не знаю навіть як пояснити. Я не вчу давати здачі. Але якщо інша дитина, на слова не реагує, то треба 1. перестати з нею спілкуватись. У вигляді відійти від неї. Фізично віддалитись. 2. Якщо не доходить, і реально б'ють, чи забирають щось що є моєї дитини, то можна передиратись (не відпускати свою річ), і відштовхнути того, хто б'ється, і йти до мами, так. Але зараз в 90% я присутня дуже близько, тому варіант 1 застосовується. Ну і та дитина, що б'ється, бачить, що моя не сама, і кіна не буде. В садку вони не можуть за всіма зараз дивитися. Тому виходить, що треба самій дитині якось давати собі раду. в ябедничання я не вірю. Вважаю, що для того дорослі і є щоб розбиратися з дитячими проблемами. --- дописи об"єднано, Aug 23, 2016 --- ніяк. Битися або можна, або не можна.
@Fistawka , я з таким стикнулась ще з першою дитиною коли тато хвалив сина що вміє битись. Зараз бачу тенденцію де мами сто разів наголошують не битись а тати навпаки як дитина б'ється спостерігають з азартом ніби то бої по телевізору .
-залежить від віку дітей -за мною завжди майоріла мама, зневаги я не відчувала, прекрасно в колективах мені велося -а ще я не вірю в "закаляння" дітей. Вірю, що треба дати впевненість, що тебе не кинули під танк.
Я в хлопчачих теж не тямлю. Але я не бачу як можна по-різному тут виховувати хлопчиків і дівчаток. Б'ється зараз Михайлик тільки з Варварою. Часом з провокації, часом просто від надлишку почуттів. І вчити його, що це нормально, бо він хлопчик я точно не буду. Тому тема "бити людей/тварин не можна" в нас одна для всіх. Дозволяю багато лупити палками і всім чим можна, по всьому, що не є людьми і тваринами. Ну щоб надлишок почуттів виходив. Але передираються вони часто. Взагалі не боюсь, що діти не дадуть ради в житті при зустрічі з фізичним насильством. Якось ми дали раду собі. Я вміла і могла битися. І жалітися вміла. І не доводити до бійки.
А шо робити, коли б"ється твоє дитина? Причому часто перший починає. Але то ше квіточки. Не дай бог його зачепити, наприклад, шось забрати, кидається, як бійцівський пес, зубами до лиця. Страшно його з якось дитиною на хвилину без нагляду лишити. Малий ше, 1, 4. Може то переросте?
Мабуть наразі я заспокоюсь, і буду сподіватись, що і в нас так якось гармонійно вийде - а поки "будемо їсти слона маленькими шматочками", добре, що станом на даний момент я знаю як правильно поводитись)
Може переросте, але я б не лишала без нагляду. Всі кидання до лиця присікала - фізично зупиняєте (не б'єте). Коли пройде напад "зараз вкушу" - пояснюєте, що кусати людей не можна, можна ляльку Гальку (чи що вам там підходить). І так мільйон разів. --- дописи об"єднано, Aug 23, 2016 --- він в тебе дуже гарно поводиться. Не залучається в конфлікти. Сам не б'ється, але його ж теж не б'ють, правда?
Вчила, не помагало, доки не дав відпір. Опоненти різні бувають і як правило хлопці дуже жорстокі. Коли дорослих поруч нема. Може ті, яких б'ють вдома, таким чином виплескують негатив, не знаю.
Так і роблю. Головне вчасно схопити. Повторюю купу разів, що битись не можна, пояснюю, що це боляче. Ех, надіюсь, що це принесе плоди. Він в принципі і пообнімати може і поцілувати)) Видно, любить тактильний контакт)) До речі, мені ше здається , шо він такий "борзий", бо ше не получав здачі. Переважно тусується с двоюр. братом, який себе зовсім не захищає. Мій може сісти зверху і тягти за вуха чи волосся, а той тільки плаче. Хоч на рік старший. Я вже сама вчу племінника, шоб не позволяв такого. Але то все малеча. Їм ше складними категоріями не поясниш)
та наразі не б'ють, але якщо іграшки відбирають, то він так не дуже сміливо протестує (звичайно, я ті іграшки для нього забираю назад, намагаюсь дипломатично, але буває і драматично), то виходить якось, що я більше кіпішу роблю, ніж дитина, власне мене якраз і хвилює те, що він так стримано реагує, хоч при цьому я то розумію, що він не хоче віддавати. Ну і ще такий момент, що вони реально такі ще малята...він би дав, якби його попросили, але ж діти ще цього не розуміють або не вміють казати - мали би за них казати мами...якщо попадаються дітки, переважно трохи старші, які вже дотримуються правил, то він з ними дуже гарно грається.
а як кривдник б’ється сильніше? так можна до нескінченності. якщо тебе вдарять - ти даєш здачу - тебе б’ють знов (при чому сильніше). коли втікаєш - є надія, що кривднику не захочеться за тобою бігати, щоб вдарити. і при цьому кричимо про допомогу.
В мене чоловік наполягає на здачі, оскільки у нас хлопчик, я йому довіряю в цьому питанні. Ну, звичайно, чоловікові і прийдеться його вчити давати ту здачу. Ну бо, наразі, я не знаю як дитині пояснити, що вона має захищатися. Поки синочок маленький, я постійно з ним. З старшими дітьми, які є наглі, я не церемонюся, з однолітками ладимо. Мацьопу рік і вісім міс. Ну і про агресію. Коли дитя зовсім маленьке, то дійсно впжко йому пояснити коли можна комусь там дати лопаткою по голові, а коли ні. А от починаючи з трьох, ну нехай чотирьох років дитині вже млжна дуже добре все розкласти по поличках. І пояснити різницю між битися і захищатися. Плюс, як показує досвід до дитини, яка дала здачу на другий чи третій раз не дуже то і полізуть. При чому всі, а не тільки той, хто намагався скривдити. А от тікати доведеться щоразу. Зараз я за дітьми на майданчику спостерігаю, оскільки мій, ще маленький, то я серед дітей, а не на лавочці. То чітко видно, кого обходять стороною, навіть як молодший, а в кого іграшки відбирають і пасочки чи замки руйнують. То я про дрібних діток пишу. І, знаєте, краще нехай мені говорять, що моя дитина десь там з кимось побилася, ніж я буду дивитися як він плаче, бо хтось там іграшку забрав чи образив.
@Mansikat я думаю що дитину треба вчити відстоювати свої кордони, але при явному неадекватному наглінні інших можна і втрутитись. І дійсно то так - якщо дитина бачить як треба давати відсіч нахабам то потім вже і сама буде це вміти (для себе, чи для захисту вже своїх менших чи підопічних в майбутньому). А так як нічого не робити, не радити і з дитиною не говорити, а тільки казати "будь сильним і розберись собі сам", то особливо делікатна та терпелива дитина може себе ще більше загнати)) Має бути приклад сили, щоб дитина бачила як можна вести себе з негодяями і як можна словами чи ділами (краще щоб до "діл" не доходило) давати відсіч і відстоювати свою територію. Найкраще, якщо показувати це в житті буде батько, брати, якісь рідні чи мама, ну ви пойняли. Бо є діти від природи нагліші, що кусаються, там б"ються і ще самі кого хоч затюкають (таких навпаки треба вчити більшої стриманості і культури поведінки), а є тихіші скромніші, і власне їх треба вчити більшої агресивності, впевненості і напористості. Якось так)) І ясно що як дитина бачите що переживає, що для її характеру саме зараз (не важно в якому віці) робиться щось недобре і несправедливе і вона собі ще не вміє дати раду, то помогти краще, ніж ніяк не втрутитись. А потім дитина вже "намотає на вус" і буде вміти поступово сама розбиратись. Тобто, ліпше вже так, ніж ніяк не втручатись (при умові якщо дитині бачите що важко і обідно і вона ще не вміє добре за себе постояти). Але це все не відміняє потреби вчити і прикладом показувати як треба ставити на місце хуліганів. Трохи сумбурно вийшло, і в мене дівчинка, і на щастя таких речей не мали, але у вихованні хлопчика я саме б наголосила на вченні бути рішучим і вчити присікати наглість, повторюсь - найкраще щб був батько який то все і покаже в житті. Кстаті, в нас в садку теж вихователі забороняють здачу давати, і знаєте що? Як хтось кусається, то собі і далі там кусається, бо поки не дати нормальної (адекватної) здачі ніякі слова і навіть говоріння з мамами не допомагають. І я малій казала, що "вихователька каже жалітись, то добре, але знай, що якщо хтось нечемний і когось ображає то можна (і навіть треба) давати таку ж здачу". Ну така моя думка)) А з хлопчиками то ще важливіше, я так думаю.
Ну дати здачу і битись - то різні речі!!!! Ну чесно! Я от балдію! І ще - жити і виховувати дітей треба не за законом, а по совісті. Усі ми різні, і ситуації різні, і діти у нас різні, і мами ми різні. Як на мене - тільки мама і тато знає, що для іі дитини краще саме у такому віці, у цій ситуації тощо - тікати чи дати відпор (не бити), пробачити чи запам'ятати і більше з тими дітьми не мати нічого спільного. Ну але то тільки моя думка. І ще. У мене сини, і вони у мене ніжні, чутливі, і плачуть))).
Так, дуже залежить в якій сім"ї і атмосфері росте дитина. Тепер ясно звідки беруться всякі забіяки Оце вся тема (остінні сторінки) то більше навіть про садок і школу, напевно, бо в 2-3 роки то ще дуже малі дітки. Там щось навіть не уявляю як може до розборок доходити. А вже згодом на то дійсно треба звертати увагу і в правильному руслі виховувати. Не допускайте, щоб через чиюсь наглість і бидлуватість страждали ваші культурні діти, вчіть їх, і якщо треба то втручайтесь, ось що я хочу сказати. А там далі то все уладнається, головне не запускати неприємні моменти і ситуації. І ще - от кажуть "діти сто раз міняються в характері, он хтось в школі тихий був і садку, а ого який став". Так я навпаки скажу, ніхто ніяк особливо не міняється Просто в дорослому віці люди вже так яскраво не проявляють свою сутність, але основа характеру така ж)) Тому вчити треба бути собою (щоб весела дитина не стала затюканою, і щоб затюкану дитину не зробити якоюсь агреcивною і нарваною, або навпаки ще затюканішою), і мудро все вирішувати.
Ви вважаєте, що усі мами різні і кожна мама знає як краще, але балдієте від чиєїсь думки! Ви оприділіться Давати здачу = вдарити. Вчити вдарити, то вчити битись, а не вирішувати конфлікт словесно. То моя думка! Не балдійте! Я дитину не вчу давати здачі. А постояти за себе, він сам допетрає як, коли прийде час, і якщо раптом це буде потрібне. Все, пішла Тут вже знову переливання з пустого в порожнє і кожен бачить те, що хоче бачити.
Так то "ябедничання" і позиціонують як передачу інформації дорослим, щоб вони розбирались з дитячими проблемами
Ви вважаєте, що дитячі конфлікти - це лише бійки? Чесно? А як щодо відібраних іграшок, обзивань, штовхання, дразніння, ігнорування, насміхання, кусання, щипання тощо. І давати здачу - то не означає битись. Вчити давати здачу - то не є вчити битись. Що за стереотипи? І хто казав, що ті, що вчать дати здачу не вчать перед тим розмовляти? Я вважаю своїх дітей достатньо розвиненими і вони знають, що спочатку є слово. АЛЕ є такі ситуації, коли після слова має бути і дія. І дія - то теж не є биття іншої дитини.
