Так то ж нормальна дитинка а у когось таких дві щодо підгузків - можу дати "некорисну" пораду - мультик. Мене тільки це і рятує, бо інакше усі і все довкола буде випацькане у какулях, бо поки одному змінюю, то інший норовить залізти у памперс руками) а щодо маніпуляцій, нерозуміння заборони - то ще дуже маленька дитинка. Мої і зараз не дуже слухають) і суворих заборон у нас не так і багато: тумба із сміттям, духовка, посудомийка, кладовка із хімією. І то на всі ці двері ми поставили захист. А все решта - будь ласка. Дітки ж так розвиваються і пізнають світ: викинути все із шафи, перебрати банячки, вилізти на вікно, спробувати пісок і землю, листочки і травичку. Моя думка - від цього діти аж ніяк не стануть розбалуваними. А от від того, що їм все купують, не пояснюють елементарних правил поведінки типу "не бий хлопчика" "віддай йому іграшку" "не плюйся" і тому подібного абсолютно логічного лише шкода. Я просто у "небезпечних" ситуаціях поруч і просто спостерігаю і при потребі відволікаю чимось іншим. Не думаю, що дітки у рік здатні дуже зрозуміти мої пояснення і навчання. Чіткого та твердого "ні" або "не можна" їм покищо досить) Надіслано від мого Redmi Note 3, використовуючи Tapatalk
в рік не реагує) такк чогось і в три не буде розуміти і реагувати, і в 5, і в 15) се ля ві, процес довгий... Надіслано від мого V9180, використовуючи Tapatalk
Та я то розумію) просто всі пишуть, що має бути пару категоричних "ні", а як він продовжує робити своє, то воно те "ні" вже і не таке категоричне виходить)
ну, категоричне - це коли він таки не робить (не з власної волі, а тому що мама це фізично унеможливлює). Ви ж за жодних обставин не пустите дитину саму десь по балкону лазити, чи на дорогу бігти, як би вона не хотіла і не кричала - це і є категорично. А решта значить вже трохи інша категорія (я її, до речі в своєму попередньому дописі якраз і відокремила як строгі правила, але не пов'язані з безпекою - ну, по суті, це вже більше зі сфери поведінки, взаємостосунків, культури - тому тут складніше витримати цю категоричність, бо ви самі мабуть розумієте, що не в силах донести до дитини весь спектр емоцій, які викликає у вас розкидання їжі, весь ваш логічний ряд (що це тяжка праця, святотатство, пам'ять про голодуючих,... і т.д., що формує ваше доросле ставлення до їжі - з дитиною нереально в такому віці оперувати такими поняттями, як він може зрозуміти, чому одні предмети можна кидати, а інші чомусь ні? Тобто в даному випадку ви просто виробляєте звичку, а пояснення вже десь пізніше підтягнеться, але саме через те, що ви мабуть розумієте, що він не може зрозуміти цього в силу свого віку+така поведінка насправді ніякої фізичної шкоди не несе, це суто культурний аспект, саме тому ваша реакція виходить невпевненою (+некатегоричною), кажу ні, але все-таки допускаю таке поводження. Насправді ви все-таки можете бути категоричною, якщо просто заберете в нього ту їжу, та й все. Якщо вирішили, що це принциповий момент, то радила б так і робити. Проте, повторюсь, як я вже сказала в попередньому дописі - я особисто вважаю, що деякі отакі речі з розряду кидання їжею варто перетворювати на заборони в трохи пізнішому віці. Ми от лише не так давно почали забороняти вилазити на стіл кухонний, воно вже якось сприймається - ми тут їмо, тому ногами не ходимо, і бачу, що нормально син то сприймає, він доріс до такого роду правил. Ну і навіть, від зворотнього якщо піти: в мене, наприклад, не викликає осуду картинка, коли 9-місячний малюк залізе на стіл, але двохрічна дитина - вже так, бо я вже можу уявити, який рівень розуміння у їхньому віці, у одного і другого, тобто я керуюсь і своїм внутрішнім відчуттям дитини - що вже він може вже розуміти, і що я можу від нього хотіти, але поступово - а не вимога від немовлятка, щоб поводився як 40-річний дядько, як це дуже часто бачу (а 40-річні дядьки насправді самі так ідеально не поводяться))). Ще приклад - мій малий любить бавитись з водою - тече вода з крану, і він там наливає-переливає. Звісно, це неекономно, але я поясню йому це ще трошки пізніше, і я майже на 100% впевнена, що він мене зрозуміє, коли прийде час, і без проблем погодиться, наприклад бавитись набраною в щось водою, якщо йому це ще буде цікаво. Однак, якби мені справді дуже розходилось в тій воді (каюсь, звісно, можна було б і проявити свідому екологічну позицію), я би, незважаючи на плачі, забирала - тоді було б категорично. Загалом, оці "культурні" правила, вимоги, мають рости разом з дитиною - просто якось треба ловити відповідний момент)
Класно і зрозуміло описали) Цілком погоджуюся. Просто багато хто вважає, що якщо змалечку дозволяти нехтування отих "культурних" правил, то дитина потім на голову вилізе. Тому за це і перепитала, щоб впевненитися, що не пожалію, що зараз не строго до того відношуся. І от власне хотілося почути від вже досвідчених мам, що у віці 1 року можна чи варто пояснювати/забороняти. Бо наразі крім "питань безпеки" я нічого такого категорично не забороняю. До прикладу, вилазання на підвіконник і відкривання вікна. Зараз йому то цікаво, біля нього завжди хтось є і страхує. Як забрати, інколи може і розплакатися. Але чи не виробляємо ми дурної звички? І чи нормально у більшому самостійнішому віці він сприйме заборону до такої діяльності?
Сприймати буде нормально. Взагалі у віці приблизно 5 років (як моя найстарша зараз) дитина вже є цілком свідомою людиною. Їй можна пояснити, попросити, описати наслідки певних дій. А якесь "неслухання" мами я все ж списую на те, що мозок працює не так, як в дорослих. Тобто в момент якогось нового цікавого заняття дитина на повному серйозі забуває, що деякі речі робити не можна чи негарно. На прикладі з вікном. Відкривати в нас заборонено категорично (бо 4 поверх), але я ніколи сама не відкриваю вікна, коли діти вдома, тільки режим провітрювання, то вони навіть спроб не робили ніколи. Але я завжди маю на думці, що це всього лише діти і вони можуть "забути". От недавно побачили через вікно якийсь трактор незвичний і вилізли на підвіконник. Я роблю зауваження, а Юстя така: "Ой, точно... Мама, мама, диви, він світиться, глянь!" Ну тобто їй в той момент все, крім трактора, з голови вилетіло. З віком мине. А для підстраховки є батьки. А взагалі останнім часом я схиляюся до думки, що в сім'ї, де між старшими нормальні спокійні відносини, діти мало що або нічого роблять для пакостей. І то в мене діти 6 місяців, 2,7 років і 4,10 років. Дуже цікаво за ними спостерігати і я багатьох помилок, що робила зі старшою, з молодшими легко уникаю. На жаль (чи на щастя, хз) свої гулі якісь ефективніші в питаннях виховання дітей.
Він ще дуууже маленький. Він не розуміє, чого він має так довго скучати у візку, коли є стільки цікавого в світі. Якщо є можливість, перекладіть шопінг на когось з рідних. Якщо немає - напишіть список наперед і зайшовши в магазин скуповуйтесь якнайшвидше. До речі це і без дітей корисно. Доведено, що люди втрачають в супермаркетах набагато більше часу, енергії і грошей, ніж вони вважають. Щасти!
І я поділюсь. З памперсом в нас вже довший час проблема. Змінити какулі - нереально. Я з величеньким пузіком сама того вже зробити не можу. Інколи може більш-менш спокійно полежати, якщо п*є компот з пляшечки. А так - то з бабусею або чоловіком міняємо разом))) Вигинається, кричить, плаче... От щось таке собі взяв і все. З розетками в нас категоричне "ні". Інколи не встигну добігти - витягне вилку, але до розетки пальці не дозволяю пхати. Сьогодні ж в нас була, напевне, перша серйозна істерика саме через те, що чого не дозволили. Вчора хресний приніс нам великий надувний батут. Поки що стоїть у нашій кімнаті. Матвійкові до чогось нового треба звикнути, напевне, як багатьом дітям. Був такий весь на емоціях, трошки залізав-вилізав з батута. І, обходячи кругом нього, прилаштувався біля шафи і почав пхати руку між нею і стіною до розетки. До неї легкого доступу нема, тому там майже не лізе. + там стоїть дошка для прасування. Тягав її туди-сюди. Ну витягнула я її для гри, так би мовити))) Малий далі руку пхає, там малий подовжувач. Я його забрала, заховала, почав запихати руку до самої розетки і то так наполегливо, бо після перекривання шляху туди і відволікання він пропихався крізь загороду тим батутом з такою силою, що я була вражена)))) Вже насилу забирали його, почались плачі, а в памперсі ж подарунок... Памперс вже міняли з такою істерикою, що плакав і кашляв на раз. Мусили взяти на руки в іншу кімнату, щоб відволікти, бо боялась, щоб вже не посинів з того плачу. Розумію, що то не є аж така маніпуляторська істерика, як у трошки старших (малому 1рік і 1 місяць), але також не хочу вестись і зробити так, щоб плачем досягав всього, що хоче. Бо все-таки з такого віку дитина вже починає щось розуміти... Цікаво, як хто поводиться за таких істеричних плачів, коли відволікання не діють? Ще дуже любить драпати по обличчю, вже купу подряпин було)) Багато дітей так роблять, стараюсь щоразу пояснювати, що так не можна, що тата чи когось іншого болить, що так не можна робити...
Я закаканий памперс знімала прямо над ванною чи умивальником і зразу мила. Тоді махає ногами - але то не страшно. Всеодно ж дупцю треба помити після как. Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk
В нас істерик не було, але, колили якісь такі плачі з нервами (надлишок емоцій, втома), то я починала тихенько співати. Не знаю, може це більше мене заспокоювало, але слідом заспокоювався і малюк
чесно кажучи, я і не знаю, чи то такі справжня істерика)) але найсильніше, що було - то точно. Ну співом інколи також відволікаю, але в такому стані не завжди діє. Тоді навіть пити не може, та і не даю, щоб не закашлявся. Підозрюю, що останні дні капризний, бо задні зуби лізуть. Сьогодні о 5.30 хникав, плакав, то пляшечку дала і так заснув. А пішла в іншу кімнату по суміш - то аж "мам" кликав))) Інколи в голові черв*ячок закрадається: як то буде, коли в кінці серпня буде друга ляля? Дуже хочу зуміти приділити увагу двом діткам. Зараз малий спить біля мене, але в своєму ліжечку, тобто впритул до моєї сторони. Менший спочатку спатиме зі мною, а от як Матвійко реагуватиме? Чи буде будитись? Чи треба буде з ним йти спати в іншу кімнату...
Дякую дівчата за ваші коментарі та поради.Бо я особисто в душі тішусь що моя дитина активна,адже на свій вік навіть трішки випереджає фізичний розвиток.Просто в багатьох знайомих зараз теж такі самі дітки і вони значно спокійніші,можуть просто лежати дивитись в стелю,а моя о так без діла не може..Та й коли гуляємо в люльці ще,то часто їй набридає просто лежати і вона починає перевертатись і їде дупкою до верху..інших це теж дивує і кажуть що ще такого не бачили:"яка у вас непосидюча дитина,ото виросте неслухняною...".Тому то я переживала,щоб часом чогось не пропустити у вихованні малечі))
читала в статті одної психологині, що до 18 міс. дитина ще не може робити щось навмисне, тобто ще таке свідоме мислення в неї не включене, тому не варто перейматися тим, що "я забороняю, пояснюю, а мале робить далі своє". В мене мала в туалеті дуже любить хапати щітку для унітазу, то я їй все строгим голосом казала так протяжно"нааай", то вона тепер бере ту щітку і сама каже "наай")) а ще мала почала кусатися, і то просто капець, я нині вже просто не витримала, аж сплакалася, то так боляче шо торба!!! Від неділі щодня маю по одному укусу на плечі, кожен той шрамчик аж таким синім запливається. І то виходить, що коли я її тримаю на руках, а їй шось не те (один раз не могла впустити на землю, бо стояли при дорозі, нині присіла біля неї, але не взяла на руки терміново, коли то трохи зарано почала люляти, а вона ще спати не хотіла) - вона кусаю за плече, отак стисне тими малими гострими зубками і якусь мить тримає. Я нині з того болю і злості ляпнула її по дупі, так трохи сильніше, то вона розревілася, а я і собі не стрималася заплакала. То вона побачила шо я її не заспокоюю, а сама плачу і ніби вирішила мене втішити - почала мамати, принесла мені коралі. І шо я маю робити з тим кусанням? То так нині вийшло шо я вролі жертви перед своєю дитиною, але то зле...
В нас теж таке було, десь в 1.5 року. Кусав малий переважно мене. один тільки раз вкусив племінницю, бо іграшку не поділили. То не довго в нас тривало, я завжи показувала йому сліди і казала що мамі боляче, і навіть трохи плакала. Максим зразу біг цілувати і обіймати, але потім забував і знову кусав. А тоді коли він укусив плимінницю, вона у нас теж не промах, і вщипнула його (здачу віддала). йому було напевно сильно боляче, і після того більше не кусав нікого.
наш любить драпати, вже давно, татові на обличчі частенько шрамик зробить тепер ще й нахилиться на плече і кусає. Мене пару разів за груди так вчепив, що аж свічки засвітились))) То компенсація, що він не на гв і не кусав мене)))
Моїй 6,5 місяців і десь з квітня вона так і їздила в люльці - дупкою догори. І так спала. То мене теж бабці на вулиці виховували, що задушиться, вдариться і ще купу всього. І що діти так не мають їздити. Тільки я вже мама з досвідом, тому на всі вуличні фрази відповідаю, що нам так добре і я не маю потреби то обговорювати. Але, правду кажучи, я не дуже уявляю 6 місячну дитину, яка лежить і втикає в стелю. Мої завжди кудись лізли, крутилися, тягнули все до рота. І то в мене дуууже спокійні діти, не кричущі і не дуже вперті. В цьому віці виховання - спокій в сім'ї, перебування поруч, тілесний контакт. Тобто ті речі, які забезпечують психологічний зв'язок з мамою і татом. Якщо зараз дитина відчує, що мамі можна довіряти (не побачить, а саме буде знати це підсвідомо), через рік-два-три буде значно легше домовитися з нею вже на словах.
Дівчата, а які книги про виховання найкраще висвітлюють період від 1-го до 2-х років дитини? Що порадите прочитати, щоб краще розуміти дитину в такому віці і правильно реагувати на різну її поведінку?
