Ну невже ви не бачите, чи подобається людям їжа? Я можу після першої ж ложки, яку з"їв мій чоловік сказати, що він думає. Впринципі він не вибагливий. хоча може і вибагливий, просто те, що йому не подобається -- я не готую. Там салати із олією у нас ніхто не їсть -- то чого його мучити? А взагалі найкращий варіант особисто для мене -- то сто разів перепитатись) Тобі подобається моя нова зачіка? Точно подобається? Чи тобі всерівно? А як краще? Короче задовбу, але правду отримаю -- бо перша його реакція на все -- "все супер". Але ж я бачу, коли супер, а коли ні...
Вони долучаються, але не завжди влучно, але на хід справ то не не дуже впливає. То напевно мені час вже десь мігрувати на роботу мабуть. --- дописи об"єднано, Jul 9, 2016 --- Так в тому і справа, що їдять і прицямкують, але отаке хитання головою... капець.
@Козенятко то скажіть "мені неприємна така твоя реакція. Я погано готую? Дуже хочеться, щоб похвалив, якщо дійсно смачно. Це мене надихає". А Ви хвалите чоловіка?
В більшості випадків, так і є. Якщо є за що, то звісно. Але оте хитання головою і якийсь такий пофігістичний погляд мене насторожив, може то я вже засиділася вдома?
@Козенятко може, то Вам видніше. Я при незрозумілих реакціях прошу уточнити відповідь або пояснити зрозуміліше. Ми, жінки, схильні часто себе накручувати і додумувати.
Уточню, що все, що готую подобається(подобалося) і коли є за що, то хвалю свого чоловіка. Можливо я себе трохи і накручую, але така реакція чоловіка мені не подобається.
Так співвідношення характерів, і темпераментів виявляється є важливим у шлюбі, тому то так багатогранно все
чесно? та розслабтеся собі просто) є якісь ознаки, які характеризують пару, але всерівно буде так, як Бог дасть, і цього не зміниш різні тести, типування, сумісності дуже відносні розходяться всякі дуали, ідеальні пари всекунду, і нічого не помагає міцність і якість стосунків залежить всерівно від пари, хоча основа з якої починали може бути різна, в когось спільні погляди, інтереси, пристрасть, платоніка і тд. і тп, в різних комбінаціях і пріоритетах
А я б так сказала, що от ми часто і багато уваги звертаємо на те, що жінка має себе любити, про себе пам'ятати і т.д., бо інакше втрачає себе, чоловіку вона нецікава, дитині вона (потім стане) нецікава, але варто було б наголошувати і на поведінці другої сторони, себто чоловіка, адже виховання маленької дитини, це, погодьтесь, такий непростий період, особливий - якраз час, щоб йому підставити своє міцне плече, і трохи потерпіти - і її невиспаність, і роздратованість, і відсутність модних захоплень і занять. А то так виходить, що жінка несе левову долю турбот і відповідальності за дитину, та ще й у відповідь не отримує хоча б адекватного розуміння її становище, і виходить:"запустилась, одичіла, вже не та, з якою я одружувався..." Фактично, це час випробувань, не таких дуже особливих, пересічних насправді, але такий час, коли не є так "легко и звонко", як більшості було до того, і як хотілося б. Але терплячих людей якось мало, всі хочуть все і зараз. Чомусь мені виглядає, що від чоловікової оцінки ситуації, дружини у цій ситуації дуууже багато залежить - і те, чи вона себе в тих дитячих клопотах зрештою не загубить, також. Бо коли ти відчуваєш, що коханий в тебе вірить, цінує, і пам'ятає всі твої гарні якості, які може зараз ти і не дуже демонструєш, то я думаю, що ти і не загубишся, і не забудешся, дітки підростуть - і почнеться інший етап життя. Оця поведінка, яку я описую - це з розряду давання, може компліменти авансом, чи терплячість там, де не гріх і не терпіти, може чоловікам це складніше робити, жінки-мами мабуть значно краще освоюються в ролі тих, що дають...але, згадалась фраза, яку колись зустріла: "найкраще, що можуть зробити батьки для своїх дітей, це дуже любити їх матерів". Ну скажіть, хіба ж не так?
О! Так! Ще знаю бувають такі кадри, які люблять сказати:" Ти на роботу не ходиш, то тобі і не треба...", на мою думку, це дуже вагомий фактор відношення чоловіка до жінки.
Можна стану на захист чоловіків? Я не заперечую існування махрових шовіністів, і їх багато. Та є чоловіки, які не хочуть, щоб жінка упахувалась, бо не хочуть розділяти господарські справи з нею. На мій погляд усе треба проговорювати відверто, свої бачення/бажання і шукати спільний знаменник/вихід.
Ну мене часто дратує фраза " ти сидиш дома , ти ж нічого не робиш" отаке... А коли доходить до того,щоб посидіти з дитиною,то в чоловіка терпіня вистачає не на довго. Фактично час який він проводить з дитиною я завжди поряд. Надіслано від мого Lenovo A319, використовуючи Tapatalk
я не знаю якого віку у вас діти. Але мої діти дуже люблять долучатися. І в старшої (майже 5 років) вже часом виходить дуже влучно. Так, зазвичай, після їх допомоги ще більше прибирання, але я розумію, що як зараз буду все "сама, сама, сама...", то потім не допросишся. не впевнена що зрозуміла речення. Розділяти обов'язки можуть не хотіти і не розділяти. І тут два виходи - знизити планку вимог до чисто/наварено, або найняти допомогу. Чи я не в ту стєпь? --- дописи об"єднано, Jul 10, 2016 --- мене теж би дратувала. Але ніхто ніколи мені таке казав. Навіть коли не було дітей.
Дівчата, прийшла до вас за порадою. Я в декреті зараз, доці 1,2 роки, сину 11,5 роки, раніше працювала (тоді в принципі все було те саме). Весь побут і діти на мені. Тобто варити істи, ходити на закупи, прибирати, прасувати, робити з сином уроки, ну все, буквально навіть воду з автомата теж ношу я. Знаю, що скажете, значить так навчила. Повністю згідна. Ще таке. Мій чоловік хворий, йому важко виконувати одноманітну роботу, роботу, де треба присідати-нахилятися, швидко втомлюється. І коли щось треба зробити, я завжди думаю, ну краще я зроблю, фізично я ж можу то зробити, а він втомиться. А якщо перевтома, то йому тре в лікарню під крапельниці лежати. Ну і далі сама. Вже бачу й син починає закидувати фразами, я не буду то робити, а тобі, що важко самій це зробити? Та мені не важко, але я не встигаю все зробити. До вечора з ніг валюся від того крутіння по хаті, то дитина попісяла, то покакала, то помити, то пити дати, то нагодувати одне, потім друге, то за продуктами, то їсти звари, то прибери трошки по флай-леді, то по колу попісяла-перевдягни, то надвір, щоб мала побігала і то краще двічі на день. І дивлюсь на кутикулу, яка повідростала і шкода себе, нема часу на себе зовсім. І найгірше, що того чоловік абсолютно не цінує. Тобто він вважає, що я сижу задерши ноги цілий день. І коли я перераховую, що робила, то він каже не роби або нащо ти то робиш? Справа в тому, що він не вибагливий. Тобто може істи просто гречку. Але я я розумію, що гречка корисніша з котлетою чи рибою. Син не хоче їсти просто гречку. Чоловіку все рівно чи прибрано в хаті, він не звертає уваги на брудний унітаз чи пилюку на килимі. Але я помічаю і не хочу пилом дихати і не хочу, щоб дихали мої діти. Виходить, що все це я роблю для себе. І він так по-справжньому не розуміє чого я втомлююся, не задоволена. Буває, я залишаю його наодинці з доцею на кілька годин, він втомлюється, при тому, що паралельно він не робить всякої роботи по хаті, а я роблю., але каже, що то через хворобу, а я не втомлююся, бо здорова. А йому не вможна втомлюватися, тому лишаю рідко. До слова. у Львові нема нікого абсолютно з родини, де я б могла лишити доцю хоча б на годину. Вона завжди зі мною. Зараз я хочу вчитися, і мені треба 3-4 год тиші в день. Ну і чоловік каже, от я дома, йди вчися, але часу ж у мене не збільшилося. А роботу по дому він не хочу на себе взяти, ну і не дуже може, чесно. Та й мало мені тільки на вихідних. От збираюся я на тиждень до мами за місто з дітьми. Раніше я наготовлювала 5 банячків на роботу і щоб дома мав, що їсти. Тепер не буду, може почне цінувати ту роботу, коли то втратить. І зла я, і разом думаю. що я роблю не так, в мене таке відчуття, що я його обслуговую, прислуговую. Про кохання забувається, бо якось себе не люблю за цим всім побутом. Увесь час якась загнана. Не навчила мене мама себе любити. Вона завжди якось віддає себе дітям. Але тепер я не бачу межі між любити себе і егоїзмом, не можу знайти того балансу де добро для дітей і чоловіка (ну не можу ж я залишити їх голодними) і для себе. І ще думаю, що якби він то цінував, хоча б морально підтримував, то я б легше то сприймала. А так він не вважає, що доглядати дітей, то робота. Накатала.
не буде того морально , тому що для нього це "обидєнность". Ви створили йому зону комфорту ( хай зі своїх причин),в якій він звик бути і це сприймає як належно. Тому його більше би здивувало, якби ви перестали на собі все тягнути. А так- це норма для вашої сім ї. А те, що повсякденне не помічається. І ви не доб єтеся цього розмовами чи скандалами. Тому або робите, бо робите вам так комфортно, або не робите, бо вам це не комфортно. Просто у вас з ним різні зони комфортності. Можливо, варто трохи посунути межі? Десь собі більше попускати і десь більше все-таки перекладати щось на чоловіка. Ну от якщо (не дай Боже) фізично втратите ви можливість робити усе, що робите, тоді як? А коли ви ще на роботу повернетеся, то попри побутові питання на вас ще фінансові покладуться? Все рівно доведеться руйнувати звичну зону комфорту і шукати іншу модель. Може то варто робити зараз, не чекаючи, поки грім гряне? Шукати ту модель розподілу обов язків, яка влаштує вас обох. Навіть як вище зазначено-або помічницю брати, або попустити собі перфекціонізм в ідеальності. А от це також логічно. Бо в нього є постійно приклад батька. А хлопці-підлітки уже підсвідомо копіюють його поведінку: дійсно, якщо у тата такі обов язки у сім ї, то чого він має напрягатися. У нього вкорінюється, що це "жіноча робота". Я знаю по свїй дитині, яка на рік за вашого сина старша:у нього все більше і більше світогляд у різних речах формується такий, як це показує батько. І переконати у протилежному, коли постійна модель поведінки перед очима- нереально. Тому реально , що для того, щоб змінити поведінку дітей спочатку потрібно змінити модель поведінки батьків. Підліток вірить тому, що бачить. А не тому, що ви розказуєте, як би це мало бути. Якщо батько ( чи мама)сидить бавиться комп ютером увесь день, то марно відбирати його у дитини і пояснювати, чому це шкідливо; якщо батько нічого не допомагає по господарству, то встановлення обов язків для дитини викликає у нього спротив ( батькові можна відпочивати, а я що "лось"?); якщо батько відноситься до мами із споживацької позиції, то чому це заборонено сину? Тобто тут тільки змінити модель поведінки дорослих, а вже тоді- щось вимагати від дитини. По іншому це не дасть результату. Бо в нього буде інший приклад перед очима, який розходитиметься із тим, що вимагають від нього. Це дискоординує поведінку підлітка
я б радила піти на манікюр, а чоловіка попросити зробити обід собі і сину (гречку ж не важко зварити). Згодна, що сину потрібен приклад, може поговорити про це з чоловіком. Нехай вчить трохи сина, що мамі треба допомагати, що він не може, через хворобу, але син здоровий і може трохи мамі допомогти.
але ж є робота яку ви можете йому доручити, дитячі речі попрасувати, бурячок-моркву-картоплю на борщ приготувати, за той час поки ви воду несете. У нас з чоловіком був такий інциндент, не хотів вибити килим. Поки він на другий день прийшов з роботи того килима вже не було, поїхав на смітник (він ще крім того був страшний, ще радянський і мені не подобався). Але тепер завжди вже килими вибиває. А щодо прикладу батька то у нас теж була серйозна розмова, трохи з іншої причини. І мені таки вдалося переконати чоловіка, що якщо він хоче виховати (разом зі мною) розумних, впевнених чоловіків, а "маминих синочків" має показувати достойний приклад. Часом приходиться про це нагадувати, але всеж це діє.
Не впевнена чи мені сюди, але запитаю. В мого чоловіка мабуть "криза середнього віку". Іншого пояснення не бачу. Спочатку запустиив бороду, бо він хоче "виглядати солідніше" (я її терпіти не можу, але вже мирюся цілий рік). Але зате одягатись хоче як підліток. Поки я в селі пішов і потратив купу грошей, а виглядає жахливо. Я спочатку думала що справлюсь, бо більшу частину одягу все таки вибираєм разом, і я можу повпливати. А тепер бачу що все, втрачаю контроль. Намагалась поговорити, він не хоче слухати, каже що я залишилась у мінулому столітті, а то все тепер мода. Але я мені байдуже до тої моди, я вважаю що впершу чергу треба мати свій стиль, який підходить до певного віку, статусу тощо. Так можна дещо підкорегувати відповідно до модних тенденцій, але щоб сліпо слідувати за модою , та ні за що. Порадьте, може хто мав такий досвід.
В нас виїхало на смітник 2 килими. Ще 3 пакети його одягу, який він вперто не хотів складати на місце. Більше половини посуду теж поїхало з дому, бо мити його ніхто не хотів, якщо були чисті тарілки в зоні доступу. Ще в часи другої вагітності мене нервувала вагонка на кухні, бо заважала поставити стіл там, де я хотіла, тому вагонку я віддерла, знайшла майстра, щоб зробив там ремонт. Я викинула з хати 2 столи, вітрину, великий фікус, 2 системні блоки. Тепер я збираюся розібрати антресолі і робити ремонт в ванній, бо на перших я не можу дістати поприбирати, а другу важко мити через зношеність. На всі ці мої активності чоловік тільки дивився спокійно і казав: "Ясно, знов щось поламала". Йому байдуже, яким чином я роблю побут комфортним, але прибрати щось - то є анріал. Але я вже давно збилася з того, щоб щось доводити і вимагати. Благо, є люди, які за плату зроблять те, що мені внапряг. І чоловік в мене далеко не лінтяй, то хіба побутові справи викликають такий спротив.
