@Almariel , це до Родіоночки. Я не вчу битися , чи обов'язково давати здачу, навіть навчити не вестися на словесні провокації інших дітей то є ціле мистецтво . Моя менша часто шокується від агресії , намагання словами образити . Вище ми навели прикладів коли з дитиною не можуть дати раду дорослі і інші діти і виходить бійка.
Але от старша виросла в такому дусі що битися не добре, що можна поговорити. І чесно кажучи мені дуже не приємно коли моя дитина приходить і дорікає : ти казала що битись не добре, шо можна все мирно вирішити але ім то не потрібно, вони б'ються і при тому плаче. Тепер я не роблю акцент шо битись не треба , виходить без бійок , мирно. Проте виховання в дітей таке різне .
Діти то не дорослі, в такому віці як ваші дуууууже рідко лупляться) Просто є такий момент коли одна дитина нагліша/ більш схильна домінувати/ вредніша і т.д. і її треба присікти. Один раз відстоїш своє, другий раз більшість вже нариватись не хоче, та ще й іншим бажаючим показую,що такий номер зі мною не пройде. Мій малий дуже добрий, він ніколи нікого не ображає. Так, може не поділитись чимось, але це найбільша "агресія" з його боку. Як був маленький - ше куди не йшло, зараз я бачу, що є надзвичайно багато бажаючих всадитись йому на голову. То в моїй присутності, а ви розказуєте за садок, де мама на задньому фоні не маячить як стримуючий фактор. Я пояснюю йому зараз, що є діти які дружать, і з ними весело, цікаво, а є діти які не дружать, а обзивають, штовхають, намагаються зачепити. Як можеш і ти не дружи з такими, як не вдається - ображати себе не давай. Так, як писали вище- на перший раз "Не роби цього", не доходить - давай здачу.
І в нас такий клопіт...малий "задобрий"...знаю,що то краще ,ніж агресивний,але трішки завзятості в цьому плані йому б не завадило...говорю йому,росказую,щоб не давав себе ображати,але результату мало((((
Знаєте, краще розбиратися хто кого там перший вдарив, зрештою, то ж діти побилися, а за годину забули і далі бавляться. Ніж дитину хтось постійно буде тероризувати, а то точно буде, бо діти жорстокі і відчувають слабинку. І чесно кажучи, трохи дивно для мене, що дитину вчать втікати і жалітися. То ж потім така модель поведіни на все життя накладеться.
але ж по закону саме так і має бути!!! якщо вас хтось побив, то ви мусите подзвонит і поліцію, а не набити морду у відповідь. уявіть, наскільки стало б легше життя, якби від образників тікали і жалілися (це не тільки про дітей, але й про дорослих!). ну так моя дитина і кусається у відповідь, а потім батьків викликають у садочок. як то пояснити, що отак ще можна давати здачу, а отак - вже задужо? ну ок, кусатися не можна, а можна штовхатися (саме так у нашому садочку), але ж і штовхнути можна так, що позаду опиниться кут стола і наслідки можуть бути гірші, ніж укус.
Я не про ту модель. Я про те, що дитина буде пасувати перед труднощами. Буде намагатися втекти від проблеми, а не вирішувати іі. Когось закласти, здати, для неі буде нормою. Самі знаєте, що таких не люблять і з такими не дружать. Ну і знаєте, по закону не по закону, але якщо хтось знає що я набю морду у відповідь навіть у дорослому віці, то і бажання мене бити ні в кого не виникне.
Для мене це складне питання...і тим більше важливе, бо син мій делікатного такого характеру, наскільки це зараз видно...тому переживаю. Давать или не давать сдачи в песочнице нацитую трохи зі статті: Напротивагу цитата із В.Горбунової: Я розумію, що ключ є у вихованні особистості, яка зможе відстояти своє "Я" не силою, а взагалі, висловити чітку позицію, вирішити ситуацію іншими методами...але все ж, цьому передує спочатку тотальний захист, і боюсь, що коли дитина дозріває до віку , коли б вона змогла справді "цивілізовано" за себе постояти, то в наших реаліях її однолітки вже будуть "навчені" давати здачі, а вона вже встигне стати "непривабливою як друг" (ще й в комплекті з мамою-квочкою ггг). На жаль, у нас навіть у віці 1,5-2, тим більше 3 роки вже не дуже прийнято повністю мамам брати всю відповідальність за вирішення дитячих конфліктів, я так розумію, що дехто навіть якось так заохочуюче пускає дітей самих у пісочницю, щоб "вчились жизні"... О.Писарик каже так: Я хвилююсь, як це насправді працює у нас. Дівчата, розкажіть! І ще таке: От справді, чи не відчуваєте, коли вчите давати здачі, що надмірну відповідальність кладете на дитячі плечі? Ну і в кінці трохи дезорієнтації: Одним словом, мій висновок: в певний момент, звичайно дитині дається деяка відповідальність, вона зміцнює своє "Я", вчиться відстоювати свої границі твердо, але без насилля, бо здатна оперувати складнішими формами соціальної взаємодії, іншими словами, в певний момент вона вчиться "не тікати" від проблем (а власне до певного віку це і не є "втечею" в нашому, дорослому, негативному розумінні - це є тим, що певні питання є під відповідальністю і опікою батьків, і це нормально для свого віку, так само, як мама відповідає за безпеку немовля, якого везе у візочку) Але, як це все реалізується на практиці? Була б дуже вдячна, якщо хтось поділиться досвідом. Особливо мами скромних діток.
Навіяла ця тема такий малюнок)) Хочетьмя щоб діти буди добрими один до одного і з часом не розчаровувались в людях. А взагалі по темі, то бачу що таки треба вчити давати здачі дітей, бо оте "пожалійся" далеко не завжди діє на деяких кадрів. І сама бувало бачила як діти неадекватно можуть поводитись, і що нагліші чомусь частенько люблять попресувати спокійніших. От чого так? Нє щоб бути добрими і сильними, а отаке (то вже трохи в старшому віці, не в пісочниці). Хоча і в пісочниці буває хтось у когось іграшки тягне, хтось іншому пакостить і сміється з того. А як то кажуть - в дорослому житті то та сама пісочниця, тільки прояви інші
Коли мій старший син був в початкових класах, я йому пояснювала, що битися не можна, треба розмовляти. Як хтось задирає - не звертай увагу. Зараз я думаю, що була не права. Тому вихованням молодшого в тому плані буде займатись чоловік. Як виявилось, нічого я не тямлю в хлопчачих розборках.
Дівчата, мені здається, що ви занадто занурились в тему. Що таке здача в три роки, наприклад? Не побоятись відібрати силою свою ж річ, не побоятись закричати на нападника, не побоятись штовхнути у відповідь. Ну не почнеться ж бійка з ножами у пісочниці!!! Мій Сашко теж такий досить ніжинка. Але про образу дуже сильно сигналізує плачем. У садок він іграшки своі просто не носить, бо не ділиться. А останніх пів року помічаю, що починає захищати себе все твердіше і твердіше. Не зупиняю його. Він же ж не лупить нападника камнем по голові. Тут головне, щоб дитина не боялась відстоювати якісь своі дитячі хоч і незначні, але правА. Кожного разу маминоі спідниці поряд не буде. І це нормально.
От, до речі, цитата з ще однієї статті на цю тематику, з того ж ресурсу, як на думку автора це працює "на потім", і для старших дітей, і для дорослих: --- дописи об"єднано, Aug 23, 2016 --- І які ваші дії в такому випадку - втручаєтесь?
Була б дуже вдячна, якби могли розказати детальніше чому - сформувалось щось у характері, що Вам не подобається, вилилось у якісь проблеми?
@Mansikat , зазвичай обідчик сам дає задньоі. Але такі ситуаціі траплялись частіше з 2 до 4. Зараз Сашку 4 з половиною. Плачем бере лиш старшу сестру, добре знаючи, що іі серце того не витримує.
Це не вирішило проблеми, конфліктів. Якби він давав здачу (потім і давав, але репутація штука така... Треба зразу себе поставити в класі, а не відмовчуватись), йому було б легше. То 100%. Він і сам зробив такий висновок згодом.
Чекати щоб побили до смерті чи до лікарні? Коли вас б"ють навіть в дорослому віці ви маєте право захищатися, а не чекати на міліцію.
Я десь казала чекати? Я казала втікати. Чесно, якби мене хтось бив - я саме так і зробила б. Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk
Трохи перечитала темку Якось мами намагаються виховати в хлопчиках якусь агресію, стійкість, вміння давати здачу, мало не з пелюшок Кльова замітка! Може не зовсім про давання здачі, але пересікається з усякими стереотипними переконаннями. І до теми про здачу. Був у мене у класі хлопець, який ніколи не давав здачу, бо не доводилось. От чесно, за всі шкільні роки, він умів так відповісти і сказати, що до бійки не брались. Поважали його і дружили з ним усі. Думаю, що при потребі і він би дав здачу. Але вчити треба вирішувати конфлікти інакше, а не одразу битись! В мого малого нарешті зараз з'явилвсь ніжність і якісь такі добрі риси, що мені направду важко переступити через себе і вчити, що битись ок. Він ще трохи малий, не дуже розуміє і не дуже ще вміє контролювати свої емоції, але наразі вчу сказати обідчику, що йому не приємно. Малий характером добряк дуже, але часом може і вдарити і шарпнути. Ну реально, я не уявляю ситуацію, щоб я сиділа і спокійно дивилась, як моя дитина ображає чиюсь дитину. Завжди підійду і поясню, що битись не треба. Шкода, що у нас серед мам такі різні переконання щодо виховання хлопчиків, та і взагалі дітей. Мала ситуацію на майданчику, як мого малого вкусив за руку трохи менший хлопчик, то тато того хлопчика примовляв "Маладєц! Вже і старшому можеш дати!" При чому там про здачу не йшлось... Діти не конфліктували. Або в родині маємо варіант, коли тато щиро тішиться і хвалить сина за те, що він вдарив! Не намагається донести якийсь інший варіант вирішення конфлікту, а ціленаправлено вчить битись. Якісь викривлені погляди і переконання в людей...
