Для мамусь і татусів (3)

Обмежити, щоб дитина не могла підійти, не дати машинку. Я з чотирма дітьми стала егоїсткою, і забавляти чужих дітей перестала. А якщо не допомагає, то послухати чоловіка

 

Не роблю ніколи зауважень.
Сама реагую або повним пофігізмом (часто), або агресивно (рідко), коли хтось намагається мене "життю вчити". Так, як правило, те, що я дитині дозволяю, інші своїм забороняють... Але це - моя дитина і моє право.
Буквально вчора у тролейбусі біля нас сиділи бабуся із внуком, то мені так некомфортно було, бо те дитя, що б не зробило, отримувало коментарі типу "Помовч", "Не бовтай ногами", "Не крутися", "Не співай" і в тому ж дусі. Я нічого не говорила, але мене реально напрягло оте все тюкання без жодних пояснень.

Коли Аня співає - нехай співає, поки не переходить межу допустимого шуму. Далі я можу м*яко пояснити, що ми не вдома, багато людей, більшість із них втомилися після робочого дня і не хочуть слухати ті арії на весь голос незрозумілою мовою. Прошу поспівати тихенько мені на вушко. Буває, що пояснюю разів 5, поки дійде. Буває, що не доходить, і мушу прикрикнути. Ну але ж не "сядь", "завмри", "не дихай".

Але я - лише тьотя, яка бачить ту дитину 5 хв. у громадському транспорті, а бабуся має якусь свою систему виховання (сподіваюся, погоджену з батьками), то чого б я туди лізла?

 

От власне, що коли бачиш когось 5 хвилин - не можеш знати як там і що, і тому теж ніколи нікого не вчу як робити. В мене малий при мені в 3 роки став взагалі неконтрольований. Нє, він не лізе, не б'ється, але робить собі, коли кажеш не можна - робить далі з подвійним захопленням. В тролейбусі може закатати істерику, як не дозволяю ногами бембати по передньому сидінню наприклад. І головне нічим не проймеш: ні відсутністю мультиків, ні поясненнями, ні прикрикуванням. От просто "фіолетово" і все. Зате коли лишається з логопедом, або в Монтесорі- то золота дитина, все чемно виконує, слухається і т.ін.


Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk

 

Ну от ті мами, які висловлювались "за" втручання і публічні присоромлення, аргументували це тим, що почувають своїм обов'язком заступитися за бідну невинну дитину, і, так як вони знають, як правильно (і я згідна, все, що вони казали, правильно), то може після їх слів мама одумається і стане на шлях істинний - ну, таке просвітництво) я цей порив чудово розумію - я насправді дуже часто беру собі близько до серця, коли бачу, що дітей так шарпають, морально принижують, от, як Ви описуєте ситуацію в автобусі - сама нещодавно на форумі схожу історію писала. Мені теж було дуже не по собі все це слухати - і як я поводилась? Лише нейтральні формулювання, у формі моєї особистої думки, які покликані були встановити справедливість і відновити баланс на той момент, просто позитивні твердження напротивагу негативним - то все радше для мене і моєї дитини, бо та дитина ще навряд, чи зрозуміла, що я про неї щось хороше кажу, а для жінки мої слова були, швидше за все, зовсім порожніми - у неї своя правда. Зробити зауваження, навіть чисто теоретично, мені в голову не прийшло. І от воно мене вчора якось так зачепило, що дехто (власне з молодих, моїх ровесниць, із прогресивним, позитивним баченням у вихованні дітей), вважає нормальним проводити в таких випадках роз'яснювальну роботу. І з великою вірогідністю, і мені колись така мама знайде за що зробити зауваження і "просвітити" мене... але от кручу я цю думку другий день і так, і сяк, і з іншої сторони, може, якби люди в своїй більшості отак негативно реагували на таку поведінку, то це би дало зрозуміти рано чи пізно, що все-таки, така поведінка - не норма, раз більшість навколо бачить в ній погане? І, все таки, є ж ситуації, коли ми гостро відчуваємо, що поруч з нами людину (дитину) настільки зневажають (її ж батьки), що тяжко змовчати, навіть, не те, що тяжко, а соромно, якщо промовчиш, і проходиш мимо...

Отправлено с моего X9180 через Tapatalk

 

От Ви тут пишете про повання, я наприклад ніколи ніяку маму не повчаю, і не буду повчати(бо частенько мабуть мене треба повчити). А в мене тоді таке питання... От Іде мама з дитиною, і плаче у весь голос(наприклад не хоче іти в садочок), чи Ви б заговорили до такої дитини? Ну для того, щоб відволікти якось? в мене інколи бувають такі пориви, на подвір"ї садочку, але не знаю, як то може сприйняти мама..

 

В істериці - ні, хоча мого малого, правду кажучи, так кілька разів "переключили", але, так як я особисто метод відволікання уваги намагаюсь не використовувати, то і до інших дітей не втручаюсь, от це мені таке втручання в особисте - я не знаю чого та дитина плаче, як вона поводиться в істериці, як заспокоюється - все це знає її мама, думаю, найкраще, що я можу зробити, це не звертати уваги. Та й коли не хоче йти в садок - це таке особисте, між мамою і дитиною, мені б точно не сподобалось, якби в такий момент хтось втручасвся. Але от, наприклад, коли дитина вередує, скиглить, нудиться десь в громадському транспорті, черзі, то вважаю нормальним заговорити, як є настрій (ну і по маминій реакції одразу буде видно, чи вона не проти), хоча теж можуть відшити)))

Отправлено с моего X9180 через Tapatalk

 

Ось в мене теж бувають такі ситуації, і хочеться, і колеться... Мабуть треба колись наважитись, і тоді зрозумію, чи варто, чи ні.

 

Я думаю, неварто. В більшості випадків реакція дитини на увагу чужої людини буде негативною. Особливо, якщо дитина в істериці. То бабці дідусі люблять чіплятись до малих вередунів, типу:" Ой зараз заберу того нечемного!" Й тому подібне.
Навіщо чіпати чужу дитину в істериці.

 

в мене б малий ще більше почав кричати,то я вже з досвіду кажу...в нього взагалі таке не діє,не можливо чужій особі переключити його,хіба хтось з рідних і то...рідко.

 

Я не горорю про істерику! Я маю на увазі, коли дитина іде по дорозі і ниє(щось випрошує), або довго стоїть з мамою в черзі, і вже знудилась..

 

знаю, що відповім банально, але це все залежить від конкретної дитини. Ми свого почали залишати минулого року в 6,5 років. Спочатку на 5-10 хвилин, поки я в магазин збігаю, бо він не хотів вдягатись і йти зі мною, а потім сам попросився, щоб ми його залишали, бо йому не цікаво з нами йти туди, куди ми йдемо. Єдине він знав чіткі привила: до дверей не підходити, в кухню не заходити (пити, перекуси я залишала в нього на парті), до вікон ні-ні-ні. То вже потім сміялись, бо як виходили він нам то все повторяв і казав " я розумію, я вже дорослий"))) Але він у нас реально спокійний, відповідальний і адекватний, на пригоди його не тягне, а як включити мультики та ще й дати телефон чи планшет в руки, то можна на пів дня йти з хати))). Ну і для свого спокою залишаю йому телефон, щоб можна було додзвонитись і запитати як він, чи він подзвонить запитає коли будемо. А ось з меншим ситуація зовсім інша - у нього шило в одному місці і це ходяча "пригода" (він має здатність щось вчудити, навіть тоді коли не планує цього, є такий тип дітей-людей, що до нього пригоди самі липнуть), тому коли його почнемо залишати, навіть уявлення не маю, якщо не переросте свою жагу до "пригод", то напевно будемо з собою постійно тягати))))

ми саме оте биття мами чи тата пройшли з обома, катастрофічних істерик не було, а от бійка і кусання були. То ми давали здачу, без фанатизму звичайно. Дитина вдарила, я спочатку пояснювала, що не можна, бо мене болить, не дійшло, то наступного разу легенько плеснула рукою, по тій руці, що била. Старшого зразу "попустило", більше не бився, був шокований, що дістане здачу. Чоловіка ще кусав, доки чоловік теж не сильно його не вкусив. А менший винахідливіший, дістав по руці, так давай копати, то дістав і по нозі, копнув іншою, я по іншій (борони Боже, щоб хтось подумав, що сильно, ні не сильно, але сам факт "здачі"), так він тоді гімнюх плюнув, дістав по губах і тоді зрозумів, що це не приємно. Я за кожною "здачею" пояснювала, що мені боляче і не приємно. Така ситуація повторювалась з меншим не раз, врешті решт він зрозумів, що на такі дії буде саме така відповідь. Випробовував нас )).
Тут основне, щоб на кожен вчинок завжди була однакова відповідь, а не: "сьогодні я поступлю так, а завтра я подумаю і можеш сину мене бити, бо мені тебе шкода"

погоджуюсь на всі 100

зі мною вічний казус з тими бабками і їхніми порадами. Чомусь вони завжди до мене чіпляються. Моя кума з мене вже просто "рже", бо коли йдемо з нею і нашими дітьми, то чомусь тільки до мене вчепиться якась бабка: "одягніть дитині шапку"" в таку погоду не можна дитині їсти морозиво", "йой дитинко, яка в тебе погана мама (бо не реагую на істерику чи бажання сісти в калюжу)" і т.д. Навіть тоді, коли в нас з кумою одинаково діти одягнути і повністю в одинаковій ситуації... Мабуть адреналіну їм бракує. Я реально з першого речення навчилась не хамити їм, а чемно кажу "жіночко, дякую за пораду", якщо вступають далі в дискусію, то потім речення " дуже перепрошую, це мої діти і я розберусь як їх виховувати. Ви будь ласка виховуйте своїх.", а далі вже як повезе, якщо до них не доходить. Мені "дах зриває", колидо мене або моїх дітей на вулиці чіпляються. Чи я когось питаю/рухаю? З дітей не знущаюсь і не катую. В мене таке враження інколи, що людям реально інколи скучно жити. Мені теж інколи хочеться комусь сказати:" навіщо дитину в +15 одягати, як в -10, але мовчу, бо це не моє діло, кожна мама сама в праві вирішувати як поводитись зі своєю дитиною.
Ну якось так...

--- дописи об"єднано, Oct 3, 2016 ---

я в такій ситуації роблю спочатку культурне зауваження бабусі/мамі/татові, потім тій дитині, а потім реально не стримую своїх абсолютно. Бо я зробила все і попросила всіх, а як не доходить, то "палучіфашистгранату".

 

мене завжди дивує, чому сторонні хочуть нагодувати мого онука ? Такі "добрі" ? Чи я така недобра? Ну не їмо ми на вулиці - це обговорено, погоджено і прийнято ( майже) дитиною. Ні, кожна мамаша дістає з сумки при землі відкриту пачку печива. Вчить свою дитину ділитися ? Пліз, тільки не їжею.

 

100%, даю дитині повну волю після попередження батькам, а потім ще додаю, коли мені за те виставляють претензії

 

І що, наприклад, ви скажите дитині, яка щось випрошує і ниє?
Краще зробити компдімент мамі, яка вона мудра і терпляча. А дітей краще не чіпати. Чужих дітей.

 

Оооо, тут я погоджусь на усі 200%. бо як тільки мій малолітній актор побачить "благодарну публіку"..... все. пиши пропало! Йому реально рве дах, такі фінти викидає, що в мене самої внутрішня істерика починається!
Тому краще не рухати чужих роздратованих дітей.

 

Де спитати не знаю, питаю тут...
Як ви вчили ваших дітей обходитись без візочка, тобто ходити пішки? Знаю, що є дітки, що самі не хочуть їхати у візочку, ну ту все зрозуміло. Мій малий відколи почав ходити і до цього часу їздить у візочку і так склалось, що не знає, що таке пересуватись пішки від точки А до точки Б. Лісо-паркова зона і майданчик, де ми гуляємо, знаходить в 10 хвилинах від будинку, відповідно туди ми зажди їхали, гуляли ми завжди багато, могли за прогулянку побувати на 2-3 майданчиках, відповідно всюди їздили візочком, бо відстані великі. І от пару тижнів тому почала потроху вчити малого ходити ногами. Просто виходила з ним з будинку і гуляла вздовж вулиці. Ну і то випробування було ще те...Малий не хоче йти за руку, виривається, намагається вистрибнути на дорогу, сідає на землю, йти не хоче, або проситься на руки. Прогресу за той час нуль. Я не хочу, щоб він повністю відмовився від візочка, але хочу, щоб він розумів, що таке йти ногами, триматись за руку. Тому питаю таке:
- дати дитині спокій і чекати, поки сам захоче ходити біля мене?
- то такий непосидючий темперамент і дитина якщо вже не хоче йти поруч, то вже так буде?
Розкажіть як то було у вас, отой момент, що ви без візочка почали кудись виходити...

 

Дати дитині спокій))

В мене от дві протилежно різні дитини. Ромчик ненавидів візок, і в 1,3 я його продала. А Даринка, лиш би їхала, ну або носилась в слінгу (угу, ми досі активно носимось).
Чесно кажучи, з Даринкою значно зручніше співіснувати, ніж було з Ромчиком. Все встигається, там де треба бувається. Тому наш танк продавати не спішу, навіщо поспішати? Ще находимся, на все свій час.

 

Гггг, а ми з танка виросли. А нозями і дозі не підем. Встигнути десь тяжко, бо моя поки дворічка з габаритами чотирирічки і нести мені зле.

 

Моя хоч дрібненька, але ледь влазить. Але то таке. Вперто лізе на нього, той нехай. За продуктами з візком і дитиною значно легше ніж з торбами і дитиною)