: свободи, розваг, кар"єри. Це не зле, але лише в тому випадку, якщо душа справді цього бажає, і щиро не хоче другої дитини. Бо коли є конфлікт: типу і хочеться і колеться -- то це вже зле. будь-який конфлікт -- це зле

 

...Одну дитину можуть хотіти не лише розлучені

 

А я ще маю знайому що прямо так всім і розказує, що от хоче ще дітей, але банально немає чоловікаПри чому молода, гарна кубіта. І то зараз виявляється таких багато. Вона розведена, має дочку, а хоче ще дітей. І з "білою заздрістю" дивиться на сім"ї що мають двоє дітей та не розуміє чого одружені не поспішають друге родити)) А ще багато таких що з чоловіком стосунки "не дуже", що добре взагалі з одною дитиною сім"ю втримати, а щоб друге родити то навіть мови в таких сім"ях не має. Теж поширене явище. Але звісно є цілком щасливі люди і з одною дитиною, у кожного свої погляди, здоров"я, своє життя, врешті-решт.

 

А я жалкую про те, що немаю рідної сестри чи брата. Особливо тяжко це зараз відчувається, коли не залишилось з родини нікого рідного: ні бабусів з дідусями, ні мами з татом. Я знаю, знаю, що в мене є сім'я, діти, але я все ж таки почуваю себе самотньою, бо немає нікого рідного з минулого, не має з ким згадати: а як то було колись...
До речі чоловік також одинак, тому ми дуже бідні по близьких родичах і це сумно.