Як врятувати/полагодити стосунки?

То всьо так і є. Ми все гарно обговорюємо-лагодимо. Але я регулярно чую "моя жінка ніц мене не ревнує". Не ревную.
Жопаробиш)))))

 

Дівчата вже написали, ще уточню. "Довіра" не в тому сенсі, щоб бути певними, що твоя половинка тебе не зраджує, а в глобальнішому сенсі. Тобто, вірити, що він зробить те, що пообіцяв, чи те, що просиш, що здатен сам вирішити якісь проблеми, що поводиться чесно і чемно і т.д. Ну, Ви мене зрозуміли

 

Мені здається, що то не ревність їм потрібна, а захоплення. От я своїм чоловіком не захоплююсь. Ним захоплюються інші. А я це сприймаю як належне: те, шо він бавитьмиєгодує дітей більше за мене; на роботі мені немає за що його похвалити, бо абсолютно все, що він робить - геніальне і це визнано і задокументовано: він найкращий фахівець україни2015 у своїй галузі. Я до цього звикла і не хвалю його за роботу. Секс. І тут не хвалю, бо слів немає (я взагалі не знаю звідки у його скромнєйшій сімї взявся такий розвратний хлопець). І от таке замкнуте коло: хвалити є за що, але ти вже сприймаєш це як буденність. Чоловік вже скаржиться, що як інший мужик раз на рік із дитиною погуляє, то вже вся сімя його вихваляє... і я вже думала про те, що я погана жінка, що позахоплюватись чоловіком не можу. Аж тут ми купили дачу. Люди, скільки незвіданих граней я відкрила. Захоплення мусе бути щирим. Але воно не може бути довгим, бо це вже тоді фанатизм і ідолопоклонство, що не є здорово. Тому я вважаю, що не треба себе силити і змушувати виявляти захоплення, бо то буде нещиро. А класно, шо ми собі обрали чоловіка, який може пиємно дивувати навіть через багато років. І як же мені хочеться теж щиро вражати і викликати захрплення у мого чоловіка. П.с. мені ноут діти залили. Писати із телефона то пипець

 

Людоньки, що означає "вірити" в цих перелічених випадках? Якщо чоловік не робить того, що пообіцяв, не здатен вирішити проблем, поводиться нечесно і нечемно - від такого треба втікати, гублячи тапки. Ці опції мають бути в чоловікові по замовчуванню!!! Питання "довіри" тут не виникає, бо жінка в цьому або впевнена, або весь час сумнівається.

 

Я розумію, про що Ви. Але в деяких випадках дуже важко виокремити, що первинно: жіноча недовіра (зневіра?) чи чоловіча негідна поведінка. В моєму дописі йшлося про те, що така довіра і віра в ЗДАТНІСТЬ чоловіка поводитись гідно - це ще один прояв любові, який для чоловіка надзвичайно важливий! Не йдеться про патологічного брехуна, зрадника чи балабола.

 

От дивіться. Коли жінка починаєте зустрічатися з чоловіком, вона ж автоматично вірить в його здатність на все найкраще і повну нездатність на всяке ге. Далі все залежить від того, як буде поводити себе чоловік. Кілька разів підсуне ге - жінка перестане вірити і тоді чоловікові доведеться в рази більше довести, що він таки вартий довіри. Просто так довіряти в таких випадках - це не прояв любові, це... ну навіть не знаю як сказати. І я теж не говорю про патологічні випадки. Бо коли чоловік весь час веде себе гідно, ним, як писала @Kandya, захоплюються, навіть мовчки, і дрібні відхилення від звичної(!) поведінки просто не помічають. Тобто довіра в жінки йде по замовчуванню знову ж таки.

 

Велика наївність, бо довіру таки треба заслужити. Але й недовіряти без видимих на те причин, то вже патологічна підозрілість.

Навіть якщо раніше попадались не варті довіри чоловіки, то теперішній не вартує недовіри, тільки через те, що хтось інший колись наплював у душу.

 

Мені чомусь здається, що з першої зустрічі-побачення можна розкусити мужика. Я не вірю в геніальну гру-брехню-окозамилювання. Мужики тупі. Зате я знаю купу наївних баб, які казали мені: кандя ти дура, чого наєжджаєш на мого - він ідеальний. Найцікавіше, що станом на нині абсолютно усі, в чиї стосунки я не вірила - розлучились. І ті, кому довіряла - живуть і плодяться. Тому я не вірю у те, що люди змінюються. Зате я точно знаю, що люди можуть бути сліпі. Але я не така, тому в мене дуже мало розчарувань

 

А нема чого проектувати негативний досвід на інших людей))))))) Тут вже поблема у власній голові, тре її лагодити, а стосунки прикладуться по ходу)))

 

І я помітила, що вмію, але наразі тих, хто залицяється до мене. Мені якось не до аналізу чужих чоловіків. Тільки чомусь не завжди себе слухаю, але інтуїція моя як радарчик спрацьовує. Я деколи навіть після першої розмови, можу зрозуміти чим той мужчина дихає, які в нього позитивні, які негативні сторони. Не всі, але основні точно проявляються. А то таки найважливіше основні побачити.

 

Першої замало навіть з нормальними чоловіками. А є ж і не нормальні, які вміють запудрити мозги. Людина без досвіду не просіче відразу.

 

А я і не просікала раніше, але розуму вистачало таки розривати негативні стосунки. Тепер, як вже розум є, треба їх не починатиА як видно, що загалом ок, то можна й придивитись уважніше.

 

@Lasti, ще раз про довіру. Я мала на увазі не те, що Ви писали. Ось, наприклад, жінка робить все сама і не просить допомоги в чоловіка, тому що думає, що вона всеодно зробить все краще. Яскравий приклад жіночої недовіри. Таких випадків в нашій країні мільйони. Бачила одного разу на вулиці, йде молода пара з маленькою дитиною, чоловік везе коляску, чуть колесо попадає у вибоїну, жінка зразу відбирає в нього візочок зі словами "Дай сюди, дитину покалічеш". Це жах
Довіряти чоловікові, це означає, якщо навіть чоловік десь помилився, чи зробив щось не так, Ви всеодно вірите йому, що він виправить ситуацію і все буде ок. А не забираєте "бразды правления" в свої руки після найменшої його помилки

 

а може, то просто такий жарт чи якась фраза "про ніщо"?

Щодо ревнощів - з того, що я бачу в житті, є просто два типи людей: ревниві і не ревниві. Практично незалежно від обставин.
В нас я - ревнива, чоловік - ні.
Ну я взагалі вся з емоцій, нуль об'єктивності, самі почуття з відчуттями
Колись мені хотілось, щоб він ревнував мене. Ну так, хоча би трошки. Напевно, мені так хотілось тому, що моє ставлення до нього таки "укомплектоване" ревнощами, і я автоматично вважала, що якщо він не ревнує - то його комплект "неповний". На підсвідомому рівні, звісно. А він мені сказав, що, оскільки домогтись я можу будь чого, то може статись і таке, що ревнощі будуть. От тільки стосунки тоді будуть іншими. Тому - щоб я добре подумала, що мені дорожче - ті ревнощі чи наші стосунки.
Ну, я подумала добре і вирішила правильно
Себе повністю опанувати в плані ревнощів - напевно навіть не збираюсь. Скандалів і розборок у нас з того нема, я потроху дорослішаю і вибух в голові стається все рідше і власне в голові і локалізується. Крім всього іншого, я - творча особистість і дуже дорожу всіма своїми емоціями , а на ревнощах дуже плідно працюю і пишу чудові речі
Не можу сказати, що ця моя особливість якось пов'язана з браком уваги чи ще чимось таким. От просто я така

 

Я думаю, що тут справа не в недовірі, а в особистості такої жінки. Вона переважно сама вумна, сама главна, сама сильна, але, як в анекдоті про ворону, сама ***** на голову (перепрошую за мат, але з пісні слів не викинеш ). Цим жінкам і трапліються трохи браковані чоловіки - інфантильні, слабкі, схильні до залежностей, які свідомо чи підсвідомо шукають саме таких жінок-керівниць. Сильний чоловік подібний екземпляр або перекроїть, або покине... якщо взагалі зверне увагу.

 

От власне! Знаю багатьох жінок, які чоловіків самих на закупи не відправляють, бо ті ніби-то "вічно щось не те/зіпсуте/прострочене куплять". Причому на загал це нормальні жінки, не мегери, а просто хазяйновиті і практичні.

Коли ми стали жити з чоловіком, то в нього часто бували проколи, коли сам скуплявся: то гнилу моркву принесе, то молоко несвіже ("а бабуся на ринку так чесно в очі дивилась!"). Ну я, звісно, бурчала спочатку, але вірила - навчиться!

Зараз я вже не пам'ятаю, коли останній раз купувала бульбу чи моркву, стратегічними закупами продуктів займається виключно чоловік. Ми з донею можемо так, за компанію в супермаркет сходити. І то заради розваги - дитина на тих їхніх возиках любить кататись. Я її катаю, а чоловік скупляється. Можу там якусь булочку у возик кинути. Проколів практично не буває, а якщо і є - то я на це абсолютно спокійно реагую. Я знаю (вірю?), що наступного разу він буде вже уважнішим до того ньюнсу.

 

я визнаю, що мій чоловік скуповується продуктами набагато краще за мене (то в мене бувають проколи. спішу й можу кинути щось не подивившись термін і т.д.). і прибирає набагато краще! та і одяг на мене може вибрати гарний) А головне тут, визнати це, і подякувати!) бо раніше це для мене було складно визнати (я гірша в чомусь), а зараз я рада, що воно так є)

 

Я не знаю, чи ми з Вами про те саме говоримо... Повторюсь, що я не про зраду, якщо що (вже вище писала).

...От Вам ще одна моя родинна історія про закупи. Моя бабуся все життя продукти купувала сама ібо "дід не вміє". І готувала сама, звісно. Наприкинці життя дуже жалілась, що дідусь їй мало допомагав у господарстві. (Жили вони в місті, в квартирі, якщо що). І от після смерті бабусі (Царство Небесне), мій дідусь лишається жити сам один... У 80+ років він навчився і на закупи ходити, і їсти собі варити, і навіть борщ готувати!!! (Не уявляю, в якому шоці бабуся з небес мала б на це дивитись). Тобто, він цього всього не робив, бо йому не давали, не доручали і не вірили, що він може того навчитись.

Так що, навіть якщо поведінка чоловіка не дає підстав йому довіряти/доручати, не відмовляйте йому в своїй вірі. Так, принаймні, є ШАНС, що він захоче виправдати цю віру коханої жінки!

 

По-перше, дивимося в цей мій допис:

По-друге, а хто сказав, що вашому дідусеві не підходило, що бабуся все життя сама все робила? Тобто йому було зручно, щоб все було так, як було. Якби нє, дідусь би проявив ініціативу за життя бабусі. Бог парує))))))

Я розумію. Але довіра до чоловіка має бути як раз в тих речах, які не є явними. Бо закупи, допомога по хаті і т.д. - це добре. Але одні лиш сумніви про те, що робить чоловік за межами дому і без жінки, на раз можуть все перекреслити. Навіть якщо сумніви надумані.

Все має мати свої межі. Бо якщо поведінка чоловіка не дає підстав йому довіряти з завидною регулярністю, а дружина все вірить і вірить, то її, дружину на пару з її вірою, тупо використовують.

 

хм... всі так філософствують, і я розумію, що "ревнощі" тут тлумачаться по-різному
В мене ревнощі - це не сумніви, це реакція на те, як хтось інший захоплюється моїм чоловіком. Така собі одномоментна емоція.
а сумнівів ніяких нема.