Materynka, а ви хочете прожити з ним ціле-цілісіньке життя, але з таким, як зараз, без умов "якщо зміниться"? От якщо він завтра запропонує одружитися, погодитесь?
Ну, я так і зрозуміла з Вашого допису про здеградованих мужиків PS. Мир. І щасти Вам в інтерпретації реальності!
Ну так тут якраз ішлось про випадок, коли не знаходиться сам (наскільки я зрозуміла з дописів Апельсинки). Про налаштування. Це не мантра: "все буде ок, нині знайду собі нареченого"... Це життєві установки, які керують усіма нашими свідомими і підсвідомими рухами. Якщо є установка, що пошук мужика - тяжка мука і взагалі нормальних мало, то ніяки мантри перед вечіркою не допоможуть.
Я відчуваю по Ваших останніх дописах, що Ви вже налаштувались на розрив. Ваше право і Ваше рішення. От тільки мені здається, що я бачу розгадку Вашого паззла... З двох процитованих мною фраз можна побачити таку картину: хлоп відчуває, що його хочуть "захомутати" (вибачте, термін з чоловічого лексикону). Врахувавши, що Ви писали, що бачите його своїм чоловіком і готуєтесь "співіснувати", можна здогадатись, що певними своїми діями, фразами, навіть тоном, Ви цей мессадж йому посилаєте. Плюс з Вашої сторони були вимоги про певні прояви кохання, що також часто вбиває романтичний настрій у чоловіка. (Взагалі, немає майже нічого гіршого в період зустрічання, ніж створити враження, що конче хочете затягти чоловіка в рагс...). Далі, він бачить, що попри його прохолодне ставлення, Ви нікуди не діваєтесь. Ви пишете, що пробували мовчати, не робити зауважень, але нічого не змінилось. Він міг інтерпретувати цей період, як те, що Ви в принципі можете і "не діставати" і "не робити цирків", що йому дуже навіть підходить. Але наближатись ближче він не збирається, бо вважає, що якщо дасть слабинку, то його затягне в "болото шлюбу", а там і пібкаблучництво та інші "прєлєсті"... (Ну це я так, образно, стробувала його очима подивитись.) Знаєте, мене абсолютно не дивує, що ВИ його не кинули (Ваші почуття і мотиви мені зрозумілі). Мене дивує, що ВІН Вас не кинув. Вибачте, але, по-перше, чоловіка позбавляють найцікавішого спорту під назвою "полювання на жінку". По-друге, жінка, яка торгується за знаки уваги, посилає сигнал, що вона недостатньо хороша, щоб отримувати їх просто так. А якщо жінка сама себе так недооцінює, то з якого дива її буде цінувати чоловік. Ну і ще крім того, Ви задовільняєтесь такими рідкими зустрічами і тим, що Вас не беруть на забави... Він віддалився від Вас на максимально можливу дистанцію, а Ви і досі там. Ну який висновок він може зробити? Що Ви настільки хочете заміж або настільки невпевнені в собі, що готові "зустрічатись" навіть на таких невигідних умовах... ПС. При цьому всьому я не вважаю, що Ваша ситуація безнадійна. Я впевнена, що навіть у такої історії може бути щасливе продовження. З того, що він не кинув Вас, роблю висновок, що почуття до Вас у нього таки є, залишилось їх роздмухати і подивитись, що з того вийде. Щастя вам обом!
Може й так, а може й ні. А ви не розглядали такий варіант, що цей мужчина, просто поводить себе так, щоб дівчина сама його покинула? Бо як покине він, то може виглядати паскудником, а як дівчина, то я не винен, вона сама так захотіла...Бо поведінка мужчини явно ненормальна. І дівчина, яка себе поважає, давно б вже таке ставлення відхилила. А тут, хлоп і так і сяк "старається", а дівчина не йде...
@jassystay чому він, коли не хотів одружуватися, і бачив, що його хочуть захомутати, просто не сказав дівчині якій28 про це...Бо бажання жінки мати дітей і родину нормальне...Впринципі чоловіки так і роблять, чітко говорять про наміри чи просто плани...
Мужики -- слабкі створіння і вони бояться брати на себе відповідальність навіть ще більше, ніж жінки. Тому їм простіше довести до того, щоб їх кинули (а процес цього чекання не такий вже й поганий: секс є, їсти варять, шкарпетки перуть, ще й "над стосунками працюють"), ніж самому сказати: жінко, ти не та, із ким я готовий прожити все життя (але пояшкатись ше півроку-рік, поки нічо кращого не буде -- можу). Взагалі, чисто теоретично я чула про випадки, коли жінка довго добивалась чоловіка і він таки на ній одружувався і жили вони щасливо і в любові. Більшість із тих випадків -- читала на ДП і ці люди не є мені знайомими і тому їхнє "щасливо і в любові" мені не відоме. Але чисто практично, то усі мої знайомі вже із перших тижнів зустрічання розуміла: та (той) чи не та (той). Коли у людей справді любов, то тієї всієї тягомотіни немає. От останній приклад -- брат мого чоловіка. Два роки зустрічався із дівчиною. Мені ці встрєчялки не подобались: на людях він ніколи із нею не цілувався-обнімався-за ручки не тримався... Ну але на одинці, чи при нас, якісь там почуття виявляв, їздив із нею кудись там... Ну тобто щось було, але не таке "величне". І точно, що вона мріяла про одруження, бо в неї дитина і витрачати два роки на безперспективні стосунки сенсу немає. Я його питала: любиш? женитись будеш? Він категорчино невіднєкувався, а казав: любиш? підозрюю що та женитись будеш? подивимось І тут він з тою дівчиною посварився (думаю, що ще не розійшовся) і зустрів іншу (він з нею в дитинстві зустрічався. а потім 15 років не бачились). І що -- вже за місяць почав про весілля говорити і через м енше ніж півроку вженився. А ця інша дівчина, з якою він посварився, не знала ж, що в нього уже є інша. То вона видзвонювала, обіцяла змінитись, стати такою, як треба -- вона то в собі проблеми шукала, а насправді вона просто була не ТА.
@jassystay Мушу ваш допис перечитати надцять разів, щоб розкласти в себе в голові. Але ще таке додам: коли стосунки починалися, то швидше він був в ейфорії, і зразу говорив про майбутнє одруження. Я навпаки дуже сильно сумнівалася, що ці стосунки довго проіснують. Я теж. --- дописи об"єднано, May 14, 2016 --- Оце найскладніша загадка
А звідки нам знати? Цікаво, що б він тут написав) Як варіант: ну був перший час букетний період, ну як у всіх. Пройшов, зараз все спокійно, я її люблю, вона мене любить. Я тут дупу рву селі щоб нам було де і за що разом жити, а воа мені про якісь квіти, компліменти і балачки годинами по тел.торочить. Але ті баби странні, чесне слово. Гуляти її з собою не кличу. Так я кликав, то їй село не подобається, то їй компаніія моя рагульська. Ну де я їй іншу візьму. та і нормальна в мене компанія, начиталась тих своїх форумів. В житті все інакше)
ви думаєте, чоловіки такі примітивні? (сама собі перечу, бо раніше писала, що всі вони тупі))). Я не раз по роботі робила такі дослідження: думка жінки і чоловіка на одну і ту ж ситуацію. Так, думка, як правило, різна. Але зовсім не така, як собі думає жінка, що думає чоловік)))
Нє)))) просто маю вдома яскравий приклад людини, яка на ті "прояви любові" чхала з високої колокольні. Вони присутні, бо я так хочу і повідомила йому про це без окозамилювання- в лоб. Про " я тебе люблю" то окрема тема, мій каже, що вже казав і не раз і як щось зміниться - я дізнаюсь перша))))) я не вважаю свого чоловіка примітивним, але в стосунках він потребує отримувати і віддавати значно менше емоцій ніж я. І іноді це плюс, бо якби наші "емоційності " збігались то в певні моменти був би дурдом буйний і бідні наші діти)))
а тепер по-чесному, дівчата. Те що не говорить "люблю", і не носить квіти кожен день це я вірю і розумію. Це не така незвична ситуація. Але що ваші чоловіки у перші два роки кликали вас тільки бульбу копати? Ніяк вас не завойовували? Задовольнялись побаченнями два рази в місяць, при тому що є можливість бачитись частіше? на що там дмухати? Я не бачу.
Ні, звичайно, я і зараз наші стосунки прісними аж ніяк не назву. І в почуттях свого чоловіка не сумніваюсь, хоча він їх проявляє не так яскраво як я хочу особливо як серіалів надивлюсь)))) Але тут звучали такі високопарні слова як "завойовувати" і т.д. - не все так є і це залежить від темпераменту обох. А по конкретній ситуації - мені виглядає, що тому хлопцеві нормально і ніц більше не треба. Він навіть женитись може, але не змінитись. Але то така суб' єктивщина, бо я ні його,ні її в житті не бачила.
Ні, такого чуда не було, а щодо бульби - жодного копання, тільки один раз (у шлюбі) свекруха попросила допомогти посадити, гарно подякувала і смачно нагодувала. та інтернету начитаюсь)
маю я байку на цю тему про себе... ну одним словом, в нас із чоловіком ніколи не було гладко... він частенько мене бісив, ми сварилися аж до кігтиків (моїх) усі 3 роки зустрічання... зовсім не те, що пише @Materynka , ми бачилися тричі на тиждень мінімум, але суть у тому, що було важко весь час, не було такого, що бац - і склалось так от: через рік після мого одруження сиділи ми з 2 подругами за винцем у генделику і вони жалілися на своїх хлопців, поміж тим кидаючи фрази типу "але пора одружуватися", "скільки можна зустрічатися"... а я кажу їм: "от вийдеш ти заміж за свого "проблемного", а ти - за свого, тоді й поговоримо, бо зараз ви мене зовсім не зрозумієте, як і я вас" і, знаєте, одна свого "проблемного" покинула, довго була сама, зате зараз має прекрасні стосунки, сповнені поваги і пристрасті, інша - таки одружилася зі своїм "проблемним" - зараз має від нього чудову донечку, але виховує її сама, бо вже вони розлучені, а проблем у нього все більшає із кожним роком... я до чого це пишу? - до того, що легко не буде, якщо зараз важко я - за стосунки, які приносять легкість, щастя, польот... у яких жінка розцвітає... в мене теж от такий "складний" чоловік: з "тарганами", не завжди врівноважений, і з багатьма нюансами ще я його такого полюбила і люблю але: ми з чоловіком не розійшлися, і зі сторони - відносно щасливі, але щодня я працюю для цього, як проклята, і, у більшості випадків, без віддачі (і найцікавіше, що я майже не чекаю вже цієї віддачі; я знаю пункти а, б, в,... які мушу зробити, щоб ми не посварилися; і я їх роблю; і ми не сваримося; але... він не хоче напрягатися у відповідь; він знає пункти а, б, в... якщо він їх зробить - ми не посваримося... але він їх не виконує..) ну чесно, @Materynka , буде так важко - як вагони розвантажувати цілодобово... воно Вам треба?
