в мене 21.06 судове засідання, вчора чоловік сказав що хоче поговорити щоб розставити всі крапки над і. а я не можу, не хочу з ним говорити. вже все зроблено і сказано, але погано жах якийсь.
то його слова про "і", речі були зібрані в хаті півтора місяця він не йшов і нічого не робив, і зараз чекає, що я змінюся. я не хочу мінятися і не можу, не бачу спільного майбутнього з ним.
хай чекає. Хто ж йому заборонить. Як він не бачить до чого дійшло, то тим більше нема про що говорити.
ми вже з січня живемо окремо, тільки зараз він надумався про щось говорити, помогти з дітьми на канікулах і грошима він не може або не хоче. важко мені від того що взяла відповідальність за все на себе. лякає майбутнє, невідомість. і ще я дуже не хочу щоб нам давали час на примирення, бо не можу бачити ні його .ні його маму. а якщо вона з ним в суд прийде в мене точо буде істерика.
як я вам співчуваю... як згадаю, як на мене "нападали" в суді і свекруха і чоловік, я тоді мале і зелене, ревіла, затиналася і була в шоці, що на мене лиють бруд і брехню. На наступне засідання вже ходив сам адвокат, бо мої нерви мені були дорожчі, ніж оплата за адвоката.
Дякую дівчаточка за підтримку, суд вдень на 12 :30, чоловік ще про то не знає, йому прийде повістка. а от чи завтра з ним говорити, чи вже в суді я не можу визначитися.
моя коліжанка все каже : " як не можеш вирішити, то не вирішуй. Там "паходу разбєрошся". Може й у вас завтра все само вирішиться..(це я про зустріч).
Дівчата, чи багато є таких, котрі після розлучення шкодували про свій вибір? Саме тоді, коли рішення розлучитись приймала жінка?
Якщо не хочете ходити в судове засідання і у вас немає майнового спору, не пожалійте 200 грн і сходіть до нотаріуса, хай зробить заяву про те, що ви не заперечуєте проти розірвання шлюбу і про те щоб слухали справу без вашої присутності (як конкретно зміст вони знають ). Цю заяву подаєте до суду і маєте спокій.
В мене багато нотаріусів знайомих, завтра запитаю. Майнових спорів то немає, але я позивач, то не знаю чи так буде добре якщо я не прийду.
Дівчата, нещодавно пережила розлучення ( не минуло 2 тижнів). На суд в моєму випадку нікого крім обох сторін і адвокатів не впустили. Мала маму за моральну підтримку її не впустили на засідання. Тому хіба заспокійливе ) мені навіть сильне не допомогло. Бо причиною є те що чоловік мав коханку, і залишив нас з донечками заради неї. А почувши від нього , що я занадто уваги приділяла дітям, він знайшов любов молодшу на 10 років від себе. То я розплакалась. А так не грузили, адвоката взяла по тій причині, знала що колишній має знайомого адвоката, і прихопить його грузити на рахунок дітей. Та я думаю можна і самому справитись. Нічого зайвого не дають сказати, і розвели спокійно на першому засіданні. Не враховуючи півторарічну дитину, і дитину з цукровим діабетом, яка потребує більшого ніж звичайні дітки.
Добре зробили. Плачете Ви тому, що на відміну від Вас він швиденько особисте життя влаштовує, а Ви ще переживаєте, що у Вас сім'я не склалась. Це нормально, у жінок так майже завжди. Все буде добре. Тримайся. Гірше не буде. Ані раз не пошкодувала. Коли оглядуюсь, розумію, що це треба було швидше зробити.
Стараюся, але не все виходить. а гірше мені здається по переду ,дати раду самій двом дітям таки нелегко.
