прийшла тут поділитися іншим опусом, але мені здається, він певною мірою перегукується в тим, що Ви запостили.)) спочатку читається, як жарт-гіпербола, а потім в деяких моментах бачиш, що воно насправді так і буває. Але взагалі, в медалі завжди дві сторони Быть женщиной – это знать, что любая твоя работа – второй сорт. Потому что вот мужчина-врач – это да. Мужчина-учитель… Мужчина-бизнесмен… А если бизнес у женщины – то это, понятное дело, только от неудовлетворённости в личной жизни, а не от чего-то ещё! Не женское это дело – зарабатывать бабло! Это остаться без рабочего места, если тебе 50. Потому что вокруг мужчины, которым надо кормить семью. Подумай сама, при чём здесь ты? Быть женственной – это одеваться, чтобы нравиться мужчинам. Но не ходить там, где незнакомых мужчин много. Потому что убийство – преступление. Кража – преступление. А изнасилование – это то, в чём женщина виновата сама. Ведь если она женственная – значит, она хочет мужика. Иначе бы она губы не красила! Шлюха! А вот быть мужественным – это значит быть с отвёрткой. И никто не изнасилует за это тебя. Источник: Быть женщиной
якщо будь що, що важливо для мовця і повторюється купу разів безрезультатно, не почуте - це проблема подружжя. От що я думаю...
Дуже цікаво. Але я думаю, що проблема в тому, що чоловік не розслабляється, і його працю не оцінюють так як би йому хотілося. З іншого боку, він не пишається своєю жінкою, але то вже питання того як вона сама себе подає. Ну і людина сама себе загнала в роль жертви. Я б навряд йшла на роботу, бо чоловік мучиться, вважаю, що то то саме, що дати йому по яйцях. Для самореалізації - так, А робити щось з жалості погана штука Надіслано від мого Lenovo A2010-a, використовуючи Tapatalk
Скажу, що не читала ще і дякую, що поділилась. Шкода, що він стільки терпів, аби висказатись. І той лист мені про мистецтво спілкування. Душевне. --- дописи об"єднано, Jul 8, 2016 --- Такі в мене сумбурні відчуття. Через перше речення. Давати по яйцях бо самореалізовуєшся - нормально, а заради підтримки - ні Цікава тема. Я би поговорила про це детальніше.
чесно? я тут на стороні жінки, як би не дивно це звучало від тої, в якій з раннього дитинства всі бачили карєристку по-перше, сам позив.. я знаю тих мужчин Зх. Європи, декрет до 4 міс, а далі (цитую не одного) "хай виходить на роботу, чого це вона не має працювати??? чого це я сам маю на сімю заробляти?" одне питання коли жінка хоч з роддому виходить на роботу, підлаштовуючись під потреби дитини, з якою в той час хтось з рідних, бабусі чи накрайняк няня а тут з 4 міс - садочок.. і я навіть не критикую, це просто як радикальна життєва позиція, крайній Захід) на тому ж Сході абсолютно протилежний підхід а ми до речі, десь посередині, саме тому стільки суперечок, якою має бути жінка, коли виходити на роботу, скільки заробляти і тд. стаття як на мене має ціллю впливати на суспільство і робити його ще радикальнішим, проблеми не бачу, бо не аж так багато жінок там сидять вдома, більшість пашуть в одній упряжці з чоловіком як має бути я розумію, що тут інша ситуація, бо какби в жінки вже діти в школі/універі, але пара пунктів дуже цікаві, наприклад тобто чоловіку розходиться щоб жінка власне заробляла гроші, і не копійки нюанс в тому, що далеко не всі жінки вміють заробляти гроші заради грошей, при тому вони можуть мати багато освіт і розуму вагон жінка може займатися улюбленою справою і отримувати за це мільйони, так, без проблем але коли ціль суто гроші, то за аналогією, для деяких мужчин домогосподарство норм, але для основи - кошмар ну да, на 2 стільцях теж хочеться всидіти, та просто працюй скільки можеш, без думки про "уровень жизни" зрештою, якщо він заробляє на всю сімю, то може і правила встановлювати, до прикладу працювати на 20% менше, урізавши жінчині витрати на шопінг, салони і тд. хочеться їй більшого - хай заробляє сама а якщо поводишся дійсно як банкомат, то маєш свої наслідки моя думка - це наслідок індивідуалізму Заходу, "одиноких вовків" чому на Сході мужчинам в голову не приходить відправляти свою жінку на роботу? бо в них є партнери мужчини і колективний інтерес я знову ж не критикую)) кому що ближче, то і обирає в даному прикладі трудно, бо жінка живе за "східними течіями", а чоловік за "західними" і ніхто не хоче перейти на сторону партнера
скажу що однобоко. Їх ситуацію можна змінити не тільки виходом дружини на роботу. - мені трохи дивно що шлюб в уявленні чоловіка може бути партнерським тільки при умові заробляння дружиною. Ну в сенсі жінка може дуже багато вкладатися нефінансово. Його дружина не вкладається майже ніяк (ну з його слів) і він роками її просить піти на роботу. Може треба було пошукати інші шляхи? - і дітей вона таки бавила. Правильно? тепер вже виросли, але він просив її вийти на роботу набагато раніше, тобто того він не оцінював і не цінував, що вона ними і певно будинком займалась. - якщо він так вкалує і ненавидить роботу, то її можна змінити. Так можливо рівень життя трохи знизиться (що не факт), але щастя буде більше. Це теж можна і треба донести до дружини. - адвокат в Британії який вкалує і ще не заробив на Ягуар? Поганенький адвокат. п.с. мій конкретний чоловік який дуже багато бавить дітей і допомагає по господарству каже, що заробляти легше ніж цілий день витримувати емоції дітей, при цьому варити і підтримувати умовний порядок. --- дописи об"єднано, Jul 9, 2016 --- та то такий прикол з працею. Оті люди які працюють в яслях для 4-місячних, чи няня - от в них робота, вони працюють. Коли те саме (і більше) робить мама цієї дитини, то вона байдкує. п.с. часто після сплати за яслі чи няню, в чистому вигляді прибуток мами складає сміхотворну суму.
Незадоволення тим, чим займаєшся у житті, те, що не приносить задоволення, а тільки дохід, який і не дуже співпадає із потребами-є промарнованим життям. Мені шкода, що він знайшов причину у дружині. То моя думка, проаналізувавши свою ситуацію, в якій я чоловіка вже отримала одруженим на роботі, тобто, він працює день і ніч без стоп крану, змучений, але щасливий, що має улюблену справу. Якщо що- я працюю, на стаж, на колготки, на те, що просто не уявляю себе домогосподаркою.
Мене ця стаття зачепила, бо хоч зараз я і вдома і повністю на утриманні в чоловіка, він планує, що я таки вийду на роботу по закінченні декретної відпустки. Підштовхує мене вчитися, так як я це робила в свій час відносно нього. А я чесно кажучи, не знаю чи хочу працювати з 9 до 18, в мене таке враження, що я вже все що могла відпрацювала А вчити щось нове, то не факт, що я буду затребувана, так як мені уже не 18, щоб починати з нуля (знаю-знаю, що ніколи не пізно), але не бачу себе поки в тому.
Мій чоловік хоче, щоб я не виходила на роботу. А я вагаюсь, мені вдома досить добре, але, часом, прокидаються спомини тих часів, коли я не була така домашня, коли мала можливість чогось досягнути... і тоді починаються метання, переживання, самокопання, і страх, що з двома малюками не дам собі раду ще й з роботою. Потім вмовляю себе, що мені вдома класно, є можливість працювати над собою , дітьми, тощо. І надовго стихаю. А час від часу, особливо після спілкування з одногрупниками, співробітниками все починається знову. Якось так... Надіслано від мого SM-G361H, використовуючи Tapatalk
В мене чисто таке саме. Я не уявляю як свого трирічного Марка маю вести в садок і залишати на цілий день на чужих кобіт, яким він шо є - шо нема. І не хочу знову запрягатись у віз з 09:00 до 18:00. І вже то кажу мужу, вже. Артур пішов в садок в чотири з половиною, і я ревіла, і він. То мені дах рвало вдома, треба було вже межи люди.
Я вже не можу дочекатися вересня щоб Максим пішов у садочок, а я на роботу. І хоча я заробляю не багато, але люблю свою роботу, і три роки декрету дуже за нею сумувала, хоча й не сиділа без діла. Мала більше часу для саморозвитку і спробувала багато нового. Але все одно дуже хочу на роботу. Чоловік мене стримую, бо знає що то і так даремно.
Розумію, та деколи думається, що до того часу забуду все,що знала та вміла Надіслано від мого SM-G361H, використовуючи Tapatalk
В мене останнім часом такий ж стан. Чоловік проти того, щоб я працювала. На разі він нас забезпечує, нічого не врізає, гг. Але мені бракує ось цих робочих буднів, спілкування з колегами. Найбільше мене "гризе" сумління, хоч це і неправильно, бо це моє життя, але особливо, коли я зустрічаю знайомих, жіночої статі і на питання: "Коли виходиш на роботу?", я відповідаю, що на разі я не виходжу на роботу, бачу такі співчутливі очі... тоді я ніби починаю виправдовуватись, що діти відвідують різні гуртки, що я їх розвиваю, що я ходжу в зал і займаюсь собою, а вийшовши на роботу прийдеться забути про свої захоплення, що чоловік достатньо заробляє, все рівно цей співчутливий погляд мене добиває.
на разі так, я від декрету дійсно кайфую бувають, звісно дні, коли мені потрібна перезарядка, але день провести для себе і я знову кайфую Мене просто дивує думка моїх знайомих, чи їм шкода чоловіка чи мене, що не працюю і "О, Боже", не думаю йти працювати))) Стараюсь не звертати уваги, як каже мій чоловік: "Забий", але інколи мене це задіває.
@popelushka ну, я в таких випадках собі кажу, що я не стодоларова купюра, щоб всім подобатись. Кожен судить по собі, тому так і реагує. Я бажаю Вам насолоди і жити там, як Вам хочеться
дівчата, повідключайте сповіщення про "лайки", і тоді будуть губитися змістовні сповіщення про те куди переносять ваші дописи.
