Я дуже близька зараз до такої ситуації, бо ніби коли час проходить після чергового її випаду, який я останнім часом ніколи не проковтую, а виговорюю все, що думаю, то мені здається, що ну це ж моя мама хай приходить, та і я її рада бачити. Але не проходить і півгодини, як якась претензія "втяни живіт, ти горбишся, може тобі купити такий і такий крем може у тебе ото посходить" і ніби то все в такий фантик ласкавої турботи закручено, але не смакує вже, сама розберусь якось зі своєю шкірою, я над цим працюю. І ще мене бісить, коли вони зі старшою донькою щось роблять разом і вона якось її критикує, а я це проектую на себе і видно згадую дитинство, і мене аж теліпає. При чому там такі причини дурні, наприклад, мала вишивала на наборчику пластиковому а вона "та, шо ти робиш, та ти шо не бачиш, та ти заплутала, і шо тепер з тим робити" короче дитина займаєтсья творчістю, а вона їй капає під руки, і все це таким тоном, наче вона не нитки заплутала, а хто зна шо сталось. Надоїло, я прихожу і виказую, стараюсь спокійно. Але я помітила, що після того, як я отак захищаюсь сама або заступаюсь за дитину (ну це власне і за себе водночас, бо я в той момент себе ототожнюю з дитиною), то через хв. 10 мама вже збирається і їй пора.... Отаке
@Ahaha я вас розумію, дуже неприємно, коли рідна мама кидається в тебе какашками, називаючи це любов"я, бо після такої любові ніяк крім як обкиданою какашками себе не почуваєш. Я взагалі зараз аналізую своє життя і свої вчинки і думаю собі інколи ну чому я так зробила, нащо я то робила, але отак аналізуючи я розумію, що якби мене так не критикували, якби більше хвалили і підтримували, то я напевно не зробила би і половини з того, що зробила, а дещо зробила би інакше. Але мама так і не розуміє, що вона робить не так, вона далі зі своїми звинуваченнями ітд. Коли вона з внуком то я стараюсь цього не бачити, щоб не нервуватись, бо вона ітак на нього сильно не вплине, але мене то вже буде нервувати. Я якось була свідком ситуації, коли мама своїй дочці сказала таку фразу (ну насправді то тільки та фраза яку я безпосередньо почула, а там повний коплект типової галицької мами), дочка між іншим умнічка, сама мама прекрасна, і жінка хороша, і господиня, і красива і розумна ну одним сломом жити і тішитись що таку дитину маєш, а вони там щось робили і мама каже: ой дай я вже сама зроблю. якби ти такво лишилась сама, то не знаю як би дала собі раду! хоча в той час вона якраз була сама, бо чоловік поїхав на заробітки, і раду собі давала дуже добре, не гірше за свою маму і при цьому ще й виглядала гарно на відміну від своєї мами, ну але от нашо мама таке сказала? от що вона в цей момент хотіла до дочки донести? і клює вона її так регулярно. от що робити? ну не будеш же весь час кидаьтсь какашками у відповідь? а що робити? де вихід? сподіватись, що мама колись зміниться не варто, це не станеться ніколи.
Щось мені згадалось інтерв"ю з Олею Поляковою, я не пам"ятаю, як передача називалась (та шо з Єфросініною), короче кажучи... я реально плакала, дивлячись це інтерв"ю. Бо в кінці вона призналась, що якби мама хоч колись похвалила, хоч раз. І все, що вона робить, вона робить, щоб доказати мамі. А от звідси весь епатаж зовні, а всередині рани, дитяча образа і т д. А скільки навколо знайомих, які кажуть так само. "Я хочу доказати, я хочу показати, що я можу." У мене це теж є. Я не пам"ятаю коли мене взагалі останній раз мама хвалила, ну хіба може, що борщ смачний чи щось таке... але хіба цього я підсвідомо чекаю. Якогось просто прийняття, схвалення, разом з прищами, моїм характером, мене як мами і так далі. Зараз працюю над прийняттям себе, бо напевно звідти така болюча реакція на це все.
і я ні. Я вже прямим текстом мамі казала- ну невже мене немає за що похвалити? Я сина свого, що він хлопчик, завжди хвалю, і який він гарний, і розумний, і самий-самий. А вона- а за що тебе хвалити, я хочу, щоб ти була краща, гарніша ітд. Це все сумно, насправді. --- дописи об"єднано, Sep 10, 2016 --- Чи вона злиться, що я вагітна, чи що першій їй не сказала. Бо наступного дня, після того, як ми сказали моїм батькам, що чекаємо дитинку, мама всю ніч передумала, і ранку подзвонила з претензією, чого ж я не сказала їй раніше, це ж можна було зробити аборт, бо в мене вік, а старший поступає, і як воно буде, і чим я собі думаю. Нормально, правда? В мене така образа а неї за це, а саме найгірше, що, здається, вона навіть не усвідомлює, що зробила мені боляче.
як це все знайомо. Були моменти що я прямо в очі кажу "чому не можна просто потішитись за мене", а мама з круглими очима - та я ж тішусь і знову купа але, і знову ти не так зробила, не на ту сторону глянула, не так стала і не того запитала. Бувають моменти що навіть не хочеться ділитись з мамою якоюсь радісною новиною, бо на 99% впевнена що вона щось скаже таке, що та вся радість піде коту під хвіст. Навіть новину, що я виграла міжнародну стипендію моя мама перековеркала так, що я ще півдня ревіла від обіди. І знаю що вона раділа за мене, і це вона наполягла щоб я подавалась туди, але мамі вдалось мене добити.
От того і не сказала... Ви ж напевно відчували яка буде реакція... А ще... часто така реакція буває з жінками, які самі колись зробили вибір, про який шкодують. А підтримати і привітати - це ж ніби визнати свою помилку у свій час...Так само, напевно, під тією всією критикою, криється внутрішня невпевненість наших мам. Бо виходить, що ніби якщо вони похвалять, а наша життєва стратегія відрізняється від їхньої, то це ніби признати свою невірною... "а раптом я була поганою мамою?". Розірвати це порочне коло можна тільки тоді, коли полюбиш себе, але це легко сказати... а от зробити.
о, так, я то знала. Часом сама на себе зла- ну чого ти трусишся перед нею? Чи то привілегія тільки дочок, а до синів зовсім інікше ставлення? До брата боїться слово не так сказати, бо ж тй не приїде і не подзвонить. І ви знаєте, мені оце , що ми не зідзвонюємся, то як відпочинок мого мозку, чесне слово.
О мене та критика часом добиває ,бо звучить буквально на кожному кроці . і то не від мами, а від бабці. Я реально ,коли з нею відчуваю шалений дискомфорт, бо то не просто критика , а образи останніми словами. Питаю чого так. Відповідь, це я тебе так вчу ,як ти маєш робити. ,ти маєш мене слухати і мовчки ковтати образу. Мені здається навіть якщо я і роблю щось не так , це не означає, що мене треба ображати . Але переконувати я вже не маю сили. Людині в такому віці вже нічого не поясниш і не доведеш. Але й спілкування обмежити я не можу,бо бабця хвора ,помагати треба,мама сама все не зробить . одним словом це все дуже важко. Надіслано від мого Lenovo A319, використовуючи Tapatalk
Я на мамині придирки і образи вирішила не реагувати. В душі мені дуже боляче. І чесно з свекрухою я могла спокійніше почуватись, поговорити, кави попити, ніж з мамою. Бо в неї все говориться на таких емоціях, що мене це добиває. Приклад: скидає в вайбер фотку з 700гр помідором, який виростили на дачі. І цей помідор тримає дідусь. Дідусь хворий, має такий сум в очах, що не передати...я на ту фотку глянула, розплакалась. Пишу: в дідуся такий погляд сумний...а вона мені: так, вже пів року, з того часу як ти себе так поводиш. Треба знаходити час спілкуватися з рідними. Вони тебе виростили. Їм боляче, що ти така стала черства. І т.д. В мене реально істерика, не можу заспокоїтись. Тамй заспокійливих в америці нема з собою. Короче, пару слів, але як то сказано. Пишу: все, не пиши мені нічого зараз, будь ласка. Ага. Аж 2 рази. Вона як на зло починає мені слати 100 повідомлень в тому ж дусі. А через 10 хв дзвонить як ні в чому не бувало. Це якийсь енергетичний вампір. Їй навіть на відстані вдається мене доводити...а потім каже, що вона молиться за мене, так переживає і т.д. --- дописи об"єднано, Sep 13, 2016 --- Ну я вже їй нічого не розказую, нічим не ділюся, бо все перекручується, і виставляється проти мене. Порадіти за мене не порадіє, тільки нерви стріпає. Краще вже поговорити "про природу й погоду", і мати спокій. Зараз є одна причина, чому я погана - бо нічим не ділюся. А як поділюся - то буде 1000 причин. Не треба воно мені...
Ооо, як то знайомо. Мені теж вічно було "втягни живіт і не горбся", а висипка будь-яка - "та то від кремів твоїх" Мастишся вічно чимось" (мама фармацевт-косметолог, то тут я мовчу). А щось болить чи настрій не такий - "Та то все від того, що ти нічого не робиш". І завжди у всіх людей діти як діти, а мамі моїй чортіщо якесь дісталося. І теж ніколи не хвалила, а будь-які мої дитячі чи підліткові проблеми висміювала. Хоча кілька років тому вона мені сказала, що так поводилася, щоб я НЕ ЗАГОРДИЛАСЯ!
ой, ну то взагалі, прям "перл" якийсь Смішно, якби не було так гірко. А взагалі, у нас ціле покоління, виховане мамами/батьками, родом із Радянського Союзу, що й відклало свій відбиток і на них, і на нас.
я б відповіла, що *від осинки не родяться апельсинки* А взагалі читаю і припухаю: скільки зламаної психіки можна було б уникнути, якби деякі батьки трошки цікавились, що і коли говорити своїм дітям
в юності я не могла, а вірніше, боялася так відповісти (у моєї мами стиль виховання був денщо деспотичний). Тепер вже можу, але пізно. Але дочку свою намагаюся виховувати інакше.
Дівчата, то так сумно читати...хотіла когось процитувати, а тут на останній сторінці скільки дівчат з одною і тою ж проблемою....сумно, що це настільки поширено, і далі живе і передається з покоління в покоління. Вчора на майданчику гуляв хлопчик з бабусею. Прийшов, поваляв моєму малому пасочки, почав іграшки забирати, ну, вона йому: "не бери, так недобре і т.п.", і все б ок, але далі пішло про те, який він поганий, все не так робить, не вміє поводитись, "он, подивись на хлопчика"...ну за тих десять хвилин, що вони були в пісочниці, мені вже голова заболіла від того потоку критики. І то ж 3-річна дитина! Я вже було намагалась якось пом'якшити ту всю риторику, але таке враження, що жінка говорила то все ще і "для годиться", на публіку, бо коли твоя дитина щось напартачила, то вихована людина ж обов'язково має публічно її нагородити неприємним епітетом і відчитатитака собі маленька повсякденна зрада. І жінка не говорила то якось злостиво, навіть без крику, і тим більше мене то вразило, наскільки це буденно і "в порядке вещей". Дуже шкода.
Вперше я посварилась з мамою... то вже так серйозно, що з четверга не зідзвонюємось... Жахливо обідно, і мучу себе, може і дійсно я не права... не знаю чому так... Завжди в мене з мамою були дуже близькі стосунки, завжди вона була така що хоч серед ночі звертайся з любою проблемою чи бідою і вона все зробить, щоб допомогти... коли я народила старшого, то була слабенька після кесарського, то ми жили 3 місяці в мами, вона все допомагала, не притикаючи.( ну мені здається так має бути, мама ж все таки) Але останнім часом все змінюється кардинально в іншу сторону... Зараз я чекаю другу дитину і любе моє "жаління" себе- типу крутиться голова, там ,токсикоз, погані аналізи... Мама все сприймає в штики, що я мало не симулянтка, що вона нас в 100 раз важче носила і нічого, про якусь допомогу з її сторони навіть мова не йде- завжди вона чимось надважливим зайнята, при тому що тепер не працює... та я і стараюсь сама викручуватись, нікого не напягаючи. мама в мене в гостях більше пів року не була(живемо в одному місті, пів години їзди). максимум - привези мені дитину Кожна наша телефонна розмова закінчується моїми слізьми.(ну як так можна, вона ж мама,ну як можна так тріпати нерви вагітній дочці).) За все що стосується мого сина- критика. я його 100% неправильно виховую, одягаю, годую. кожного разу , коли дитина захворіє ( хоч хворіє, слава Богу він не часто), звинувачення в тому що я погана мама- не пильную. при любій нагоді витикає що я погана дочка, не шаную батьків, а як їх шанувати? не розумію чого мама від мене хоче і дуже мені прикро. просто хочу нормальних стосунків
гарне запитання.. при умові, що воно у вас дійсно виникло, а не так..вставне словечко Як шанувати? Та елементарно! От ви все про себе й про себе..А що при тому всьому відчуває і думає ваша мама ви цікавились? От як тільки то зрозумієте, так вважай - і вшанували
Якщо у вас були хороші стосунки, то мусить бути причина, чому все змінилося. Постарайтесь дізнатися, запитати.
В мами зараз і сладні стосунки з татом,і якість непорозуміння- претензії мало не з всіма родичами(мамою,сестрами),зі сватами. Така враження що вона придумає з фігні глобальну проблему і сама себе тим виводить
А як мамине здоров’я?Який тиск?При порушеннях кров’яного тиску дуже себе жалЬко і плакати хочеться ,і винні всі.
Приєднуюся до цієї думки. Ще про проблемах ендокринної системи жахливо псується характер, часом людина стає не до впізнання. Цукор в нормі? Щитовидка? Жіноча гормональна система?
