«Счастье в браке — это не то, что просто случается. Хороший брак должен быть создан. Никогда не поздно держаться за руки. Говорить «Я люблю тебя» хотя бы раз в день. Не ложиться спать в ссоре. Ни при каких обстоятельствах не воспринимать действия друг друга само собой разумеющимися. Ухаживания не должны заканчиваться вместе с медовым месяцем, они должны длиться всю жизнь. Вместе идти по жизни. Сформировать круг любви, который соберет всю семью. Делать что-то друг для друга не из соображений долга, а из соображений радости. Вдумчиво произносить слова признательности и выражать благодарность. Необходимо развивать терпение, понимание и чувство юмора. Уметь прощать и забывать. Дело не только в том, чтобы выйти замуж (жениться) за нужного человека. Дело в том, чтобы быть нужным человеком». Отрывок из письма Пола Ньюмана к своей жене в день их свадьбы. Надіслано від мого Lenovo A2010-a, використовуючи Tapatalk
а як мужу мому сподобалася (я показала йому і спитала чи то правда) - він тепер чуть шо одразу "як там в тебе писало - закритий рот" (ну то коли я занадто умінчати чи діставати його дурними питаннями починаю (є в мене такий грішок ) )
Нєєє, корективи то ж думати довго треба, а над напівжартом хто ж з чоловіків прямо роздуми влаштовуватиме? Йому насправді, напевно, і без хавчика б нормально підійшло, головне аби попа навіть така як зараз не ахті яка "упруга"десь поряд була Ну і розуміти його, дуже бажано тихенько
в нас був рік стрімкого покращення стосунків. І порозуміння. Це був рік, коли у Великий піст я взяла обітницю мовчання щось в тому є... А про секс і чоловіків, які нібито в ньому більше зацікавлені... я не те щоб в шоці, просто аж дивно - невже так буває, що в сім'ї аж настільки дисонанс бажань, щоб чоловікові треба було "щось придумувати"?
Стараюсь, коли чоловік за кермом, не коментувати різні ситуації, бо раніше таким грішила, прям під руку. А сама б прибила за таке.
А розкажіть по детальніше. Ви почали менше говорити в яких випадках. По побуту і дрібницях стали менше говорити, чи про себе менше говорити. Це не тільки для шлюбу, а й просто, чула що непогано для себе. Бо ми іноді розтрачуємся в цій суєті балаканини. Надіслано від мого HTCONE, використовуючи Tapatalk
@maavka а я б напевно обітницю мовчання не витримала)) Ну мушу я поговорити, навіть якщо пів дня не було як говорити, то потім з кимось таки поговорю)) А з чоловіком то сам Бог велів говорити Правда чула не раз що наприклад, коли чоловік після роботи приходить то хоче відчути "атмосферу спокою, комфорту і релаксу", а жінки мають таку психологію, що одразу хочуть чоловікові все розказати що було за дань (і що бачила, і що де на роботі сталось, і ще щось). Тому то треба просто прийняти Але я навіть не можу мовчати довго. Хоч я по натурі вроді людина доволі спокійна, та з ким ближче спілкуюсь, то люблю потриндіти)) Такий вже характер. Мені колись стоматолог казала що для щелепного суглобу (там таке буває, що якось заклинює якщо рот відкривати, знаєте навпевно), мені можна з робити таку штуку, коли якось там щелепи прив"язуються, що їсти можна, а говорити не дуже. То я як чоловіку сказала, він аж розсміявся - ого, каже, то корисно напевно)) Але мені таке не підходить (та й робота з говорінням пов"язана, а у відпустці мовчати то канєшно взагалі не варіант), і мовчання я просто не люблю
Я по природі взагалі мовчазна. А понад усе не люблю розмовляти по телефону, мені потрібна тільки важлива інформація. При непорозумінні із чоловіком просто мовчки дивлюсь йому в очв, але він каже, що погляд такий спопеляючий, що йому хочеться провалитись крізь землю. Йому стає страшно, він не знає, що мій мозок там крутить і починає:-Ти тільки не мовчи, кричи, посилай, тільки не мовчи. )Тоді спокійно, тихо, але твердо висловлюю свою позицію і в нокаут. Не люблю багато слів.
Може це і природньо. Але буває і така чарівна атмосфера, коли слова лишні. В нас таке було частіше до народження малюка. Наприклад, коли чоловік грав на гітарі душевну музику ( а саме Гребещикова). І якось потім була та атмосфера, коли ти знаєш, що відчуває твоя половинка. Ми могли на дачі пити чай і насолоджуватись моментами. В парку, як гуляли, багато говорити не хотілось.Не знаю як пояснити ці відчуття. Це не для постійної поведінки, це такі моменти закоханих А про обітницю. Я просто хочу дещо змінитись. Наприклад, планую перестати пліткувати взагалі і говорити про людей тільки хороше або нічого. Також намагаюся бути щирою і не говорити неправди ( дуже рідко, але і таке проскакує). Це все і дитина знає. Але в наші мові це часто проскакує. Ну і багато чого такого є, і це насправді багато що міняє. Щоб відчути важливість слова, подумала, можна на час, поменше говорити. Та, така я дивачка)) Надіслано від мого HTCONE, використовуючи Tapatalk
з чоловіком практично ні про що не говорила. Тільки інформаційне і "я тебе люблю". Нічого не розповідала, ніяких монологів, ніяких висновків. Про почуття чи самопочуття можна і однією фразою сказати З дітьми говорила по потребі. не писала на форумі, не вела блог Все життя я б так жити не змогла та і не вважаю за потрібне. Це був мій особистий внесок в те, що ми робимо для Бога.
@cjomcjomka А в этот период вы говорили внутри себя? Или и там молчали?)) У меня с мужем появилась эта привичка - вовремя закрыть рот. Помогает очень. Огромное количество конфликтов так и не началось благодаря этому но есть одно Но! Мне как и многим женщинам надо поговорить, и вот когда много промалчивается, то много и накапливается внутри, и потом взрывается в определенный момент. Пожтому надо как то научиться самой и донести до молчуна мужа, что если я говорю, то это важно! Значит надо Сейчас со мной поговорить,а не молчать.
ото Ви змусили замислитись... це було 3,5 років тому... тоді в мене була особлива "внутрішня розмова" - вагітність. І особливий світ всередині. Я відчувала наповненість і рівновагу, бо не розпорошувалась і не розхитувала себе балаканиною. я писала в "шуфляду", бо звикла вести щоденник на ДП і ще на одному ресурсі. це зовсім інше. Так само як просто дієта чи голодування - часто шкідлива річ, а справжній одухотворений піст - корисна.
Мій теж так каже, бо знає що коли я замовкаю то вже якась катастрофа бо зазвичай тринджу досить багато. Найбільше не любить коли я починаю "дитячі питання" задавати типу "а в тих будівельникив що немає норм при сильному вітрі не працювати?" (то в нас будова під вікнами) - "є" - "а чого зараз працюють?" - "значить вітер менший" - "а який по нормах має бути бо сьогодні 10м\с?" - "я не знаю" - "ти ж будівельник за освітою" - "воно тобі треба? я шо крановщик? Іди в гугла спитай"... А в живої людини ж цікавіше І знаю що не можна так його діставати, але іноді не стримуюся, я ж не навмисно Загалом чомусь його дуже нервує коли я стаю "маленькою" (дурію, дурні питання задаю, капризую, дуюся і т.д. хоч то буває не так і часто) одразу "ти що, мала дитина?", не хоче він старшим бути ну але він і не знає як то, бо в сім'ї був молодшим на 7 років за брата, а я ж навпаки "не набулася маленькою" - в 3 роки різко стала "дорослою і великою". І бачу що мені останнім часом капець як не вистачає дівчачої компанії (того і сиджу, певно, тут на посиденьках щоб хоч віртуально "потриндіти ні про що" ). Не має у мене подруг зараз взагалі, класні, цікаві хороші знайомі є, а так щоб дуже-дуже близькі - немає І чим далі, тим більше відчуваю що треба з тим щось робити. І чоловікові на вуха легше буде Але то досить важко, бо таки "дика" я - екстраверт, переважно оптиміст, але якщо копнути глибше то з "душевністю" і емпатією маю проблеми доречі і малий мій точно такий самий, не дуже співчутливий - вже починаю думати що, може, то і моя вина?, а для дружби то дуже важливо
це в світі така епідемія. та ну до чого тут вина? Хлопці в принципі менш емпатичні. ходіть в тему Шукаю подругу
В нас з чоловіком якось співпало, що і я і він - мовчазні, і нас то ніскільки не напрягає. Звичайно, що ми спілкуємось один з одним, обговорюємо фільми, новини, просто жартуємо. Але отак тотально, то ми однозначно інтроверти. Не потребуємо великого кола спілкування, не любимо шумного середовища(ну хіба концерт чи щось типу того), і по телефону теж розмовляти багато не любимо. Я точно не з тих людей, що будуть навмисне шукати нових знайомств просто заради знайомства, і я вже точно не та людина, що залюбки розговориться з попутником в поїзді. Але вже як трапиться мені долею людина, з якою якимось чудом я знайду спільну мову, то, як правило, то вже надовго. Мене ота моя замкнутість колись давно дуже мучила, ніяк не могла то прийняти, а потім подорослішала, полюбила себе такою як є, і одразу все стало на свої місця. Ми взагалі-то про сімейні відносини ...Так от, всі претензії чоловіку, прохання про допомогу я озвучую дуже чітко і вчасно. Як на мене, то комунікабельність немає жодного відношення до дипломатичності.
