Не заробить, природа передбачила Вже не пам'ятаю, десь читала - у маленьких дітей черепушка інакша як в дорослих - значно краще амортизує удари.
Ото ми одному з синів все хотіли купити, бо з ходінням/стоянням в нас проблем не було (все відбулось гладко і не помітно), а от з сидінням була катастрофа, постійно падав назад.
мамусі, от мене останнім часом дуже цікавить таке питання: а з якого віку можна залишати дітей самих вдома? ситуація така що маю знайому, яка спокійно залишає двох синів самих вдома на 1-2-3 години, а дітям 4 і 6 років тепер ще хоче старшому давати ключі, щоб дитина сама йшла додому(бо ніяких доріг переходити не треба) хіба це нормально? бо мені очі на лоба полізли коли я про це дізналась, але мене намагались переконати в протилежному, тобто що то я якась перестрашена. а я може й дійсно перестрашена, бо часом навіть вагаюсь чи вибігти з хати на грядку нарвати петрушки на 2 хв. а коли пару днів тому ще й побачила на Пасічній вигорівшу квартиру, пожежну машину, газову службу і дві швидкі, то постійно про таких дітей думаю, яких отак залишають самих. чи є якісь законодавчі норми які регулюють це питання?
О, то "вічна" тема, як і " з якого віку можна відпускати самих гуляти". Все залежить від дитини, а назвати конкретний вік - це отримати у відповідь один з двох варіантів: "Ой-ой-ой!!! Яка безвідповідальна мамаша!" або " Ай-ай-ай!! Буде за маминою спідницею до армії!"
Та власне що ті діти досить не спокійні, дуже винахідливі і часто не контрольовані. І ексцесів типу обпаленого волосся сірниками вже було не мало і при батьках , а тут самі... але батьки виправдовуються що "нема виходу " Мені здається в тій же Америці батьки мали б великі проблеми з соцслужбою якби таке зробили. --- дописи об"єднано, Sep 23, 2016 --- Та а нас більшість тем вічних, типу "доки годувати грудьми" та "чи можна водити за руку" і т.д. Але тут йдеться про реальну загрозу життю і здоров'ю.
Я зі своїми ще про таке не думаю. Але я сама зі школи у маленькому містечку ходила сама із першого класу, переходила дороги. Але я була навчена і з 5 років ходила в магазин по хліб і рахувала гроші. Сама вдома залишалася із третього класу: була друга зміна в нас, батьки на роботі. Я шла додому і сама їла. Але я була абсолютно спокійною дитиною, ні до вогню-води-газу не лізла. Єдине, що зі школи йшла вдівічі довше, ніж має бути, якщо вдома ніхто не чекав. Але то таке, дитяче. Про своїх хлопців не знаю: їх двоє, вони хлопчаки. Я зараз боюсь їх залишити довше, ніж на кілька хвилин. А потім, коли вони захочуть щось досліджувати, повторювати трюки з інтернету та ще купу всього. Треба дивитися по дитині - то стандартна відповідь. Але своїх я би добре готувала б до такого: вчила техніки безпеки, номерів мами та тата, екстрених, правил першої медичної допомоги та всякого такого. Надіслано від мого Redmi Note 3, використовуючи Tapatalk
В малого почався період істерик, таких конкретних і через все підряд. Особливо через одягання: не дає вдягтися ні на вулицю, ні вдома банально шкарпетки - зразу крик, плач, падає, заходиться. Про те, якщо щось не по його, я вже мовчу. Під час таких обурень навчився битися, отак рукою відмахується, б'ється, за волосся може потягти, руками в обличчя вчепитися. Зараз він ще й прихворів, повно лікувальних маніпуляцій, то це все загострилося і такі істерики майже весь день. Вчора ще добавилася така затяжна істерика перед вкладанням на сон, коли нічого не помагає, з рук виривається, на ліжку катуляється, на підлогу падає, заходиться аж ричить, все тягне кудись "там" і все йому "ні", домовитися не виходить, заспокоїти, відволікти теж. Циця в таких випадках ще більший каталізатор істерики. Коли пропоную, може і вкусити, і вдарити, і зі злістю потягнути, вщипнути. Я розумію, що причин може бути мільйон: і зуби, і скачок, і якісь емоції, і хвороба, і ліки, і все на купу. Але поділіться може в когось теж таке було, як пройшло? Просто треба перетерпіти? Чи не вилізе нам потім на голову з отими істериками? І найгірше, що перспектива просидіти осінь-зиму вдома, бо не дає одягтися, мені ой як не подобається)
Не вилізе і пройде) то дещо інші істерики, від яких всі так бояться, що дитина опиниться на голові. Я б порадила почитати тему про істерики, там багато корисного і загалом терапевтичного для мами), встановити деякі жорсткі правила - бити себе я не радила дозволяти в жодному випадку і висловлювати свої емоції в таких випадках (незадоволення, обурення, образа), + за жодних обставин не дозволяти всього, що реально може зашкодити дитині, а з рештою (типу не хоче вдягати шкарпетки) дати дитині спокій - чим менше на тому акцентів та ще й нервування з маминої сторони, тим легше воно мине, тобто по-менше заборон типу "ліжко має бути застелене" "так не сидять/не їдять" і т.д., не хоче йти на вулицю - то побудьте кілька днів вдома, хіба вартують прогулянки стількох нервів? А після паузи найкраще спробувати з кимось іншим, з татом, бабцею.
@Miss Sixty в нас такі істерики з одягом періодичнл находять. То треба перечікувати, не панікувати , я теж одразу думала, що ж то цілу осінь зиму буде, ггг, але в дітей що не день,то інша мулька. Два дні сиділи голі вдома, потім якось з забавою вдавалось зоч щось одягти і по трохи попустило. Зараз буває, що не хоче светер одягати, плаче, але я одягаю та й все, бо то вже не істеричний плач, а так, спроба протистояти . Одягаю, одразу надвір і відволікаю увагу.
Щодо биття, весь час або спокійно кажу що не можна, або ображаюся, або показую що боляче. Наразі не помагає. Щодо вседозволеності, такого нема, тим більше питань безпеки. Це більше стосується таких моментів, як він хоче вже і зараз, щоб я пішла з ним десь чи щось дала і т.п. Наприклад, щойно проснулися, в піжамі, а він вже вимагає йти на вулиці, а одягатися не хоче. Щодо дати спокій з одяганням, то все правильно кажете. Розумію. Але, як він хворий, з температурою, то якось пустити взагалі голого не годиться. Чи як обпісявся, переодягти треба ж.
З двором так і роблю. Одягаю через плач і вже на вулиці сам заспокоюється. Або взагалі не йдемо, якщо не мус. А от вдома проблем. Влітку він в мене днями на прольот голяком босяком бігав. То вже не літо і ще не зима, щоб опалення включати на цілий день. А як не крути, голому таки холодно. Ще й тепер, коли хворий, тим більше.
Соломію вже залишаю, але до годони. І за ту годину вона декілька разів подзвонить мені. Але реально, в планах не було залишати дитину саму дома. Раз на роботу бігла, а вона не хотіла іти, а впрошувати не було часу, бо то треба було вже і негайно і на 15 хв. Потім в магазин не захотіла іти і сказала, що краще на планшеті побавиться. І з таких кусочків ти звикаєшся з думкою, що таки дитина не така вже і безвідповідальна, що можна їй щось довірити таке мегадоросле - побути самій дома
Вчора прочитала у ФБ в одному обговоренні (стосувалось методів виховання дитини, відповідальності батьків за те, як виховуємо і т.п.), і от, що мене здивувало - в коментарях виявилось, що деякі люди вважають абсолютною нормою, навіть ледь не своїм обов'язком робити зауваження незнайомим чи малознайомим людям, коли ті кричать на своїх дітей, ляскають по попі, говорять їм щось а-ля "прийде дядя забере", чи "я пішла, а ти собі сам лишайся"(так я зрозуміла), обґрунтовуючи це турботою про беззахисну дитину - ні, сама по собі ця поведінка неправильна, тут нема що обговорювати, але, якщо так по чесному, яка тоді різниця з тими добрими тітоньками, які люблять (також вважають своїм обов'язком) сказати, що моїй дитині треба вдягти шапку/дати дурника/або чого він такий мамин/або, що вже пора ходити в садок...і т.д. Я рада, що в нашому поколінні стає все більше думаючих і відповідальних батьків, але оце нагле нав'язування своїх переконань, хай і 100 разів правильних, чомусь нікуди не дівається...Звичайно, я не кажу про випадки реального насилля - тут звісно треба втрутитись. Хочеться якось повпливати на оточення - можна писати, як мінімум в соцмережах, і хтось тебе почує, побачить свої помилки, і, можливо, змінить щось в собі, ну, друзям і родичам можна делікатно натякнути, захочуть - розпитають далі...Цікаві ваші думки з цього приводу, як правильно поводитись в таких ситуаціях?
@Mansikat, поділюсь своєю історією. Одного разу в маршрутці мій малий вів себе ну дуууже гіперактивно(втомився, щось не подобалось, хотів бігати-їсти-пити і.т.д.) . Я чесслово нанамагалася якось це врегулювати-контролювати-стишити, ну тобто всю свою увагу націлила лиш на те, і коли мені "какаята маладая дєвачка" зробила зауваження(чесно, вже не памятаю мені, чи моїй дитині), що ми заважаємо водію керувати (водій не возмущався), то я "наавтоматі" видала фразу--"нє учітє мєня жить, лучше памагітє матєріально".. Вона випала в осад. Потім, оговтавшись, ще раз намагалась щось дуже культурне повісти в мою сторону, але я певно мала занадто промовистий погляд, тому мене лишили в спокої; і перемили кісточки аж тоді, як ми вийшли з маршрутки. Я, правда зі злості, активненько вивела малого з автобуса і сказала йому--"ну от тре тобі того цирку було?" (питання було риторичне звичайно), але малий вирішив розвинути полеміку- "мам,але ж ти сама казала татові, що вальяти (вар*яти) то головні люди в Україні, і їх всі слухають..." Висновок для мене - не обговорювати політику при дитині.
так власне, що втручатися в таких ситуаціях - ніколи не знаєш обставин, і сказати мамі, в якої може саме сьогодні "зійшлись всі зорі" раз на пів року, тому вона не стрималась, і ляснула таки дитину (а потім може і вибачиться, і пояснить, чому так зробила), при тому вкладаючи в те зауваження купу злості, так, ніби та мама зовсім здеградована і б'є чи кричить цілими днями, і взагалі "нашотакідітейнароджують", це якесь таке пусте моралізаторство, просто поставити собі "плюсик", бо поруч є хтось із явним мінусом....
Як діяти в такій ситуації..... Двоє діток 4- х років собі граються, спускають з гірки ( бордюр) машинки. Підходить менший хлопчик 2 р.і сідає на бордюр, забирає машинки у старших. Старших забрали на іншу сторону. Вони з каштанів збудували собі дорогу і грались. Хлопчик прийшов і почав все руйнувати. Хлопці просили не чіпати, а потім рвались давати здачу, щоб захистити свою конструкцію. Бабуся меншого -жодного зауваження, це ж дитина. Старших стримували від бійки, поки менший розсипав там все....Посперечались з чоловіком, каже, що не варто було стримувати, хай би отримав здачу, раз бабуся не реагує. Моя помилка, що не зробила зауваження бабусі...такий каламбур....
@silvia може, більшість зі мною буде незгідна, але я би обмежила доступ дворічної дитини до хлопчиків, і бабуся одразу би відреагувала. Скільки би дитині не було, але брати чуже і приєднуватися до гри можна зі згоди другої сторони. Бабусі зручно - дитина зайнята і робити нічого не треба.
Ой, я чесно іноді ледве стримуюся щоб деяким "моралізаторам" не розказати куди би я їх послала з їх думками. Певно я теж сильно не чемна і Влад в мене вдався. То для мене із серії "бабок на лавочці": "в наше врем'я такого не було" тільки тепер помолодшало і вийшло що "в наше врем'я" мама має бути ангелом во плоті і зразком терпіння (не залежно від характеру мами, дитини, обставин які невідомі оточуючим). Найсмішніше що "старше покоління" зазвичай, коли малий заривається і робить якісь гадості (а робить він то досить часто ), буркоче що "ремня би йому, як то такий не вихований", а "прогресивне" коли десь шарпнеш чи ляснеш дитину таки разок ну так, так, я знаю що то від моєї злості , безсилля і то непедагогічно і т.д. але чесно визнаю, що по дупі Влад заробляв пару разів, частіше по губах (бо іноді інакше до нього не доходить - ні поясненнями, ні ігноруванням, ні відволіканням, ніякими спробами перешккодити чи ізолювати) що лизати вікна в автобусі, стіни ліфта чи ще якусь гадость - то дурнувата забавка) я тоді попереджаю, як ще раз таке зробиш - отримаєш по губах і обіцянку виконую. то вже мало не садист і злочинець. Всім не вгодиш, тому простіше нав'язливих порадників відразу відправляти "в сад" щоб не гаяти свій час і нерви на порожні розмови. Від друзів і близьких в делікатній формі думки і поради завжди вислухаю, потім сама вирішу чи цікавий мені їхній досвід, а на думку "проходящіх мимо" - абсолютно фіолетово. Бо то не тільки виховання і дітей стосується, то є така певна категорія людей які люблять в "проповідників" побавитися і всіх "на путь істиний" навернути. Якщо немає явної і великої загрози здоров'ю і життю дитини я чужим батькам зауваження не робитиму, їхні діти - як хочуть так і виховують, як хочуть - так і годують і т.д. Тому годувала на людях, в слінгу носила, кричу, даю по дупі іноді, дозволяю 3-річній дитині часом повзати по асфальту... а "поучають" мене чогось дуууже рідко Я б не дала розсипати. То "майно" інших дітей і нищити його не можна. Я, певно, злюка - зробила би зауваження тій дитині. Ну як зауваження - спитала би нащо він то робить і попросила не ламати, хочеш - будуй разом, а розкидати іди собі в інше місце. 2 роки то ж не 10 міс, дитина вже багато розуміє.
