Заробіток ціною роз'єднаних сімей

Почитала і згадала, як було в моєму дитинстві (кінець 80-х - початок 90-х). Мої найзаповітніші мрії - це були "варьонки" і плеєр. Батьки були інженерами, маму після другого декрету скоротили. Я збирала пляшки, здавала і купувала книги. Досі пам"ятаю муки вибору, що купити на відкладені гроші - двохкасетник чи 7 томів "Жизнь животных". Я була сіра мишка, гірше за всіх одягнута. Колись подружка запитала: а чого твоя мама не поїде до Польщі і не купить тобі джинси? - Бо в нас нема грошей. - То хай поїде на заробітки.
Я дуже рада, що ніхто нікуди не поїхав. В нас не завжди було що поїсти і в що одягнутися, але ми були всі разом. Часом я віддавала свою порцію молодшому брату, а брат 14-річним підлітком-дрищом біг з молотком мене зустрічати, коли у дворі билися алкаші. Думаю, батькам теж було прикро, що не могли дати нам тих матеріальних благ, які були в інших дітей. Але вони дали нам освіту і любов. Тому особисто для себе розглядаю заробітки як останній варіант в екстренній ситуації (хтось важко хворий чи хата згоріла).

 

В мене тато практично все моє життя працював закордоном...Польща, Чехія, Португалія...поїхав на заробітки в кінці 90-х, коли збанкрутував місцевий комбінат і тато, бабуся і дідусь залишились без роботи. На одну мамину вчительську зарплату сімю де 4 дорослих і 2 дітей ніяк не прогодуєш, в районі роботи не було, тому й прийшлось шукати кращої долі закордоном. Все було - і безробіття, і з роботою підставляли, й жити не було де, й дзвонити нам міг у кращому випадку раз в тиждень...але тато все ж таки все пережив, бопо своїй натурі правдолюб і трудоголік.
Важко було рости без тата, тому й стосунки в нас зараз більш приятельські ніж батьківські...
Коли ми з сестрою вступили в інститут і не потребували сильно опіки, мама поїхала жити до тата. З одного боку це було правильним рішеннням - жінка має бути з чоловіком, що ж це за сімейне життя коли вони бачаться максимум 2-3 тижні на рік....а з іншого - так важко, коли не можеш просто так набрати номер і подзвонити до мами, поговорити про дрібниці, просто пожалітись і отримати мудру пораду...просто обняти...
Батьки закордоном працюють й досі, тато - більше 15 років, мама - десь 8. Свою внучку мама змогла потримати на руках коли забирали з родому, тато ще небавив, зможе вперше взяти на руки коли малій буде 9 місяців. Добре що зараз є скайп, соц мережі і спілкування можливе навіть на великих відстанях, але мене й досі мучить совість що колись в дитинстві я могла відмовитись поговорити з татом, мотивуючи тим що в мене нема на то часу....не розуміла як роблю йому тим боляче...тоді він для мене був просто голосом в телефоні...як страшно...тепер, маючи свою дочку я розумію як йому було важко покинути нас щоб поїхати сві за очі..нікому не бажаю такої долі..
З позитивного в цій ситуації я бачу тільки наступне: мої батьки живуть разом, в доволі розвинутій європейській країні, в них зараз те що називають другою молодістю. Мама, ща відсутністю необхідності все краще віддавати дітям, почала гарно доглядати за собою і класно вдягатись, навчилась водити машину, тато біля неї розквіт, вони їздили на кілька днів в Париж, Рим, побували в Іспанії, мандрують країною, в якій живуть, побачили океан і Альпи...сидячи в нашому містечку до такого вони явно б не допрацювадись.

Надіслано від мого LG-D410, використовуючи Tapatalk

 

Все частіше такі історії чую. Але є і такі що роками за кордоном працюють, там починають нове життя (а тут чоловіків і дітей лишають). Компенсують це пересиланням грошей дітям, як я розумію. І їм підходить таке, напевно.

--- дописи об"єднано, 17 Липень 2016 ---

Це звідти, що в нашій країні були великі непрості кризові часи, коли люди буквально "на своїй шкурі" побачили що таке не мати квартири та засобів для нормального існування. А в США там все не так, там взагалі після повноліття дитина часто йде жити окремо і сама заробляє. В нас не всі мають де жити окремо з молоді. Тому у кого є житло - крупно повезло. І ясно що люди стараються допомогти воїм дітям, вони знають як це насправді важливо

(я раніше теж не задумувалась, але так є, що окреме житло - то таки дуже важливо)

.

 

Підходить, бо вдома заробити ті гроші майже нереально, то краще поїхати і заробляти забезпечуючи сім"ю, ніж лежати на дивані і стогнати, що нема роботи. Звичайно, що потрібно бачитись на скільки це реально. А так, то нічого поганого в тому не бачу. В кожного своє.

 

в 2013 році ще у "нашому" Криму в готелі у татар покоївкою працювала жіночка зі Львова. Оскільки на той час ми були там зі Львова одні, то вона залюбки з нами розмовляла. Виявилося, що вона більше 10 років працює у Польщі. Двоє дітей- син студент і донька якраз закінчила вуз. За 10 років змогла заробити їм на навчання+ купила доньці квартиру ( + залишилася ще власна, де синуже жив). На моє запитання: а що ж ви тут зараз у Криму робите, коли ви маєте відпустку на літо, яку вам надали господарі,її відповідь була для мене дещо шокуюча: що це діти знайшли їй місце покоївки в Криму на час відпустки і умовили їхати " на море". Тому вона літо тут працює і повертається назад у Польщу. Це яскрава картинка того, як дорослим дітям уже від мами нічого, крім грошей не треба : мама працює у Польщі і передає кошти, має відпустку- хай їде заробляти далі і не сидить у хаті і не пильнує. Коли вона приїжджає, то за 2 тижні стає "зайва". Бо так склалися обставини, що поки мама на заробітках, діти росли самі з бабцею. І мама сприймається уже лише як джерело доходу.
Не так давно тут одна сім я купувала квартиру. Чоловік 17 років на заробітках у Чехії. Дружина з доньками тут. Приїжджає- привозить кошти, перебуде 2 тижні на рік тут і назад. І на цей раз- привіз зароблені кошти. купив інше помешкання дружині і донькам, зробив ремонт- і далі на заробітки. Казав, що в Чехії він уже звик і так йому нормально. Можливо... Але це не сім я. Чиста формальність для людей. І діти і дружина бачать тата лише як заробітчанина коштів. Їм добре тут, а він пристосувався жити там.

 

І кількість таких от сімей на жаль збільшується. Але це тому що тут люди часто не можуть знайти такої роботи щоб нормально на все вистачало. Або не хочуть перевчатись, чи взагалі їм таке не підходить як тут пропонується. Погоджуються на некваліфікаовану роботу за кордоном, і сюди шлють гроші. Буває що людин а не може знайти іншого шляху заробітку, тоді це зрозуміло.

 

Не буду говорити за всіх, але на мою думку, що хтось один лишається тут, а хтось інший їде заробляти гроші і висилає, це вибір обох. з чоловікового боку це класно пару євро в місяць вислав і все він герой кармілєц. а з іншого боку жінці ніхто на мозги не капає, і плюс фінансово забезпечена. як на мене сімя має жити в одній країні. і обом, чоловіку і жінці для цього прикласти всі зусилля.

 

Заробітчанство масове явище. Тут пишуть,що люди не хочуть переучуватись, погоджуватись на те що є.але перевчовуватись може і не бути змоги і коштів. І роботи нема в малих містах і селах. В великих містах може так є можливість щось шукати і мати хороший заробіток.


Надіслано від мого Lenovo A319, використовуючи Tapatalk

 

Багато залежить від характеру мами, що вона хоче від життя, і не факт, що будучи вдома без роботи, вона була б щасливіша, а так життя покаже.

 

Приклад США це чудово, але там можна брати житло в кредит і країна дбає про свій народ, дають позики які не відчутні для людей.А в нашій країні,якщо береш в кредит незнаєш чи матимеш завтра на хліб.Я ж не говорю про те що я маю ціле життя пахати на дітей , а в деякій мірі потрібно просто деколи допомогти їм. РОботу в місті знайти легко, але заробітня плата 1000 грн. і проїхати 700 , тоді що заробиш?

 

Я це все розумію, але як тоді по-вашому більшість львів"ян живуть, які тут працюють? Живуть сім"ями, працюють, дітей виховують без заробітків за кордоном?

 

За кордоном не те, що перевчитись, там часто треба здобути зовсім нову професію, а ще мову вивчити. Часто в зрілому віці. Моя сестра вже три професії змінила. На професійне освоєння кожної пішло багато зусиль і коштів. Та вона задоволена і повертатись назад не планує поки. Єдине шкода, бачимось раз в кілька років...

 

Ви порівенюєте Львів і сільську місцевість?У великих містах роботу думаю легше знайти як в селі .А як в селі свій дім, то лишати все і перебиратись в місто також не вихід.В кожного своя ситуація,яка приводить до виїзду закордон.

 

А чого ж не вихід? Тому що це теж зміни, до яких більшість не готові? Просто треба все починати з початку, а це завжди не просто, як морально так і матеріально. Прості шляхи не завжди кращі. Для багатьох моїх знайомих простіше поїхати за кордон, і бачити рідних на Паску і Різдво (в кращому випадку), але нажаль за 10 років дуже багато порозлучались, а у решти такі стосунки, що навіть ті два тижні не можуть прожити без скандалів, бо у них на 10 років одруження, максимум рік спільного життя назбирається.

 

В селі є як свої плюси і свої мінуси, але

в такому віці хлопці повинні самі старатися, чи вміти заробити собі на той достаток, якщо вони цього хочуть, прагнуть
І взагалі майбутніх мужчин потрібно виховувати так, щоб в них було бажання працювати, шоб вони чітко знали і розуміли своє місце в суспільстві, в сім"ї, в домі... А не мама поїхала заробляти їм на краще в життя , бо в такому то віці - це вже два здоровані..
І якщо хлопці ( оці скажімо для прикладу тридцятирічні, я не говорю про дітей) вже погодились би на такий розклАд обставин, то тоді сорі, потрібно вже самій мамі переглянути своє виховання, бо там однозначно від самого початку було закладено щось не так.

 

Почну з того, що все індивідуально). Але мені чомусь здається, що дітям важливіша присутність батьків, виховання, підтримка, контроль, ніж фінансова допомога. Оте "підняти дітей на ноги" мене страшенно дратує. Та треба не гроші давати, а навчити заробляти. Слава Богу, що моі батьки були зі мною. Але у знайомих мама поїхала, і син іі просто банально доїть! Він не знає ціни тим грошам, спускає на бари і драп, а мама там гне спину з відчуттям того, що синочок такий бідний, покинутий.

 

Ну тоді вже батьки винні - думаючи що компенсують свою відсутність модними дорогими цяцьками в результаті виховують дітей які не знають ціни грошам. Це, знову ж таки, дуже індивідуально. Мене виховували скромно, без перебільшень, навчючись я жила за свою стипендію, після навчання тато дав мені 2 місяці щоб я змогла знайти роботу у Львові, на цей час давав гроші, а далі "сама, доця, сама". І я дуже вдячна за його, місцями жорстку, політику, бо таким макаром він навчив мене цінувати гроші і бути самостійною. Часом він щось мені підкидає, але не більше ніж 100 євро в рік. Я вважаю це взагалі не багато.
Хоча знову ж таки це питання виховання. Знаю багацько прикладів, коли батьки закордоном горбатяться, а діти не працюють, живуть на широку ногу і ще й сміють казати батькам що "цього разу замало передали"...хто як навчив

Надіслано від мого LG-D410, використовуючи Tapatalk

 

аналізуючи своє життя я розумію яка крута сім'я була в нас з батьками, без ремонтів , без всякої модної техніки , зате з татом і мамою. Я бачила іх кожного вечора, ми чекали і святкували Різдво , Паску і тд , могла пригорнутись до своїх рідних , а варьонки , кольорові шнурівки і сяке таке привозили на продаж заробітчани . Я вже тоді росла слухала історії всякі і розуміла що не хочу щоб мою сім'ю полоскали чужі язики типу: поїхала залишила хлопа , завела там коханця і навпаки . Маю куму досі розгрібає наслідки маминого заробітчанства . Мама поїхала як моїй на той час подрузі було 18 і ми разом вчились в інституті . З того часу ні разу не приїхала , ні ремонту ні статків нема в тій квартирі , мама знайшла собі нового чоловіка , прийняла його сім'ю і купу родичів і живе іх проблемами. До Львова передавала якісь гроші на оплату квартири і секонд хенд , пройшли роки , тепер вже моя подруга стала мені кумою живе в Ізраїлі , їздили вони до мами і більше не поїдуть . Величезна прірва , бабуся любить чужих дітей і абсолютно не цікавиться рідним єдиним внуком , а то такий чудовий хлопець . А по селах то взагалі масово їздили на заробітки , мій тато ніколи не розглядав такого. Як не стало роботи і настали скрутні часи - почав ремонтувати машини людям дома в гаражі , потім з'явилась робота одна друга , ми завжди були разом.

 

Моя мама, як на роботі були проблеми, вирішила їхати до Польщі. Всі сусіди їздили на літні роботи. Паспорт зробила і поїхала. Мені вже десь 20 років було, брату 15. Я не мамина доця і якихось там уті-путі -обнімашок-цілувашок у нас ніколи не було. Такі нормальні безпроблемні стосунки (ми ніколи не сваримось і мама ніколи не кричить. Ніколи!). Провела я її нормально, без сентиментів і обнімань, але ввечері ревіла як корова. Аж самій із себе смішно було. Ніяких мобілок-пейджерів не було, то і не знала що там і як. Наступного дня під обід мама приїхала. Навіть пару гривень привезла -- бо той дозволений блок сигарет і пляшку горілки там продала. Сказала, що всі поїхали на роботу, а себе такою. худобою на тому базарі відчула. Типу приїжджають поляки і пальцями тикають, кого беруть із собою (там 80% уже знайомі, новеньких не багато. Моя мама така ефектна жінка під 40 -- то до неї ще й чіплялись). Вона плюнула на то -- і повернулась. І -- о чудо! -- і тут робота якось налагодилась. І нас двох сама на платному вивчила. Тому якщо хотіти, то і тут можна знайти роботу.