Та ну, чого ж не зрозуміє? Пошуки бувають у різних сферах - хтось шукає своє покликання , хтось чоловіка, хтось іще щось. І таки так, треба відпускати. От мати собі стільки справ (приємних!!!) щоб нІколи було думати про те що одні отброси чоловічої статі кругом лишилися, а мені замуж треба Жити і радіти (бо щаслива і радісна людина бачить шанси і натяки які їй підкидає Бог\Життя\Доля\Космос...). А знервована і зациклена не бачить. А нашо? Ну дайте відповідь собі хоча б нащо? Його любите? А себе? Ну серйозно - одна справа чоловік, а то ж хлопець і вже купа проблем. Звісно що не у всіх зустрічання проходять гладко і без сварок Ой, как вспомню але ми дуже швидко мирилися і у нас головне зло було то кілометри відстані між нами і навпаки сантиметри до "дорогої родини", як тільки стали жити разом і при тому на відстані мінімум 3 год (а до особливо настойчівих всі 15 ) їзди до родичів - все стало значно райдужніше, але коли негативу більше як радості від стосунків... "Думайте сами, решайте сами"... Просто дійсно спробуйте почати з любові до СЕБЕ, а тоді вже до інших - тоді набагато легше стане вирішувати що варте страждань і нервів, а що ні.
Маю хвильку дещо напишу. @Materynka тут багато Вам нарадили толкового, і книги радили. Від себе додам перед тим як рятувати подумайте чи воно вам треба, чи тут Ви не попадаєте в токсичні стосунки, які будуть тільки не виправдовувати очікування, розчаровувати,ламати плани і мрії.....Та кому таке треба , коли ви просто і без "але" не можете почати мріяти і фантазувати про свою власну сім'ю діток, бо то ту сторону "тьомний лєс". Хіба би любили математику в школі, тоді такі загадки з загадковими чоловіками просто супер...А так жизнь проза, і треба мати адекватного партнера поруч.... Про почуття, подумайте добре за що Ви кохаєте того чоловіка, чи Ви кохаєте свій час і зусилля і мрії з ним....Не обманюйтеся, кохають завдаки гарним поступкам, суперськопроведеному часу поруч, а не всупереч байдужості...Другий варіант то психологічна залежність.... І останнє, книжечка цікава для загального розвитку Book FB2 » Грег Берендт: Вы просто ему не нравитесь: Вся правда о мужчинах - электронная библиотека
До речі, цю книжку бажано прочитати кожній жінці..вона відкриває очі на деякі речі, про які ми, жінки деколи й не задумуємось
Щодо висловлювань побажань-притензій вголос, часто і чітко. Тут палиця з двома кінцями. Коли я була у стосунках, мені говорили, що хочуть, щоб я ходила часто на педикюр, вміла жити своїм життям, була легкою і грайливою. А я не могла цього робити, просто не могла. Тому що ... ці притензії я сприймала як те, що мене не люблять такою, яка я є, просто так, за мою присутність в його житті. В свою чергу я теж вимагала виконання своїх пунктиків (квіти, ресторани, часті зустрічі). І так ми бились лобами, поки не розбили все вщент. Коли ми розійшлись, я стала легкою і грайливою, насолоджувалась своїм життям, ходила регулярно на педикюр, розквіла і запахла. І зустріла хлопця, який дарував мені квіти, водив в ресторани і хотів часто мене бачити. Але я його так і не полюбила. Тому що це не принципово в стосунках. І якщо для Вас зараз це камінь зіткнення, то проблема лежить зовсім в іншій сфері. Правильно @Kandya писала, горіть, горіть любов'ю до себе, поставте себе "во главе угла", не робіть того, чого не хочете робити, припиніть проявляти будь-яку ініціативу, озирніться навкруги, не звужуйте своє життя тільки до нього, вирішення проблем, пов'язаних з ним. Життя чудове, відчуйте це. Поставте собі за мету повернути щастя в своє серце. Тому що Ви - це найважливіше, що є у Вашому житті І я би рекомендувала звернутись до психолога, це дуже освіжає, пробуджує, мотивує, регенерує і т.д
Гарно написано Джусі. А щодо вимог чоловіків, чомусь дууууже часто помічала, що багато дівчат/жінок не хотіли робити те, що їхні колишні не просили, а вимагали від них. А після розходження залюбки це виконували. Так само і чоловіки. А все чому? Бо не було вже тиску. Сама помічала коли від мене не вимагали нічого, я залюбки все робила. Ну все в межах моїх бажань, звичайно.
Моя мама колись мала кавалера. На "Волзі". Уявляєте, який він був крутий у кінці 70-х?) Це, либонь, значно круче, ніж зараз на порші чи рендж ровері. Вони зустрічались і він вирішив її із батьками познайомити -- і почав розповідати їй, що вона має вдягнути (а вдягалась моя мама дуже гарно, бо баба весь час у лЕНІНГРАД, МОСКВУ, ПРИБАЛТИКУ на шопінг їздила). Маму то так обурило, що вона взагалі його кинула... У той же день. Маладца! Я би теж такого не стерпіла
Так це стосується не тількі взаємовідносин жінки та чоловіка. В мене такі стосунки були коли я жила з батьками. Те що мене змушували робити, не робила. А якщо ніхто не просив- то залюбки..
Чудово! (Це перший раз Ви написали щось позитивне про його ставлення... Далі Ви ще пишете, що певні у його почуттях до себе.) Ну і от після цих його слів нічого не змінилось, так? Тобто, виглядає так, що ніби у нього почуття є (як би комусь не виглядало зі сторони, а Вам видніше мало б бути), а от з діями і змінами - напряг! Чи можна про нього сказати, що він у всьому такий? Чи він флегматик, важкий на підйом? Консервативний у звичках?
Золоті слова! Тому завжди бажано останнє слово лишати за власним серцем. Інших послухати, щось корисне для себе взяти, мудрі книги почитати, висновки зробити але... Краще за власне серце ніхто не підкаже. Часто, правда, голос серця дуже важко почути, особливо якщо довгий час прислухатись лише до розуму.
Ви помиляєтесь. Мені знайомі муки пошуку (років 7 так). І рано я заміж не виходила Я не маю наміру Вас у чомусь переконувати, інші дівчата вже добре написали. Просто є таке правило: на що налаштовуєшся, то і отримуєш.
Та налаштовуюсь я тільки на хороше, тільки щось дуже забарилось воно. Реальність показує наразі зовім інше. А про позитивне мислення і все в тому дусі, я вже начиталась аж забагато. Того добра повно в неті.
Ну не кажіть. От якраз у пошуку чоловіка більшість, либонь, зустріли його випадково, не чекаючи і не шукаючи. То хіба в кіно буває: збираєшся на вечірку, плануєш -- і бац, є кавалер... Чи в спортзалі багато хто мріє знайти, і ходять-ходять, абонемент закінчується, а нікого немає. Краще взагалі не шукати, а вести активний стиль життя -- і сам знайдеться
Правильно. Але тут мова про те, що спочатку потрібно налаштуватись, що все в тебе буде, а потім відпустити, жити своїм життям
Вже читала 1.На початках я бурно виясняла свої стосунки з ним, переживає, щоб на людях я не показувала цирків. 2. Коли питаю про плани на вихідні, каже, що то ще далеко, а потім виявляється, що йде на празник, ДН, весілля. Тобто я в нього на якомусь останньому місці. Коли намагаюся з ним про нас поговорити, то вважає, що хочу зробити його підкаблучником, тому пручається категорично всьому, про що я кажу. Воно не звужене тільки ним Був період, що просто мовчала і приймала все як є, нічого не мінялося.
А для Вас нормально, що Вас на ті події не запрошують? І ще Ви знаєте,що свята і вихідні то сімейні дні?
Дивіться, вихідні дні пасує проводити зі своєю половнкою, або він їх проводить з іншою особою, Ви як резерв, бо Вас не відпускає, бо в іншому випадку ці дні він мав проводити з Вами.....Сімейні дні, то вже як термін, щоб знати, що чоловік жонатий або як мінімум має ще когось серйознішого за Вас... --- дописи об"єднано, May 12, 2016 --- Ну, були Ви вдома, як Вас представили, як давно то було?
думаю Іра хотіла сказати що вихідні треба проводити з родиною/дівчиною, і всякі там весіля і ДН - то не причина відмовитися від спільного часу. ІМХО, стосовно Вашої ситуації: якщо кавалір не горить бажанням бачитися і вічно у нього якісь плани які вас не включають, то насправді він і не прагне вас бачити. Людина підсвідомо дистанціюється від вас. У нього в голові закріпилася думка що нікуди ви не дінетеся, і то в вас якесь ПМС і таргани періодично збурюють. Стосунки повинні розвиватися, незалежно від того якими вони були раніше, і як довго вони тривають. І коли один цього не розуміє тривалий час - то стосунки приречені на провал. І почуття почуттями, але теж треба розуміти чи щасливим буде шлюб з людиною з таким от набором рис. Чи вам хочеться провести решту свого життя з безініціативним апатичним чоловіком, хай він загалом і "нормальний" та й ви маєте до нього якісь почуття? І може десь я пропустила: але скільки вам років і скільки ви вже разом?
Мені 30, йому 32, разом 2 роки --- дописи об"єднано, May 12, 2016 --- Представили дівчиною, було ще на початку стосунків
А тепер поставте собі питання: з тих 2х років щасливою в стосунках з ним скільки часу ви були? Як давно почалися ті непорозуміння?
