Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Я ще тільки додам, що найкращий спосіб забирати дитину в випадку, коли починається істерика, то нести її під пахою, так Ви уникните того, що вона буде вигинатись і копатись, буде собі трясти ручками-ніжками в повітрі. В мене така методика спрацювала з обома: спокійно безмоемоційно "виносимось", в безпечному місці (деколи і вже вдома) якщо хочем, то валяємось, коли заспокоється, то пояснюються "правила" і що буває за їх порушення. І кожного разу перед прогулянкою пояснити правила прогулянки (типу гойдаємось по черзі з іншими дітками ітд, в іншому разі йдем додому).

 

У нас ідеально було окрім того шо під пахвою, то ще і трохи вниз головою Дуууже швидко "отрезвляє" - найчастіше пів дороги неслися, а наступні півдороги Влад вже казав "я піду сам ногами" і іноді ще надворі по дорозі додому був готовий обговорити свою поведінку.

 

а скажіть мені думку зі сторони на нашу "ситуацію". К не любить дітей, чи точніше не бавиться з іншими дітками, не йде на контакт. на майданчику сидить неподалік мене і копирсається в піску.коли хтось підходить -в сльози. іграшки чужі не візьме ніколи, свої-як хтось бере з діток, то може мені пожалітися\надутися\чи знову ж таки сльози. що це? боїться дітей? що робити? треба хвилюватися? переросте?
додам ще, що ми якийсь час майже не гуляли на майданчику чи там, де гуляють інші дітки. бо з двома малими мені на перших порах(а це було взимку) лиш ходили по району в своїх справах-магазин, поліклініка і т.д.
взагалі вона в нас дуже спокійна дитина

зараз також є свої нюанси з плачами, коли хоче привернути увагу чи добитися свого, але зараз не про це

. сторонні люди завжди при спогляданні кажуть яка в нас чемна і спокійна дитина. вдома з Кві бавиться без проблем, а от з чужими дітками... замикається і все. що в садку буде...

 

у мене племінниця така сама була, боялась всього на світі і дітей і дорослих. А потім пішла в садок і її як підмінили ))) Тепер мама її з істерикою з садка забирає і "віддирає" від подружки ))))

 

@Khrystik вона "дозріє" до спілкування, рано чи пізно. Я би не переживала. Одна дитина готова в 2 роки, інша в 6. І в нас таке було, але я в садок не водила. Інколи вислуховувала "мудрі" поради щодо "соціалізації". А тепер в 7,5 років ледве після 9 вечора заганяю додому з гуляння.

 

Я нічого не пораджу, але в нас таке саме. Десь з півтора року до 2,5 просто реально боялася інших дітей. Коли хтось наближався близько, тікала до мене на руки або плакала. Зараз їй 3, то ситуація значно краща. Може бавитися поруч із кимось, але на контакт не іде взагалі і любить, коли поруч на майданчику немає інших дітей. Вона в мене дуже спокійна і водночас вразлива, бачу, що її зазвичай лякають активні діти, якщо хтось випадково зачепить, то зразу в плач. Не любить, коли інші діти нав'язують їй свій варіант гри, ну і взагалі надає перевагу дорослим. Лише зовсім маленькими дітками цікавиться, вони для неї більш як ляльки

 

Думаю, що це абсолютно нормально. І скажу вам те саме, що і @Naama - така натура) І прям як на замовлення), щоб навести ще і вам приклад - такою була в дитинстві моя сестра. І садок їй не пішов, двічі пробували, так і не ходила. Але, знову ж, підросла, освоїлась в соціумі, абсолютно нормально спілкується з людьми, дружить, приятелює і т.д., хоч і є, звичайно, по характеру спокійною та скромною.

 

Моєму нецікаві менші дітки, а от старші і ровесники то дуже, і спокійно бавитись з ними не хоче, дуріти, бігати і реготати) до 2 років боявся ровесників, особливо як вони недавно навчені ходити, перевальцем наближалися до нього, хотіли обійняти, погладити незграбно)) зі старшими так сяк, чим старший тим краще

Надіслано від мого SM-J700H, використовуючи Tapatalk

 

Дівчата,а що робити з тим,що всі вже нас знають,і коли ми приходимо на майданчик,то 2 її хники,і качеля вільна,нам тепер завжди поступаються,то виходить,їй потикають,і вона це добре усвідомлює. Надіюсь цей процес закінчиться межами качель.

 

В ідеалі не ходити якийсь час на качелі - може призабудуть Вас Ходити\їздити на інший майданчик?
Говорити з дитиною до того як іти гуляти що качелі - не її власність, говорити на майданчику тим хто хоче вступитися що не обов"язково то робити, якщо хочете - катайтеся ще, вона почекає трошки і поки бульки пускатиме чи м"ячиком пограється. Тепер то, звісно, буде важко бо уже увійшо в "систему". У нас на сусідньому майданчику дідусь з внуками гуляє, теж був "поміг" мені одного разу. Влад не хотів віддавати машинку хлопчику (маленьку пластмасову), а ми вже ішли додому, то той дідусь "та беріть, забирайте собі, та машинка не варта сліз" (бо Влад там цілий концерт влаштував) і дивився на мене як на дурну як я казала "ні, я не дозволяю і Ви не дозволяйте моїй дитині забирати чужі іграшки". Бо сьогодні одна машина, завтра інша, післязавтра велосипед... Так і хотілося сказати йому "а якщо нам потім Ваша квартира сподобається (ну апетити ж ростуть)- теж віддасте?".

 

Можливо, то такий характер. Але, також можливо, що дитина боїться/соромиться/не знає, як бавитися і контактувати з чужими дітьми. В книжці, на яку я давала посилання, є приклад, як можна спробувати допомогти дитині здолати свої страхи і сором"язливість.

 

Останні 2 дні, якось стараюсь домовитись з нею.
Спочатку підемо в магазин ,а потім на качелі ,пояснюю 20 хв, стоячи на роздоріжжі))) одна дорога на майданчик, друга в магазин.
Ніби діє.
Тепер новий прикол носити її на руках ,сусідка одна та друга поносили, тепер вона ниє цілу дорогу. Теж стояли 20 хв ,на руки не взяла ,їй надоїло і пішла пішки.
Сьогодні були на майданчику в обід, коли всі переважно сплять ,не було нікого ,і вона не хотіла тих качель абсолютно, потинялася там 10 хв, розвернулася і пішла. Чому ж не каталася, всі вільні???
Шо за характер....
Зате ввечері по сценарію, раз вдалося поліпити пасочки, другий раз верещала ,поки не злізла дитина якась. Мені от сам процес верещання не важкий, просто в той час вона валить як танк, під саму качелю, виходить що ми починаємо тягатись ,вона ще більше верещить.
Значить на силу тягти її додому?

 

Обов"язково попередньо дома сказати що як лізтиме під гойдалку - ідемо додому і на майданчику знову нагадати як почне скандалити.

 

Спробуйте ігротерапію. Суть у тому, що коли дитина спокійна і вдома берете фігурки і розігруєте ситуації, подібні до тих, які викликають істерики (небажану поведінку). При цьому намагайтесь в ігровій формі поснювати і показувати бажану (правильну) поведінку. Ігри мають надважливу роль у формуванні психіки. Плюс, знайдіть книжечки, в яких намальовані майданчик, діти. Читаючи, вигадуйте потрібний сюжет, який би допоміг дитині подивитись на свою поведінку зі сторони.

 

Дівчата, а в мене дитина чогось боіться і я толком не розумію чого. На майданчику мацьопу до лампочки є хтось чи ні, бавиться собі, близько до людей підходить, може стати і собі роздивлятися. В парку, де людей масса теж без проблем, а от на базарі, навіть скраєчку, навіть коли людей нема багато в плач. В сільпо, наприклад, теж починає плакати, і коли в якесь приміщення заходимо. Ну з приміщеннями більш менш ясно. Хоча якщо до когось ідемо, то, ніби нормально сприймає. А от з бпзаром, ну чим базар від парку відрізняється, там зранку і людей менше і все під відкритим небом, що йому не подобається. І взагалі що робити? Ходити з ним кожен день в сільпо щоб звикав чи що?

 

У нас така ж історія із стадіоном. Уявляєте, Артем обожнює футбол, займається, по телевізору всі матчі дивиться -- а стадіону боявся. Отак стояв на Україні зверху, і лише ближче до кінця більш-менш звикався. При чому, більше ніяких масових збіговиськ не боявся: ні баскетболів, гандболів, вокзалів, базарів... Нічого.

Я думала, що то він шуму від фанатів боїться, але ж на закритий майданчиках фанати ще голосніше барабанять -- а там нічого не боявся. І от лише десь півроку тому минуло, само собою, а так із самого дитинтсва до 7 років півфутболу був суцільний страх, аж руки мокріли, а на другий тайм вбувався. (я ще думаю, що він того диму від фанатів міг боятись, він сам пояснити чого боїться так і не зміг, просто той дим -- то єдина відмінність від усіх інших людних місць)

Тому, якщо у інших місцях "людофобії" немає, то може йому просто щось встрілило. Нічого не робіть: як треба йти в магазин -- ідіть із ним (свідомо не уникайте), а як не треба -- то спеціально не водіть. Переросте

 

Та я надіюся, ми ще маленькі рік і чотири міс. Раніше нормально реагував, а от через зиму ніде не ходили, то от тепер так. Думаю його побільше в люди треба виводити. Але тоьком не можу зрозуміти чого ж боіться? Думала може похмурого приміщенея, типу темноти. То вдома і в мтіх батьків іде собі куди хочеміщ туди де світло не горить і темно добряче. Але може місця йому знайомі. Були в Антошці, то ганяв все рлздивлявся. За тиждень зайшли в сільпо - пороздивлявся, а далі в плач.

 

Я взагалі щодо магазинів-базарів свою теорію маю і стараюсь дітей туди не водити. Дивіться, в церкві -- така спокійна аура, бо всі люди моляться, із чистим серцем намагаються приходити
в парку -- теж люди на відпочинок приходять, закохані там всякі, чи із дітками
десь на стадіоні -- то взагалі люди забувають про всі свої проблеми і живуть азартом, задоволенням.

А що в магазині? На базарі? Суцільний негатив. Які тут думки переважають у людей: "Як все дорого!" "Де знайти дешевше?" "Зараза стара 5 копійок скинути не може", "Я тут пахаю, як віл, і півзарплати вже витратив"...

Не ходять же люди на базар чи в магазин із думкою: "як класно, що я ці брудні, із бактеріями папірці нарешті обміняв на свіженькі продукти, я такий щасливий, що позбувся тих грошей. Масло і ковбаса -- от справжня цінність, от це валюта!")

 

от теж хотіла написати, що сама так дискомфортно почуваюсь на базарах, якось воно на мене тисне, мені щоб піти з дитиною навіть до міні-базарчику на кілька лотків, то треба наглої потреби і пів дня настроюватись.