Як наважитись на другу вагітність?

@Mansikat,

я зрозуміла. І проаналізувавши наше дитинство, подумавши- то , мабуть, так воно і є.

 

В мене донечка спала тіьки в слінгу, або якщо хтось біля неї.
Син має коліки, тому майже все те саме.
Але якось все встигається, правда, на кухні проводжу мало часу, але чоловік то все розуміє. Готую страви, але все нашвидкоруч.
і багато по дому прийшлось доробляти, бо не встигла до пологів. Зараз он будемо кухню доробляти, правда будуть робити майстри, але то треба і матеріали підібрати і прибирати потім після того всього, бо пилюки буде повно.
І донечка потребує уваги, тому тримаю малого на руках, а їй читаю книжки.
Я вам скажу що не все так страшно як думається. Воно все потім складається в пазл.
Я хотіла би вже вагітніти втретє... але ще організм не готовий (ЛА)

 

Танюш, ти мене шокуєш!

 

Корисне відео

 

Я сюди
Щось багато всього нараз останнім часом в голові крутиться, може напишу - легше стане розкласти по поличках для себе.
1. Коли вже передумала стосовно дітей з різницею в 2 роки, наступну планку собі придумала 4 роки різниці. От малому не за горами 3 - виходить треба вже всерйоз про це подумати (або пересунути ще далі )
2. У Влада в житті період "Чебурашка шукає друзів" - щоразу на майданчику чіпляється до дітей, хоче бавитися з ними, ходити за ними, разом йти додому... При чому раніше цікавився лише старшими щоб їх наслідувати, тепер вишуковує 2-4 річних (тобто +- свого віку), а найцікавіше що почав звертати увагу на "ляль" - раніше діти в візочках які не ходять і не говорять для нього наче не існували, а тепер і з ними хоче гратися, корчить їм рожі, смішить. Мене починає мучити совість що я позбавляю його можливості мати друга і колегу вдома.
3. Виходити у вересні на роботу? Чи ні? Як на мене буде не чесно прийти, поставити свої умови що до графіку, потім 1-2 міс лише входити в курс справ а далі за якихось півроку знову втекти в декрет. Тобто якщо планувати ще дитину то на роботу вже не виходити взагалі і у вересні іти і писати заяву про звільнення
4. Моя тема, робота стилістом - теж не знаю наскільки широко то розвивати і наскільки багато часу я зможу цьому приділяти. Ну і з немовлям доведеться відкласти все як мінімум на півроку а то і рік. Чи зможу я потім знову повернутися?
5. Я вже нарешті без дрожі в колінах можу подумати про немовля в хаті (бо ще трохи часу назад на мене такі думки наводили панічний страх )
6. Але розумію що маючи 2 дітей треба мати авто однозначно, інакше ми стаємо геть невиїзними бо соватися автобусами-поїздами-маршрутками як з одним Владом з його 3 міс вже не вийде... І дуже бажано було б мати когось з родичів трохи ближче як на відстані 100 км. Або няню хоч епізодично. Де взяти гроші на няню або родичів у Львові ? (Ага, у мене скромні запити, про власне житло я на ближчий час уже і не мрію, бо як на мене оренда квартири з однією чи двома дітьми не відрізняється нічим кардинально )
У підсумку наразі ніяк не можу наважитися ні відкласти то в довгий ящик ні стрибнути з головою. Поки залишаю то на долю випадку

а точніше не дуже ретельної контрацепції

але то теж якось не правильно Муж від прийняття рішення "самоустранився" - йому теж "і хочеться, і колеться", ну але в нас так є що майже всі кардинальні зміни відбуваються з моєї ініціативи, революціонер у нас я
Може хтось скаже що немає головного пункту "ай-яй, я так хочу ляяялю цьом-цьом", але я раціональна а не сентиментальна, навіть наявною дитиною не дуже "уміляюся" (то не значить що не люблю, але сюсі-пусі не моє).
О, згадала
7. Я далеко неідеальна мама і однієї дитини - можу гаркнути і по руках дати і часу мало приділяю, і мультики включаю і ще купа всякого такого. Боюся що мамою 2 дітей я буду ще гіршою (хоч не відкидаю що може бути і навпаки - стресові ситуації і дедлайни мене мобілізують і в "останню ніч" я завжди роблю більше як за місяць до того).
8. Ніколи не хотіла мати одну дитину. Хотіла 3 - двох з невеликою різницею, а третю "на старості років"
9. А раптом двійнята? А-а-а, я здурію одразу з 3 дітьми
Ну і ще купа загальновідомих черв'ячків "а раптом щось зі здоров'ям", "а раптом ця вагітність чи пологи будуть скаднішими за попередні"...
Я ненормальна?

 

@Akina, у вашому випадку я б ще зачекала 1-2 роки. Віддайте малого на якусь розвивайку, або частіше зустрічайтеся з друзями у яких є дітки. А за той час у вас може зявитись сильне бажання і уже 100%впевненість що хочете другу дитину, встигнете попрацювати і т.д.

 

ну другу дитину ми дуже раціонально планували. В сенсі, що ми точно не хочемо, щоб дитина була одна, тому все решта

відвалилось саме.
а третю хотіли так "ай-яй, я так хочу ляяялю цьом-цьом" з 4-ох місяців Михайлика, що ледве дотрималися до нормальнішої різниці )))

я до чого: воно затягує )))

я цинічна жінка, незручності роботодавця мене б турбували найменше.

 

Зустрічаємося, і в садок ходить, йому подобається але то не те. Йому хочеться якоїсь такої тет-а-тет компанії і взагалі він був би непоганим старшим братом

Нєа, я і першого на 100% не хотіла бо чужих дітей не люблю і Влад був взагалі першою дитиною яку я тримала в руках . Вирішили, "а, была-не-была", давай.

Ну у мене багато рішень в житті так приймалися - вибір універу, працевлаштування, переїзд в Дніпро, переїзд в Львів... Я не маю звички про щось шкодувати і зазвичай рішення приймаю досить радикально і швидко, а тут зависла...

Боюся що я навпаки "увійду в смак" вільного життя, кар'єри і тоді буде ще складніше наважитися. А різниці у 8-10 років між дітьми не дуже хочу

--- дописи об"єднано, 23 Липень 2016 ---

От і я категорично не хочу щоб Влад ріс сам. Я брата не дуже любила в дитинстві бо він був меншим і вічно плутався мені під ногами, але без нього, швидше за все, все одно було б не так цікаво ( не було б з ким битися). Ну і головне я не виросла б такою як є (кажуть що то дуже впливає - старша дитина ти був у сім'ї, менша чи єдина).

 

У мене майже 7 років різниці(трошки меньше)..і це так класно!!! От зараз я вже така замучена від готування, порядків сьогоднішніх...зробила собі каву сижу за компом,а моя старша доня вже 15хв забавляє синочка. Справжня помічниця і вона мене завжди виручає..і посидіти..і покупати поможе..

 

Єдине чого я не хотіла це маленької різниці між дітьми. І хоч багато мамочок кажуть: а відмучився один раз і все. Ну я так себе люблю шо мучитись не хочу, бо як моя гармонія порушується довкола погано всім. Я висиджую і виходжую кожне своє курчатко окремо, і пуповина відпадає сама собою , я десь треба піти з одним дитям не треба тягти всіх. Меншій вже 5з хвостиком і спокійно залишається дома сама на якийсь час. Як в мене вихід з чоловіком то я знаю що вони погодуються і ляжуть о 10й вечора. І зараз я спокійно можу лежати як мені важко а не гнати ввечері гуляти з дітьми бо в хаті влаштували армагедон. А на подвір'ї цілком спокійно старша читає книжку а менша бавиться. Всі решта матеріальні моменти то справа чоловіка. Були часи з машиною , були і без . В мене ніколи нема в тому проблеми, є знайомі як шось важливе, є таксі.

 

і у нас так
захотіла реально другу дитину коли малій стукнуло 6

 

Ну так, у всьому є свої плюси Але таки не хочу, певно, велику різницю бо ростиме Влад сам, а то точно не його тема бути одною дитиною - він з малечку тусовки, компанії і спілкування любить.

Я розумію що варіантів "для всіх" немає, але я швидше не з позиції "відмучилася і все" а з тої що дитині добре було б мати брата, зараз, а не через 5 років. У мене в чоловіка з братом різниця 7 років - вони геть чужі люди, одному скоро 40, другому 30 і от лише зараз хоч більш-менш спілкуються. Бо поки менша дитина в школу піде, то старша вже десь в коледж поїде вчитися - спільного дитинства як такого в них майже не буде...
Тоді вихід лише заводити дитині друга-брата (чи сестру), тобто щоб чужа людина виконувала функцію рідного брата.

 

Ну тут ще така справа, коли дітей взагалі почали )))
бо ми почали в 30 і як між дітьми робити різницю по 5 років, то може вийти що для мого комфорту фізичного все ж краще кучнєє дітей народжувати.

 

@Akina , я завжди цікавлюсь тим у знайомих. В половині діти терплять один одного і нема дружби між ними. Ми можемо очікувати одного а характери то різні. Я хресна у двійняток , вони ніколи не бавились між собою а просто жили в одній кімнаті. Різні характери, цілі, бачення . Бились не на життя а на смерть , ну так правда перед іншими захищали один одного. От зараз ім по 10 років, вони живуть кожен своїм життям.

 

Все чесно, якщо ти лиш не керуєшся власними кар'єрними амбіціями - тоді б я не починала, знаючи, що нема часу для розвитку. А так, якщо ти там офіційно, то і не робиш нічого непорядного, вийшовши на короткий термін між декретами. Не варто звільнятись, як на мене. Інша справа, що, особисто для себе, я б такого варіанту не дуже хотіла - бо краще я вагітна буду з дитиною вдома, аніж вийду на роботу на тих пів року, і буду їздити громадським транспортом на роботу з 9 до 18, а вдома ще побут, не кажучи вже про чоловіка з дитиною. Ну але ти до вересня вже в декрет не встигнеш, тож виходь - трохи переключишся, думаю піде на користь) Хіба ще варіант продовжити декрет.

Віка, чесно, ти маєш насправді дуже класну можливість поєднувати одне з другим. Я розумію, що може на час доведеться зовсім зупинитись або суттєво притормозити (ну і до цього моменту від зараз, як мінімум, ще є час, щоб зміцнитися як професіонал), але ти в будь-який час, як тільки з'явиться у тебе можливість (в певному віці дитини, може, няня на кілька годин, чи той же "батьків день" - ти зможеш сама, тонко регулюючи, займатись улюбленою справою: а чи знайдеш дві годинки написати щось в блог, чи матимеш клієнтку на годинку, чи підготуєш якесь заняття. Подумай, ти не будеш залежати від того, що на пів ставки тебе не беруть, лиш на повний день, наприклад, дитину треба віддати в садок, інакше ніяк, а це все більш кардинальні зміни виходити-не виходити, давати в садок-не давати, а тут - сама собі крутитимеш) Дуже добре, що ти вмієш і знаєш, як заробити гроші своїми уміннями, і знатимеш як з користю використовувати, наприклад, вільний час в декреті (я розумію, поняття ефемерне))), бо маєш вектор руху.

Ну, це таке. То або ти реально незадоволена, тоді друга дитина - шанс рости і розвиватись) (ну, зрештою, і з першою це можна робити), а якщо ж насправді в душі в тебе немає дисгармонії в тому питанні, а про мультики і гаркнути - то ти так перед зовнішнім світом "прибідняєшся", ну, то сама розумієш, тоді це погоди не робить.
Коротше, написала купу заохочувального тексту (прям як агітатор)

і чого б це?)

, але глянь глибше, відкинувши трохи ті всі сьогоденні обставини, чого тобі реально хочеться.

 

я б, мабуть, ще трохи часу присвятила роботі, так щоб трохи налагодити ту справу, мати певно коло клієнтів, авторитет і т.д. так би мовити "ловити удачу за хвіст"-поки ця тема цікава людям і ніша незаповнена, то в інтересах твоїх і Влада в тому числі, і майбутньої лялі теж. то і фінансово вигідно, і моральне задоволення від улюбленої справи...як там кажуть: щаслива мама-щаслива дитина(с). а там за рік+ вже б думала про другу дитинку. тоді і роботу можна організувати/підлаштувати під себе буде, як варіант консультувати скайпом перший час після пологів і т.д. і старше дитя вже в садку вбудеться, акліматизується остаточно і болячки не будуть так часто чіплятися)
але і довго не відкладала б, бо то таки "затягує"-спати всю ніч, мати більше особистого просторі і часу

то я так не з власного досвіду,звісно, бо мені поки таке невідомо)) але нещодавно говорила про це з коліжанкою

якось так. але то чисто мої філософствування, бо в нас все навпаки

 

Я власне не про любов навіть а про "школу життя" (в хорошому сенсі), взаємодію з іншими людьми, досвід. Для мене не обов'язково щоб мої діти любили один одного і за ручку скрізь ходили я за свободу - нехай кожен робить те що йому хочеться, якщо то не призводиь до дискомфорту інших, але все одно навчитися жити один з одним буде для них корисно.

все ще може помінятися

Себе теж переконуєш? То що, як надумаємо синхронно то буде мені з ким з візочком гуляти?

 

Я думаю різниця 4 або 5 років між дітками, то таки вже різниця і ,щоб вони бавились між собою і мали багато спільних інтересів різниця має бути не більше 2, ну максимум 3 років. Я не кажу, що дітки з більшою різницею не бавляться разом, але інтереси в них і потреби в спілкуванні однозначно різні.
На рахунок виходу на роботу, то я пітримую позицію Orman, я б не переживала на цей рахунок - виходила б і працювала стільки скільки буде можливість, або не виходила))) То вже дивіться, як вам самій хочеться.
В мене між дітками буде 5,5 років різниця. Десь в 3,5 роки Артема я зрозуміла, що на роботу виходити не потрібно було, а треба було планувати другу дитинку, мали з чоловіком спільне дуже сильне бажання, хочемо дитинку "от прям зараз". Тим більше Артем десь саме з того віку дуже почав просити братика/сестричку, а краще двох зразу)))

Були на першому УЗД, то дитина моя так засмутилася, що в животику одна ляля, а не дві, що я аж сама двійню захотіла)))

Ну але час назад не повернеш, тому ми вирішили трохи зачекати і другу дитинку планувати так, щоб я могла спокійно бути вдома коли Артем піде в школу і буде активно вирішуватись наше житлове питання, щоб я могла займатись в своє задоволення облаштуванням нашої квартирки.
Так як ми хочемо трьох діток, то якщо дасть Бог і наші плани не поміняються, то на цей раз я планую з декрету не виходити на роботу, а бавити ще третю лялю)

 

ооо то тепер в мене така міні-фобія. ще й в мене по маминій лінії є до того передумови)) це,якщо ми колись наважимося на третє малятко